Справа № 307/1856/19            Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 

Провадження № 11-кп/811/125/21     Доповідач: ОСОБА_2 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2021 року у м.Львові.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду

під головуванням судді ОСОБА_2     

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 , 

розглянула у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 серпня 2020 року відносно ОСОБА_7 , 

з участю: прокурора ОСОБА_8 , 

        захисника  ОСОБА_9 ,

    обвинуваченого ОСОБА_7 ,

встановила:

Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 серпня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченогоч.2 ст.286 КК Україниі призначено йому покарання у виді позбавлення волі на три роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на один рік.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від призначеного йому покарання, якщо він протягом одногороку і шести місяців не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов`язки.

Покладено на ОСОБА_7 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати у сумі 4553 гривні 24 коп. за проведення експертиз.

Вирішено питання про речові докази.

За вироком суду, 20.04.2019 р. біля 05:20 год., ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «Mercedes-Benz», н/з НОМЕР_1 , на 101-му кілометрі автодороги Мукачево-Рогатин-Львів, між населеними пунктами с.Бедевля та м.Тячів, в порушення вимог п.п. 2.3.«б», 10.1 та 11.3 Правил дорожнього руху проявив неуважність до дорожньої обстановки, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення із зустрічним мотоциклом марки «Tiger», без н/з, під керуванням ОСОБА_10 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого потерпілий отримав множинні тілесні ушкодження, які потягли за собою його смерть.

Вказаними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ст. 286 ч. 2 КК України  порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

На вказаний вирок суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій, не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, просить оскаржуваний вирок скасувати у частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. У решті вирок суду залишити без змін.

На підтримку своїх апеляційних вимог прокурор покликається на те, що оскаржуваний вирок є незаконним та необґрунтованим у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також призначенням покарання, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що суд першої інстанції, визначаючи ОСОБА_7 покарання не взяв до уваги, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів і передбачає покарання до 8 років позбавлення волі, не враховано ступінь небезпечності події, оскільки ОСОБА_7 , керуючи технічно-справним транспортним засобом, грубо порушив правила дорожнього руху, в результаті чого загинула людина. Вважає, що суд першої інстанції не дотримався вимог кримінального закону і дійшов безпідставного висновку про можливість застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням. Прокурор зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.ст. 65, 75 КК України, належним чином не вмотивоване, є передбаченим, постановлено без урахування конкретних обставин справи, є недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів. Крім цього, суд першої інстанції, застосовуючи до ОСОБА_7 положення ст.75 КК України, звільнив його від відбування і додаткового покарання.

На подану прокурором апеляційну скаргу захисник ОСОБА_9 подав заперечення, у яких просить оскаржуваний вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, як безпідставну. Зазначає, що суд першої інстанції правильно застосував закону України про кримінальну відповідальність, а також дотримався норм кримінального процесуального закону. Вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, таке визначено з урахуванням усіх встановлених законом обставин, зокрема, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, наявності обставин, які пом`якшують покарання, відсутності обставин, які обтяжують покарання, а також з урахуванням позиції потерпілого про відсутність до обвинуваченого претензій.

При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав подану апеляційну скаргу, з наведених у ній мотивів, та просив таку задоволити.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник заперечили подану прокурором апеляційну скаргу, з огляду на законність та обґрунтованість судового рішення.

Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та не оспорюється сторонами кримінального провадження в апеляційному порядку.

Правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, на переконання колегії суддів, є вірною та в апеляційному порядку не оспорюється.

Щодо призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, то слід вказати наступне.

В силувимог ст.50КК Українипокарання єзаходом примусу,що застосовуєтьсявід іменідержави завироком судудо особи,визнаної винноюу вчиненнікримінального правопорушення,і полягаєв передбаченомузаконом обмеженніправ ісвобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. 

На переконання колегії суддів, при призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції у повній мірі врахував обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, виключно позитивно характеризується за місцем проживання, вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, що є обставинами, які пом`якшують, покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також позицію потерпілого, який у своїй заяві зазначив про відсутність до ОСОБА_7 жодних претензій та просив не позбавляти останнього волі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Відповідно доч.1ст.75КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Враховуючи усі вищенаведені обставини у своїй сукупності, а також дані досудової доповіді Тячівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» про низький ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення, і можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі, що не становить небезпеки для суспільства (а.с.36  40), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про застосування до обвинуваченого ОСОБА_7  положень ст.75 КК України та звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж встановленого іспитового строку, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та наявність відповідних для цього підстав, наведених в оскаржуваному вироку суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у частині безпідставного застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст.75 КК України є необґрунтованою.

Щодо апеляційних доводів прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно звільнив обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування і додаткового покарання з випробування, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, за змістом положень ч.1 ст.75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років. 

Ураховуючи положення ст.75 КК України та відсутність в оскаржуваному вироку мотивів на обґрунтування звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 на підставі ст.75 КК України від відбування і додаткового покарання з випробуванням, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог чинного законодавства, рішення про застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України прийняв лише щодо основного покарання у виді позбавлення волі, а отже, резолютивну частину оскаржуваного вироку слід уточнити, зазначивши, що на підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнений від відбування основного покарання з випробуванням, із встановленим іспитовим строком.

У решті вирок суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 408,419 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 задоволити частково.

Вирок Тячівськогорайонного судуЗакарпатської областівід 12серпня 2020року відносно ОСОБА_7  змінити.

Вважати ОСОБА_7 ча засудженим за ч.2 ст.286 КК України на три роки позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на один рік, та на підставі ст.75 КК України вважати ОСОБА_7 звільненим від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік шість місяців.

У решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції шляхом подання касаційної скарги на протязі трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий: 

Судді: