ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 07.02.2008 р.                                                                                                     № 12/17  

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі:

головуючого –судді Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі Рудик Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, треті особи –Київська міська рада, про визнання дій назаконними та зобов’язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до відповідачів про визнання дій назаконними та зобов’язання вчинити певні дії, в якому просить визнати дії Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації щодо затримки видачі державного акта на право приватної власності на землю незаконними та зобов’язати відповідача видати їй державний акт на право власності на земельну ділянку по Фрометівському узвозу, 7 у м.Києві, площею 0, 0348 га., кадастровий номер 79:120:0018.

В суді представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити, посилаючись на те, що відповідач в порушення рішеннях Київської міської ради від 20.05.1999 року №250/351 незаконно не видає позивачці державний акт на право приватної власності на землю.

Представник відповідача і третьої особи позовні вимоги не визнав, аргументуючи тим, що позивачці уже передана безоплатно у власність земельна ділянка для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, про що свідчить державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 07.11.2000 року, що зареєстрований за №79-2-009448 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю. А видати другий державний акт на право приватної власності на іншу земельну ділянку по тому ж виду користування відповідач не вправі.

Суд, вислухавши учасників адміністративного процесу та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно із рішенням Київської міської ради від 20.05.1999 року №250/351 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку в розмірі 0, 0348 га. по Фрометівському узвозу, 7 у м.Києві для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Крім того, відповідно до рішення Київської міської ради від 21.10.1999 року №68-2/250 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано у спільну часткову власність земельну ділянку у розмірі 0, 0791 га.  АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

В силу цих рішень Київської міської ради відповідача зобов’язано виступити  замовником по виготовленню та видачі власникам земельних ділянок державних актів у встановленому порядку.

На підставі рішення Київської міської ради від 21.10.1999 року №68-2/250 ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Так, згідно із державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 07.11.2000 року, що зареєстрований за №79-2-009448 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, копія якого є в матеріалах справи, ОСОБА_1 передається у приватну власність земельна ділянка (27/100 земельної ділянки) площею 0, 0791 га., що розташована на АДРЕСА_1

Таким чином, позивачці вже один раз передано безоплатно у власність земельну ділянку з цільовим призначенням –для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

В силу діючих правових норм Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації є суб’єктом владних повноважень і виступає замовником по виготовленню та видачі власникам земельних ділянок державних актів у порядку, встановленому законодавством України.

Вище зазначені обставини визнані сторонами і не оспорювалися в суді.

Таким чином, аналіз суб'єктного складу та характеру спірних правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

У ч.2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

Тож відповідач при здійсненні відповідних повноважень в першу чергу зобов’язаний керуватися нормами Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій»та іншими законами.

Статті 1 та 2 Декрету КМУ «Про приватизацію земельних ділянок»від  26 грудня 1992 року N15-92 установлювали, що передача громадянам України безплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України провадиться один раз, про що обов'язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює.

Даний Декрет втратив чинність згідно із Законом України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»від 14 вересня 2006 року N139-V.

Згідно із ч.4 ст.116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

У відповідності до пункту «г»ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вище зазначені норми закону, є підстави вважати, що позиція представника відповідача і третьої особи є обґрунтованою.  

Так, суд вважає слушними аргументи, що після видачі позивачці державного акту на право приватної власності на землю у відповідності до рішення Київської міської ради від 21.10.1999 року №68-2/250, підстави для виконання рішення прийнятого Київською міською радою від 20.05.1999 року №250/351 в частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки для обслуговування жилого будинку і господарських будівель відсутні.

Головним управлінням земельних ресурсів підготовлено проект рішення Київської міської ради «Про відміну позиції 2 на сторінці 4 додатку до рішення Київської міської ради від 20.05.1999 року №250/351 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування жилих будинків і господарських будівель», який в установленому порядку супровідним листом від 09.11.2007 року №03-480/37221 передано на розгляд до Київської міської ради.

Тож покликання представника позивача на те, що відповідач повинен виконати рішення органу місцевого самоврядування всупереч вимогам закону є безпідставними.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не довів обґрунтованість своїх позовних вимог. Натомість представник відповідача довів правомірність позиції даного суб’єкта владних повноважень.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163 КАС України, суд

постановив:

В позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                          Цвіркун Ю.І.