Постанова

Іменем України

15 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 638/5001/17

провадження № 61-18650св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на утримання квартири.

Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим, ОСОБА_2 як співвласник не приймає участі в утриманні зазначеного майна.

Вказав, що він має статус інваліда війни 2 групи, що дає йому право на пільги на сплату комунальних платежів, якими він не може скористатися, оскільки у цій квартирі також зареєстрований ОСОБА_2 , тому він сплачує усі комунальні платежі у повному обсязі.

Так, за період з 01 січня 2012 року по 01 березня 2015 року ним понесено витрати на оплату комунальних послуг у розмірі 8 779,11 грн та з 01 квітня 2018 року по 01 квітня 2019 року у розмірі 6 162,50 грн, а всього 14 941,61 грн.

Крім того, ним за власний рахунок проведено ремонт квартири, витрати на який склали 24 953,99 грн, проведено утеплення стін вартістю 15 775,00 грн, заміну вхідної двері вартістю 9 450,00 грн та заміну газової плити вартістю 4 421,00 грн.

Вказував, що необхідність самостійно утримувати майно, співвласником якого є ОСОБА_2 , змушує його хвилюватися та завдає йому душевних і фізичних страждань, внаслідок чого йому було завдано моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 14 941,61 грн у рахунок відшкодування витрат на утримання квартири; 27 199,49 грн у рахунок відшкодування витрат на проведення ремонту та 20 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди; поділити особові рахунки, які відкриті в комунальному підприємстві «Харківські теплові мережі», товаристві з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут», комунальному підприємстві «Жилкомсервіс», комунальному підприємстві «Харківводоканал» і комунальному підприємстві «Харківобленерго» для нарахування та утримання оплати за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , у рівних частках по 1/2.

Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , у березні 2019 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов про виділення 1/2 площі квартири та про розділ особистих рахунків.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак в указаній квартирі не проживає через неправомірні дії ОСОБА_1 , внаслідок яких він змушений був переселитися до житлового будинку у с. Руська Лозова Харківської області. Таким чином, ОСОБА_1 одноособово користується усією квартирою, а тому він не повинен нести витрати на сплату комунальних послуг і ремонт цього майна. Разом з тим, він має право на компенсацію за користування ОСОБА_1 його частиною квартири, про що він повідомляв його листом з пропозицією оплатити проживання у його частині квартири у розмірі 1 000,00 грн на місяць, однак протягом 74 з половиною місяців ОСОБА_1 не сплачував йому жодних коштів. Отже, останній має відшкодувати йому 74 500,00 грн. Також вказував, що йому завдано моральної шкоди, яка входить до цієї суми.

На підставі вказаного ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь за незаконне заволодіння його власністю і використання у корисливих цілях його 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 спричинену загальну шкоду у розмірі 74 500,00 грн; зобов`язати ОСОБА_1 з метою вирішення спірних питань, пов`язаних з цією квартирою, виділити в натурі по 1/2 частині житлової площі квартири для можливості розділу особових рахунків з оплати комунальних послуг та не перешкоджати йому у заселенні до своєї частини квартири, а при необхідності у здачі в оренду своєї частини квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату комунальних послуг у розмірі 7 470,80 грн у рахунок відшкодування витрат на утримання квартири.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 як співвласник квартири має нести витрати на її утримання, а саме зі сплати комунальних послуг, тому половина сплаченої ОСОБА_1 суми підлягає стягненню з нього. Підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про виділення частки майна в натурі немає, оскільки позивачем не доведено технічної можливості такого виділу. Щодо вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом, то суд відмовив у їх задоволенні, оскільки сторони по справі є рівноправними власниками спірної квартири, а тому жодних незаконних дій ОСОБА_1 не вчиняв. Доказів того, що ОСОБА_1 перешкоджає ОСОБА_2 в користуванні, володінні та розпорядженні своєю частиною майна суду не надано. Крім того, дана вимога була вже предметом судового розгляду у справі № 2-10059/11. Вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди також не підлягає задоволенню, оскільки останнім не надано жодного доказу заподіяння такої шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року змінено - зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на оплату комунальних послуг з 7 470,80 грн до 3 343,82 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частини спірної квартири, а тому разом із ОСОБА_1 повинен виконувати обов`язок по утриманню майна згідно своєї частки та нести тягар відповідальності перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними з цим майном. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, з 2012 року ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає і не користується послугами з газопостачання, водовідведення та водопостачання, а також постачання електричної енергії. Разом з тим, оскільки послугами, вартість яких залежить не від кількості осіб, які ними користуються, а від площі квартири, є послуги з теплопостачання та утримання будинку і прибудинкової території, то з ОСОБА_2 підлягає стягненню 1/2 частина коштів, сплачених ОСОБА_1 за ці послуги.

Підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 виділити у натурі по 1/2 частині житлової площі квартири для можливості розділу особових рахунків з оплати комунальних послуг немає, оскільки доказів того, що технічні характеристики спірної квартири та її конструктивні особливості дають можливість виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися співвласниками спірної квартири без порушення прав один одного, матеріали справи не містять. Клопотань щодо призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи від учасників справи не надходило.

Вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 74 500,00 грн є безпідставними, оскільки будь-яких договірних відносин між сторонами щодо оренди майна чи іншого характеру немає. Крім того, зазначаючи, що до цієї суми також входить розмір завданої моральної шкоди, ОСОБА_2 не вказав, у якому саме розмірі він оцінює моральну шкоду та підстав для відшкодування йому моральної шкоди також не надав.

Також немає підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 не перешкоджати йому у заселенні до своєї частини квартири, а при необхідності здачі в оренду своєї 1/2 частини площі квартири, оскільки рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2015 року вселено ОСОБА_2 до спірної квартири та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні цією квартирою, тому ОСОБА_2 не позбавлений права на звернення такого судового рішення до примусового виконання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на його користь 74 500,00 грн за користування його частиною квартири та не задовольняти у повному обсязі вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат на утримання квартири.

Підставою касаційного оскарження є порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що останній не надав суду розрахунку витрат на сплату комунальних послуг, а сума вимог не відповідає наданим документам. Крім того, він не користувався наданими комунальними послугами, оскільки фактично у спірній квартирі не проживає. Також ОСОБА_1 не доведено, що квартиру неможливо виділити в натурі. Зазначає, що ОСОБА_1 замінив вхідні двері до квартири та не надав йому ключі, обіцяв сплачувати йому за користування його частиною квартири, однак не платить.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 немає, разом з тим, просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року і постанову Харківського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності (по 1/2 частині) належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 березня 2016 року і від 22 січня 2014 року, а також свідоцтва про право власності на житло від 21 грудня 1995 року. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровані за вказаною адресою.

ОСОБА_2 з 2012 року фактично проживає у житловому будинку по АДРЕСА_3 , який належить йому на праві приватної власності, що підтверджується довідкою Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 27 серпня 2018 року № 02-22/2459.

ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 та копією довідки Адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради від 12 вересня 2016 року № 781.

На підтвердження оплати комунальних послуг ОСОБА_1 надано копії квитанцій від 20 лютого 2012 року на суму 124,00 грн, від 20 березня 2012 року на суму 123,80 грн, від 06 квітня 2012 року на суму 173,90 грн, від 03 травня 2012 року на суму 127,50 грн, від 06 червня 2012 року на суму 116,00 грн, від 07 липня 2012 року на суму 106,00 грн, від 05 вересня 2012 року на суму 148,00 грн та 160,00 грн, від 05 січня 2013 року на суму 350,50 грн, від 02 лютого 2013 року на суму 439,71 грн, від 06 березня 2013 року на суму 370,20 грн, від 30 березня 2013 року на суму 338,40 грн, від 09 квітня 2013 року на суму 332,50 грн, на суму 198,60 грн, від 07 серпня 2013 року на суму 92,00 грн, від 05 вересня 2013 року на суму 118,20 грн, на суму 113,07 грн, від 11 вересня 2013 року на суму 99,80 грн, від 12 листопада 2013 року на суму 220,05 грн, від 28 січня 2014 року на суму 277,57 грн, від 06 березня 2014 року на суму 249,63 грн, від 06 березня 2014 року на суму 173,70 грн, від 06 травня 2014 року на суму 428,90 грн, від 13 червня 2014 року на суму 407,17 грн, від 10 листопада 2014 року на суму 774,34 грн, від 05 грудня 2014 року на суму 271,26 грн, від 16 квітня 2015 року на суму 2444,21 грн, від 07 квітня 2018 року на суму 1050,00 грн, від 07 квітня 2018 року на суму 990,55 грн, від 14 червня 2018 року на суму 468,94 грн, від 17 вересня 2018 року на суму 379,42 грн, від 07 травня 2018 року на суму 385,90 грн, від 06 березня 2019 року на суму 668,18 грн, від 19 лютого 2019 року на суму 651,62 грн, від 13 травня 2019 року на суму 407,22 грн, від 13 квітня 2019 року на суму 356,11 грн, від 11 липня 2018 року на суму 522,96 грн, від 15 серпня 2018 року на суму 316,52 грн, від грудня 2018 року на суму 712,01 грн, від січня 2019 року на суму 689,93 грн, від жовтня 2018 року на суму 301,91 грн, від 19 листопада 2018 року на суму 303,28 грн.

