Категорія №3.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
08 квітня 2010 року Справа № 2а-1251/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Любімовій Г.Ю.,
за участю представників
прокурора-заявника: Караварданяна С.Є. (довіреність № 25 від 15.01.2010),
позивача: не з’явився,
відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом заступника військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) про захист прав та інтересів громадянина у сфері публічно-правових відносин, пов’язаних з проходженням публічної (військової) служби, -
ВСТАНОВИВ:
12 лютого 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов заступника військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) про захист прав та інтересів громадянина у сфері публічно-правових відносин, пов’язаних з проходженням публічної (військової) служби.
У обґрунтування позову зазначено, що військовою прокуратурою Луганського гарнізону проведено прокурорську перевірку додержання посадовими особами військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою встановлено, що прапорщик ОСОБА_2 проходив військову (публічну) службу на різних посадах у військовій частині 9938 (Луганському прикордонному загоні), яка входить до складу Державної прикордонної служби України, до 03 серпня 2009 року і на всіх видах забезпечення, в тому числі і речовому, знаходився у зазначеній військовій частині.
Наказом командира військової частини 9938 № 254-ос від 03.08.2009 прапорщик ОСОБА_2 був звільнений з військової служби у відставку відповідно до п.«б» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (за станом здоров’я).
При цьому, під час звільнення з військової служби з ОСОБА_2 не було проведено остаточного розрахунку за речове майно, яке він не отримав від держави в період проходження військової (публічної) служби у військовій частині 9938, у повному обсязі.
ОСОБА_2 звернувся до командира військової частини 9938 з рапортом про виплату йому, як військовослужбовцю, який звільняється у відставку з правом носіння військової форми одягу, грошової компенсації за неотримане речове майно, в порядку передбаченому п.27 «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444.
Однак, службовими особами зазначеної військової частини 9938 відповідна компенсація ОСОБА_2 виплачена не була, а лише було видано довідку-розрахунок № 31 від 03.08.2009, згідно якої заборгованість перед прапорщиком у відставці ОСОБА_2 за неодержану ним грошову компенсацію замість речового майна, що належало йому до видачі за період проходження військової (публічної) служби, складає 1481,11 грн.
У зв’язку з чим заступник прокурора просив визнати протиправними дії службових осіб військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) щодо невиплати прапорщику у відставці ОСОБА_2 грошової компенсації за неотримане ним під час проходження військової (публічної) служби за контрактом у військовій частині 9938 речове майно в розмірі 1481,11 грн.; стягнути з військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) на користь прапорщика у відставці ОСОБА_2, який мешкає за адресою: Луганська область, смт. Марковка, вул. Котовська, буд. 110, грошову компенсацію за неотримане ним під час проходження військової (публічної) служби за контрактом у військовій частині 9938 речове майно в розмірі 1481,11 грн.
У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Позивач у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. До початку розгляду справи надіслав до суду заяву, у якій просив розглянути справу за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У судовому засіданні встановлено, що наказом командира військової частини 9938 від 18.02.1993 № 20 ОСОБА_2 прийнято на військову службу до військової частини 9938 (а.с.9).
01.06.2006 між Державною прикордонною службою в особі командира військової частини 9938 та прапорщиком ОСОБА_2 укладено контракт про проходження військової служби у Державній прикордонній службі України (а.с.11).
Наказом командира військової частини 9938 № 254-ос від 03.08.2009 прапорщик ОСОБА_2 був звільнений з військової служби у відставку відповідно до п.«б» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (за станом здоров’я) з правом носіння військової форми одягу та з 03.08.2009 був виключений із списків особового складу загону та знятий з усіх видів забезпечення (а.с.10).
З довідки-розрахунку від 03 серпня 2009 року № 31 (а.с.17) вбачається, що за період з лютого 2000 року по лютий 2009 року заборгованість перед ОСОБА_2 за недоотриману ним грошову компенсацію замість речового майна, що належало йому до видачі за період проходження військової (публічної) служби становить 1481,11 грн.
Згідно із статтею 16 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України»:
- в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року - держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України та осіб, звільнених у запас або у відставку, членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях. Військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
- в редакції, що діяла з 01 січня 2007 року - держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні в ході бойових дій (війни), при надзвичайному стані чи під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або у складі Миротворчих Сил ООН під час участі у міжнародних миротворчих операціях. Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року, оскільки Закон України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» набрав чинності 01 січня 2007 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Дію частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців) згідно з Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».
Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», який набрав чинності 01 січня 2007 року, у Законі України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтю 9 викладено в новій редакції та закон доповнено статтею 91 «Продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців».
Згідно із пунктом 2 статті 91 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 59 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію пункту 2 статті 91 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Положення пункту 59 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не визнані Конституційним Судом України неконституційними.
Пунктом 67 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у Законі України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пункт 2 статті 91 виключено.
Положення пункту 67 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Відповідно до статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З урахуванням вищезазначених нормативно-правових актів, речове майно та грошова компенсація за речове майно були передбачені законодавством України в період з 10 січня 1992 року (з моменту введення Закону в дію шляхом його опублікування в газеті «Голос України» відповідно до вимог Постанови Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року № 2012-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») до 11 березня 2000 року (дати набрання чинності Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів») та з 22 травня 2008 року (дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) щодо неконституційності положень пункту 67 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час.
Відповідно до пункту 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Але, враховуючи, що з 11 березня 2000 року (дати набрання чинності Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів») до 22 травня 2008 року (дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) щодо неконституційності положень пункту 67 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), норма Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошової компенсації за речове майно не діяла, суд вважає, що Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, в цей період також не може застосовуватись (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців, відносно яких норма Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошової компенсації за речове майно не зупинялась).
Оскільки вимоги про стягнення грошової компенсації за речове майно частково заявлені за період, в якій норма Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошової компенсації за речове майно не діяла, суд прийшов до висновку про часткову відмову у задоволенні позовних вимог, а саме у визнанні протиправною бездіяльності посадових осіб військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) щодо невиплати прапорщику у відставці ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане з 11 березня 2000 року до 22 травня 2008 року речове майно та у стягненні грошової компенсації за нього.
Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності посадових осіб військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) щодо невиплати прапорщику у відставці ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане у лютому 2000 року та з 22 травня 2008 року по 03 серпня 2009 року речове майно у розмірі 268,07 грн. та стягнення грошової компенсації за нього, визнаються судом обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в зазначений період норма Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошової компенсації за речове майно та Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, діяли.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки прокурор відповідно до пункту 30 частини 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
Згідно ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
Керуючись ст.ст.2, 17, 18, 87, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги заступника військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) щодо невиплати прапорщику у відставці ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане у лютому 2000 року та з 22 травня 2008 року по 03 серпня 2009 року речове майно у розмірі 268,07 грн.
Стягнути з військової частини 9938 (Луганський прикордонний загін) (ідентифікаційний код 14321736, місцезнаходження: 91015, м. Луганськ, квартал Мирний, буд.21) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) грошову компенсацію за не отримане у лютому 2000 року та з 22 травня 2008 року по 03 серпня 2009 року речове майно у розмірі 268,07 грн. (двісті шістдесят вісім гривень сім копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
У зв’язку із набранням чинності Закону України від 18.02.2010 № 1691 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 13 квітня 2010 року.
СуддяПляшкова К.О.