Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 422/5205/12

провадження № 61-20841 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ;

представник заявника - адвокат Семененко Юлія Ігорівна;

заінтересовані особи: Новокодацький відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), кредитна спілка «Взаємний кредит»;

представник Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - Літвінова Анна Іванівна;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року у складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, заінтересовані особи: Новокодацький відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Новокодацький ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області), який змінив назву наНовокодацький відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), кредитна спілка «Взаємний кредит» (далі - КС «Взаємний кредит»), на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Скарга мотивована тим, що на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2010 року № 080910-к у розмірі 250 986,50 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та визначено спосіб реалізації предмета іпотеки.

На виконання судового рішення 18 липня 2014 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист № 8/205/7/14, а постановою старшого державного виконавця Новокодацького ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 11 січня 2019 року відкрито виконавче провадження № 58054640 з виконання вказаного виконавчого документа, яку він отримав 17 січня 2019 року.

Вказував, що з постановою про відкриття виконавчого провадження він не погоджується з огляду на те, що вона винесена з пропуском строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, який відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час видачі виконавчого документа, становив один рік.

Також посилався на те, що боржниками у виконавчому провадженні є чотири особи, проте, судом у рішенні не зазначено про солідарне виконання обов`язку, тому державним виконавцем неправомірно збільшено обсяг його кредитних зобов`язань та, відповідно, невірно визначено суму виконавчого збору, яка підлягає до стягнення з ОСОБА_1 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Новокодацький ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Пономаренка О. О. від 11 січня 2019 року про відкриття виконавчого провадження у ВП № 58054640 про звернення стягнення на предмет іпотеки - 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на загальну суму 250 986,50 грн.

Короткий міст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець при прийнятті до виконання виконавчого листа і при винесенні оскаржуваної постанови діяв відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», у межах виконавчого строку. Судом встановлено, що виконавчий лист від 18 липня 2014 року № 8/205/7/14 неодноразово перебував на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби, таким чином строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривався. Так, востаннє постановою державного виконавця від 28 березня 2017 року виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі пункту 4 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», тому трирічний строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання, встановлений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження», спливає 28 березня 2020 року та стягувачем не пропущено.

Також суд зазначив, що при визначенні виконавчого збору у сумі 25 098,65 грн, державний виконавець правомірно виходив із загальної суми заборгованості, вказаної у виконавчому листі, та вимог частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що строки пред`явлення виконавчого листа від 18 липня 2014 року № 8/205/7/14 до виконання переривалися, востаннє виконавчий документ повернуто стягувачу постановою державного виконавця від 28 березня 2017 року підставі пункту 4 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Отже, постанову про відкриття виконавчого провадження від 11 січня 2019 року винесено з додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження», порушень державним виконавцем норм чинного законодавства при вчиненні виконавчих дій скаржником не доведено. Сума стягнутого з боржника виконавчого збору відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 422/5205/12 із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що виконавчий лист № 8/205/7/14, виданий Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 18 липня 2014 року, не відповідає вимогам, встановленим частиною другою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а тому винесена на підставі нього постанова про відкриття виконавчого провадження від 11 січня 2019 року є незаконною.

Вказував, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2012 року в рахунок погашення кредитної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Разом з тим, у виконавчому листі № 8/205/7/14, виданому Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 18 липня 2014 року на виконання вказаного судового рішення, боржником зазначений ОСОБА_1 , приписів щодо солідарного виконання зобов`язання відповідачами у виконавчому листі не зазначено, як і не зазначено, у якій частині йому необхідно виконати рішення суду, внаслідок чого обсяг обов`язків, що покладено на боржника, безпідставно збільшено.

Вважав, що з нього безпідставно стягнуто виконавчий збір, оскільки у виконавчому листі від 18 липня 2014 року № 8/205/7/14 не вказано про стягнення з боржника будь-яких грошових сум, жодних оцінок майна боржника, що підлягає передачі стягувачу, зроблено не було, крім того, сума виконавчого збору визначена із загальної вартості іпотечного майна, тоді як виконавче провадження відкрито щодо звернення стягнення лише на 1/4 частину належної боржнику квартири, що є предметом іпотечного майна.

Зазначав, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат судами не враховано, що відповідно до пункту 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року, провадження стосовно виконання судових рішень є завершальною й невід`ємною частиною (стадією) судового провадження в конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається, а за подання позовної заяви сплачено відповідний судовий збір, ні ЦПК України, ні Законом України «Про судовий збір» не передбачено необхідність сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то за подання скарги судовий збір не сплачується.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року Новокодацький відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Постанова державного виконавця Новокодацького ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 11 січня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 58054640 винесена відповідно до вимог статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», підстав для визнання її неправомірною та скасування заявником не доведено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 січня 2019 року до Новокодацького ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області надійшла заява КС «Взаємний кредит» про прийняття до виконання виконавчого листа № 8/205/7/14, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 18 липня 2014 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2010 року № 080910-к у розмірі 250 986,50 грн (а. с. 39, 40-41).

10 грудня 2018 року КС «Взаємний кредит» сплачено авансовий внесок до Новокодацького ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області у розмірі 5 019,73 грн (а. с. 42).

Постановою старшого державного виконавця Новокодацького ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 11 січня 2019 року відкрито виконавче провадження № 58054640 з виконання виконавчого листа № 8/205/7/14, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 18 липня 2014 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки - 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на загальну суму 250 986,50 грн (а. с. 44).

Встановлено, що виконавчий лист № 8/205/7/14, виданий Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 18 липня 2014 року, неодноразово перебував на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби.

Так, 22 грудня 2015 року виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі пункту 4 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року), та після повторного звернення виконавчого документу до виконання - 28 березня 2017 року повернуто стягувачу на підставі пункту 4 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 41).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають не в повній мірі.

Відповідно до частин першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі у редакції Закону № 1404-VІІІ від 02 червня 2016 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення (частина четверта статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»)

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що виконавчий лист від 18 липня 2014 року № 8/205/7/14 неодноразово перебував на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби, що підтверджується відповідними відмітками державного виконавця на виконавчому листі. Востаннє виконавчий документ повернуто стягувачу постановою державного виконавця від 28 березня 2017 року на підставі положень пункту 4 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання неодноразово переривався.

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Врахувавши, що виконавчий лист від 18 липня 2014 року № 8/205/7/14 був пред`явлений КС «Взаємний кредит» до виконання 11 січня 2019 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання, встановлений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження», спливає 28 березня 2020 року та стягувачем не пропущено.

Частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону № 606-XIV від 21 квітня 1999 року, чинній на час видачі виконавчого листа) передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб, ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Аналогічні вимоги містяться у частині першій, другій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» чинної редакції.

Суди встановили, що приймаючи постанову від 11 січня 2019 року про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець врахував, що виконавчий лист № 8/205/7/14, виданий 18 липня 2014 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, відповідає вищевказаним положенням Закону України «Про виконавче провадження».

Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам заявника про порушення державним виконавцем вимог статті 31 Закону України «Про виконавче провадження», зазначивши, що викладена у виконавчому листі від 18 липня 2014 року № 8/205/7/14 резолютивна частина рішення є зрозумілою, в ній чітко вказаний порядок примусового виконання вимог виконавчого документу та на звороті виконавчого листа вказані відповідні ідентифікуючі дані відносно одного боржника ОСОБА_1 .

Стосовно вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 11 січня 2019 року в частині стягнення з боржника виконавчого збору, колегія суддів звертає увагу на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Суди встановили, що 11 січня 2019 року постановою державного виконавця відкрите виконавче провадження № 58054640 з виконання виконавчого листа № 8/205/7/14, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 18 липня 2014 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки - 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на загальну суму 250 986,50 грн.

У пункті 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 11 січня 2019 року вказано про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 25 098,65 грн.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та з його примусовим виконанням.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 20 січня 2019 року у справі № 161/8267/17 (провадження № 14-604цс18) та інші).

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернули уваги на те, що правовідносини у частині оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору є адміністративно-правовими, а відтак справа у цій частині підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин провадження у справі в частині вирішення вимог про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 11 січня 2019 року в частині стягнення з боржника виконавчого збору підлягає закриттю у зв`язку з розглядом справи з порушенням юрисдикції.

Подібні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/4842/17 (провадження № 14-186цс19).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України.

Закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вирішення вимог про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення з боржника виконавчого збору, то відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

У зв`язку з викладеним скасуванню підлягає й ухвала суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення з боржника виконавчого збору.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій неправомірно стягнуто з нього судові витрати, є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду фізичною особою сплачується судовий збір за ставкою 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положення зазначеної норми застосовуються при поданні апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом України «Про судовий збір» справляння судового збору за подання таких заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

Викладене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18) та Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 752/7347/16-ц (провадження № 61-10168сво18).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що при ухваленні апеляційним судом оскаржуваної постанови від 03 липня 2019 року питання розподілу судових витрат не вирішувалося, апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції від 18 квітня 2019 року, постановлену за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , погодився, зокрема, з розподілом судових витрат, який відповідає вимогам статті 452 ЦПК України. Ухвалу апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху та визначення розміру необхідного до сплати судового збору за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 не оскаржував.

Отже, доводи касаційної скарги про неправомірне стягнення з нього судових витрат не дають підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та не спростовують висновків судів, викладених у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року скасувати в частині вирішення вимог про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про відкриття виконавчого провадження від 11 січня 2019 року в частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 25 098,65 грн у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Новокодацький відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, який змінив назву на Новокодацький відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), кредитна спілка «Взаємний кредит», провадження у справі в цій частині закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи у частині вирішення вимог про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про відкриття виконавчого провадження від 11 січня 2019 року в частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 25 098,65 грн у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Новокодацький відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, який змінив назву на Новокодацький відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), кредитна спілка «Взаємний кредит», віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

В іншій частині ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович