ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 01.02.2008 р.                                                                                                     № 12/53  

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі –Казнадзей Т.М., Гончаренко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про бездіяльність суб’єкта владних повноважень,

встановив:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про бездіяльність суб’єкта владних повноважень, в якому просить визнати бездіяльність протиправною та зобов’язати вчинити певні дії.

В суді позивач підтримав позовні вимоги, аргументуючи тим, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність при вирішенні його заяви про злочин від 11.07.2007 року.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що Генеральна прокуратура України за зверненнями позивача діяла згідно із законом. Вважає позов необґрунтованим та безпідставним.

Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши матеріали адміністративної справи, встановив наступне.

ОСОБА_2 є обвинуваченим у кримінальній справі, що розслідується слідчим Генеральної прокуратури України.

11.07.2007 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України із заявою про злочин, в якій просив притягнути до кримінальної відповідальності слідчого ОВС прокуратури Київської області Корнелюка М.В., слідчого в ОВС Генеральної прокуратури України Серебрякова А.А., прокурора-криміналіста Генеральної прокуратури України Іллюшу Р.П., оперуповноважених департаменту карного розшуку МВС України Григоряна Г.С. та Макуху О.Г. за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.364, ч.2 ст.397 КК України.

У своїй заяві позивач посилався на те, що працівники правоохоронних органів вчиняють йому перешкоди у наданні правової допомоги ОСОБА_2, з дружиною якого він уклав угоду про надання такої допомоги 21.04.2007 року, а також чинять тиск на його підзахисного.

В серпні 2007 року позивачу надійшов лист з Генеральної прокуратури України від 08.08.2007 року, у якому зазначалося, що заяву про злочин та інші його звернення щодо порушення вимог кримінально-процесуального законодавства України при розслідуванні кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 та з інших питань розглянуто.  При цьому  повідомлялося, що за результатами розгляду його скарг з аналогічних доводів 19.07.2007 року йому надано відповідь за вихідним №17/2-82001-07.

Як з’ясовано, в період липня-жовтня 2007 року Генеральною прокуратури України розглядалися та вирішувались звернення позивача про порушення закону при розслідуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 Це стверджується копіями листів від 19.07.2007 року №17/2-8201-07, 08.08.2007 року 317/2-8201-07, 20.08.2007 року №17/2-8201-06, 30.10.2007 року №17/2-8201-07.

Посилання позивача на те, що відповідач порушив вимоги закону, в суді не підтвердилися.

В кінці квітня 2007 року за згодою ОСОБА_2 для захисту його прав та інтересів в силу ст.44 КПК України був допущений адвокат ОСОБА_1

03.05.2007 року обвинувачений ОСОБА_2 відмовився від послуг даного адвоката, що підтверджується його письмовою заявою та протоколом про відмову від захисника. Тому слідчим у справі 03.05.2007 року винесено постанову про прийняття відмови від захисника ОСОБА_1, про що останньому було повідомлено.

Відмову від послуг адвоката ОСОБА_1 обвинувачений ОСОБА_2 підтвердив у заяві від 10.07.2007 року та у пояснені відібраному прокурором відділу Генеральної прокуратури України Малкою П.І. від 17.07.2007 року.

05.09.2007 року обвинувачений ОСОБА_2 звернувся із заявою до слідчого про допуск ОСОБА_1 як його захисника до участі у справі. 10.09.2007 року слідчим у справі винесено постанову про допуск відповідного захисника до участі у справі.

Тож з 03.05.2007 року по 10.09.2007 року в силу норм КПК України ОСОБА_1 не був захисником обвинуваченого ОСОБА_2  

У зв’язку із цим, враховуючи положення ст.ст.44-47 КПК України, підстави вважати, що працівники правоохоронних органів перешкоджали позивачу у надані обвинуваченому правової допомоги відсутні.

Після проведення перевірки за заявами позивача в липні-серпні 2007 року Генеральною прокуратурою України його було повідомлено про дані обставини, а також про те, що підстав для вжиття заходів прокурорського реагування немає.

Крім того, до того як позивач звернувся про вчинення насильства працівниками правоохоронних органів до обвинуваченого ОСОБА_2, з подібними скаргами до Генеральної прокуратури України звертався сам ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_9

Доводи про застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 насильства з боку правоохоронців в ході розслідуванні кримінальної справи, під час перевірки не знайшли свого підтвердження.

За результатами такої перевірки Генеральною прокуратурою України 19.07.2007 року відмовлено в порушенні кримінальної справи на підставі п.1 ст.6 КПК України.

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 19.07.2007 року не скасована, що виключає порушення кримінальної справи, її розслідування, а також проведення перевірки за тим же фактом.

Про це позивач також повідомлявся Генеральною прокуратурою України, йому надсилалась копія цієї постанови.

При цьому подача заяви про злочин з недотриманням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, ст.95 КПК України, унеможливлює проведення дослідчої перевірки.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

В силу ч.1 ст.3 Закону України «Про прокуратуру»повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.

Повноваження прокурорів і слідчих під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи встановлені у Кримінально-процесуальному кодексі України.

З огляду на положення чинного законодавства України, бездіяльність –це повне або часткове ухилення від здійснення передбачених Конституцією та законами України функцій і повноважень.

Як встановлено, відповідач у даному випадку діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Підстави для визнання порушень вимог закону Генеральною прокуратурою України відсутні.

Таким чином, з’ясуваши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                          Цвіркун Ю.І.