ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
29.02.2008 р. № 12/223
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про зобов’язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів про зобов’язання вчинити певні дії.
В судовому засіданні позивач свій позов підтримав і, враховуючи змінені (зменшені) позовні вимоги, просив зобов’язати відповідачів сплатити йому пенсію за 2006 рік згідно із довідкою, виданою Київським обласним військовим комісаріатом від 30.11.2006 року, та перерахувати кошти на його особистий рахунок у Державному ощадному банку України.
Представник відповідача-1 в суд не з’явився, до суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача-2 позов не визнав, посилаючись на те, що відповідно до положень Законів України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»позивач втратив право на виплату пенсії, призначену йому в Україні, після від’їзду за кордон на постійне місце проживання.
Суд, вислухавши учасників адміністративного процесу та дослідивши матеріали справи, пенсійну справу №фк-61882/інв 45985 ОСОБА_1, встановив наступне.
Позивач був звільнений з військової служби наказом Головнокомандуючого об’єднаними Збройними Силами Співдружності Незалежних Держав (з особового складу) №021 від 14.04.1993 року згідно із пунктом «в»ст.59 (за скороченням) Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил, копія якого є в матеріалах справи.
З 01.07.1993 йому призначена пенсія на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», назва і положення якого змінювались.
З 01.09.2000 року позивач прийнятий на облік у Бонському відділенні Посольства України в Німеччині.
З 01.02.2001 року виплата пенсії ОСОБА_1 відповідачем-1 припинено, з посиланням на те, що він виїхав за кордон на постійне місце проживання.
Судом встановлено, що невиплачена позивачу пенсія за 2001-2004 роки була стягнута з відповідача на користь позивача на підставі судових рішень. Крім того, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27.09.2007 року №22-87а/07 Київський обласний військовий комісаріат зобов’язано нарахувати пенсію щомісячно за 2005 рік.
Відповідач - 2 відмовляється сплачувати позивачу пенсію за 2006 рік, посилаючись на те, що позивач виїхав за кордон на постійне місце проживання.
Відповідно до ч.2 ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
В силу ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 року постійне місце проживання - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).
Стаття 1 Закону України «Про порядок внесення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України»від 13.09.2001 року також дає визначення поняття постійного місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).
Як було встановлено судом, позивач не отримав постійного місця проживання за кордоном, а перебуває лише на тимчасовому обліку в посольстві України в іншій країні.
Крім того, з пояснень позивача вбачається, що він обмежує своє проживання на території Німеччини та має намір повернутись на територію України, при настанні певних подій, а саме забезпечення його житлом.
При цьому судом встановлено, що позивач є громадянином України, перебуває у зносинах з державними та не державними інституціями України.
Стаття 3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 24 Основного Закону встановлює, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому, Конституцією України соціальне забезпечення громадян у старості не ставиться в залежність від проживання громадян.
В силу ч.1. ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Разом з тим, згідно ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тому судом беруться до уваги рішення Вищого адміністративного суду від 17.01.2005 року, Апеляційного суду міста Києва від 23.12.2003 року, Шевченківського районного суду міста Києва від 31.03.2005 року, якими встановлено, що ОСОБА_1 виїхав за кордон не на постійне місце проживання та встановлено його право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».
Таким чином, позивач виїхав за кордон не на постійне місце проживання. Тому посилання відповідача -2 про відсутність його права на пенсію судом не може братись до уваги. За таких обставин, суд приходить до висновку, що відмова у виплаті належної позивачу пенсії є безпідставною.
Відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у виплаті пенсії ставить у нерівні умови громадян України, які проживають на її території та громадян України, які виїжджають за її межі не на постійне місце проживання, що є несправедливим.
Позивачем пред’явлено позов до Київського обласного військового комісаріату та до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області. Однак згідно із чинним законодавством України з січня 2007 року нарахування та виплата даної категорії пенсій покладено на органи Пенсійного фонду України. Дана обставина при розгляді справи визнана сторонами і не оскаржувалась в суді.
Аналіз суб'єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Предметом позову у справі є протиправність відповідача стосовно несплати пенсії позивачу за 2006 рік, а не розмір пенсії.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірність його позиції.
Оскільки на Київський обласний військовий комісаріат не покладено обов’язок здійснювати виплату пенсії, позов підлягає до часткового задоволення.
Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за 2006 рік згідно із довідкою, виданою Київським обласним військовим комісаріатом від 30.11.2006 року.
Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 за 2006 рік на його особистий пенсійний рахунок №25963 у Державному ощадному банку України.
В решті позовних вимог відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Цвіркун Ю.І.