Категорія №3.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
08 квітня 2010 року Справа № 2а-821/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Любімовій Г.Ю.,
за участю представників
прокурора-заявника: Караварданяна С.Є. (довіреність № 25 від 15.01.2010),
позивача: не з’явився,
відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно, -
ВСТАНОВИВ:
02 лютого 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду з Артемівського районного суду м. Луганська надійшла адміністративна справа за позовом військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
У обґрунтування позову зазначено, що військовою прокуратурою Луганського гарнізону проведено прокурорську перевірку додержання посадовими особами Луганського обласного військового комісаріату вимог законодавства України щодо соціального та правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, якою встановлено, що наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України – першого заступника Міністра оборони України № 023 від 30.01.1997 ОСОБА_2 був призначений на посаду начальника 4 відділення Артемівського районного військового комісаріату м. Луганська, зарахований до списків особового складу військового комісаріату та поставлений на всі види матеріального забезпечення.
Наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України № 285 від 18.09.2006 майора ОСОБА_2 звільнено з військової (публічної) служби у запас з правом носіння військової форми одягу за п.п.«в» п.67 (у зв’язку зі скороченням штатів) «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України» та з 06.11.2006 був виключений із списків особового складу військового комісаріату та усіх видів забезпечення.
При цьому, під час звільнення з військової служби з ОСОБА_2 не було проведено остаточного розрахунку за речове майно, яке він не отримав від держави в період проходження військової (публічної) служби з червня 1997 року по 06 листопада 2006 року, у повному обсязі і відповідна компенсація позивачу виплачена не була, а лише були видана довідка-розрахунок від 29 грудня 2006 року № 213, згідно якої заборгованість перед позивачем за недотриману ним грошову компенсацію замість речового майна, що належало йому до видачі за період проходження військової (публічної) служби складає 2422,72 грн.
У зв’язку з чим прокурор просив зобов’язати Луганський обласний військовий комісаріат здійснити, відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплату на користь ОСОБА_2, який мешкає: АДРЕСА_1, грошові компенсації за неотримане речове майно, що підлягало видачі, у розмірі 2422,72 грн.
У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Позивач у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. До початку розгляду справи надіслав до суду заяву від 18.02.2010, у якій просив розглянути справу за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.4 том 2).
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. Надав до суду заперечення на адміністративний позов (а.с.8-9 том 2). В запереченнях проти позову представник відповідача просить відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, оскільки з 11 березня 2000 року законних підстав для нарахування та здійснення виплати грошової компенсації замість речового майна немає (згідно з Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», який набув чинності з 11 березня 2000 року, дію частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було призупинено в частині одержання військовослужбовцями грошової компенсації за речове забезпечення, що призвело до втрати військовослужбовцями права отримувати грошову компенсацію замість речей).
Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», який набрав чинності 01 січня 2007 року, у Законі України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтю 9 викладено в новій редакції та Закон доповнено статтею 91 «Продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців».
Згідно із пунктом 2 статті 91 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України не визначено порядку виплати військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації у розмірі вартості зазначених предметів. Крім цього, на час позовної заяви позивач вже не був військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій службі, а був звільненим з військової служби, а тому дія Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на позивача.
Також, в запереченнях проти позову представник відповідача зазначив про те, що позивачем пропущений строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, і він наполягає на застосуванні наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду і просить відмовити позивачу у задоволенні позову через пропущення строку звернення до адміністративного суду.
У наданих запереченнях на адміністративний позов представник відповідача, також, просив розглянути справу за його відсутності.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У судовому засіданні встановлено, що наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України – першого заступника Міністра оборони України № 023 від 30.01.1997 ОСОБА_2 призначено на посаду начальника 4 відділення Артемівського районного військового комісаріату м. Луганська, зараховано до списків особового складу військового комісаріату та поставлено на всі види матеріального забезпечення (а.с.9-12 том 1).
Наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України № 285 від 18.09.2006 майора ОСОБА_2 звільнено з військової (публічної) служби у запас з правом носіння військової форми одягу за п.п.«в» п.67 «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України» та з 06.11.2006 виключено із списків особового складу військового комісаріату та усіх видів забезпечення (а.с.13 том 1).
З довідки-розрахунку від 29 грудня 2006 року № 213 (а.с.15 том 1) вбачається, що за період з червня 1997 року по 06 листопада 2006 року заборгованість перед ОСОБА_2 за недоотриману ним грошову компенсацію замість речового майна, що належало йому до видачі за період проходження військової (публічної) служби становить 2422,72 грн.
Згідно із статтею 16 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України»:
- в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року - держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України та осіб, звільнених у запас або у відставку, членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях. Військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
- в редакції, що діяла з 01 січня 2007 року - держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні в ході бойових дій (війни), при надзвичайному стані чи під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або у складі Миротворчих Сил ООН під час участі у міжнародних миротворчих операціях. Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року, оскільки Закон України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» набрав чинності 01 січня 2007 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Дію частини 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців) згідно з Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».
Закон набув чинності з 11 березня 2000 року. Отже, до вказаної дати позивач мав право на отримання грошової компенсації замість речового майна.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час.
Відповідно до пункту 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно. Постанова набула чинності в день її прийняття.
Таким чином, грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року та з жовтня 2004 року.
Такий висновок викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2009 року у справі за позовом військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Луганського обласного комісаріату про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно за касаційною скаргою військового прокурора Луганського гарнізону на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2008 року (а.с.135-139).
Отже, враховуючи викладене, а також те, що вимоги про стягнення грошової компенсації за речове майно частково заявлені за період, у якому законодавством України не було передбачено грошової компенсації за речове майно, суд дійшов висновку, про часткову відмову у задоволенні позовних вимог, а саме в частині стягнення з Луганського обласного військового комісаріату грошової компенсації за неотримане з 11 березня 2000 року по жовтень 2004 року речове майно.
Враховуючи те, що прокурор звернувся до суду в інтересах позивача тільки 24.07.2007, про що свідчить відбиток штампу вхідної кореспонденції на позові (а.с.2 том 1), у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Луганського обласного військового комісаріату грошової компенсації за неотримане з червня 1997 року по 11 березня 2000 року та з жовтня 2004 року по липень 2006 року речове майно суд відмовляє за пропуском строку звернення до адміністративного суду відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки на цьому при судовому розгляді справи наполягав відповідач, а прокурором та позивачем не наведено жодних поважних причин пропущення строку звернення до суду.
Позовні вимоги про стягнення з Луганського обласного військового комісаріату грошової компенсації за неотримане з липня 2006 року речове майно у розмірі 36,71 грн., визнаються судом обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки прокурор відповідно до пункту 30 частини 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
Згідно ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
Керуючись ст.ст.2, 17, 18, 87, 94, 99, 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно задовольнити частково.
Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату (індентифікаційний код 07668758, місцезнаходження:91055, м. Луганськ,вул. 1-а Донецька, буд. 10) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: м. Луганськ, кв. Ленінського Комсомолу, б.5 кв.63) грошову компенсацію за неотримане з липня 2006 року речове майно у розмірі 36,72 грн. (тридцять шість гривен сімдесят одна копійка).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
У зв’язку із набранням чинності Закону України від 18.02.2010 № 1691 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 13 квітня 2010 року.
СуддяПляшкова К.О.
< Довідник >