Також ОСОБА_1 надано копії квитанцій за 2006-2008 роки щодо сплати по 350,00 грн на рахунок погашення заборгованості за договором від 29 серпня 2006 року № 1.980.06.22-216 та про придбання будівельних матеріалів та побутових речей, копію договору про доставку дверей від 02 серпня 2018 року, про виконання робіт з утеплення стін від 13 травня 2017 року.

Як вбачається з постанови про відмову у відкритті кримінальної справи від 16 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник конфлікт щодо розподілу майна. ОСОБА_2 звернувся із заявою про виселення родичів брата ОСОБА_1 .

У провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебувала справа № 2-10059/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні ним, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2015 року встановлено порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , закріплено за ОСОБА_1 право користування житловими кімнатами площею 11,90 кв м та 10,70 кв м, а за ОСОБА_2 - право користування житловою кімнатою площею 16,70 кв м; коридор, технічну шафу, санвузол та кухню у квартирі залишено в загальному користуванні сторін; вселено ОСОБА_2 у квартиру та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні житловою кімнатою площею 16,70 кв м та підсобними приміщеннями у квартирі.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2015 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено частково та вселено його до спірної квартири і зобов`язано ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні цією квартирою. У задоволенні інших вимог ОСОБА_2 відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У частині першій статті 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц і від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.

Судами встановлено, що сторони є співвласниками спірної квартири і відповідно до закону зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

При цьому судами враховано, що ОСОБА_2 з 2012 року у спірній квартирі не проживає, тому не користується послугами з газопостачання, водовідведення та водопостачання, а також постачання електричної енергії.

Разом з тим, оскільки послугами, вартість яких залежить не від кількості осіб, які ними користуються, а від площі квартири, є послуги з теплопостачання та утримання будинку і прибудинкової території, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини вартості лише цих послуг.

Твердження заявника, що ОСОБА_1 не надав суду належного розрахунку витрат на сплату комунальних послуг є безпідставними, оскільки понесені останнім витрати на утримання квартири підтверджені належними доказами, зокрема, відповідними квитанціями про оплату житлово-комунальних послуг.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 виділити у натурі по 1/2 частині житлової площі квартири для можливості розділу особових рахунків з оплати комунальних послуг, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності.

У разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» судам роз`яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі кватири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

У частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Разом з тим, ОСОБА_2 як позивачем за відповідними вимогами у порушення вимог статті 81 ЦПК України не надано суду доказів того, що технічні характеристики спірної квартири та її конструктивні особливості дають можливість виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися співвласниками спірної квартири без порушення прав іншого співвласника. Відповідного клопотання про призначення у справі судової експертизи до суду не подав.

З урахуванням вказаного суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 виділити у натурі по 1/2 частині житлової площі квартири для можливості розділу особових рахунків з оплати комунальних послуг.

Твердження заявника, що ОСОБА_1 не доведено, що частину квартири неможливо виділити у натурі, є безпідставними, оскільки відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме на позивача покладено процесуальний обов`язок з доведення обставин щодо наявності технічної можливості виділу частки зі спільного майна. Разом з тим, позивачем таких доказів не надано.

Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення компенсації у розмірі 74 500,00 грн, оскільки відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних і достатніх доказів на підтвердження неможливості ОСОБА_2 володіти і користуватися тією частиною спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Крім того, судом установлено, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2015 року вселено ОСОБА_2 до спірної квартири та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні цією квартирою.

З урахуванням вказаного, суди обґрунтовано відмовили й у задоволенні вимог ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_1 не перешкоджати у заселенні до своєї частини квартири, а при необхідності здачі в оренду своєї 1/2 частини площі квартири, оскільки це питання вже було предметом судового розгляду, тому ОСОБА_2 , у випадку відмови ОСОБА_1 добровільно виконати рішення Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2015 року, не позбавлений можливості пред`явити це судове рішення до примусового виконання.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 401, 402, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 липня 2020 року у незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

Є. В. Синельников