П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2021 року м. Київ

справа №761/39550/17

провадження № 22-ц/824/5/2021

Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Іванової І.В.

суддів - Сліпченка О.І.., Сушко Л.П.

при секретарі - Ярмак О.В.

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»

відповідачі - ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент», ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року у складі судді Мальцева Д.О., повний текст складений 01.10.2019 року,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року позивач ПАТ «Європейський газовий банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Ювеста Девелопмент», третя особа - Приватне підприємство «Л-Джастіс», про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 червня 2013 року між ПАТ «Європейський газовий банк» і ПП «Л-Джастіс» укладено кредитний договір № 710-2506130, за умовами якого позичальнику було відкрито відновлювану відкличну кредитну лінію із загальним лімітом 65 000 000 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 09 серпня 2013 року укладено Договір іпотеки № 1203-0908/1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шевченко І.Л., реєстровий № 1887, за умовами якого предметом Договору є нежитлові приміщення, 53/100 частини (від місць спільного користування площею 375, 7 кв.м), загальною площею 199, 2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_2 . Вартість предмету іпотеки становить 10 996 700 грн. Разом з тим, вказаний Договір іпотеки 25 лютого 2014 року було розірвано на підставі договору про розірвання договору іпотеки № 1203-090813/1 від 09 серпня 2013 року, спірні нежитлові приміщення передані у власність ОСОБА_1 .

В подальшому, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 квітня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року, договір про розірвання договору іпотеки визнано недійсним.

Позивач вважає, що для нового власника нерухомого майна іпотека є дійсною у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку».

Так, позичальник не виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, у зв`язку з чим у останнього перед Банком утворилась заборгованість, яка станом на 31 жовтня 2017 становить 41 000 347, 93 грн., у тому числі: кредит - 16 894 332, 27 грн., проценти - 14 657 710, 49 грн., пеня по кредиту - 6 301 320, 94 грн., пеня по процентам - 3 146 984, 23 грн.

Отже, з урахуванням наведених обставин, банк на підставі ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив у рахунок погашення заборгованості ПП «Л-Джастіс» за кредитним договором № 710-250613 від 25 червня 2013 року звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення «група приміщень № 11», загальною площею 199, 2 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 84927680000; за рахунок предмета іпотеки задовольнити позовні вимоги про стягненню заборгованості за кредитним договором № 710-250613 від 25 червня 2013 року у розмірі 41 000 347, 93 грн.; встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за ціною, яка буде визначена під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Європейський газовий банк».

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник зазначає, що законодавством не передбачено можливості та не надано сторонам договору іпотеки права щодо його розірвання, оскільки існує перелік умов, які мають бути виконані сторонами для припинення іпотечних договорів, а тому договір про розірвання договору іпотеки № 1203-090813/1 від 09 серпня 2013 року є нікчемним в силу закону.

Скаржник також зауважує, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції лише через незалучення до участі у справі ТОВ «Ювеста Девелопмент» як нового власника предмета іпотеки, оскільки прийняте рішення по справі може вплинути на права та інтереси товариства.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Ювеста Девелопмент» просить апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідач зазначає, що положення ст. 512 ЦК України, що передбачають можливість заміни кредитора в зобов`язанні, і на які посилається апелянт, неможливо застосувати в даному випадку, оскільки зобов`язання за договором іпотеки на момент укладення договору про відступлення права вимоги вже були припинені, то права та обов`язки за таким договором не могли бути передані ТОВ «Інвестохіллс Веста».

Відповідач також вважає, що оскільки договір від 25 лютого 2014 року про розірвання договору іпотеки № 1203-090813/1 від 09 серпня 2013 року діє, посилання апелянта на розірваний договір іпотеки, як на підставу для звернення стягнення на майно є безпідставним та необґрунтованим, а доводи про те, щодоговір пророзірвання договору іпотеки є нікчемним, не відповідають вимогам законодавства і дійсним обставин справи.

ОСОБА_2 також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги з аналогічних підстав, зазначених у відзиві ТОВ «Ювеста Девелопмент».

В суді апеляційної інстанції представник апелянта ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» просила скаргу задовольнити, з викладених у ній підстав.

Представник ОСОБА_2 заперечував проти задоволення скарги.

Представник відповідача ТОВ «Ювеста Девелопмент» також заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники повідомлені про час розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників, розглянувши матеріали цивільної справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом встановлено, що 25 червня 2013 року між ПАТ «Європейський газовий банк» і ПП «Л-Джастіс» було укладено кредитний договір № 710-2506130, за умовами якого позичальнику було відкрито відновлювану відкличну кредитну лінію із загальним лімітом 65 000 000 грн. (а.с. 9-10, т. 1).

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 09.08.2013 укладено Договір іпотеки № 1203-0908/1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шевченко І.Л., реєстровий № 1887 (а.с. 9-10, т. 1).

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України у редакції вищевказаного Закону (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України (тут і далі у редакції вищевказаного Закону).

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов`язання, а саме: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17).

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, ПАТ «Європейський газовий банк», як іпотекодержатель за іпотечним договором, що укладений з ОСОБА_2 на забезпечення зобов`язання за кредитним договором № 710-250613 від 25 червня 2013 року, який було укладено між юридичними особами банком та ПП «Л-Джастіс», 03 листопада 2017 року звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованостіпозичальника-юридичної особиПП «Л-Джастіс» за вказаним кредитним договором. Тобто, між сторонами у справі наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 ГПК України, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (як приклад, пункти 5, 10, 14 статті 20 ГПК України).

Отже, враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов`язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці, з об`єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов`язанням.

Відтак, вирішення справи в порядку цивільного судочинства не відповідає наведеним вище нормам процесуального права, оскільки такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, апеляційна скарга ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста»підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із закриттям провадження у даній справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позивачу роз`яснюється, що такий спір відноситься до господарської юрисдикції, тому у позивача є право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутись до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст.ст. 255, 256, 374, 377, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року скасувати, провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювеста Девелопмент», третя особа - Приватне підприємство «Л-Джастіс», про звернення стягнення на предмет іпотеки- закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: