Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #93336240

справа № 759/18029/20 головуючий у суді І інстанції Шум Л.М.

провадження № 22-ц/824/5939/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


13 квітня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В.,

суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «АКЦЕНТ - БАНК», поданою представником - Омельченком Євгеном Володимировичем на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ - БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року Акціонерне товариство «АКЦЕНТ - БАНК» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 07.05.2019 року між ПАТ "Акцент-Банк" та ОСОБА_1 укладено договір №SAMABWFC00002019029, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява позичальника разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», які викладені на сайті банку, Тарифами складає між ним і банком кредитно-заставний договір. Відповідач був ознайомлений і погодився з «Умовами та правилами надання банківських послуг», що підтверджується його підписом в заяві позичальника. Позивач свої зобов`язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому в договорі. У свою чергу, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов кредитного договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісії за користування кредитом станом на 07.10.2020 р. за відповідачем наявна заборгованість на загальну суму 28 135,87 грн., що складається з: 21 656,66 грн. - заборгованість за кредитом та 6 479,21 - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача в примусовому порядку.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2020 року позов Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 21 656 грн. 66 коп. та судові витрати у розмірі 1 617 грн. 94 коп., а всього стягнуто 23 274 грн. 60 коп.. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач АТ «АКЦЕНТ - БАНК», через представника - Омельченка Є.В., подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції в частині незадоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю і стягнути на його користь судові витрати по справі.

При цьому зазначає, що відповідач в анкеті - заяві підтвердив факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Боржник користувався кредитом, значить ознайомився з умовами та погодився з ними. На думку апелянта, у даному випадку необхідно використовувати не постанову Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17, а на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 28 135,87 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.05.2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку.

Позивач вказує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті складає між банком та відповідачем Договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Відповідно до умов укладеного договору він складається із заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг й Правил користування платіжною карткою.

Позивачем зазначено, що станом на 07.10.2020 р. за відповідачем наявна заборгованість на загальну суму 28 135,87 грн., що складається з: 21 656,66 грн. - заборгованість за кредитом, 6 479,21 - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий суд виходив з того, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ «Акцент-Банк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ «Акцент-Банк» не повернуті, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а отже позивачем обґрунтовано зазначено про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованість за тілом кредиту в розмірі 21 656 грн. 66 коп. Позовні вимоги щодо стягнення відсотків суд першої інстанції вважав недоведеними та необґрунтованими.

При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.

Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також, те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка витягу із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено, також, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «АКЦЕНТ - БАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (07.05.2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (22.10.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ «АКЦЕНТ - БАНК», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А відтак, колегія суддів, вважає доводи апелянта щодо отримання згоди відповідача на Умови надання банківських послуг шляхом особистого підписання анкети-заяви є необґрунтованими та такими, що суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, який на думку колегії, було вірно застосовано судом першої інстанції до правовідносин, що виникли між сторонами.

Колегія суддів, критично оцінює доводи апелянта, про неможливість взяття до уваги позиції Верховного Суду, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки доводи апелянта є не обґрунтованими, ним не було надано жодного доказу, який би свідчив про можливість відступу від даної правової позицій судом. При цьому, посилання апелянта на практику Верховного Суду в іншій справі №284/157/20 від 02 грудня 2020 року, на думку колегії суддів, є безпідставним та необґрунтованим. У своїй постанові від 02 грудня 2020 року Верховний Суд зазначив, що «Разом з тим суди не звернули уваги на те, що в матеріалах справи наявний підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, в якому також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Ураховуючи викладене, суди у порушення вимог статей 81, 367, 374 ЦПК України з урахуванням повноважень суду не врахували те, що оскільки сторонами було погоджено, зокрема процентну ставку, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту».

Однак, як видно з матеріалів справи, яка переглядається апеляційним судом, наданий позивачем паспорт споживчого кредиту (а.с.5) містить підпис лише кредитодавця ОСОБА_2 , при цьому підпис позичальника ОСОБА_1 у ньому відсутній, а отже, вказане апелянтом судове рішення від 02 грудня 2020 року стосується відмінних правовідносин та не може бути застосоване у даному випадку.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо неприйняття судом першої інстанції паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна карта» (а.с.5) та витягу з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ - БАНК» (а.с. 10-11) такими, що не заслуговують на увагу, оскільки останні не містить підпису відповідача, а тому не можуть свідчити про прийняття позичальником зазначених у вказаних документах умов.

Крім того, додані позивачем до позовної заяви розрахунки заборгованості за договором, на думку колегії суддів, також не є належними та допустимими доказами наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі щодо нарахування відсотків, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині є цілком обґрунтованими та законними.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ «АКЦЕНТ - БАНК» та обґрунтовано визнав позовні вимоги в частині стягнення відсотків недоведеними належними та допустимими доказами, а тому, такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АКЦЕНТ - БАНК», подану представником - Омельченком Євгеном Володимировичем залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

В.А. Нежура



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація