Категорія №2.6.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2010 року Справа № 2а-2594/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Глазунової О.О.
та
представників сторін:
від позивача - перший заступник начальника управління
Прокопенко Л.Ю. (довіреність від 19.04.2010 № 1508-01/18)
головний спеціаліст-юрист
Константинов М.Ф. (довіреність від 08.01.2009 № 22-01/18)
від відповідача - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні
справу за адміністративним позовом
управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області
до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області
про скасування постанови від 13 березня 2010 року ВП № 13275142 про накладення штрафу,
ВСТАНОВИВ:
06 квітня 2010 року управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області звернулось до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови від 13 березня 2010 року ВП № 13275142 про накладення штрафу, винесеної на підставі виконавчого листа від 26.05.2009 № 2а-97, виданого Свердловським міським судом Луганської області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
На виконанні у підрозділі примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавчий лист від 26.05.2009 № 2а-97, виданий Свердловським міським судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області сплатити ОСОБА_3 недоотриману нею суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 1896,41 грн.
Виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється згідно із Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із статтею 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Позивач зазначає, що рішення Свердловського міського суду Луганської області на користь стягувача прийнято після затвердження Державного бюджету України на 2009 рік, тому видатки на його виконання не могли бути враховані при встановлені бюджетних асигнувань на виплату допомоги сім’ям з дітьми на 2009 рік. З цієї причини виконати рішення суду в порушення вимог Конституції України, Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» позивач не мав можливості.
Керуючись пунктом 5 статті 23 Бюджетного кодексу України позивачем зроблено відповідну заявку на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_3 до фінансового управління Свердловської міської ради. Після подання цієї заявки фінансування у необхідних обсягах до управління праці та соціального захисту населення не надходило.
Зазначені причини невиконання судового рішення позивач вважає поважними.
Про неможливість виконання судового рішення з поважних та незалежних від управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області причин, позивач повідомляв відповідача після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.
Але відповідач, не приймаючи до уваги ці обставини, 13 березня 2010 року виніс постанову ВП № 13275142 про накладення штрафу на позивача за невиконання рішення суду без поважних причин у розмірі 340,00 грн.
Оскільки причини невиконання судового рішення, на думку позивача, є поважними, позивач просить скасувати постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 13 березня 2010 року ВП № 13275142 про накладення штрафу у розмірі 340,00 грн.
У доповненнях до позовної заяви від 22.04.2010 № 1628 (арк. справи 17) позивач зазначив, що статті 76 та 87 Закону України «Про виконавче провадження» не можуть бути застосовані для накладення штрафу на управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області у зв’язку з тим, що управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області негайно інформувало відповідача про те, що виконати у добровільному порядку рішення суду не має можливості з незалежних від нього причин.
Також, у доповненнях до позовної заяви позивач послався на те, що робота управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області з питання виплати державної допомоги по догляду за дитиною до трьох років, допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, щорічної грошової допомоги до 5 травня, регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», з положень якої витікає, що управління праці та соціального захисту населення здійснює нарахування різного виду допомог та пільг та робить відповідні заявки на фінансування до фінансових органів та органів Держказначейства, при отриманні коштів перераховує їх отримувачам.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові та у доповненнях до позовної заяви.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення проти позову від 21.04.2010 № 2312/14-32/6, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити (арк. справи 26-28). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач послався на таке.
На виконанні у підрозділі примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавчий лист від 26.05.2009 № 2а-97, виданий Свердловським міським судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області сплатити ОСОБА_3 недоотриману нею суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 1896,41 грн.
На адресу підрозділу неодноразово надходили відповіді від боржника – управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області, в яких повідомлялось, що Міністерство праці та соціальної політики України, як головний розпорядник коштів, забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату державної допомоги. Призначення управлінням праці та соціального захисту населення державної допомоги здійснюється автоматично згідно з програмним забезпеченням, яке розробляється та надходить від Інформаційно-обчислювального центру на замовлення Міністерства праці та соціальної політики України. Здійснювати призначення допомоги в ручному режимі заборонено. Тому управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області не має можливості встановити інший розмір допомоги та здійснювати її перерахунки, які відповідними програмними засобами не передбачені.
Державним виконавцем на адресу боржника направлялись вимоги із зобов’язанням виконати рішення суду. У відповідь повідомлялось, що управлінням праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області направлено заявку до головного управління праці та соціального захисту Луганської області про додаткове фінансування. Інших підтверджуючих документів щодо направлення заявок про додаткове фінансування до відповідних органів не надходило. Також не надходило інформації про виконання рішення суду або про подальшу долю заявок.
Оскільки рішення судів є обов’язковими для виконання на всій території України, а в даному випадку рішення суду не виконується, відповідно до статей 76, 87 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державним виконавцем 13 березня 2010 року винесено постанову про накладення штрафу на боржника - управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області, у розмірі 340,00 грн.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, у запереченнях проти позову представник відповідача просить розгляд справи провести за його відсутності.
Заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 13 березня 2010 року ВП № 13275142 на управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області за невиконання без поважних причин рішення суду накладено штраф у розмірі 340,00 грн. (арк. справи 4).
Суд вважає постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області 13 березня 2010 року ВП № 13275142 про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Тобто, Законом чітко визначено, що штраф застосовується за невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, без поважних причин.
Згідно із статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів, регулюються Бюджетним кодексом України.
Діяльність позивача у частині виконання функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня за соціальними програмами регулюється Бюджетним кодексом України.
Згідно із статтею 21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом. Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно до внесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Iнші зміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень провадяться лише за наявності в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.
Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками згідно із статтею 51 Бюджетного кодексу України визнаються:
1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3) взяття бюджетних зобов’язань;
4) отримання товарів, робіт та послуг;
5) здійснення платежів;
6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень (частина 2 статті 51 Бюджетного кодексу України).
Згідно із частиною 4 статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, відповідно до частини 6 статті 51 Бюджетного кодексу України не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області сплатити ОСОБА_3 недоотриману нею суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 1896,41 грн. прийнято Свердловським міським судом Луганської області після прийняття Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік», а тому видатки на виконання даного судового рішення не могли бути враховані при встановлені бюджетних асигнувань на виплату допомоги сім’ям з дітьми на 2009 рік.
Відповідно до вимог частини 5 статті 23 Бюджетного кодексу України позивач листом від 30.06.2009 № 2590 зробив відповідну заявку до фінансового управління Свердловської міської ради на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_3 (арк. справи 7-8).
Після подання цієї заявки фінансування виплат по судових рішеннях до управління праці та соціального захисту населення не надходило, що підтверджується довідкою про заявлені до фінансування суми на виплату допомоги сім’ям з дітьми та отримані виплати за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2010 року та листом Головного управління Державного казначейства України у Луганській області від 20.04.2010 № 04-04/440 (арк. справи 21, 22).
Листом від 30.06.2009 № 2600-01/18 (арк. справи 18) позивач повідомив відповідача про неможливість виконати у встановлений строк рішення суду стосовно ОСОБА_3, оскільки статтею 61 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» регламентовано, що розпорядники бюджетних коштів здійснюють відповідні видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, визначених кошторисами. Одночасно, в цьому листі позивач повідомив відповідача про те, що ним 30.06.2009 подана заявка до фінансового управління Свердловської міської ради на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до трьох років за судовим рішенням відносно ОСОБА_3 та зазначено, що при надходженні фінансування на ці цілі, рішення суду буде виконано.
Обставини щодо повідомлення позивачем відповідача про неможливість виконання судового рішення через те, що у Законі України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не передбачено видатків на забезпечення фінансування витрат, пов’язаних із виконанням судових рішень, та направлення заявки до фінансового управління Свердловської міської ради на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_3, сторонами не заперечуються, тому суд вважає їх такими, що визнаються сторонами, і такими, що не доказуються перед судом.
Предметом спору у даній справі є поважність чи неповажність причин невиконання судового рішення.
Суд вважає, що причини невиконання позивачем рішення Свердловського міського суду Луганської області про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області сплатити ОСОБА_3 недоотриману нею суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 1896,41 грн. через відсутність у Законі України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» видатків на забезпечення фінансування витрат, пов’язаних із виконанням судових рішень, є поважними.
Оскільки згідно із частиною 1 статті 35 Бюджетного кодексу України розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України організують головні розпорядники бюджетних коштів, яким по відношенню до позивача є Міністерство праці та соціальної політики України, суд вважає, що позивач не має права за законом направляти заявки на додаткове фінансування до Міністерства фінансів України, а тому позивачем шляхом подання заявки до фінансового управління Свердловської міської ради на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до трьох років за судовим рішенням відносно ОСОБА_3 вжито усіх залежних від нього заходів для виконання судового рішення.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права за позовними вимогами про скасування постанови про накладення штрафу, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.
Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв’язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність (недійсність) рішення суб’єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною та скасувати постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 13 березня 2010 року ВП № 13275142 про накладення штрафу.
Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 23 квітня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 13 березня 2010 року ВП № 13275142 про накладення штрафу на управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області у розмірі 340,00 грн. (триста сорок гривень нуль копійок).
Стягнути з Державного бюджету України на користь управління праці та соціального захисту населення Свердловської міської ради Луганської області (ідентифікаційний код 03196877, місцезнаходження: 94800, Луганська область, м. Свердловськ, вул. Пирогова, буд. 9) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 03,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 28 квітня 2010 року.
СуддяЧернявська Т.І.