Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 356/412/18

провадження № 61-18618св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 рокуу складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась о суду із позовом до ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 12 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулась за наданням юридичної консультації щодо заяви, яку остання отримала від

ОСОБА_2 , та дізналась, що її право власності на квартиру

АДРЕСА_1 припинилось на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_2 22 грудня 2017 року та посвідченого приватним нотаріусом Тищенко І. В.

У зв`язку з цим позивачка звернулась до нотаріуса та отримала копію вказаного договору, ознайомившись зі змістом якого через свого представника, дізналась, що її квартира відчужена на користь ОСОБА_2 за 49 000,00 грн, які вона нібито отримала. Вона звернулась до ОСОБА_2 з пропозицією надати акт прийому-передачі вказаних коштів, разом з тим відповіді не отримала. Наголошує, що не була ознайомлена зі змістом договору ні до, ні під час його укладення. Крім того, вона страждає на захворювання очей, що викликано хворобою - діабетом.

Нотаріус повинен був впевнитись в тому, що ОСОБА_1 ознайомилась з вказаним договором у встановленому законом порядку. Проте договору вона не читала та на ньому відсутня відмітка нотаріуса про прочитання тексту документу стороні.

Після укладання договору ОСОБА_2 підписала нотаріально посвідчену заяву, за змістом якої надала свою згоду та гарантувала реєстрацію та безстрокове проживання в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 , зазначене свідчить про те, що майно згідно з договором передано не було.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існувала попередня домовленість, згідно з якою ОСОБА_2 запропонувала доглянути її та укласти договір довічного утримання, на що вона погодилась. Під час укладення спірного договору 22 грудня

2017 року позивачка вважала, що укладає саме договір довічного утримання. Під час ознайомлення з матеріалами нотаріальної справи позивачка з`ясувала, що звіт про оцінку майна, виготовлений ФОП ОСОБА_3 , не було підписано нею як власником майна, тому вважала, що вказаний документ було замовлено та надано особою, яка не мала на це права. Крім того, в матеріалах нотаріальної справи відсутня перша сторінка вказаного звіту, а нотаріусом на її запит не було надано довідки про розмір плати за вчинення нотаріальних дій.

ОСОБА_1 просила визнати договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 28 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив із того, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що волевиявлення позивача при укладенні спірного договору купівлі-продажу квартири

від 22 грудня 2017 року не було вільним та не відповідало її волі, суду надано не було та в судовому засіданні не встановлено, а ті, що надані на підтвердження вказаних посилань, судом розцінено критично.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 28 січня 2019 року скасовано та постановлено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Тищенко І. В., укладений

22 грудня 2017 року.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 779,62 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, врахувавши висновок Верховного Суду, зробленого у постанові від 20 вересня 2018 року у справі

№ 369/11060/16-ц (провадження № 61-21008св18), виходив із того, що при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу у позивача з відповідачем була попередня домовленість про те, що вона буде її доглядати, бажаючи укласти договір довічного утримання, вона помилково уклала договорів купівлі-продажу належного їй нерухомого майна. Таким чином, при укладенні оскаржуваного правочину позивач припустилась помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки бажала укласти договір довічного утримання, а уклала договорів купівлі-продажу.

Суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини та на те, що позивач є особою похилого віку, яка за станом здоров`я потребує стороннього догляду, спірне житло є єдиним житлом у позивача; фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу не відбулась, позивач продовжила проживати в спірному житловому будинку після укладення договору купівлі-продажу та сплачувати комунальні платежі.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року та залишити в силі рішення Березанського міського суду Київської області від 28 січня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка звернулась до відповідачки з пропозицією укласти саме договір купівлі-продажу квартири. Інших пропозицій від неї до відповідачки не надходило. Всі істотні умови договору були дотримано. ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами спірного правочину. Апеляційний суд не правильно визначився з природою спірних правовідносин, оскільки дії позивачки не можуть сприйматися як помилка та бути тими обставинами, за якими вбачається помилка при укладенні спірного правочину.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Березанського міського суду Київської області.

Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

У листопаді 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22 грудня 2017 року № 1019, посвідченого приватним нотаріусом Березанського міського нотаріального округу Київської області Тищенком І. В., продавець ОСОБА_1 передала у власність покупця (продала), а покупець ОСОБА_2 прийняла у власність (купила) належну продавцю на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 грудня 2017 року № 108830974, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку, передбаченому частиною другою статті 3, статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстровано 22 грудня 2017 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 грудня

2017 року № 1019, посвідченого приватним нотаріусом Березанського міського нотаріального округу Київської області Тищенком І. В.

За змістом пункту 2.1 спірного договору від 22 листопада 2017 року № 1019, продаж вищевказаної квартири за домовленістю сторін вчинено за ціною

49 000,00 грн, при чому ця ціна повністю сплачена покупцем і отримана продавцем особисто до підписання цього договору, на момент підписання та нотаріального оформлення договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків, що підтверджено їхніми підписами під цим договором. При цьому сторони свідчать, що вони обізнані стосовно ринкових цін на аналогічне нерухоме майно та за їх розсудом визначена в цьому договорі вартість майна є справедливою та відповідає її дійсній вартості.

У пункті 3.4 спірного договору від 22 листопада 2017 року № 1019 вказано, що сторони підтверджують той факт, що їхнє волевиявлення є вільним, усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі, а умови договору є зрозумілими та відповідають реальній домовленості сторін, а в пункті 5.7 сторони стверджують, що володіють українською мовою, що дало їм можливість прочитати проект цього договору та правильно зрозуміти його сутність.

Вказаний договір підписаний продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_2 в присутності нотаріуса Тищенка І. В.

22 грудня 2017 року ОСОБА_1 підписала заяву, посвідчену приватним нотаріусом Березанського міського нотаріального округу Київської області Тищенком І. В., в якій підтвердила відсутність за адресою відчужуваної квартири місця проживання та реєстрації малолітніх, неповнолітніх дітей, а також недієздатних та обмежено дієздатних осіб, та яка містить відмітку про відповідність вказаної заяви внутрішній волі позивачки, а також про її прочитання позивачкою та особисте підписання.

22 грудня 2017 року ОСОБА_2 підписала заяву, посвідчену приватним нотаріусом Березанського міського нотаріального округу Київської області Тищенком І. В., в якій відповідачка надала свою згоду та гарантію реєстрації і безстрокового проживання в належній їй на праві приватної власності двокімнатній квартирі, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 - позивачці ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 22 грудня 2017 року, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Звернувшись з даним позовом до суду, ОСОБА_1 зазначала, що на момент укладення спірного договору їй було 73 роки, вона є одинокою людиною, страждає на захворювання очей, що викликано хворобою - діабетом та має інші захворювання. ОСОБА_2 запропонувала ОСОБА_1 укласти договір довічного утримання. Залишившись самотньою, позивачка потребувала догляду, у зв`язку з чим погодилась на пропозицію. 22 грудня 2017 року під час укладення договору, вона вважала, що укладає саме договір довічного утримання, але відповідач її не відвідувала, продуктами харчування не забезпечувала, коштів за договором купівлі-продажу в розмірі 49 000,00 грн вона не отримувала.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, врахувавши висновок Верховного Суду, зробленого у постанові від 20 вересня 2018 року у справі

№ 369/11060/16-ц (провадження № 61-21008св18), виходив із того, що при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу у позивача з відповідачем була попередня домовленість про те, що вона буде її доглядати, бажаючи укласти договір довічного утримання, вона помилково уклала договорів купівлі-продажу належного їй нерухомого майна. Таким чином, при укладенні оскаржуваного правочину позивач припустилась помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки бажала укласти договір довічного утримання, а уклала договорів купівлі-продажу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі

№ 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору купівлі-продажу та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України

від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15;

від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року № 6-93цс16; у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 636/1001/18-ц (провадження № 61-1340св19) та від 05 серпня 2019 року у справі

№ 265/7791/15-ц (провадження № 61-20501св18).

Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний будинок є єдиним житлом позивача, іншого житла остання не має, продовжувала проживати у спірному будинку та сплачувати комунальні послуги, фактичної передачі будинку не відбулося, враховуючи похилий вік та стан здоров`я на час укладення оспорюваного правочину, потребу в сторонньому догляді та матеріальній допомозі, докази, які надані позивачем на підтвердження помилки щодо істотних умов договору неспростовані, дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку, позивач помилялась щодо правової природи цього правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем, і таким чином встановив наявність правових підстав для визнання його недійсним на підставі статті 229 ЦК України.

Під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.

Відсутність реального настання правових наслідків за спірним правочинам також підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2

від 22 грудня 2017 року згідно якої остання надала свою згоду та гарантію реєстрації і безстрокового проживання в належній їй на праві приватної власності двокімнатній квартирі, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 - позивачці ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги відповідача зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів, які на його думку спростовують встановлений апеляційним судом факт перебування позивача під час укладення договору купівлі-продажу під впливом помилки щодо правової природи правочину та щодо наявності у неї наміру укласти саме договір довічного утримання.

Разом з тим, докази, на які посилався відповідач, були предметом дослідження та оцінки апеляційним судом під час розгляду справи та додаткового правового аналізу не потребують.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від

09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від

23 вересня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун