Категорія №2.6.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
26 квітня 2010 року Справа № 2а-2582/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Пляшкової К.О.,
при секретарі Любімовій Г.Ю.,
за участю представників сторін:
від позивача: Петренко Л.Ю. (довіреність від 19.04.2010),
Константинова М.Ф. (довіреність від 08.01.2009),
від відповідача - не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про скасування постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду ВП № 14241049 від 13 березня 2010 року, -
ВСТАНОВИВ:
06.04.2010 позивач УПСЗН Свердловської міської ради Луганської області звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з даним позовом, в обґрунтування якого послався на наступне.
На виконанні у ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області знаходиться виконавчий лист № 2а-65 від 21.07.2009, виданий Свердловським міським судом у Луганській області, про зобов’язання УПСЗН Свердловської міської ради сплатити ОСОБА_3 недоотриману нею суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 1896,41 грн. Позивач не має можливості виконати постанову добровільно з наступних підстав.
Діяльність УПСЗН у частині виконання функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (Головним розпорядником коштів є Міністерство праці та соціальної політики України) за соціальними програмами регулюється Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет. Виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється згідно із Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету. У відповідності до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету отримують бюджетні асигнування, які є підставою для затвердження кошторисів (ст.51, п.2 Бюджетного кодексу). Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та здійснюють видатки тільки у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (ст.51, п.5 Бюджетного кодексу). Будь-які зобов’язання, взяті по коштам Державного бюджету без відповідних бюджетних асигнувань не вважаються бюджетними зобов’язаннями (ст.51, п.6 Бюджетного кодексу).
Рішення Свердловського міського суду прийнято після затвердження Державного бюджету на 2009 рік, тому видатки на його виконання не могли бути враховані при встановленні бюджетних асигнувань на виплату допомоги сім’ям з дітьми на 2009 рік. Але керуючись п.5 ст.23 Бюджетного кодексу, позивач, розуміючи необхідність виконання рішення суду, зробило відповідну заявку (вих. № 2754-01/18 від 28.07.2009) на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_3 до фінансового управління Свердловської міської ради. Після подання цієї заявки фінансування у необхідних обсягах до позивача не надходило. Рішення суду на користь ОСОБА_3 не може бути виконане до урахування бюджетних призначень на забезпечення виконання судових рішень за програмами соціального захисту у державному бюджеті України, та їх виділення управлінню праці та соціального захисту населення.
Після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження позивач проінформував ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області про неможливість виконання рішення суду з поважних та незалежних від управління причин. Але, не беручи до уваги ці обставини, 13.03.2010 старшим державним виконавцем ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області Топольськовою І.С. винесено постанову ВП № 14241049 про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду без поважних причин у розмірі 340,00 грн. Зазначена постанова надійшла до позивача 17.03.2010.
На підставі викладеного, просив суд скасувати постанову ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області ВП № 14241049 від 13.03.2010 про накладення штрафу на УПСЗН Свердловської міської ради за невиконання рішення суду у розмірі 340,00 грн., визнавши причини невиконання рішення суду поважними та незалежними від управління.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, додатково пояснив, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог ст.5 Закону України «Про виконавче провадження», яка надає право державному виконавцю накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян та посадових осіб, у даному випадку штраф накладається на юридичну особу. Вважає, що статті 76,87 цього Закону, не можуть бути застосовані для накладення штрафу на УПСЗН у зв’язку з тим, що УПСЗН негайно інформувало начальника ППВР ВДВС ГУЮ в Луганській області про те, що виконати в добровільному порядку рішення суду не має можливості з незалежних причин. У розпорядженні позивача є листи Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України про те, що у Державному бюджеті України на 2008,2009 роки кошти на виплату за рішенням судів не передбачено. Робота УПСЗН з питання виплати державної допомоги по догляду за дитиною до 3-х років, допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, допомоги до 5 травня регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», з положень якої витікає, що УПСЗН здійснює нарахування різного виду допомог та пільг та робить відповідні заявки на фінансування до фінансових органів та органів Держказначейства, при отриманні коштів перераховує їх отримувачам. Саме на Державне казначейство покладено обов’язок з перерахування коштів у необхідних обсягах на рахунки УПСЗН.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.
Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності за ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України на Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні – державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області від 13.03.2010 ВП № 14241049 на УПСЗН Свердловської міської ради Луганської області за невиконання без поважних причин рішення суду накладено штраф у розмірі 340,00 грн. (а.с.5).
Суд вважає постанову ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області від 13.03.2010 ВП № 14241049 про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.87 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника — фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника — юридичну особу — від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Тобто Законом чітко визначено, що штраф застосовується за невиконання рішення, що зобовязує боржника виконати певні дії, без поважних причин.
Згідно зі ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів, регулюються Бюджетним кодексом України.
Діяльність позивача у частині виконання функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня за соціальними програмами регулюється Бюджетним кодексом України.
Згідно зі ст.21 Бюджетного кодексу України, для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом. Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно до внесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Iнші зміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень провадяться лише за наявності в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.
Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками згідно зі статтею 51 Бюджетного кодексу України визнаються:
1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3) взяття бюджетних зобов’язань;
4) отримання товарів, робіт та послуг;
5) здійснення платежів;
6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Відповідно до ч.2 ст.51 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Затвердження змін до кошторисів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності у зв’язку із зміною обсягів доходів і видатків відповідно до затвердженого бюджетного розпису здійснюється керівниками цих закладів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Згідно з ч.5 ст.51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобовязання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, відповідно до ч.6 ст.51 Бюджетного кодексу України не вважаються бюджетними зобовязаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобовязань не можуть здійснюватися.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення про зобов’язання УПСЗН Свердловської міської ради Луганської області сплатити ОСОБА_3 недоотриману суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку у розмірі 1896,41 грн. прийнято Свердловським міським судом Луганської області після прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», а тому видатки на виконання даного судового рішення не могли бути враховані при встановленні бюджетних асигнувань на виплату допомоги сім’ям з дітьми на 2009 рік.
Відповідно до вимог ч.5 ст.23 Бюджетного кодексу України позивач листом від 28.07.2009 № 2754-01/18 зробив відповідну заявку до фінансового управління Свердловської міської ради на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_3 (а.с.6-8).
Після подання цієї заявки фінансування виплат по судових рішеннях до управління праці та соціального захисту населення не надходило, що підтверджується довідкою про заявлені до фінансування суми на виплату допомоги сім’ям з дітьми та отримані виплати за період з 01.01.2009 по 31.03.2010.
Листом від 28.08.2009 № 3164-01/18 позивач повідомив відповідача про неможливість виконати у встановлений строк рішення суду стосовно ОСОБА_3, оскільки статтею 61 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» регламентовано, що розпорядники бюджетних коштів здійснюють відповідні видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, визначених кошторисами. В цьому ж листі позивач повідомив відповідача про те, що ним 26.08.2009 подана заявка до фінансового управління Свердловської міської ради на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до трьох років за судовим рішенням відносно ОСОБА_3 та зазначено, що при надходженні фінансування на ці цілі рішення суду буде виконано.
Обставини щодо повідомлення позивачем відповідача про неможливість виконання судового рішення через те, що у Законі України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не передбачено видатків на забезпечення фінансування витрат, пов’язаних із виконанням судових рішень, та направлення заявки до фінансового управління Свердловської міської ради на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_3, сторонами не заперечуються, тому суд вважає їх такими, що визнаються сторонами, і такими, що не доказуються перед судом.
Предметом спору у даній справі є поважність чи неповажність причин невиконання судового рішення.
Суд вважає, що причини невиконання позивачем рішення Свердловського міського суду Луганської області про зобов’язання УПСЗН Свердловської міської ради Луганської області сплатити ОСОБА_3 недоотриману нею суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 1896,41 грн. через відсутність у Законі України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» видатків на забезпечення фінансування витрат, пов’язаних із виконанням судових рішень, є поважними.
Оскільки згідно з ч.1 ст.35 Бюджетного кодексу України розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України організують головні розпорядники бюджетних коштів, яким по відношенню до позивача є Міністерство праці та соціальної політики України, суд вважає, що позивач не має права за законом направляти заявки на додаткове фінансування до Міністерства фінансів України, а тому позивачем шляхом подання заявки до фінансового управління Свердловської міської ради на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення трьох років за судовим рішенням відносно ОСОБА_3 вжито всіх залежних від нього заходів для виконання судового рішення.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права за позовними вимогами про скасування постанови про накладення штрафу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.
Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв’язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність (недійсність) рішення суб’єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24.01.2006 за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно – правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними та скасувати постанову ППВР ВДВС ГУЮ в Луганській області ВП № 14241049 від 13 березня 2010 року про накладення штрафу.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 26 квітня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 30 квітня 2010 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про скасування постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду ВП № 14241049 від 13 березня 2010 року задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області ВП № 14241049 від 13 березня 2010 року про накладення штрафу на Управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області у розмірі 340,00 гривень.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 (три гривні 40 коп.) грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанову викладено в повному обсязі та підписано 30 квітня 2010 року.
СуддяПляшкова К.О.