Номер провадження: 22-ц/813/4895/21

Номер справи місцевого суду: 947/9490/20

Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С.,

За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Регіональний інвестиційний банк», третя особа компанія Dartlux exports LLP про визнання поруки припиненою

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Регіональний інвестиційний банк», третя особа компанія Dartlux exports LLP про визнання поруки припинено.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» про визнання поруки припиненою – відмовлено.

Ухвалою цього ж суду від 22 жовтня 2020 року виправлено описку в рішенні Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2020 року та в ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 16 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Регіональний інвестиційний банк», третя особа компанія Dartlux exports про визнання поруки припиненою, вказавши вірно третю особу компанію Dartlux exports LLP.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача усі документально підтверджені судові витрати.

У відзиві на апеляційну скаргу, АТ «Регіональний інвестиційний банк», посилаючись на її необґрунтованість, просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2020 року – без змін.

До суду апеляційної інстанції з`явився представник АТ «Регіональний інвестиційний банк» - Пахомов І.Ю., інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

31.03.2021 року від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 до канцелярії апеляційного суду надійшло клопотання, у якому останній просить відкласти розгляд даної справи на іншу дату, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не зможе забезпечити явку свого представника до апеляційного суду у визначений час через зайнятість представника у судовому засіданні Господарського суду м.Київа по справі №910/3802/19, розгляд якої також призначено на 01.04.2021 року.

Дослідивши подане клопотання, колегія суддів виходить із наступного.

Так, відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

 Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Представником позивача за власним волевиявленням було надано перевагу у розгляді іншої справи.

На підставі наведеного, за умови, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, особисто до суду апеляційної інстанції не з`явився, тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися та повідомлялися завчасно і належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ч.ч. 1, 4  ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено, що  09 вересня 2008 року між банком та компанією Dartlux exports LLP укладено договір позики № А-04/620, відповідно до умов якого (після всіх змін та доповнень) банк зобов`язався надати позичальнику кредит в розмірі 445000 доларів США 00 центів, а позичальник, в свою чергу, зобов`язався повернути кредит згідно графіку платежів не пізніше 26 червня 2021 року та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 11 % річних (п. 1 Кредитного договору).

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, банком в тому числі було укладено договір поруки від 18 грудня 2017 року з поручителем – ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.1. вищевказаного договору поруки, поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань позичальника, що виникають з кредитного договору та всіх додаткових угод до нього, в тому числі й тих, що будуть укладені в майбутньому, згідно якого кредитор зобов`язався надати Позичальнику кредитну лінію з лімітом 545000 доларів США, а позичальник зобов`язався на умовах, визначених в кредитному договорі, повернути кредитору кредит не пізніше 25 вересня 2018 року та сплатити відсотки за фактичний строк користування кредитом у розмірі 11 % річних, а також сплатити комісійну винагороду, штрафи, пені, передбачені умовами кредитного договору та розраховані кредитором.

Відповідно до п. 1.2. вищевказаного договору поруки, сторони досягли згоди відносно розміру зобов`язань, забезпечених порукою відповідно до цього договору. При цьому, поручитель розуміє, що є можливість зміни розміру зобов`язань на розсуд сторін кредитного договору и підтверджує, що порукою по цьому договору забезпечуються також зобов`язання, які можуть бути змінені в майбутньому. Поручитель дає свою згоду на збільшення розміру зобов`язань та продовження строку виконання зобов`язань, забезпечених порукою по цьому договору, які можуть виникнути в майбутньому, в результаті чого збільшиться об`єм його відповідальності перед Кредитором, у випадку внесення змін та доповнень до Кредитного договору.

Відповідно до п. 1.4. вищевказаного договору поруки, поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, в забезпечення виконання якого він уклав цей договір, розуміє всі умови, викладені в цьому та кредитному договорі та погоджується з ними.

Відповідно до п. 3.7. вищевказаного Договору поруки, даний договір набирає чинності з моменту його укладення та припиняє свою дію 25 вересня 2021 року або після повного погашення позичальником та/або поручителем всіх сум заборгованості по Кредитному договору.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що наведений поручителем перелік «збільшення» його відповідальності, як підстава припинення поруки не заслуговує на увагу суду та нівелюється п. 1.1., 1.2. договору поруки.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися у тому числі порукою.

Відповідно до ч. 1 ст.553 ЦК України за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання. Обсяг зобов`язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг обов`язків боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Судовим розглядом справи встановлено, що 18 грудня 2017 рокуАТ «Регіональний інвестиційний банк» та ОСОБА_1 було підписано договір поруки, відповідно до п.1.1. якого Поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань Dartlux exports LLP, що виникли з Договору позики №А-04/620 від 09.09.2008 року і всіх додаткових угод до нього, в тому числі й тих, що будуть укладені в майбутньому, згідно якого кредитор зобов`язався надати Позичальнику кредитну лінію з лімітом 545000 доларів США, а позичальник зобов`язався на умовах, визначених в кредитному договорі, повернути кредитору кредит не пізніше 25 вересня 2018 року та сплатити відсотки за фактичний строк користування кредитом у розмірі 11 % річних, а також сплатити комісійну винагороду, штрафи, пені, передбачені умовами кредитного договору та розраховані кредитором.

Тобто, поручитель зобов`язався відповідати перед Кредитором за виконання позичальником його зобов`язань в рамках кредитного договору.

Відповідно до статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на дату укладання договору поруки та укладання додаткової угоди до Кредитного договору від 27 червня 2018 року), порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про те, що оскільки кредитний договір не припинив свою дію, а всі зміни, що було внесені до кредитного договору, заздалегідь було погоджено з боку поручителя (п. 1.1., 1.2. Договору поруки), тому підстав для задоволення позову ОСОБА_1 і визнання договору поруки припиненим немає.

У доводах апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 наводить ті ж самі підстави для визнання договору поруки припиненим, що і у позовній заяві, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Так, апелянт пов`язує припинення договору поруки зі збільшенням обсягу відповідальності ОСОБА_1 , яке нібито відбулося внаслідок підписання між Банком та компанією Dartlux exports LLP додаткової угоди від 27.06.2018 року до договору позики №А-04/620 від 09.09.2008 року, посилаючись при цьому на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 року у справі №523/3082/14-ц та у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 та зазначаючи при цьому про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вдався до власного тлумачення правових висновків, викладених у вищевказаних постановах.

Разом з тим, вказані доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на те, що в спірних правовідносинах, на які посилається представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 взагалі не було підписано відповідної додаткової угоди, яка передбачала збільшення відповідальності поручителя, тому суд, враховуючи цей правоприпиняючий факт визнав поруку припиненою.

Однак, в даній справі, ОСОБА_1 підписуючи договір поруки від 18 грудня 2017 року «розумів, що є можливість зміни розміру зобов`язань на розсуд сторін Кредитного договору и підтвердив, що порукою по цьому договору забезпечуються також зобов`язання, які можуть бути змінені в майбутньому. Крім того, Поручитель дав свою згоду на збільшення розміру зобов`язань та продовження строку виконання зобов`язань, забезпечених порукою по цьому договору, які можуть виникнути в майбутньому, в результаті чого збільшиться об`єм його відповідальності перед Кредитором, у випадку внесення змін та доповнень до Кредитного договору».

Така згода не передбачала в подальшому необхідність укладання будь-яких додаткових угод до договору поруки, навіть при укладанні будь-яких змін та доповнень до кредитного договору, бо поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань позичальника, що виникають з кредитного договору та всіх додаткових угод до нього, в тому числі й тих, що будуть укладені в майбутньому (п. 1.1. Договору поруки).

