Категорія №6.11
ПОСТАНОВА
Іменем України
06 квітня 2010 року Справа № 2а-344/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Любімовій Г.О.,
за участю сторін:
прокурора не з’явився,
представника позивача не з’явився,
представника відповідача Ковальової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськспецекскавація» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, -
В С Т А Н О В И В:
20 січня 2010 року прокурор Жовтневого району м. Луганська в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськспецекскавація», у якому просило стягнути несплачені адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 55210,12 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
В порушення статті 19 зазначеного Закону на ТОВ «Луганськспецекскавація» у 2008 році замість 5, працював один інвалід.
Таким чином, на підприємстві за 12 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 15.04.2009 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 51864,72 грн. За несвоєчасну сплату зобов’язань, відповідачу була нарахована пеня в сумі 3345,40 грн.
Загальна сума заборгованості підприємства складає 55210,12 грн.
Прокурор у судове засідання не з’явився, був повідомлений належним чином.
Представник позивача у судове засідання не з’явився, був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, надав пояснення аналогічні запереченням.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у 2008 році на ТОВ «Луганськспецекскавація» працював 1 інвалід.
У березні, липні та грудні 2008 році відповідачем надавалися звіти до Луганського міського центру зайнятості населення за формою №3-ПН за 2008 рік відповідно до Інструкції про заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України 19.12.2005г. №420 про створення робочих місць для інвалідів.
Також, відповідачем надавався звіт до Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік про працевлаштування 1 інваліда на підприємстві.
Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук відповідної роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, що є у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форі власності та видів діяльності.
Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Водночас, відповідно до статті 18 Закону України в редакції від 01.01.2006 р. "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані в свою чергу виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач виконав всі вимоги вищевказаної норми законодавства, а саме створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, протягом 2008 року звітував про це Фонду соціального захисту інвалідів, ще підтверджується звітами форми №3-ПН за 2008 рік, інформував центр зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.
Аналізуючи норми Конституції України та діючого законодавства, суд приходить до висновку, що основним органом працевлаштування громадян є центри зайнятості; людина самостійно обирає собі працю і не може бути примушена виконувати її; інваліди, забезпечуючи своє право на працевлаштування, самостійно звертаються на підприємства або у центр зайнятості, вони вільні у виборі професії та місця роботи.
Як вбачається з листа Луганського міського центру зайнятості № 1/02-1194 від 22.03.2010 року протягом 2008 року у зв’язку з відсутністю бажаючих влаштуватись на роботу, центром зайнятості інваліди на ТОВ «Луганськспецекскавація» не направлялись.
Суд також зауважує, що відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.
У ч.2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування», а є заходом впливу до правопорушення у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.
Таким чином, суд доходить до висновку, що відповідачем вжито усі передбачені чинним законодавством заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення органами соціального захисту населення необхідної кількості інвалідів на підприємство для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
За таких обставин позовні вимоги прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськспецекскавація» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів щодо стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 18,19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 4,5 Закону України "Про охорону праці", суд ,–
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськспецекскавація» про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відмовити.
У задоволенні адміністративного позову прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськспецекскавація" про стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції та пені за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складено в повному обсязі 12 квітня 2010 року.
Суддя
Пляшкова К.О.