Категорія №2.9
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2010 року Справа № 2а-27022/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Любімовій Г.Ю.,
за участю
позивача: ОСОБА_1,
представника 1 відповідача: Добрициної Н.М. (довіреність № 24 від 23.11.2009),
2 відповідача: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції праці у Луганській області, головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства № 1 Хмельницького Олександра Миколайовича про визнання нечинним припису № 12-12-56/59-45 від 18.09.2006 повністю за всіма його вимогами, -
ВСТАНОВИВ:
14 березня 2007 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції праці у Луганській області про визнання нечинним припису № 12-12-56/59-45 від 18.09.2006 повністю за всіма його вимогами.
У обґрунтування позовних вимог зазначено, що вимоги припису є нечинними, оскільки вимоги, які він містить є необґрунтованими та безпідставними. Так, порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 № 260 не передбачає обов’язкової реєстрації змін у трудовому договорі при змінах розміру мінімальної заробітної плати. Вимоги припису щодо обов’язкового зазначення перерви для відпочинку у трудових договорах також є безпідставними, оскільки час початку і закінчення щоденної роботи, а також час початку і закінчення перерви може встановлюватися правилами внутрішнього трудового розпорядку та графіками змінності. Позивачем розроблено та погоджено з працівниками графік роботи у якому зазначено початок і закінчення роботи та початок і закінчення обідньої перерви. Наявність такого графіка інспектором, який здійснив перевірку, до уваги не бралась. Вимога щодо приведення посадових окладів найманих працівників у відповідність до вимог чинного законодавства є незаконною, оскільки на законодавчому рівні визначено, що посадові оклади призначаються посадовим службовцям, а не найманим працівникам.
Висновок щодо порушення строків виплати заробітної плати працівникам, а саме 1 раз на місяць, зроблено інспектором на підставі розрахункових відомостей, проте, розрахункові відомості визначають сумарні розміри нарахованої заробітної плати в місяць та розміри відрахувань. Кількість та періодичність виплати заробітної плати можна встановити лише з платіжних відомостей, або видаткових ордерів, які оформлюються та подаються на кожний факт виплати заробітної плати або інших винагород. Під час проведення перевірки інспектором платіжні відомості також не досліджувалися та не враховувалися.
Вимога щодо розроблення та затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку є необґрунтованою, оскільки це не є порушенням діючого законодавства. До теперішнього часу затвердженими є тільки правила внутрішнього трудового розпорядку для деяких галузевих підприємств.
У зв’язку з викладеним позивач просив визнати нечинним припис № 12-12-56/59-45 від 18.09.2006 повністю за всіма його вимогами.
Постановою Господарського суду Луганської області від 19.06.2007 у справі № 15/140н-ад у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007 у справі № 22а-2215/07 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову господарського суду Луганської області від 19.06.2007 залишено без задоволення. Постанову суду – залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.09.2009 касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 задоволено. Постанову Господарського суду Луганської області від 19.06.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.08.2007 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 09.11.2009 залучено по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції праці у Луганській області про визнання нечинним припису № 12-12-56/59-45 від 18.09.2006 повністю за всіма його вимогами інспектора праці Хмельницького Олександра Миколайовича як другого відповідача.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі. ОСОБА_1 надала пояснення аналогічні викладеним у позові. Також зазначила, що державним інспектором праці Хмельницьким О.М. перевірку проведено з порушеннями чинного законодавства, про проведення перевірки її було повідомлено напередодні ввечері по телефону, перелік документів, які необхідно надати до перевірки не зазначено, тому більшість документів, такі як графік відпусток працівників, розпорядок дня, платіжні відомості та інші, залишилися поза увагою перевіряю чого та в ході проведеної перевірки не досліджувалися. Зауважила, що перевірка була проведена у центрі зайнятості. Було перевірено лише ті документи, які вона привезла, про необхідність надання більшості документів вона просто не знала. Наступного дня, коли вона привезла всі необхідні документи, інспектор відмовився їх досліджувати, повідомивши, що перевірку вже проведено і ніякі документи більше не потрібні. З висновками перевірки викладеними у акті та приписі вона не згодна з підстав зазначених у позові. Також зауважила, що перевірку проведено інспектором праці одноособово, помічник прокурора Мамедов Е.Д. у перевірці участі не брав та не був присутнім при проведенні.
Представник першого відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, надав заперечення у яких зазначив, що відповідно до ст.24 КЗпП України в разі укладення трудового договору між працівником та фізичною особою, яка використовує найману працю, додержання письмової форми трудового договору є обов’язковим. Зміст такого договору затверджено наказом Мінпраці. Зокрема, в ньому повинні відображатися повні реквізити сторін трудового договору, термін його чинності, характеристики робіт, що має виконувати працівник із зазначенням професії та кваліфікації працівника відповідно до вимог тарифно-кваліфікаційних довідників, рівня норм чи нормативних завдань із посиланням на їх розробників, якості виконання робіт, конкретний режим роботи працівника, рівень його заробітної плати та інші умови праці.
Визначаючи конкретні умови трудового договору, сторони зобов’язані керуватися чинним трудовим законодавством, оскільки відповідно до ст.9 КЗпП України умови трудового договору, що погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними. Серед таких умов є розмір мінімальної заробітної плати, мінімальний розмір тарифної ставки чи посадового окладу працівника, який повинен бути більшим ніж розмір мінімальної заробітної плати, інші норми й гарантії. В укладених договорах між позивачем та працівниками ця вимога не дотримується. Також, у трудовому договорі повинні відображатися режим тривалості робочого часу, час початку та закінчення роботи, час відпочинку, тривалість щорічної відпустки, період її надання, можливість перенесення на інший термін. Строки виплати заробітної плати повинні бути встановлені в умовах трудового договору.
Також, представник 1 відповідача зазначив, що інспектором праці при проведенні перевірки було дотримано всі вимоги діючого законодавства, жодних порушень з його боку немає, тому позовні вимоги є безпідставними.
Головний державний інспектор праці Хмельницький О.М. у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином. До початку судового засідання від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та письмові заперечення на адміністративний позов у яких зазначено, що матеріали перевірки додержання законодавства про працю оформлені відповідно до вимог діючого законодавства. За наслідками перевірки було внесено припис щодо усунення виявлених порушень. Крім того, стосовно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення згідно вимог ч.1 ст.41 КУпАП. Постановою суду дії суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 визнано такими, що мають склад правопорушення за ознаками порушень норм чинного законодавства про працю, але не застосовано адміністративний штраф. Суд обмежився усним зауваженням. Рішення суду не оскаржено. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За приписом п.7 ч.1 ст.3 КАС України, суб’єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Отже, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження Держнагляд праці та державних інспекторів праці – посадових осіб регламентовано Положенням про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 50 (далі – Положення).
Вказаним положенням визначаються окремо повноваження Держнаглядпраці (державного органу та його територіальних підрозділів – як юридичних осіб) та повноваження посадових осіб Держнаглядпраці, зокрема державних інспекторів праці.
Так, відповідно до п.3 ст.6 Положення посадові особи Держнаглядпраці (головні державні інспектори праці, їх заступники, державні інспектори праці) мають право, зокрема:
- давати посадовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, роботодавців, робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування приписи щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників, які підлягають обов’язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший, зазначений у приписі строк.
Враховуючи те, що повноваження з винесення приписів щодо усунення порушень законодавства про працю віднесено до компетенції саме посадових осіб Держнаглядпраці, зокрема державних інспекторів праці, суд дійшов висновку, що належним відповідачем у справі є головний державний інспектор праці відділу контролю за додержанням законодавства № 1 Хмельницький Олександр Миколайович.
Відповідно до ст.6 Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 50 посадові особи Держнаглядпраці (головні державні інспектори праці, їх заступники, державні інспектори праці) мають право:
1) безперешкодно в будь-який час без попереднього інформування з пред'явленням службового посвідчення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування адміністративні і виробничі приміщення роботодавців, робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
2) ознайомлюватися з інформацією, документами і матеріалами та одержувати від роботодавців, робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування копії або витяги з документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, необхідних для виконання їх повноважень. Вимагати від роботодавців або працівників необхідні пояснення. Для проведення перевірки роботодавцем надається робоче місце з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками, створюються з цією метою інші належні умови;
3) давати посадовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, роботодавців, робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування приписи щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників, які підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший зазначений у приписі строк;
4) складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, а також розглядати справи про такі правопорушення та накладати адміністративні стягнення згідно із законодавством;
5) вносити роботодавцям пропозиції про накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, передавати матеріали про порушення до правоохоронних органів.
Процедуру здійснення державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) визначено Порядком проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.03.2003 № 72.
Відповідно до підпункту 2.4 зазначеного Порядку Інспектор праці має право на проведення перевірки за наявності в нього: службового посвідчення встановленого зразка; Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 50; у разі перевірки за дорученням – доручення відповідного органу (керівництва Держнаглядпраці та ТДІП, правоохоронних органів); персональної круглої номерної печатки.
Перевірки додержання законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування проводяться тільки за зверненнями громадян та за дорученням керівництва Держнаглядпраці та ТДІП.
Підпунктом 3.1 Порядку визначено, що інспектор праці розпочинає здійснення перевірки з повідомлення керівництва об'єкта перевірки про проведення перевірки додержання законодавства про працю чи загальнообов'язкового державного соціального страхування. інспектор повинен відрекомендуватись (показати посвідчення), у разі потреби розповісти про свої обов'язки і повноваження, ознайомити з питаннями, які будуть розглядатися під час проведення перевірки; обумовити, які документи необхідно надати для перевірки.
За результатами кожної перевірки обов'язково складається акт перевірки, а в разі виявлення порушень законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування - припис щодо їх усунення.
Акт - документ, складений посадовою особою Держнаглядпраці чи ТДІП, що підтверджує будь-які встановлені факти порушення законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Припис - документ органів Держнаглядпраці про усунення виявлених порушень, що можуть призвести до шкідливих наслідків.
Один примірник акта та припису під розпис надається керівнику підприємства, установи, організації (у т.ч. керівникам робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування) чи фізичній особі, яка використовує найману працю, або особі, що виконує його обов'язки в день їх винесення.
У разі неможливості особистого вручення акта та припису керівнику (про це робиться відмітка в акті та приписі із зазначенням причини) вони надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Приписи підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням особи, що його видала, про вжиті заходи в установлений нею термін.
Підпунктом 4.2 Порядку встановлено, що в описовій частині акта та припису вказуються: номер відповідно до журнального обліку реєстрації актів та приписів; дата (останній день проведення перевірки); назва населеного пункту, де розміщені підприємство, установа, організація чи виробничі приміщення суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які використовують найману працю; прізвище, ім'я та по батькові (повністю) державного інспектора праці; посада, прізвище та ініціали представника іншого державного органу або профспілкової організації, якщо такий бере участь у проведенні перевірки; посада, прізвище, ім'я та по батькові керівника або призначеної ним посадової особи, якій доручено представляти інтереси підприємства під час проведення перевірки; вид перевірки (відповідно до зазначених у типовій формі рекомендацій); назва підприємства (зазначається відповідно до його статуту). Крім цього, в акті зазначаються: форма власності підприємства, вид економічної діяльності, вид підприємства, підпорядкованість, юридична адреса, банківські реквізити, юридична особа (реквізити підприємства зазначаються на підставі довідки про включення до державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, виданої органом статистики). В акті почергово описується кожне виявлене порушення законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У розділі акта «за результатами перевірки запропоновано» подаються пропозиції посадовій особі щодо організаційних заходів, здійснення яких сприятиме додержанню законності (у зазначеному розділі не наводяться вимоги припису).
Акт оформляється останнім днем проведення перевірки. У разі незгоди з фактами, викладеними в акті перевірки, до них додаються заперечення, які повинні бути підтверджені документально.
Підпунктом 4.3 Порядку зазначено, що у приписі вказуються порушення відповідно до висновків акта, і в резолютивній частині окремо встановлюється термін усунення кожного із порушень із зазначенням строку письмового повідомлення щодо їх усунення. У разі, якщо термін усунення порушень перевищує календарний місяць, установлюються вимоги подання щомісячного письмового повідомлення на визначену дату до повного усунення зазначеного порушення.
Припис оформляється днем підписання акта.
Підпунктом 5.3 Порядку передбачено, що рішення посадових осіб Держнаглядпраці та ТДІП можуть бути оскаржені в десятиденний термін у вищої посадової особи територіальної державної інспекції праці, а в разі не вирішення питання – в керівництві Держнаглядпраці та в суді в порядку, установленому законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що 18.09.2006 державним інспектором праці Хмельницьким О.М. за участю помічника прокурора м. Рубіжне Мамедова Е.Д. та представника трудового колективу Семенцової Є.О. у присутності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі виконання службових обов’язків згідно з Положенням про Держнаглядпраці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 50 проведено первинну згідно доручення ТДІП Луганської області вибіркову перевірку додержання законодавства про працю, загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за результатами якої складено акт № 12-12-56/59 (а.с.41, 42 том 1).
Як зазначено в акті, перевіркою встановлено наступні порушення: у трудових договорах № 782 від 28.08.2006 з ОСОБА_6, № 272 від 04.05.2006 із ОСОБА_7, № 59 від 27.01.2005 з ОСОБА_8, № 642 від 06.10.2005 з ОСОБА_9, № 103 від 01.02.2005 з ОСОБА_10 та іншими працівниками – згідно п.3 встановлено заробітну плату у розмірі – мінімальної заробітної плати на момент прийому на роботу, але згідно розрахункових відомостей всі необхідні відрахування проводяться з більших сум заробітної плати (відповідно до мінімальної заробітної плати на час розрахунку), а також у трудових договорах із працівниками ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_10 (п.6) не зазначено конкретний строк початку та закінчення щорічної відпустки, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Необхідно було зазначити до чинного договору додатки із змінами розміру мінімальної заробітної плати, зазначити час початку та закінчення щорічних відпусток, та зареєструвати їх у центрі зайнятості, де було зареєстровано трудовий договір.
Згідно п.4 у трудових договорах працівникам – продавцям та адміністратору Семенцовій Є.О. встановлено час виконання робіт, але не зазначена перерва для відпочинку та харчування, що не відповідає ст.66 КЗпП України.
На момент перевірки найманим працівникам – продавцям та адміністратору, які виконують кваліфіковану роботу – фізична особа – підприємець встановила посадові оклади на рівні мінімальної заробітної плати та недотримала співвідношення у оплаті праці, що є порушенням ст.96 КЗпП України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 2190 від 18.11.2004, ст.6 Закону України «Про оплату праці». Станом на 01.07.2006 підприємець (згідно розрахункової відомості) встановила заробітну плату всім працівникам на рівні – 360 грн., що не відповідає законодавству, але запевнила, що у вересні місяці зробила перерахунок заробітної плати та сплатила працівникам.
Заробітна плата за час щорічної відпустки протягом 2005-2006 років фізичною особою-підприємцем не коригується на коефіцієнт підвищення посадових окладів, що є порушенням вимоги п.10 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995.
Заробітна плата найманим працівникам виплачується підприємцем 1 раз на місяць (згідно розрахункових відомостей), що є порушенням ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці».
Правила внутрішнього трудового розпорядку у фізичної особи-підприємця відсутні, що не відповідає вимогам ст.142 КЗпП України.
За результатами проведеної перевірки 18.09.2006 державним інспектором праці Хмельницьким О.М. складено припис № 12-12-56/59-45 (а.с.43 том 1), яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 приписано вжити заходів щодо внесення до трудових договорів додатків про зміну мінімальної заробітної плати, а також зазначити початок та закінчення щорічної відпустки працівникам та належним чином зареєструвати їх у центрі зайнятості; до трудових договорів з працівниками зазначити перерву для відпочинку; посадові оклади найманих працівників привести у відповідність до вимог чинного законодавства; при наданні щорічної відпустки заробітну плату працівників корегувати на коефіцієнт підвищення згідно законодавства; заробітну плату працівникам виплачувати у строки згідно законодавства; розробити та затвердити правила внутрішнього трудового розпорядку згідно законодавства.
Копію акта перевірки та припису під розпис вручено ОСОБА_1
Оцінивши обґрунтованість позовних вимог та заперечень відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню з огляду на таке.
Так, з акту перевірки вбачається, що Хмельницьким О.М. проведено первинну згідно доручення ТДІП Луганської області вибіркову перевірку додержання законодавства про працю, загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
На вимогу суду, представником відповідача у судове засідання надано графік перевірок підприємств та фізичних осіб-підприємців м. Рубіжне на вересень 2006 року - як підставу проведення перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.197 том 2), з якого вбачається, що державним інспектором праці Хмельницьким О.М. було заплановано з 18.09.2006 по 22.09.2006 проведення перевірки ПП ОСОБА_1 щодо дотримання трудового законодавства підприємцем у частині оформлення трудових договорів.
У судовому засіданні встановлено, що державний інспектор праці здійснив первинну перевірку додержання законодавства про працю, загальнообов’язкове державне соціальне страхування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 згідно графіку перевірок, а не на звернення громадян або за дорученням ТДІП, що є порушенням вимог підпункту 2.4 Порядку проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.03.2003 № 72.
З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що перевірку проведено не за адміністративним або виробничим приміщенням роботодавця, а у приміщенні міського центру зайнятості. Перелік документів, які потрібно надати до перевірки державний інспектор позивачу не повідомив, тому Бєобрицька надала до перевірки лише частину документів, наявних у неї. Вказані обставини щодо проведення перевірки відповідачами також неоспорені.
Однак, незважаючи на те, що інспектор праці має право безперешкодно в будь-який час без попереднього інформування з пред'явленням службового посвідчення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування адміністративні і виробничі приміщення роботодавців, на думку суду, інспектор Хмельницький О.М. повинен був попередити ОСОБА_1 про проведення перевірки та повідомити перелік документів, які необхідно надати приватному підприємцю до перевірки, оскільки перевірку проведено не у приміщенні роботодавця, де зберігаються усі документи, а у міському центрі зайнятості.
Що стосується порушень, встановлених в ході проведеної перевірки та зазначених в акті № 12-12-56/59 від 18.09.2006, суд зауважує таке.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст.24-1 КЗпП України у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
Зміст, форму, порядок реєстрації трудового договору визначено Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 № 260 «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.06.2001 за № 554/5745 (із змінами та доповненнями, внесеними наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.06.2005 № 208).
Так, Формою трудового договору визначено, що трудовий договір повинен містити відомості про працівника та фізичну особу-підприємця, строк дії договору, обов’язки працівника, розмір заробітної плати працівника на місяць, час виконання робіт, вихідні дні, тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання.
Також, Формою трудового договору встановлено, що розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
Оглядом трудових договорів укладених між працівниками та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (а.с.47-53, 88-93 том 1) встановлено, що у трудових договорах встановлена оплата праці у розмірі не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати за 40-часовий робочий тиждень.
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що форма та зміст трудових договорів, укладених між ОСОБА_1 та найманими працівниками відповідає вимогам чинного трудового законодавства.
Крім того, проаналізувавши положення Кодексу законів про працю та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, суд встановив, що діючим законодавством про працю не передбачено внесення змін до трудового договору при зміні розміру мінімальної заробітної плати та реєстрацію цих змін у центрі зайнятості.
У преамбулі Закону України «Про відпустки» зазначено, що цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до ст.10 цього Закону черговість надання відпусток визначається графіками, а конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником та власником.
У судовому засіданні встановлено, що у приватного підприємця ОСОБА_1 на час проведення перевірки був наявним графік відпусток найманих працівників (а.с.94 том 1), про що також зазначено в акті перевірки.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимога державного інспектора праці стосовно вжиття заходів щодо внесення до трудових договорів додатків про зміну мінімальної заробітної плати, а також зазначити початок та закінчення щорічної відпустки працівникам та належним чином зареєструвати їх у центрі зайнятості є безпідставною.
Відповідно до ст.66 КЗпП України працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Згідно зі ст.142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
Суд зауважує, що типові правила внутрішнього трудового розпорядку для фізичних осіб-підприємців, що використовують труд найманих працівників, законодавчо не врегульовані.
Проте, у судовому засіданні встановлено, що приватним підприємцем ОСОБА_1 наказом № 14 від 01.01.2006 визначено графік роботи (а.с.106 том 1) у якому визначено час початку та закінчення робочого часу, а також час початку та закінчення обідньої перерви. З наказом приватного підприємця ознайомлено всіх найманих працівників, про що свідчать їх підписи.
У п.4 Форми трудового договору, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.06.2001 за № 554/5745 (із змінами та доповненнями, внесеними наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.06.2005 № 208) встановлено, що потрібно зазначити час початку та закінчення робочого дня. При розподілі робочого дня на частини зазначається тривалість кожної з частин та перерва між ними.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги припису державного інспектора праці щодо зазначення до трудових договорів з працівниками перерви для відпочинку, розроблення та затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку є також безпідставними.
Що стосується вимоги припису стосовно вжиття заходів що виплати заробітної плати працівникам у строки згідно законодавства, суд також вважає її безпідставною з огляду на таке.
Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Як вбачається з акту перевірки, висновок державного інспектора праці про те, що заробітна плата найманим працівникам виплачується підприємцем 1 раз на місяць зроблено на підставі розрахункових відомостей.
Однак, при проведенні перевірки інспектором праці не враховані платіжні відомості (а.с.128-141 том 1), з яких вбачається, що ОСОБА_1 заробітна плата виплачується подекадно, тобто 3 рази на місяць. Про отримання заробітної плати свідчать підписи найманих працівників у вказаних платіжних відомостях.
Що стосується вимоги припису щодо приведення посадових окладів найманих працівників у відповідність до вимог чинного законодавства та корегування заробітної плати працівників на коефіцієнт підвищення посадових окладів при наданні щорічної відпустки, суд зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи наймані працівники у ПП ОСОБА_1 працюють на умовах трудових договорів, укладених з кожним найманим працівником окремо (а.с.47-53, 88-93 том 1). У трудових договорах визначено умови праці та встановлено розмір заробітної плати, який, відповідно до вимог трудового законодавства, є не нижчим законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати за 40 часовий робочий тиждень.
При укладенні трудових договорів наймані працівники погодилися із розміром заробітної плати, про що свідчать відповідні підписи.
Наказом № 14 від 01.01.2006 (а.с.106 том 1) позивачем встановлено заробітну плату для працівників не нижче розмірів мінімальної заробітної плати. З наказом найманих працівників ознайомлено під розпис.
Доплата працівникам до встановленого рівня мінімальної заробітної плати за липень-серпень 2006 року нарахована і проведена підприємцем самостійно, про що свідчить платіжна відомість (а.с.121 том 1).
Таким чином, суд робить висновок, що права найманих працівників щодо виплати заробітної плати приватним підприємцем ОСОБА_1 не порушені.
Крім того, суд зауважує, що на законодавчому рівні приватним підприємцям не встановлені співвідношення посадових окладів. ОСОБА_1 не має постійного штату працівників, тому вона не зобов’язана складати штатний розпис та встановлювати постійно діючі оклади відповідно до тарифної сітки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вищевказані вимоги припису є необґрунтованими.
Посилання представника відповідача на постанову Рубіжанського міського суду від 30.10.2006 у справі № 3-3271 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41 КУпАП (а.с.59 том 1), як на доказ наявності порушень вимог чинного законодавства про працю, які були перелічені в приписі, суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Як вбачається з мотивувальної частини вказаної постанови, судом було встановлено, що дії ОСОБА_1 містять склад правопорушення, передбаченого ст.41 ч.1 КУпАП за ознакою порушення вимог законодавства про працю. Однак, у зв’язку з тим, що ОСОБА_1 вперше притягається до адміністративної відповідальності, а також те, що наявний графік відпусток, наказ № 14, яким визначено графік роботи, із зазначенням тривалості робочого дня, перерви, змін мінімальної заробітної плати, також суду було надано платіжні відомості, згідно з якими заробітна плата виплачується подекадно, зобов’язання ОСОБА_1 переглянути та за необхідності перерахувати заробітну плату адміністратору та продавцям, а також інші обставини справи, суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП (можливість звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення) та обмежитися усним зауваженням.
Аналізуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З огляду на наведене, незважаючи на те, що позивач просив визнати нечинним припис повністю за всіма його вимогами, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав позивача, а саме: визнати протиправним та скасувати припис головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства № 1 Хмельницького О.М. № 12-12-56/59-45 від 18.09.2006.
З урахуванням вимог п.2 ч.2 ст.162 КАС України, суд у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Згідно ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.2, 17, 18, 71, 87, 94, 158 – 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції праці у Луганській області, головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства № 1 Хмельницького Олександра Миколайовича задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати припис головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства № 1 Хмельницького О.М. № 12-12-56/59-45 від 18.09.2006.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складено та підписано 09 березня 2010 року.
СуддяПляшкова К.О.