Рівненський апеляційний суд

_______________________________________________________

У Х В А Л А

Іменем України

16 квітня 2021 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:

       судді-доповідача ? Полюховича О.І.,

       суддів – Гладкого С.В., Збитковської Т.І.,

       з участю: секретаря судового засідання – Міщук Л.А.,

       прокурора – Бикова Д.О.,

       обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

       захисника – Вовка Ю.Є.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника Вовка Ю.Є. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12021181180000045 від 02 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.15 ч.3 ст. 185 КК України, ?

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 24 травня 2021 року.

В поданій апеляційній скарзі захисник Вовк Ю.Є. покликається на незаконність та необгрунтованість ухвали суду першої інстанції.

Вважає, що в клопотанні недоведеним прокурором є те, що обвинувачений має намір переховуватись від суду, яким чином обвинувачений може вчинити новий злочин в разі застосування цілодобового домашнього арешту з зобов`язанням носити електронний засіб контролю. Не було приведено, на думку захисника, жодного факту можливості та наміру переховуватись, окрім тяжкості можливого покарання.

Судом не було взято до уваги міцність соціальних зв`язків обвинуваченого, наявність у нього сім`ї, житла, яке перебуває у нього на праві спільної часткової власності.

Просить скасувати ухвалу Рівненського районного суду від 26 березня 2021 року стосовно ОСОБА_1 , ухвалити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з зобов`язанням носити електронний засіб контролю строком на 60 днів до 24 травня 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника Вовка Ю.Є., обвинуваченого ОСОБА_1 , які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Апеляційний суд вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання прокурора дотримані в повному обсязі та, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.

З матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Рівненському районному суді перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12021181180000045 від 02 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.15 ч.3 ст. 185 КК України.

Прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченогоОСОБА_1 з підстав продовження існування заявлених ризиків – можливості переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності та можливості вчинення іншого злочину (будучи судимим вчиняє новий умисний злочин проти власності) та доведено, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити контролю за місцем перебування обвинуваченого та контролю виконання покладених на нього процесуальних обов`язків.

Так, як вбачається з матеріалів провадження суд першої інстанції свій висновок про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , з яким погоджується і колегія суддів, мотивував врахуванням того, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років, його дії були направлені проти власності, які являють підвищену суспільну небезпеку.

Судом встановлено доведеним, що жоден з більш м`якших запобіжних заходів не здатен забезпечити перебування обвинуваченого за місцем реєстрації, своєчасне його з`явлення до суду та запобігти вчиненню ним інших кримінальних правопорушень.

В судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено, що у даному кримінальному провадженні проведено лише підготовче судове засідання.

Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості клопотання прокурора та безпідставності продовження тримання під вартою ОСОБА_1 та можливості застосування до обвинуваченого цілодобового домашнього арешту з зобов`язанням носити електронний засіб контролю є непереконливими.

Колегія суддів не ігнорує ті аргументи, які наводяться захисником на користь обвинуваченого в апеляційній скарзі та на які наголошується стороною захисту у судовому засіданні апеляційної інстанції, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважають вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі, а тому менш суворий запобіжний захід, ніж тримання під вартою не здатний нівелювати заявлені реальні ризики, які продовжують існувати.

Даних, які б перешкоджали подальшому утриманню ОСОБА_1 під вартою, не встановлено.

За наведеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого переконання, що потреби судового розгляду виправдовують необхідність продовження саме обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 .

Доказів на спростування висновків суду захисником та обвинуваченим не наведено, матеріалами провадження не встановлено, і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що будь-яких порушень вимог КПК України при постановленні судом першої інстанції оскаржуваної ухвали не вбачає, відтак підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

УхвалуРівненського районного суду Рівненської області від 26 березня 2021 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12021181180000045 від 02 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.15 ч.3 ст. 185 КК України залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника Вовка Ю.Є. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 – без задоволення.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

О.І. Полюхович С.В. Гладкий Т.І. Збитковська