У постанові Великої Палати Верховного Суду 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 зазначено, що висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Натомість апеляційний суд дійшов висновку про припинення правовідносин поруки між банком і поручителем, допустивши суттєву неповноту в з`ясуванні дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах, не надавши оцінки умовам кредитного договору та договору поруки щодо обсягу зобов`язання, умови якого (в тому числі щодо процентної ставки) встановлюються додатковими угодами.»

Тобто, в спірних правовідносинах, на які посилається поручитель, як на підставу обґрунтованості його позовних вимог, взагалі судом не було досліджено в повному обсязі ні кредитний договір, ні договір поруки.

В той час, в даній справі, згода на збільшення обсягу відповідальності за основним зобов`язанням була дана поручителем наперед та враховувала майбутні зміни до кредитного договору.

Окрім того, апеляційний суд зазначає, що обсяг зобов`язань поручителя ОСОБА_1 на дату укладання Договору поруки від 18.12.2017 року дорівнював щонайменше на 100000,00 дол. США більше, ніж після підписання додаткової угоди до договору позики №А-04/620 від 09.09.2008 року від 27.06.2018 року.

Також у апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звертає увагу апеляційного суду на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №910/13109/18

Так, у цій справі Велика Палата зробила висновок, що за змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (п.6.16 постанови).

Однак, слід зауважити, що сьогодні діє редакція ч.1 ст. 559 ЦК України, яка розповсюджується на правовідносини між Поручителем та Банком в рамках укладеного договору поруки, де зазначено, що «у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання», в той час як вже було встановлено судом, відповідно до п.1.1. Договору поруки від 18.12.2017 року, поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань позичальника, що виникають з кредитного договору та всіх додаткових угод до нього, в тому числі й тих, що будуть укладені в майбутньому, згідно якого кредитор зобов`язався надати Позичальнику кредитну лінію з лімітом 545000 доларів США, а позичальник зобов`язався на умовах, визначених в кредитному договорі, повернути кредитору кредит не пізніше 25 вересня 2018 року та сплатити відсотки за фактичний строк користування кредитом у розмірі 11 % річних, а також сплатити комісійну винагороду, штрафи, пені, передбачені умовами кредитного договору та розраховані кредитором.

З урахуванням наведеного, жодних підстав для визнання поруки ОСОБА_1 припиненою немає.

Безпідставними є і твердження апелянта щодо того, що ОСОБА_1 відсутній в переліку поручителів згідно додаткової угоди до Кредитного договору від 27 червня 2018 року, оскільки зазначене не припиняє його поруку відповідно до договору поруки від 18.12.2017 року.

Більш того, жодної угоди про розірвання спірного договору поруки не існує взагалі, а сама порука діє з урахуванням п. 3.7. Договору поруки.

Посилання апелянта на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 року у справі №242/4812/16-ц є помилковим, оскільки постанова у цій справі була винесена не 11.06.2019 року, а 11.09.2019 року. Крім того, наведена у цій справі правова позиція не стосується правовідносин, які склалися у цій справі, оскільки у вищезазначеній справі суд розглядав умови кредитного договору, які мали ознаки формуляру, а споживач не мав змоги запропонувати свої умови договору.

Доводи про те, що суд першої інстанції значну частину рішення приділив оцінки окремих положень договору поруки від 18.12.2017 року є необґрунтованими, оскільки саме аналіз положень та змісту цього договору надавав можливість оцінити наявність підстав припинення поруки чи навпаки її дію.

Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

З урахуванням того, що член колегії суддів, а саме суддя Комлева О.С. у період з 05 по 09 квітня 2021 року та з 12 по 16 квітня 2021 року знаходилася у відпустці, що підтверджується довідкою № 86д від 07.04.2021 року та довідкою №91д від 12.04.2021 року відділу кадрової роботи та управління персоналом, тому повне судове рішення виготовлене 19.04.2021 року.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Регіональний інвестиційний банк», третя особа компанія Dartlux exports LLP про визнання поруки припиненою – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19.04.2021 року.

Головуючий                                                                 Т.В. Цюра

Судді:                                                                 Л.А. Гірняк

О.С. Комлева