Категорія №2.19.8
ПОСТАНОВА
Іменем України
26 квітня 2010 року Справа № 2а-96/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивачів
ВАТ «Механізатор»,
ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (довіреності від 04.01.2010 б/н,
від 24.12.2009 б/н, від 05.07.2007 реєстр. № 3245)
позивачі ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6 - не прибули
від відповідача - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
відкритого акціонерного товариства «Механізатор»,
ОСОБА_4,
ОСОБА_5,
ОСОБА_1,
ОСОБА_6,
ОСОБА_2
до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області
про визнання протиправною, нечинною та недійсною вимоги про сплату боргу
від 02 квітня 2009 року № Ю-215/4,
ВСТАНОВИВ:
11 січня 2010 року відкрите акціонерне товариство «Механізатор», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2 звернулись до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною, нечинною та недійсною вимоги про сплату боргу від 02 квітня 2009 року № Ю-215/4.
В обґрунтування позовних вимог позивачі послалися на таке.
Відповідач склав та прийняв вимогу про сплату боргу № Ю-215/4 від 02 квітня 2009 року, згідно якої вимагає від відкритого акціонерного товариства «Механізатор» сплатити недоїмку зі страхових внесків у розмірі 27636,86 грн. Позивачі не згодні з вказаною вимогою з таких підстав. Відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці» та частини 5 статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці. Відкрите акціонерне товариство «Механізатор» з 05 січня 2009 року має велику заборгованість із заробітної плати перед працівниками, яка на цей час перевищує суму 400000,00 грн. Зобов’язання щодо виплати заборгованості з заробітної плати відкритим акціонерним товариством «Механізатор» не виконані, що створює перешкоди для виконання будь-яких інших зобов’язань та здійснення інших платежів. Крім того, відповідач не врахував права та інтереси працівників позивача на оплату праці, оскільки виконання вказаної вимоги створить перешкоди для виплати заробітної плати. Вчиненими діями по формуванню та прийняттю вказаної вимоги відповідач порушив такі права та інтереси відкритого акціонерного товариства «Механізатор», як право власності, передбачене частиною 1 та частиною 4 статті 41 Конституції України, частиною 1 статті 316 та частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право на недоторканність ділової репутації, передбачене частиною 1 статті 94 Цивільного кодексу України, оскільки щодо позивача розповсюджувалася недостовірна інформація про порушення позивачем законодавства України, у зв`язку з чим органи державної влади України вважають позивача правопорушником. Крім того, вчиненими діями по формуванню та прийняттю оскаржуваної вимоги відповідач порушив такі права та інтереси відкритого акціонерного товариства «Механізатор», як задоволення економічних та соціальних потреб працівників позивача на підставі отримання прибутку та недоторканість майна позивача і забезпечення захисту майнових прав позивача, передбачені частиною 3 статті 47 Господарського кодексу України. До того-ж, в Донецькому апеляційному адміністративному суді знаходиться справа № 2а-23852/09/1270 за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєрордонецьку Луганської області до відкритого акціонерного товариства «Механізатор» про стягнення недоїмки по сплаті страхових внесків у розмірі 27636,86 грн. і розглядається апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Механізатор» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2009 року по цій справі. Тому позивачі просять визнати протиправною, нечинною та недійсною прийняту відповідачем вимогу про сплату боргу № Ю-215/4 від 02 квітня 2009 року, стягнути з Державного бюджету України на користь позивачів всі здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати.
У судовому засіданні 26 квітня 2010 року представник позивачів ОСОБА_3 подав заяву від 23 квітня 2010 року б/н про додаткове обґрунтування та доповнення підстав позову (арк. справи 75-77), в якій зазначив, що на момент прийняття вимоги про сплату боргу № Ю-215/4 від 02 квітня 2009 року заборгованості по сплаті страхових внесків, зазначених у цій вимозі, не існувало. Надані відповідачем аркуші паперу з інформацією, на яких зазначено «картка особового рахунку страхувальника юридичної особи або фізичної особи, яка має найманих працівників», не є допустимими і належними доказами, оскільки ці аркуші одержані з порушенням закону, містять недостовірну та незрозумілу інформацію, а тому, на думку представника позивачів, ці аркуші паперу не мають бути враховані судом, як докази. З урахуванням вказаного вище, представник позивачів вважає, що вимога про сплату боргу № Ю-215/4 від 02 квітня 2009 року має бути визнана судом протиправною, недійсною та нечинною.
У судових засіданнях, представник позивачів ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та у заяві про додаткове обґрунтування та доповнення підстав позову.
Позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2 у судове засідання не прибули, про дату, місце та час слухання справи повідомлялись належним чином.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав суду заперечення проти позову від 04 лютого 2010 року /09-14/1 (арк. справи 23-27), в яких у задоволенні позовних вимог позивачам просить відмовити в повному обсязі, в частині позовних вимог відкритого акціонерного товариства «Механізатор» залишити без розгляду. Зокрема, в обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилається на те, що у разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов`язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов`язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги. Посилання відкритого акціонерного товариства «Механізатор» на норми Цивільного та Господарського кодексів України не мають відношення до справи, тому що ніхто не збирається позбавляти його права власності або обмежувати у здійсненні цього права. Посилання на те, що у підприємства є заборгованість по заробітній платі, не є обставиною, яка звільняє від обов`язку сплачувати страхові внески вчасно та в повному обсязі. Згідно із частиною 12 статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Тому посилання на норми Закону України «Про оплату праці» не має ніякого відношення до спору щодо стягнення заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Також відповідач звернув увагу суду на той факт, що спір згідно даної вимоги, а саме № Ю-215/4 від 02 квітня 2009 року, вже розглянуто адміністративним судом і по справі № 2а-23852/09/1270 06 серпня 2009 року винесено постанову, якою задоволено позовні вимоги УПФУ в м. Сєвєродонецьку. Крім того, позивач скористався своїм правом на апеляційне оскарження.
У судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. Клопотанням від 25 березня 2010 року б/н представник відповідача просить розглядати праву за його відсутністю (арк. справи 50).
Заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відкрите акціонерне товариство «Механізатор» відповідно до статей 14, 15 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є платником страхових внесків (страхувальником) на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.
Згідно із пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відкрите акціонерне товариство «Механізатор» повинно нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до частини 12 статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. У разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов’язаннями із сплати страхових внесків зобов’язань із сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами зобов’язання із сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннями, крім зобов’язань щодо виплати заробітної плати (доходу).
Частиною 6 статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для відкритого акціонерного товариства «Механізатор» є календарний місяць.
Як вбачається з матеріалів справи, відкритим акціонерним товариством «Механізатор» відповідно до розрахунку суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за лютий 2009 року, самостійно нараховані до сплати страхові внески у загальній сумі 27636,86 грн., у тому числі 25993,31 грн. за ставкою 33,2% та 4% суми фактичних витрат на оплату праці, та 1643,55 грн. за ставкою 1-5% сум доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподатковуваного доходу (арк. справи 53).
02 квітня 2009 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на підставі картки особового рахунку відкритого акціонерного товариства «Механізатор» сформовано вимогу про сплату боргу № Ю-215/4, в якій вимагається сплатити недоїмку із страхових внесків у загальній сумі 27636,86 грн., у тому числі 25993,31 грн. та 1643,55 грн. (арк. справи 51).
Відповідно до частини 2 статті 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина 3 статті 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).
Порядок стягнення заборгованості зі страхувальників, порядок формування та надсилання страхувальникам вимог про сплату недоїмки врегульовано розділом 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663.
Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України є нормативно-правовим актом у розумінні статті 117 Конституції України та підлягає застосуванню відповідно до частини 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 8.2 розділу 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:
а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків;
б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків;
в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.
У випадку «а» вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки.
У випадку «б» вимога надсилається щомісяця протягом п’яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється у гривнях з двома десятковими знаками. Вимога формується на суму боргу, який не менше 10 грн.
Згідно із пунктом 8.3 розділу 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників за формою згідно з додатком 9 цієї Інструкції (для страхувальника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 10 цієї Інструкції (для страхувальника - фізичної особи).
Таким чином, облікові данні з карток особових рахунків страхувальників є підставою для формування та надсилання страхувальникам вимог про сплату недоїмки.
Карткою особового рахунку відкритого акціонерного товариства «Механізатор» підтверджується, що недоїмка позивача зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за лютий 2009 року, за ставкою 33,2% та 4% суми фактичних витрат на оплату праці становить 25993,31 грн. (арк. справи 54), за ставкою 1-5% сум доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподатковуваного доходу, становить 1643,55 грн. (арк. справи 55).
Сума недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, зазначена у вимозі про сплату боргу від 02 квітня 2009 року № Ю-215/4, відповідає розрахунку суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за лютий 2009 року, та даним карток особових рахунків страхувальника – відкритого акціонерного товариства «Механізатор».
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області як суб’єкт владних повноважень при формуванні та надсиланні вимоги про сплату боргу від 02 квітня 2009 року № Ю-215/4 діяло в межах наданих йому законом повноважень та довело суду правомірність своїх дій та рішень, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за безпідставністю та необґрунтованістю.
Також, суд зауважує на тому, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2 не є суб’єктами правовідносин, що виникли між платником страхових внесків – відкритим акціонерним товариством «Механізатор» та управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з приводу несвоєчасної сплати страхових внесків, а тому їм не належить право вимоги про визнання протиправною, нечинною та недійсною вимоги про сплату боргу від 02 квітня 2009 року № Ю-215/4, що, в свою чергу, також є підставою для відмови у задоволенні позову.
Посилання позивачів в обґрунтування позовних вимог на норми Закону України «Про оплату праці», судом не приймаються з таких підстав.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, у відношенні до Закону України «Про оплату праці» Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є спеціальним законом, що регулює правовідносини по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України, а тому в спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Як вже судом зазначалось, відповідно до частини 12 статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-I «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Таким чином, наявність заборгованості позивача із заробітної плати перед своїми працівниками не звільняє позивача – відкрите акціонерне товариством «Механізатор» від обов’язку сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Посилання позивачів на порушення права власності, закріпленого статтею 41 Конституції України та статтями 316, 321 Цивільного кодексу України, в ході судового розгляду та вирішення справи не зайшли підтвердження. Позивачі вважають, що внаслідок
наявності діючої вимоги про сплату боргу зі страхових внесків, держава зобов’язана буде вимагати від позивача відшкодування страхових внесків, внаслідок чого позивач буде позбавлений права власності на його майно на суму вказаних страхових внесків. Внаслідок позбавлення позивача майна виникнуть перешкоди в отриманні прибутку позивачем та задоволенні економічних та соціальних потреб акціонерів та працівників позивача. Тобто, позивач наполягає, що вказана вимога буде мати значення для виникнення в майбутньому юридичної відповідальності позивача. Проте, такі твердження позивачів судом не приймаються до уваги, оскільки судовому захисту підлягає тільки порушене або оспорюване право.
Суд також критично оцінює посилання позивачів щодо порушення відповідачем права на недоторканість ділової репутації позивача шляхом поширення недостовірної інформації, оскільки цей спосіб захисту порушеного права не відповідає предмету позову у справі, яким, в свою чергу, є визнання протиправною, нечинною та недійсною вимоги про сплату боргу зі страхових внесків.
Не приймаються судом й твердження позивачів щодо того, що при формуванні та направленні вимоги, що оскаржується, відповідач діяв непропорційно, з недотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та свобод особи та цілями, на досягнення яких спрямована дія (рішення), а саме, внаслідок наявності вимоги правовим наслідком є невиплата заробітної плати. Так, обов’язок позивача відкритого акціонерного товариства «Механізатор» зі сплати страхових внесків, який встановлений чинним законодавством України, неможливо розцінювати з точки зору настання негативних наслідків для позивача, оскільки цей обов’язок чинним законодавством не ставиться в залежність від будь-яких обставин.
Крім того, суд враховує наступне. Як вбачається з повідомлення відповідача про сплату боргу від 22 березня 2010 року б/н (арк. справи 56), вимогу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 02 квітня 2009 року № Ю-215/4 на день розгляду та вирішення справи відповідачем відкликано у зв’язку з її повною сплатою позивачем, що підтверджено в судовому засіданні представником позивача. Тобто, на день розгляду та вирішення справи відсутній предмет спору. В свою чергу, сплата позивачем вимоги в повному обсязі свідчить про визнання позивачем наявності заборгованості зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування на день складення вимоги відповідача, яка є предметом оскарження у справі.
Щодо обраного позивачами способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.
Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.
Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).
Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
У справах щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема законність таких рішень, за результатом чого, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним.
Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв’язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність рішення суб’єкта владних повноважень, наслідком чого є його скасування.
З огляду на викладене, суд зауважує позивачам, що вимога про сплату боргу як правовий акт індивідуальної дії суб’єкта владних повноважень не може бути визнана нечинною. Також, вимога про сплату боргу не може бути визнана судом одночасно і протиправною, і недійсною, оскільки такі вимоги не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 26 квітня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 70, 71, 87, 94, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена у повному обсязі 30 квітня 2010 року.
Суддя
Чернявська Т.І.