Категорія №2.33
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2010 року Справа № 2а-1563/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Глазунової О.О.
та
представників сторін:
від позивачів – не прибули
від I-го відповідача – заступник начальника інспекції Держенергонагляду у
Луганській області – начальник відділу енергетичного нагляду
Молчанова Н.М. (довіреність від 12.03.2010 № 01/09-1154)
провідний юрисконсульт відокремленого підрозділу
«Держенергонагляд у Донбаському регіоні»
Лапіна Н.В. (довіреність від 12.03.2010 № 01/09-1153)
від II-го відповідача – головний спеціаліст – юрисконсульт юридичного відділу
ГУ ДКУ у Луганській області
Демідюкова О.М.
(довіреність від 22.12.2009 № 18-22/7645-22083)
від третьої особи - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_4,
ОСОБА_5,
ОСОБА_6
до
I-го відповідача: головного державного інспектора України з енергетичного нагляду
II-го відповідача: управління Державного казначейства України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – відкрите акціонерне товариство «Об’єднане господарство залізничного транспорту»
про встановлення наявності компетенції (повноважень), визнання незаконною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
02 березня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до головного державного інспектора України з енергетичного нагляду, управління Державного казначейства України про встановлення наявності компетенції (повноважень) щодо надання обов’язкового для виконання припису про усунення порушень відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту», визнання незаконною бездіяльності щодо не надання обов’язкового для виконання припису про усунення порушень відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту», зобов’язання надати обов’язковий для виконання припис про усунення порушень відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту» та відшкодування матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_4 по 44458,00 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ОСОБА_5 по 16227,00 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ОСОБА_6 по 76344,00 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Адміністративним позовом від 08 квітня 2010 року б/н (том 2, арк. справи 10-12) позивачі одночасно зменшили та збільшили позовні вимоги: ОСОБА_4 просить стягнути по 23898,00 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ОСОБА_5 просить стягнути по 41024,00 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ОСОБА_6 просить стягнути по 95383,00 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили таке.
У майстерні з виготовлення меблів, розташованої у м. Сєвєродонецьку по вул. Механізаторів, 1-А, позивачі займаються законною підприємницькою діяльністю.
У 2001 році між позивачем ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством «Об’єднане господарство залізничного транспорту» було укладено договір на користування електричною енергією від 20.02.2001 № ЕС-1.
05 листопада 2008 року у зв’язку із вступом у законну силу постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17 жовтня 2005 року № 910 «Про внесення змін до Правил користування електричною енергією» між позивачем ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством «Об’єднане господарство залізничного транспорту» було укладено договір № 1 про технічне забезпечення електропостачання споживача ОСОБА_4
Договір від 05 листопада 2008 року № 1 про технічне забезпечення електропостачання, на думку позивачів, діяв на момент припинення електропостачання 01 січня 2010 року та діє до цього часу, оскільки власник мереж – основний споживач - відкрите акціонерне товариство «Об’єднане господарство залізничного транспорту» це визнав, бо звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою про розірвання цього договору.
01 січня 2010 року о 01 год. 00 хв. з підстав наявності заборгованості та відсутності договору про постачання електричної енергії з товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання», на думку основного споживача – власника мереж - відкритого акціонерного товариства «Об’єднане господарство залізничного транспорту» та за його повідомленням від 21 грудня 2009 року № 930 без погодження з електропостачальником - товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання», в порушення пункту 6.1.4 договору від 05 листопада 2008 року № 1 про технічне забезпечення електропостачання та пункту 7.5 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (у редакції постанови від 17 жовтня 2005 року № 910) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за № 417/1442, було повністю припинено електропостачання майстерні з виготовлення меблів, розташованої у м. Сєвєродонецьку по вул. Механізаторів, 1-А.
В позові позивачі зазначили, що у відповідності із пунктом 6.1.4 договору від 05 листопада 2008 року № 1 про технічне забезпечення електропостачання та пунктом 7.5 Правил користування електричною енергією відкрите акціонерне товариство «Об’єднане господарство залізничного транспорту» має обов’язок погодити відключення електричної енергії з постачальником електричної енергії - товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання». Проте, постачальник електричної енергії - товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» своїм листом від 02.02.2010 № 01-26/7 підтвердило той факт, що воно не надавало погодження на припинення електропостачання фізичній особі – підприємцю ОСОБА_4 з 01 січня 2010 року.
04 січня 2010 року позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а 19 січня 2010 року лише позивач ОСОБА_4 звернулись до Головного державного інспектора України з енергетичного нагляду зі скаргою про припинення електропостачання в порушення вимог пункту 7.5 Правил користування електричною енергією, оскільки попередні звернення з аналогічного питання до Сєвєродонецького відділення Держенергонагляду залишились без відповіді.
На думку позивачів, Головний державний інспектор України з енергетичного нагляду, прийшовши до висновку в листі від 05 лютого 2010 року № 01/10-544 про припинення електропостачання фізичній особі – підприємцю ОСОБА_4 з 01 січня 2010 року з порушенням вимог пункту 7.5 Правил користування електричною енергією, без погодження відкритим акціонерним товариством «Об’єднане господарство залізничного транспорту» припинення постачання електричної енергії з постачальником електричної енергії - товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання», не вжив заходів, передбачених законодавством України для усунення порушень пункту 7.5 Правил користування електричною енергією, а саме – не виніс припис про усунення порушень режимів споживання, встановлених пунктом 6.1.4 договору від 05 листопада 2008 року № 1 про технічне забезпечення електропостачання та пункту 7.5 Правил користування електричною енергією, а порадив звернутися до суду.
Позивачі вважають, що згідно із вимогами Інструкції з організації проведення заходів державного енергетичного нагляду за суб'єктами електроенергетики, суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і споживачами електричної енергії та оформлення їх результатів, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 24 грудня 2004 року № 817 (у редакції наказу Міністерства палива та енергетики України від 25 червня 2008 року № 345) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 року за № 71/10351, I-й відповідач повинен був, здійснюючи державний нагляд за дотриманням нормативно-правових актів споживачами електричної енергії у електроенергетиці та у разі їх виявлення, видати споживачу - відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту», обов’язковий для виконання припис про усунення порушень пункту 7.5 Правил користування електричною енергією.
В порушення обов’язків, встановлених пунктом 11-1 Положення про державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 929 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 року № 131), щодо здійснення у межах своїх повноважень державного енергетичного нагляду (контролю) об'єктивно, неупереджено та у повному обсязі, I-й відповідач, на думку позивачів, неправомірно не виніс припис відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту» про усунення порушень пункту 7.5 Правил користування електричною енергією.
Невиконанням свого обов’язку щодо винесення відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту» обов’язкового для виконання припису про усунення порушень пункту 7.5 Правил користування електричною енергією та протиправною бездіяльністю, I-й відповідач згідно позовної заяви заподіяв позивачам матеріальну шкоду (збитки у вигляді не отриманих доходів від підприємницької діяльності і витрат на придбання дизельного генератору для забезпечення електроенергією), яку позивачі просять відшкодувати за рахунок Державного бюджету України.
Також позивачі просять відшкодувати за рахунок Державного бюджету України спричинену порушенням конституційних прав на працю та підприємницьку діяльність моральну шкоду.
У судове засідання, що відбулось 23 квітня 2010 року, позивачі не прибули, заявою від 23 квітня 2010 року б/н позивачі просять розглянути справу за їх відсутності (том 2, арк. справи 60).
I-й відповідач (головний державний інспектор України з енергетичного нагляду) адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву від 16 березня 2010 року № 01-12/500 (том 1, арк. справи 170-175), доповнення до відзиву на позовну заяву від 17 березня 2010 року б/н (том 1, арк. справи 190-192) та доповнення до відзиву на позовну заяву з урахуванням заяви позивачів про уточнення позовних вимог від 20 квітня 2010 року № 01-12/715 (том 2, арк. справи 46-48). У задоволенні позовних вимог I-й відповідач просить відмовити.
Заперечуючи проти позовних вимог, I-й відповідач посилається на таке.
Щодо позовних вимог про встановлення наявності компетенції (повноважень) щодо надання обов’язкового для виконання припису про усунення порушень, I-й відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 17 КАС України до компетенції адміністративного суду віднесені спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.
На думку I-го відповідача, позивачем у компетенційних спорах (тобто, спорах про встановлення наявності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень) може бути лише суб’єкт владних повноважень, якщо він вважає, що відповідач своїми рішеннями або діями втрутився в його компетенцію, або якщо прийняття такого рішення або вчинення дій є його прерогативою.
Діяльність головного державного інспектора України з енергетичного нагляду визначена Законами України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та «Про електроенергетику», підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 929 «Про посилення контролю за режимами споживання електричної і теплової енергії», і додаткового підтвердження судовим рішенням, на думку I-го відповідача, не потребує.
Щодо позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності, I-ий відповідач зазначив, що, на його думку, бездіяльність посадової особи полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була вчинити в силу покладених на неї посадових обов’язків згідно з чинним законодавством України, у зв’язку з яким громадянин вважає, що порушено його права чи свободи.
Згідно із пунктом 13 Положення про державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 929 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 року № 131) здійснювати в установленому порядку обстеження (перевірку), огляд, інспектування електричних і теплових установок та мереж суб’єктів електроенергетики та суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії, а також складати за їх результатами відповідні акти, а також видавати в межах своєї компетенції суб’єктам електроенергетики, суб’єктам відносин у сфері теплопостачання і споживачам електричної енергії обов’язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених Держенергонаглядом порушень нормативно-правових і нормативно-технічних актів в галузі електроенергетики та сфері теплопостачання і здійснювати контроль за їх виконанням, є правом, а не обов’язком Головного державного інспектора України з енергетичного нагляду.
Оскільки предметом оскарження може бути невиконання посадовою особою (тобто бездіяльність) лише тих обов’язків (а не прав), які були на неї покладені законодавчими або іншими нормативними актами, в даному випадку, на думку I-го відповідача, бездіяльність з винесення обов’язкового для виконання припису відсутня.
Крім того, у відзиві на позовну заяву від 16 березня 2010 року № 01-12/500 I-й відповідач зазначив, що згідно із пунктом 8 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та підпунктом 7.1 розділу VII Інструкції з організації проведення заходів державного енергетичного нагляду за суб'єктами електроенергетики, суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і споживачами електричної енергії та оформлення їх результатів, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 24 грудня 2004 року № 817 (у редакції наказу Міністерства палива та енергетики України від 25 червня 2008 року № 345) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 року за № 71/10351, припис про усунення порушень вимог чинного законодавства в галузі електроенергетики видається особою, що проводила перевірку – інспектором (керівником проведення заходу), який здійснював захід.
Головний державний інспектор України з енергетичного нагляду ніяких перевірок (обстежень, інспектування тощо) фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 чи відкритого акціонерного товариства «Об’єднане господарство залізничного транспорту» не проводив, актів не складав, а відтак за нормами діючого законодавства, на думку I-го відповідача, не міг видати припис про усунення порушень.
Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, на думку I-го відповідача, позивачами в порушення приписів статті 71 КАС України не приведено жодних доказів в обґрунтування заявлених ними вимог, а саме - позивачами не надано достатніх та достовірних доказів про наявність збитків у майновій сфері, не доведена протиправність бездіяльності через її відсутність та недоведений причинний зв’язок між протиправною бездіяльністю I-го відповідача та збитками. Також, позивачами допущено арифметичні помилки та неточності у розрахунках розміру втрачених доходів за 2009 рік та навмисно не враховано того факту, що в податкових звітах вказано обсяг виручки від реалізації товарів, робіт, послуг за звітний період наростаючим підсумком в цілому, без розподілу на види діяльності та місця провадження господарської діяльності, а тому, на думку I -го відповідача, звіти суб’єкта малого підприємництва – фізичної особи – платника єдиного податку не є доказом розміру втрачених доходів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 саме від виготовлення меблів за час відключення від електроенергії належної ОСОБА_4 майстерні по виготовленню меблів. Крім того, за твердженням I-го відповідача, позивачами не враховано такий загальновідомий факт, як мирова фінансова криза, що, безумовно, не могло не позначитись на доходах та купівельній спроможності потенціальних клієнтів позивачів – покупців меблів, а тому не можливо порівнювати доходи, отримані позивачами у відносно стабільному 2009 році та кризовому 2010 році.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, I-й відповідач вказав, що позивачами в адміністративному позові вказано лише на факт порушення їх конституційного права на зайняття підприємницькою діяльністю, що, на думку I-го відповідача, аж ніяк не означає автоматичного встановлення факту нанесення моральної шкоди. Враховуючи відсутність доказів заподіяння позивачам моральної шкоди та обґрунтування її матеріального еквіваленту, а також недоведеність протиправної бездіяльності через її відсутність та недоведеність причинного зв’язку між протиправною бездіяльністю I-го відповідача та моральною шкодою, на думку I-го відповідача вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими.
У доповненнях до відзиву на позовну заяву від 17 березня 2010 року б/н I-ий відповідач вказав, що станом на 01 січня 2010 року у позивача ОСОБА_4 відсутні договори, на підставі яких можливе споживання електричної енергії, а саме договір на електропостачання з постачальником – товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» (постановою Вищого господарського суду України від 24 листопада 2009 року по справі № 19/84пд встановлено, що договір № 42 на постачання електричної енергії між фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» визнаний неукладеним, інших договорів на постачання електричної енергії між зазначеними сторонами до теперішнього часу не укладено) та договір на технічне забезпечення електропостачання з основним споживачем - відкритим акціонерним товариством «Об’єднане господарство залізничного транспорту» (договір від 05 листопада 2008 року № 1 про технічне забезпечення електропостачання припинив свою дію з 01 січня 2010 року, оскільки згідно із умовами зазначеного договору відкрите акціонерне товариство «Об’єднане господарство залізничного транспорту» повідомленням від 30 листопада 2009 року № 833 заявило про його розірвання), а тому фізична особа – підприємець ОСОБА_4 не є субспоживачем електричної енергії і відсутні правові підстави видати припис основному споживачу - відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту» про дотримання режимів споживання, встановлених пунктом 6.1.4 договору від 05 листопада 2008 року № 1 про технічне забезпечення електропостачання.
У судових засіданнях представники I-го відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву від 16 березня 2010 року № 01-12/500, доповненнях до відзиву на позовну заяву від 17 березня 2010 року б/н та доповнення до відзиву на позовну заяву з урахуванням заяви позивачів про уточнення позовних вимог від 20 квітня 2010 року № 01-12/715.
II-й відповідач (Державне казначейство України) адміністративний позов також не визнав, про що подав заперечення на позовну заяву від 17 березня 2010 року № 14-07/3353 (том 1, арк. справи 193-194). У запереченнях на позовну заяву II-й відповідач просить відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, стягнення судових витрат з Державного казначейства України, перерахування матеріальної та моральної шкоди з рахунку Державного казначейства України, посилаючись на таке.
Бездіяльність I-го відповідача, як вказують самі позивачі, виявилась у відсутності реагування на порушення режимів споживання електричної енергії, визначених в договорі, укладеному між позивачами та організацією, підпорядкованою I-му відповідачу. Тобто, шкода, як моральна, так і матеріальна, завдана при здійсненні господарської діяльності, отже, за умови її визнання судом має відшкодовуватись на загальних підставах. Загальні підстави відшкодування шкоди закріплені в статтях 1166, 1167 Цивільного кодексу України та передбачають відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди особою, яка її завдала, за наявності вини.
Також, II-й відповідач у запереченнях проти позову послався на те, що на сьогоднішній день в Україні не прийнято Закону про державний бюджет на поточний рік і проблемні питання, які виникають у зв’язку з цим, врегульовані Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1414. Згідно із підпунктом 7 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1414 «Про заходи щодо організації бюджетного процесу у 2010 році» кошти державного бюджету використовуються згідно з відповідними порядками використання бюджетних коштів у 2009 році. Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не встановлює бюджетних призначень на відшкодування шкоди, завданої органами державної влади та їх службовими особами, крім випадків, регламентованих Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і судів».
II-й відповідач вважає, що в адміністративному позові позивачами не доведено факт завдання їм немайнової шкоди, не вказано, з яких мотивів вони виходили, визначаючи матеріальний еквівалент завданих їм душевних страждань. При визначені розміру відшкодування моральної шкоди обов’язково враховуються вимоги обґрунтованості та розумності, а в позовній заяві не має жодного посилання на обґрунтованість розміру моральної шкоди, тобто, на думку II-го відповідача, розмір моральної шкоди позивачі визначили самостійно, без будь-яких правових та фактичних підстав, що є абсолютно неприпустимим.
Незаконною та необґрунтованою вважає II-й відповідач вимогу позивачів про перерахування судових витрат, матеріальної та моральної шкоди з рахунку Державного казначейства України, оскільки позивачі в даній вимозі поєднали поняття «Державний бюджет» та «кошти Державного казначейства України», що, на думку II-го відповідача, також є неприпустимим.
У судових засіданнях представник II-го відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях на позовну заяву від 17 березня 2010 року № 14-07/3353.
Ухвалою суду від 03 березня 2010 року про відкриття провадження в адміністративній справі № 2а-1563/10/1270 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено відкрите акціонерне товариство «Об’єднане господарство залізничного транспорту» (том 1, арк. справи 1).
У судове засідання, що відбулось 23 квітня 2010 року, представник третьої особи не прибув. 16 квітня 2010 року через канцелярію суду від відкритого акціонерного товариства «Об’єднане господарство залізничного транспорту» надійшли пояснення від 13 квітня 2010 року № 230 (том 2, арк. справи 40-41), в яких зазначено, що на 01 січня 2010 року позивач не мав жодних правових підстав щодо споживання електричної енергії – не укладений договір на постачання або купівлю-продаж електричної енергії з постачальником, відсутній договір на технічне забезпечення з відкритим акціонерним товариством «Об’єднане господарство залізничного транспорту». 14 грудня 2009 року листом за № 3428 товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» офіційно попередило відкрите акціонерне товариство «Об’єднане господарство залізничного транспорту», що між ОСОБА_4 та постачальником електричної енергії (товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання») не укладений договір про постачання електричної енергії, що позивач не є споживачем електричної енергії по відношенню до ліцензіата і усі питання щодо узгодження відключення позивача від мереж не мають відношення до компетенції ліцензіата.
Заявою від 13 квітня 2010 року № 228 третя особа просить розглядати справу 23 квітня 2010 року без участі їх представників, оскільки з поважних причин не може з’явитися до суду у визначений час (том 2, арк. справи 38).
Оскільки відповідно до пункту 1 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковується, а не центральним органом виконавчої влади, справа відповідно до вимог статті 23 Кодексу адміністративного судочинства України розглядалась і вирішувалась суддею одноособово.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У задоволенні позовних вимог про встановлення наявності компетенції (повноважень) головного державного інспектора України з енергетичного нагляду щодо надання обов’язкового для виконання припису про усунення порушень відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту» суд відмовляє з таких підстав.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них – як позивачем, так і відповідачем – є суб’єкти владних повноважень. Позивачем у компетенційних спорах є суб’єкт владних повноважень, який вважає, що інший суб’єкт владних повноважень – відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Оскільки позивачі у даній справі не є суб’єктами владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що їм не належить право вимоги про встановлення наявності компетенції (повноважень) головного державного інспектора України з енергетичного нагляду щодо надання обов’язкового для виконання припису про усунення порушень, а тому у задоволенні позову позивачам слід відмовити.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, визначених законом, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань, а повноваження - це офіційно надане кому-небудь право якої-небудь діяльності, ведення справ.
Повноваження головного державного інспектора України з енергетичного нагляду, у тому числі і щодо надання обов’язкового для виконання припису про усунення порушень законодавства у сфері виробництва, постачання та споживання енергії, визначені Законом України від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР «Про електроенергетику», Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Положенням про державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 929 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 року № 131) і додаткового підтвердження судовим рішенням не потребують.
У задоволенні позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності головного державного інспектора України з енергетичного нагляду щодо не надання обов’язкового для виконання припису про усунення порушень відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту» та зобов’язання надати обов’язковий для виконання припис про усунення порушень відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту» суд відмовляє з огляду на таке.
Згідно із пунктом 12 Положення про державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 929 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 року № 131), головний державний інспектор України з енергетичного нагляду: здійснює керівництво діяльністю Держенергонагляду та розподіляє обов’язки між своїми заступниками; затверджує положення про структурні підрозділи Держенергонагляду; видає накази, затверджує методичні та інструктивні документи щодо забезпечення діяльності Держенергонагляду; визначає порядок і напрями обстеження (перевірки), огляду, інспектування електричних і теплових установок та мереж суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії.
Відповідно до підпунктів 2 та 4 пункту 13 Положення про державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 929 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 року № 131), головний державний інспектор України з енергетичного нагляду, його заступники, старші державні інспектори з енергетичного нагляду та державні інспектори з енергетичного нагляду під час виконання своїх функцій мають право здійснювати в установленому порядку обстеження (перевірку), огляд, інспектування електричних і теплових установок та мереж суб’єктів електроенергетики та суб’єктів відносин у сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії, а також складати за їх результатами відповідні акти та видавати в межах своєї компетенції суб’єктам електроенергетики, суб’єктам відносин у сфері теплопостачання і споживачам електричної енергії обов’язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених Держенергонаглядом порушень нормативно-правових і нормативно-технічних актів в галузі електроенергетики та сфері теплопостачання і здійснювати контроль за їх виконанням.
Згідно із частиною 8 статті 7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» припис - це обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб’єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб’єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
Припис відповідно до частини 7 статті 7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» складається на підставі акта, який складено за результатами здійснення планового заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, протягом п’яти робочих днів з дня завершення заходу.
З аналізу зазначених норм права суд робить висновок, що головний державний інспектор України з енергетичного нагляду має право під час виконання своїх функцій видавати споживачам електричної енергії обов’язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених Держенергонаглядом порушень нормативно-правових і нормативно-технічних актів в галузі електроенергетики та сфері теплопостачання лише за результатами здійснених в установленому порядку обстеження (перевірки), огляду, інспектування електричних і теплових установок та мереж споживачів електричної енергії, результати яких оформлені актом.
В ході судового розгляду справи судом встановлено, що головний державний інспектор України з енергетичного нагляду ніяких обстежень, перевірок, оглядів, інспектування ані позивачів, ані третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – відкритого акціонерного товариства «Об’єднане господарство залізничного транспорту», не проводив, актів не складав, а тому згідно із вимогами Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Положення про державний енергетичний нагляд за режимами споживання електричної і теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 929 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 року № 131), видати обов’язковий для виконання припис про усунення порушень відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту» не лише не міг, а і не мав права, що, в свою чергу, виключає зазначену у позові бездіяльність головного державного інспектора України з енергетичного нагляду та її незаконність.
Також, в ході судового розгляду справи судом встановлено відсутність правових підстав для зобов’язання головного державного інспектора України з енергетичного нагляду видати обов’язковий для виконання припис про усунення порушень відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту» через відсутність порушень з боку відкритого акціонерного товариства «Об’єднане господарство залізничного транспорту» вимог пункту 7.5 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (у редакції постанови від 17 жовтня 2005 року № 910) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за № 417/1442, при припиненні останнім з 01 січня 2010 року електропостачання фізичній особі – підприємцю ОСОБА_4 з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання відповідно до частини 2 статті 275 Господарського кодексу України не допускається.
Відповідно до пункту 1.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (у редакції постанови від 17 жовтня 2005 року № 910) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за № 417/1442, постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2009 року у справі № 19/84пд за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» до фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 про спонукання укласти договір на постачання електричної енергії, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 24 листопада 2009 року, у задоволенні позову відмовлено через те, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору № 42 про постачання електричної енергії, а тому в силу частини 8 статті 181 Господарського кодексу України такий договір визнаний судом неукладеним, тобто таким, що не відбувся і не може бути предметом судового розгляду (том 2, арк. справи 30-33, 34-35).
Згідно із частиною 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З огляду на приписи частини 1 статті 72 КАС України обставини щодо відсутності у позивача - фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 договору на постачання електричної енергії при розгляді даної справи не доказуються.
Відсутність договору на постачання електричної енергії у фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 підтверджує товариство з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» в листі від 31 березня 2010 року № 01-32/2/284 (том 2, арк. справи 26), в якому зазначено, що станом на 01 січня 2010 року (день відключення фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 від електропостачання) діючий договір на постачання електричної енергії відсутній, а, відтак, відсутні правові підстави для електропостачання належної йому майстерні за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Механізаторів, 1-А.
Також, під час судового розгляду справи судом встановлено, що 05 листопада 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Об’єднане господарство залізничного транспорту» (власником мереж) та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4 (споживачем) підписаний договір № 1 про технічне забезпечення електропостачання споживача, за умовами якого власник мереж зобов’язався забезпечувати технічну можливість передачі електричної енергії споживачу в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги, а споживач – дотримуватися установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно оплачувати отримані послуги, визначені пунктом 4.1 цього договору (том 1, арк. справи 14-20).
Разом з цим, суд зауважує на тому, що договір про технічне забезпечення електропостачання споживача не є підставою для постачання електричної енергії, оскільки відповідний договір згідно із абзацом 14 пункту 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (у редакції постанови від 17 жовтня 2005 року № 910) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за № 417/1442, регламентує лише забезпечення технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії в точку приєднання електроустановок об’єкту фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 мережами відкритого акціонерного товариства «Об’єднане господарство залізничного транспорту».
Відповідно до пункту 1.2 договору від 05 листопада 2008 року № 1 про технічне забезпечення електропостачання власник мереж забезпечує передачу електричної енергії в точку продажу, визначену згідно з відповідним договором споживача з постачальником електричної енергії.
Згідно з пунктом 2.1 договору власник мереж зобов’язався забезпечувати:
- технічну можливість для передачі споживачу електричної енергії в межах 30 кВт потужності на 2 класи напруги (ступінь напруги 0,4 кВ) в обсягах, визначених відповідно до договору з постачальником електричної енергії шляхом формування електричної схеми відповідної пропускної здатності;
- на межі балансової належності електромереж підтримання параметрів якості електроенергії та узгодженого рівня надійності електропостачання відповідно до категорії струмоприймачів споживача згідно з «Правилами устройства электроустановок».
Відповідно до пункту 10.6 договору від 05 листопада 2008 року № 1 про технічне забезпечення електропостачання договір укладається на строк до 31 грудня 2009 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.
Листом від 30 листопада 2009 року № 833 відкрите акціонерне товариство «Об’єднане господарство залізничного транспорту» на виконання умов пункту 10.6 договору від 05 листопада 2008 року № 1 про технічне забезпечення електропостачання повідомило фізичну особу – підприємця ОСОБА_4 про розірвання з 01 січня 2010 року зазначеного договору через відсутність у останнього укладеного договору на постачання електричної енергії та попередило про відключення від мереж з 00 годин 01 січня 2010 року (том 2, арк. справи 20, 21, 22).
Листом від 14 грудня 2009 року № 3428 Сєвєродонецький район електричних мереж товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» на лист відкритого акціонерного товариства «Об’єднане господарство залізничного транспорту» від 10 грудня 2009 року № 883 про погодження відключення електроустановок фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 повідомив заявнику, що у зв’язку з відсутністю договору на постачання електричної енергії між фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання», фізична особа – підприємець ОСОБА_4 не є споживачем (субспоживачем) електричної енергії по відношенню до товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання», а тому погодження на відключення електроустановок фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 від електропостачання до компетенції Сєвєродонецького району електричних мереж товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання» не відноситься (том 2, арк. справи 42).
Крім цього, рішенням господарського суду Луганської області від 12 лютого 2010 року та постановою Луганського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2010 року у справі № 9/17пд за позовом відкритого акціонерного товариства «Об’єднане господарство залізничного транспорту» до фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору про технічне забезпечення електропостачання від 05 листопада 2008 року № 1 у задоволенні позову відмовлено, оскільки договір від 05 листопада 2008 року № 1 про технічне забезпечення електропостачання визнаний судом неукладеним (том 1, арк. справи 21-23; том 2, арк. справи 62-65).
Тобто, на дату судового розгляду і вирішення адміністративної справи № 2а-1563/10/1270 у позивача - фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 згідно судових рішень, які набрали законної сили (постанови Луганського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2009 року та постанови Вищого господарського суду України від 24 листопада 2009 року у справі № 19/84пд, рішення господарського суду Луганської області від 12 лютого 2010 року та постанови Луганського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2010 року у справі № 9/17пд) відсутні договори як на постачання електричної енергії, так і на технічне забезпечення електропостачання. Відсутність зазначених договорів згідно із частиною 1 статті 26 Закону України від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР «Про електроенергетику», частиною 2 статті 275 Господарського кодексу України та Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (у редакції постанови від 17 жовтня 2005 року № 910) та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за № 417/1442, встановлює заборону на відпуск електричної енергії та позбавляє споживача права споживання електричної енергії, а тому позовні вимоги про зобов’язання головного державного інспектора України з енергетичного нагляду видати обов’язковий для виконання припис про усунення порушень відкритому акціонерному товариству «Об’єднане господарство залізничного транспорту» визнаються судом безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України у сфері електроенергетики.
У задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд відмовляє за безпідставністю та необґрунтованістю з таких підстав.
Згідно із статтями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до вимог статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки при судовому розгляді справи не знайшла свого підтвердження незаконна бездіяльність головного державного інспектора України з енергетичного нагляду, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, які за своєю суттю випливають із порушеного права та спрямовані на його відновлення, через відсутність зазначених в адміністративному позові порушень прав позивачів з боку I-го відповідача.
Судові витрати по справі покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 23 квітня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 70, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було
проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 28 квітня 2010 року.
Суддя
Чернявська Т.І.