П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 квітня 2021 року місто Київ

справа № 755/937/21

провадження №22-ц/824/5189/2021

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Карпенка В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 25 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Гончарука В.П.,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно кривдника,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно кривдника.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що заявниця ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою проживання у приватному будинку по АДРЕСА_1 , де постійно проживала разом з зі своїм чоловіком, ОСОБА_3 , з яким перебувала у зареєстрованому шлюбі з 18 червня 2014 року. Чоловік ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя чоловік склав заповіт, яким заповідав їхй будинок АДРЕСА_1 . Син померлого чоловіка, ОСОБА_2 , вигнав її з будинку та поміняв усі замки, у будинок її не пускає і не дає їй можливості там проживати,вивіз у невідомому напрямку цінні речі, її особисті речі, документи. Сам ОСОБА_2 у вказаному будинку ніколи не проживав та не проживає. Заявник неодноразово намагалася потрапити до будинку, однак двері ніхто не відкриває. У квітні-травні з метою охорони спадкового майна заявник зверталася до приватного нотаріуса, однак ОСОБА_2 не пустив їх на подвір`я та не дозволив провести опис спадкового майна. Зі сторони ОСОБА_2 здійснюються дії фізичного, економічного та психологічного насильства. Правоохоронні органи належним чином не реагують на її звернення , посилаючись на те, що між заявником та зацікавленою особою виникли цивільно - правові стосунки викликані поділом спадкового майна та вказані правовідносини вирішуються в судовому порядку. 24 грудня 2020 року вона в черговий раз намагалася потрапити до житлового приміщення, але зазнала з боку пасинка фізичного насильства, за її викликом прибула поліція, працівниками якої було винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 та заборонено останньому в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_1 , як постраждалою особою, протягом 5 діб.

На даний час заявниця через протиправну поведінку ОСОБА_2 не може проживати будинку, не може прийняти спадщину, змушена проживати у своїх знайомих, друзів, а на даний час проживає в Київському міському центрі гендерної рівності та запобігання та протидії насильству, так як іншого житла вона не має.

Просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначивши наступні тимчасові обмеження його прав відносно неї:

-заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , приватний будинок;

-наближатися на 100 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 а саме: місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , приватний будинок;

-усунути перешкоди у користуванні майном та повернення ключів від усіх дверей та поштової скриньки за адресою: АДРЕСА_1 , приватний будинок, ОСОБА_1 ;

-особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

Обмеження визначити на строк 6 місяців.

Копію рішення направити до Дніпровського УП ГНУП в м. Києві та Дніпровської у м. Києві райдержадміністрації для взяття ОСОБА_2 на профілактичний облік, проведення з ним профілактичної роботи та внесення відомостей про випадок насильства до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 25 січня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно кривдника.

Не погоджуючись з таким рішенням, заявник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На її думку, суд упереджено поставився до розгляду її заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 та, фактично, став на сторону її кривдника. Після смерті чоловіка вона залишилася на вулиці - без житла, без одягу, без їжі, без предметів першої необхідності. Відмовляючи у задоволенні її заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені вимоги не підтверджені доказами у справі, що не відповідає дійсним обставинам, оскільки вона у своїй заяві зазначила усі обставини та надала докази, зокрема, про відкриті кримінальні справи проти ОСОБА_2 , терміновий обмежувальний припис щодо нього, покази свідка та копію направлення до притулку Київського міського центру тендерної рівності, запобігання та протидії насильству. Суд першої інстанції не оцінив наявні ризики, а також не взяв до уваги кримінальне минуле ОСОБА_2 , його агресивну поведінку по відношенню до неї, а також те, що він незаконно заволодів зброєю, у тому числі гвинтівкою з оптичним прицілом «Барс», та боєприпасами, що належали покійному батьку, а, відтак, стосовно неї існує вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, небезпека настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також її смерті.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Зокрема посилається на те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом першої інстанції враховано, що між заявницею і ним існують судові спори, в тому числі і щодо долі спадкового майна, а також щодо користування житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Заявник, звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника, у такий спосіб намагається вирішити інший цивільно-правовий спір між нею і ним, а саме спір про право користування спадковим майном.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Луценко С.О. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.

ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення особи, яка з`явилася в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що заявниця ОСОБА_1 зареєстрована за адресою місця проживання у приватному будинку по АДРЕСА_1 , постійно проживала зі своїм чоловіком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказане домоволодіння заявник має намір успадкувати після смерті чоловіка на підставі заповіту. Однак, син спадкодавця ОСОБА_2 в судовому порядку оспорює вказаний заповіт. Крім того, в провадженні Дніпровського районного суду м.Києва перебуває цивільна справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення першкод у користування житловим приміщенням та вселення.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно кривдника, суд першої інстанції виходив із недоведеності заявлених вимог. Суд першої інстанції, надаючи оцінку наданим учасниками справи доказам, дійшов висновку, що дійсно між сторонами періодично виникали конфліктні ситуації, пов`язані з прийняттям спадщини та з користуванням і розпорядженням спадковим майном. Спір щодо спадкового майна між заявницею та ОСОБА_2 підлягає вирішенню у іншому провадженні. Крім того, суд виходив із того,що заявницею не доведено, що з боку ОСОБА_2 по відношенню до неї мало місце фізичне насильство.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї.

У той же час згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, як постраждали від такого насильства.

Згідно з п.п.3, 4, 14 та 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіянні смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з ч.3 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

За пунктом 3 ч.1 ст.350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до ч.1 ст.350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволення.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_2 вчиняв щодо неї фізичне, економічне та психологічне насильство, а саме у день похорон чоловіка останній виштовхав її на вулицю, змінив усі замки у будинку, позбавив її житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів, документів та можливості користуватися ними. Також вона зазнала з боку ОСОБА_2 психологічне насильство, а саме: словесні образи з нецензурною лайкою, погрози, приниження, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження його волевиявлення, що спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе.

Проте, заявником не надано належних, допустимих та беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 постійного та безперервного домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суду, у передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України порядку, не надано.

З матеріалів справи вбачається, що 24 грудня 2020 року працівником поліції був винесений тимчасовий заборонний припис стосовно кривдника, але зазначивши про те, що ОСОБА_2 24 грудня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1, приватний будинок, вчинив домашнє насильство до ОСОБА_1 , працівником поліції не зазначена форма домашнього насильства. ОСОБА_3 же заперечує вчинення ним будь-якого насильства відносно ОСОБА_1 , про що ним зазначено у приписі, але в той же час підтверджує, що між ним та ОСОБА_1 існує спір щодо спадкового майна, яким в тому числі є будинок АДРЕСА_1 . Свідком подій, які відбувалися 24 грудня 2020 року була ОСОБА_4 , яка судом першої інстанції була допитана в якості свідка.

Також матеріали справи містять інформацію щодо заяви ОСОБА_1 до поліції в травні 2020 року про вчинення ОСОБА_2 самоправних дій щодо виселення її з будинку, але водночас будь-яких даних про притягнення ОСОБА_2 за вказаною заявою до будь-якого виду юридичної відповідальності, матеріали справи не містять.

Отже, надані докази не містять об`єктивний даних про вчинення ОСОБА_2 дій, передбачених ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству, які б могли бути кваліфіковані як домашнє насильство.

Сам факт неодноразового звернення ОСОБА_1 до різних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного, економічного, фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 чинив щодо ОСОБА_1 таке психологічне та економічне насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Звернення ОСОБА_1 до Київського міського Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству. А також перебування ОСОБА_1 у Кімнаті кризового реагування для осіб, що постраждали від домашнього насильства з 11 січня 2021 року не є достатніми для підтвердження існування юридичних фактів, з якими Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» пов`язує можливість видачі обмежувального припису.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами існує спір щодо спадкового майна, що регулюється нормами ЦК України. Зокрема, судами розглядаються справи за позовом ОСОБА_2 , який оспорює складений його батьком заповіт на ім`я ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 у іншому провадженні оспорює право ОСОБА_2 на отримання спадщини після смерті батька. Крім того, в суді розглядається спір щодо усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні жилим будинком. Врахувавши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спори, які існують між сторонами, не можуть бути вирішені шляхом застосування вказаних заявником заходів обмежувального припису, зокрема, шляхом усунення перешкод у користуванні майном, а саме приватним будинком.

Оскільки ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 , постійного та безперервного домашнього насильства у розумінні Закону, а судом не встановлено випадків домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Доводи апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають, а зводяться до незгоди позивача із висновками суду.

За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 25 січня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 16 квітня 2021 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус