П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 року м. Київ

Справа № 757/56161/19-ц

Провадження: № 22-ц/824/1953/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Арсентьєва Ернеста Гамлетовича в інтересах Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Соколова О.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця»про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з серпня 2009 року по липень 2016 року він працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця». Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їх структуру. Наказом від 05.07.2016 року №1-ос з ОСОБА_1 продовжено трудові взаємовідносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». 17.07.2017 року він був звільнений із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. На день його звільнення йому була нарахована, але не виплачена, заробітна плата з березня 2017 року по липень 2017 року у розмірі 22 759,70 грн, в тому числі, компенсація за невикористану відпустку. Вказував, що зазначена заборгованість із заробітної плати та середнього заробітку є досі невиплаченою, вважає дії відповідача незаконними, так як згідно з вимогами ч.1 ст. 47 та ч. 1 ст.116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому звернувся до суду за захистом порушеного права. На підтвердження своєї позиції надав Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 22 759,70 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 143 685, 44 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 5 362, 73 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 2 305, 20 грн.

Не погодившись із таким судовим рішенням, Арсентьєв Е.Г. в інтересах АТ «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення, не звернув уваги на те, що 15-денний строк на подання відзиву ще не сплинув, чим позбавив відповідача права на захист власних інтересів та висловлення своєї позиції щодо пред`явлених позовних вимог. Зазначав, що у зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів, підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» та відсутністю первинних документів бухгалтерського обліку, нарахування заробітної плати було припинено. Відсутність оригіналів первинних документів не дає підстав для підтвердження інформації щодо фактичного виконання робіт. Відсутність даних в індивідуальних відомостях застрахованих осіб і відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи підтверджує відсутність проведення нарахувань, а як наслідок і заборгованості, що сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Вище перелічені обставини засвідчуються в п. 6 Науково-практичного висновку Торгово-промислової Палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2. Також вказував, що у разі наявності заборгованості із заробітної плати перед працівниками, така заборгованість щомісячно відображається в розділі ІІ Звіту з праці форми 1-ПВ, проте, у звітах з праці Державного статистичного спостереження заборгованість з виплати заробітної плати відсутня. На підставі первинних документів позивачу бала нарахована заробітна плата за першу половину березня 2017 року, яку він, ОСОБА_1 , отримав відповідно до касового ордеру № 205 від 25.07.2017 року. При цьому, ухвалюючи заочне рішення, суд не взяв до уваги те, що сума заявленого позову не відповідає розрахункам позивача. Ураховуючи, що сума заробітку є основою для розрахунку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, стягнення судом 5 362,72 грн як такої компенсації, є таким, що не відповідає діючому законодавству. Як наслідок, відсутність нарахування заробітної плати не дає підстав для розрахунку компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати. Також, судом першої інстанції не було враховано судову практику, що склалася при розгляд аналогічних спорів (постанова Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 602159цс15, від 11.05.2016 року у справі № 6-383цс15, від 23.03.2016 року у справі № 365цс16, постанова Верховного Суду від 15.08.2019 року у справі № 264/925/17-ц, від 10.10.2018 року у справі № 225/5072/17, від 19.09.2018 року у справі № 408/5985/17-ц, від 07.02.2020 року у справі № 236/396/18, від 02.03.2020 року у справі № 233/4474/19.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначав, що суд першої інстанції абсолютно вірно дослідив докази та надав їм правову оцінку, вірно обрахував заборгованість із заробітної плати, урахувавши отриманий позивачем аванс за березень 2017 року, а отже, і розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати, є вірним. Вказував, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили, що мали місце на території проведення антитерористичної операції, на який відповідач посилається як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання, є сертифікат Торгово-промислової палат України. Науково-правовий висновок, що викладений на бланку ТПП,не є таким сертифікатом, окрім того, висновок підписано не уповноваженими особами, його не внесено до відповідного Реєстру сертифікатів форс-мажорних обставин. Вважає, що науково-практичний висновок, що викладений на бланку ТПП, містить окрему думку двох фахівців у сфері права, та такий висновок має лише консультативно-інформаційний характер і не є обов`язковим для суду.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається із матеріалів справи, з серпня 2009 року по липень 2017 року ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їх структуру.

Наказом від 05.07.2016 року №1-ос з ОСОБА_1 продовжено трудові взаємовідносини у виробичому підрозділі «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укразілниця».

17.07.2017 року позивач був звільнений із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що роботодавець в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі з березня 2017 року по 17.07.2017 року та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням терміну її виплати в розмірі 5362,73 грн, а тому, у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільненні, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки за період з 18.07.2017 року по день звернення до суду 18.10.2019 року. При цьому, суд вважав, що наданий позивачем Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».Задовольняючи вимоги про стягнення середнього заробітку, суд виходив ізрозрахунку середньоденної заробітної плати, наданого позивачем в позовній заяві, згідно якого розмір середньоденної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільненню позивача, становить 259,36 грн, а розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку - 143685,44 грн.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 4 статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок, тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Проте, в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється

на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що в день звільнення йому не була виплачена заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, у зв`язку з затримкою виплати заробітної плати роботодавець зобов`язаний сплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Позивач на підтвердження своїх вимог посилався на розрахунки заробітної плати за березень, квітень, травень, червень, липень 2017 року.

В той же час, надані позивачем на підтвердження своїх вимог розрахунки заробітної плати не є належними доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед позивачем, оскільки вони не містять штампу підприємства, дату, вихідний номер довідки, підпис керівника та/або головного бухгалтера.

А відтак, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні належні докази, які могли б підтвердити розмір заробітної плати позивача за спірний період.

Окрім того, з довідки про доходи від 11 січня 2020 року №725/58, виданої структурним підрозділом «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» убачається, що ОСОБА_1 за березень 2017 року було нараховано 2076,71 грн., до видачі - 1659,31 грн. За період з квітня по липень 2017 року ОСОБА_1 заробітна плата не нараховувалалсь.

Слід відмітити, що будь-яких вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування заробітної плати ОСОБА_1 не заявляв.

Вказана довідка містить підпис начальника фінансово-економічного відділу Єлітратової Н.В., скріплена печаткою підприємства, а тому є належним доказом у справі.

Згідно видаткового касового ордеру № 205 від 25.07.2017 року ОСОБА_1 отримав заробітну плату за першу половину березня 2017 року (а.с. 130).

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №761/12893/16-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця».

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсаціїза затримку видачі трудової книжки та середньогозаробітку за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись,ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №266/4637/18 (провадження №61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі №6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі №6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьк.

У п.7 розділу VI вказаного висновку зазначено, що втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 та Луганська область, місто Луганськ, вул. Кірова, буд. 44, у тому числі, до: трудових книжок працівників, оригіналів наказів; особових справ працівників; посадових інструкцій; табелів обліку робочого часу; примірників звітів, що подавалися до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно з ст.ст.47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.

Отже, встановлено, що у трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем АТ «Українська залізниця» з 20 березня 2017 року, виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин, було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.

Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі №233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі №369/28/19, 02 квітня 2020 року у справі №610/2068/19, від 29 квітня 2020 року у справі №323/3736/18, від 18 січня 2021 року у справі № 757/47699/19.

А відтак, колегія суддів вважає, що невиконання відповідачем обов`язків передбачених ст.ст. 47, 83, 115 та 116 КЗпП України відбулось не з вини АТ «Українська залізниця», а було викликано обставинами непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, оскільки він є належним доказом, який засвідчує відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати.

При цьому, позивачем не надано суду належних доказів, які підтверджують розмір заборгованості по заробітній платі, який заявлений ним до стягнення,а відтак, підстав для задоволення позову колегія суддів не вбачає.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.

Так, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно зі ст. 281 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ст. 282 ЦПК України за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Печерськогорайонного суду м. Києва від 24 жовтня 2019 року було відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.Судове засідання для розгляду по суті призначено на 18.12.2019 року.

Роз`яснено відповідачу право на подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження не пізніше п`ятиденного строку з дня отримання ухвали про відкриття провадення у справі.

Також роз`яснено відпвідачу право на подання відзиву на позовну заяву не пізніше п`ятнадцятиденного строку з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно ч.ч. 7, 8 ст. 178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, АТ «Українська залізниця» копію ухвали суду про відкриття провадження у справі та судову повістку-повідомлення отримало 13 грудня 2019 року (т. 1 а.с. 105).

18 грудня 2019 року суд першої інстанції ухвалив заочне рішення.

При цьому, матеріали справи свідчать, що ухвала про проведення заочного розгляду справи судом першої інстанції не постановлялась.

Отже, суд першої інстанції ухвалив заочне рішення у справі без постановлення ухвали про проведення заочного розгляду справи та до закінчення 15-денного строку для подання відзиву на позовну заяву, чим порушив право відповідача на висловлення своєї позиції щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких підстав, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги Арсентьєва Е.Г. в інтересах АТ «Українська залізниця» та скасування заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Арсентьєва Ернеста Гамлетовича в інтересах Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль