Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 418/6010/19

провадження № 61-17400св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , редакція «Вісник Міловщини»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Дронської І. О., Карташова О. Ю., Коновалової В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , редакції «Вісник Міловщини» про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у нього як головуючого судді на розгляді перебуває обвинувальний акт по кримінальному провадженню за фактом вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368, частиною першою статті 263 КК України, та ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (справа № 418/1541/19, 1-кп/418/57/19).

ІНФОРМАЦІЯ_2 вийшов черговий випуск газетного видання «Вісник Міловщини» за № НОМЕР_1 під редакцією засновника та головного редактора ОСОБА_2

24 жовтня 2019 року, ознайомившись зі змістом статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», позивач встановив, що автор та редактор газети ОСОБА_2 на 2 сторінці виклав недостовірну та непідтверджену інформацію про нього, як головуючого суддю у вказаному вище кримінальному провадженні, а саме: «Не так давно пан «честный мент» ОСОБА_7 составлял декларацию, где «забыл» указать продажу автомобиля. Выявив коррупционною схему, против «декларирующего» было возбуждено уголовное дело. И все вроде хорошо, все вроде правильно, но вот судебное разбирательство развалилось, в чем подсобил судья местного районного суда ОСОБА_1 , явно за приличное вознаграждение. И это не единственный случай, где планируется вмешательство данного работника фемиды. Выше упоминалась ситуация о пойманных на взятке ОСОБА_6 с ОСОБА_7 . Так вот, именно по поводу этого взяточничества и будут судить любителя цвета денег ОСОБА_7 , судьей процесса над которым выступает тот же господин ОСОБА_1 , что сразу ставит под сомнение «незрячесть взора» фемиды. А информация о том, что подсудимым уже был положен на одни из весов груз в 30 тысяч вечно молодых и зеленых купюр, и вовсе убивает любую веру в справедливость даже самым отбитым оптимистам».

Інформація щодо нього була поширена відповідачами в засобах масової інформації, а саме в газетному виданні «Вісник Міловщини», яке має невизначене коло респондентів. Внаслідок чого інформація про те, що він нібито отримав неправомірну вигоду, стала доступна невизначеному колу осіб, які є читачами видання.

Вказував, що зазначена інформація є недостовірною, не відповідає дійсності, оскільки жодних позапроцесуальних відносин із фігурантами будь-яких кримінальних проваджень у позивача немає. Жодних фактів чи відомостей про порушення позивачем закону під час розгляду під його головуванням вказаного вище кримінального провадження автором статті не зазначено, посилання на джерела отримання такої інформації стаття теж не містить, хоча фактично автор статті вказує про вчинення ним злочину.

Зазначав, що інформація, поширювана щодо нього відповідачем, по-перше має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним закону та вчинення кримінального злочину, формує негативне враження пересічного читача газетного видання «Вісник Міловщини» та безпосередньо породжує об`єктивні сумніви в упередженості судді ОСОБА_1 , формує негативну думку громадськості щодо довіри до судової влади та її авторитету в цілому як такою, що, на його переконання, порушує його немайнові права, по-друге, не є оціночним судженням, а тому обов`язок доказування її достовірності покладається на відповідача.

Посилався на те, що поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до нього, що, в свою чергу, впливає на зниження цінності особи позивача. Також поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, порушивши його честь, оскільки професія судді є соціально важливою, передбачає наявність бездоганного авторитету в очах суспільства. Вважав, що поширенням недостовірної інформації щодо нього відповідачем завдано шкоди його немайновим інтересам та порушено його гідність, честь та ділову репутацію.

Враховуючи наведене просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 у випуску газетного видання «Вісник Міловщини» за № НОМЕР_1 під редакцією засновника та головного редактора ОСОБА_2 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» та зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок спростувати поширену відносно нього недостовірну інформацію, шляхом опублікування у газетному виданні «Вісник Міловщини».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області у складі судді Булгакової Г. В. від 18 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 у випуску газетного видання «Вісник Міловщини» за № НОМЕР_1 під редакцією засновника та головного редактора ОСОБА_2 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», наступного змісту: «Не так давно пан «честный мент» ОСОБА_7 составлял декларацию, где «забыл» указать продажу автомобиля. Выявив коррупционною схему, против «декларирующего» было возбуждено уголовное дело. И все вроде хорошо, все вроде правильно, но вот судебное разбирательство развалилось, в чем подсобил судья местного районного суда ОСОБА_1 , явно за приличное вознаграждение. И это не единственный случай, где планируется вмешательство данного работника фемиды. Выше упоминалась ситуация о пойманных на взятке ОСОБА_6 с ОСОБА_7 . Так вот, именно по поводу этого взяточничества и будут судить любителя цвета денег ОСОБА_7 , судьей процесса над которым выступает тот же господин ОСОБА_1 , что сразу ставит под сомнение «незрячесть взора» фемиды. А информация о том, что подсудимым уже был положен на одни из весов груз в 30 тысяч вечномолодых и зеленых купюр, и вовсе убивает любую веру в справедливость даже самым отбитым оптимистом…» та зобов`язано Новохацького В. І. спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію шляхом опублікування у газетному виданні «Вісник Міловщини».

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідачем не надано жодних належним та допустимих доказів щодо достовірності та правдивості інформації, поширеної відносно позивача, а тому суд дійшов висновку про визнання недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_8 на повагу до його гідності, честі та ділової репутації інформацію, розповсюджену відповідачем у випуску газетного видання «Вісник Міловщини» за № НОМЕР_1 під редакцією засновника та головного редактора ОСОБА_2 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 18 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач, як державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і зацікавленості суспільства його діяльністю, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що поширена відповідачем інформація була оціночним судженням, яке ґрунтується на його особистій думці, а не твердженням про факти.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц (провадження № 61-38478св18), від 21 січня 2020 року у справі № 910/10429/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що твердження відповідача щодо отримання ним 30 000 доларів США є оціночним судження, оскільки це є фактичним твердженням про вчинення злочину. Наведена інформація відповідачем не має характеру оціночних суджень, тому що інформація стосується конкретних подій, конкретної особи, повідомляється чітко та є констатацією факту з боку редактора газети «Вісник Міловщини».

Зазначає, що поширена інформація про нього без надання належних підтверджень, доказів викладеного, є негативною, образливою та такою, що виходить за межі виправданої (допустимої) критики.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами був досліджений письмовий доказ, а саме черговий випуск газетного видання «Вісник Міловщини» за № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 під редакцією засновника та головного редактора ОСОБА_2 в якому знаходиться стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1», де зазначена інформація: «Не так давно пан «честный мент» ОСОБА_7 составлял декларацию, где «забыл» указать продажу автомобиля. Выявив коррупционною схему, против «декларирующего» было возбуждено уголовное дело. И все вроде хорошо, все вроде правильно, но вот судебное разбирательство развалилось, в чем подсобил судья местного районного суда ОСОБА_1 , явно за приличное вознаграждение. И это не единственный случай, где планируется вмешательство данного работника фемиды. Выше упоминалась ситуация о пойманных на взятке ОСОБА_6 с ОСОБА_7 . Так вот, именно по поводу этого взяточничества и будут судить любителя цвета денег ОСОБА_7 , судьей процесса над которым выступает тот же господин ОСОБА_1 , что сразу ставит под сомнение «незрячесть взора» фемиды. А информация о том, что подсудимым уже был положен на одни из весов груз в 30 тысяч вечномолодых и зеленых купюр, и вовсе убивает любую веру в справедливость даже самым отбитым оптимистом…». Остання дійсно міститься прізвище та посаду позивача з відповідним змістом, на що вказує позивач як на причину звернення до суду з метою захисту честі, гідності та ділової репутації.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Суспільство має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо наданої інформації, у тому числі щодо діяльності політиків, посадових осіб органів влади та місцевого самоврядування, а отже важливо щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо ЗМІ або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого боку була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. З огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб, інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки таких осіб, є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Європейський суд з прав людини підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Позивач ОСОБА_1 є суддею та головою суду, тобто є публічною особою, яка обіймає публічну посаду, а тому межа допустимої критики та обсяг поширеної інформації щодо нього є значно ширшим, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому ЗМІ з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (пункти 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Ляшко проти України» зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано жодних належним та допустимих доказів щодо достовірності та правдивості інформації, поширеної відносно позивача, а тому дійшов висновку про визнання недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та ділової репутації, інформацію, розповсюджену відповідачем у випуску газетного видання «Вісник Міловщини» за № НОМЕР_1 під редакцією засновника та головного редактора ОСОБА_2 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1».

При цьому суд першої інстанції виходив лише з обов`язку щодо доказування відповідача, не встановивши, чи є поширена інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням, й, відповідно, не врахувавши, що відповідач не повинен доводити правдивість оціночних суджень, думок чи переконань, які не можуть бути предметом судового захисту на підставі статті 277 ЦК України, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності.

Оціночні судження говорять не про об`єкт, а про відношення суб`єкта до цього об`єкта. На відміну від твердження про факти, у думці висловлюється відповідність факту, який оцінюється, не об`єктивному світу, а суб`єктивним поняттям і уявленням окремої особи, яка висловлює таку оцінку.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, правильно зазначив, що поширена відповідачем інформація не містить будь-яких фактичних відомостей, висловлених у категоричній формі, тверджень чи звинувачень позивача у вчиненні злочину, а є оціночним судженням з використанням мовних засобів, зокрема: (мовою оригіналу)«в чем подсобил», «планируется вмешательство данного работника фемиды», «незрячесть взора фемиды», «уже положены на одни из весов груз в 30 тысяч вечно молодых и зеленых купюр», які ґрунтуються на його особистій думці, а не твердженнях про факти.

Таким чином, установивши, що вжиті в оскаржуваній публікації відповідачем висловлювання щодо позивача відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивачів та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, а тому посилання позивача на те, що зміст статті щодо нього є фактичним твердженням про вчинення злочину, є помилковими.

Таким чином, скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц (провадження № 61-38478св18), від 21 січня 2020 року у справі № 910/10429/18, не можуть бути прийняті судом, оскільки судове рішення у справі, яка переглядається, не суперечить висновкам, які викладені у вказаних постановах, через наявність суттєвих відмінностей у характері інформації, яку позивачі просили визнати недостовірною.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом було невірно вирішено питання щодо судових витрат, не можуть бути прийняті судом, оскільки такі здійснено у відповідності до статті 141 ЦПК України.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович