КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №754/16916/17

Апеляційне провадження №22-ц/824/2036/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2021 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гуля В.В., Суханової Є.М., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсними розпорядження, ордеру та свідоцтва,

В С Т А Н О В И В :

20 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом, де, із проведеними змінами та уточненнями, просила суд визнати недійсним та скасувати розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації №537 від 30.10.2017 року про видачу ордера на квартиру АДРЕСА_1 родині ОСОБА_2 , визнати недійсним та скасувати ордер №018110 від 03.11.2017 року серії Б, виданий на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією 10 січня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 , та стягнути з відповідачки на її користь судові витрати.

Обґрунтовувала свої вимоги тим, що в 1992 році на підставі ордеру, виданого Київським маргариновим заводом 01.10.1992 року, вона вселилась в кімнату № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 , а саме до гуртожитку підприємства, де проживала разом з відповідачкою.

В 1994 році вона, в період декретної відпустки, мешкала у своєї матері в Чернігівській області.

Коли в 2000 році ОСОБА_1 повернулась проживати в гуртожиток, відповідачка по справі на той час вже мешкала в їхній кімнаті разом зі своїм чоловіком та дитиною.

Позивачка зазначає, що її життя разом з ними стало нестерпним, відповідачка та її чоловік постійно ображали її, били та виганяли з кімнати.

Останні роки вона взагалі не може проживати у своїй кімнаті, адже ОСОБА_2 змінила замки в квартирі та не пускає її з дітьми.

Всі ці дії відповідачки привели до того, що в лютому 2016 року позивачка звернулась до Деснянського районного суду з позовом про вселення та усунення перешкод в користуванні спірним житлом, який на сьогодні ще не розглянутий.

15.12.2017 року вона дізналась про те, що ОСОБА_2 обманним шляхом отримала ордер на квартиру, в якій зареєстрована вона з дітьми та позивачка зі своїми дітьми і які мають рівні права користуватись нею.

Так, згідно розпорядження Голосіївської районної у м. Києві адміністрації від 30.10.2017 року №537, ОСОБА_2 на сім`ю з 3-ох осіб, 03.11.2017 року видано ордер №018110 серії Б на квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, згідно переліку майна, затвердженого розпорядженням Деснянської РДА від 30.01.2015 року, житловий будинок АДРЕСА_2 відноситься до сфери управління Деснянської районної в місті Києві адміністрації.

Голосіївська РДА не мала повноважень видавати ордер на житло, яке знаходиться в Деснянському районі м. Києва.

20.12.2017 року позивачка звернулась до суду з позовом про визнання розпорядження та ордеру недійсним та повідомила Деснянську РДА в м. Києві про те, що вона звернулась до суду та просила не проводити приватизацію спірного житла, так як вона і її діти також там зареєстровані.

Однак, 18.01.2018 року Деснянська РДА в м. Києві видала ОСОБА_2 свідоцтво про право власності, згідно якого спірна квартира перейшла у її власність та власність її дітей в рівних частинах.

Рішенням суду відповідачу ОСОБА_2 відмовлено в визнанні ОСОБА_1 та її дітей такими, що втратили право користування спірним житлом, в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 чинить їй та її сім`ї перешкоди в користуванні житлом.

Деснянська РДА в порушення вищезазначених вимог Закону, оформила право власності на спірне житло ОСОБА_2 та її дітей, незважаючи на право користування позивачки даним житлом та правом користування її дітьми.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсними розпорядження, ордеру та свідоцтва залишено без задоволення.

На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, зокрема, про те, що позивачка по справі, як одинока жінка, дійсно проживала у гуртожитку з 1992 року, а з 1995 року була зареєстрована, але з 1994 року вона у гуртожитку не проживає і до січня 2016 року навіть не намагалася проживати у спірному жилому приміщенні.

З 1999 року ОСОБА_1 , визнаючи, що її житлові права порушені, і вона, як одинока мати з дитиною, не має фізичної можливості проживати на ліжко-місці у кімнаті гуртожитку разом із сторонньою особою, не скаржилася до адміністрації маргаринового заводу та до суду про порушення її житлових прав.

З 04.01.2016 року ОСОБА_1 не працює у ПАТ "Київський маргариновий завод", до компетентних органів щодо видачі ордеру на спірне жиле приміщення у період з 01.11.2014 року по 23.11.2017 року не зверталась.

Суд, проаналізувавши норми діючого законодавства та встановлені у справі докази і обставини, вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для визнання недійсним та скасування розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації №537 від 30.10.2017 року про видачу ордера на квартиру АДРЕСА_1 родині ОСОБА_2 , визнання недійсним та скасування ордеру №018110 від 03.11.2017 року серії Б, виданого на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією 10 січня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 .

Вивчивши матеріали справи та судові рішення, які можуть стосуватися предмету спору, заслухавши доводи сторін, суд позбавлений можливості дійти висновку про порушення відповідачами прав позивача видачею розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації № 537 від 30.10.2017 року про видачу ордера на квартиру АДРЕСА_1 родині ОСОБА_2 .

Отже, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Правовими підставами для його ухвалення місцевий суд, серед іншого, зазначив положення ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13 ЦПК України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, глави 4 розділу ІІІ ЖК України, ст.ст. 61, 71, 72, 128, 128-130 Житлового кодексу Української РСР, п.п. 2, 4, 9, 10 Примірного положення гуртожитки, ч. 1 ст. 1, ст. 3, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2010 від 10 червня 2010 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого суду, позивачка подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні.

Просить скасувати судове рішення та задовольнити її позовні вимоги.

Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах її доводів та вимог, вважає за необхідне задовольнити апеляційні вимоги, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено апеляційним судом, що підтверджується і матеріалами справи, рішенням №796 виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 04.11.1991 надано Київському маргариновому заводу дозволу на тимчасове використання жилої площі квартир АДРЕСА_3 як тимчасовий гуртожиток для поселення додаткової чисельності працівників заводу, які актом №587 від 12.06.1991 року передані за належністю ( а.с. 31, 32 т.1 ).

На підставі наказу №177 Маргаринового заводу від 01.10.1992 року ОСОБА_1 видано ордер №40, яким надана житлова площа в кімнаті АДРЕСА_1 на період її роботи на даному підприємстві ( а.с. 5 ).

19.05.1995 року вона була прописана за вказаною адресою, а 03.12.1999 року та 12.10.2006 року, відповідно, її діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ( а.с. 6 т.1 ).

В свою чергу, згідно ордеру №7, виданого на підставі наказу №115 адміністрації Маргаринового заводу від 04.05.1995 року, ОСОБА_2 надана кімната АДРЕСА_1 на період її роботи на даному підприємстві ( а.с. 35 т. 1 ).

18.05.2001 року вона та її діти - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були прописані за цією ж адресою, де проживають до цього часу ( а.с. 37-38, 39, 40, 41, 42, 43, 44 т. 1 ).

Розпорядженням №2104 КМДА від 21.11.2000 року визнано таким, що втратило чинність рішення №796 виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 04.11.1991 про використання квартир АДРЕСА_4 у будинку для малосімейних АДРЕСА_5 для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями робітників Київського маргаринового заводу.

Згідно п. 2 розпорядження районним у м. Києві державним адміністраціям за місцем знаходження підприємств, установ та організацій визначено надати жилі приміщення в будинках згідно з додатком, громадянам, які в них проживають, прописані та перебувають на квартирному обліку і видати їм ордери на займані жилі приміщення за поданням адміністрацій та профспілкових комітетів підприємств, установ та організацій ( а.с. 65, 66 т. 1 ).

Згідно з пунктом 1 протоколу наради Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації ) від 22.01.2016 щодо вирішення житлових питань мешканців квартир АДРЕСА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_7 було вирішено про те, що ПАТ «Київський маргариновий завод» спільно з Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією, на виконання вимог розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.11.2000 №2104, має вжити заходів, щодо видачі ордерів громадянам, які постійно проживають, зареєстровані та перебувають на черзі квартирного обліку у квартирах АДРЕСА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_8 ( а.с. 67 т. 1 ).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , 3-тя особа - Орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням ( а.с.100-105 т. 1 ).

Судами, зокрема, встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 , отримавши спірну житлову площу у гуртожитку як працівник ПАТ "Київський маргариновий завод", вимушено залишила кімнату № НОМЕР_1 , оскільки на спірній житловій площі неможливе проживання двох сімей, але відповідач ніколи не втрачала інтересу до наданого житла, несла витрати по його утриманню, намагалася вселитися до спірної кімнати, зверталася до відповідних органів щодо порушення належних їй житлових прав, а отже її не можна вважати постійно відсутньою у житловому приміщенні.

Незважаючи на це, без врахування інтересів позивачки з дітьми, які мають право користування спірним жилим приміщенням, розпорядженням №537 Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.10.2017 року, за клопотанням ПАТ «Київський маргариновий завод», ухвалено рішення про видачу ордера родині ОСОБА_2 з трьох осіб: вона, син - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 , а 03.11.2017 року, на його підставі був виданий ордер №018110 на однокімнатну ізольовану квартиру за адресою: АДРЕСА_9 ( а.с. 49, 50, 81, 192 т. 1 ).

На підставі розпорядження №14 відділу приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 10 січня 2018 року, того ж дня, було видано свідоцтво про право власності, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в рівних долях, яке ( право) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 22.01.2018 року ( а.с. 53, 54, 55, 56, 121, 182, 185 т. 1, а.с. 56 т. 2 ).

При цьому, при вирішенні питання передачі ОСОБА_2 з членами родини - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 спірного жилого приміщення, з точки зору суду другої інстанції, були порушені вимоги ч. 2 ст. 58 Житлового кодексу Української РСР, згідно якої ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Враховуючи наявність права ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 користування спірним жилим приміщенням, встановленого названим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року та підтвердженого ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року, які мають преюдиційне значення у відповідності до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, воно ( спірне жиле приміщення ), з точки зору суду другої інстанції, не було вільним.

Відтак, згідно ч. 1 ст. 59 Житлового кодексу Української РСР, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Окрім цього, згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

В процесі приватизації спірного житла письмової згоди ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , за якими зберігається право на житло у відповідності до зазначених судових рішень, відділом приватизації державного житлового фонду Управляння житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, в порушення зазначених положень закону, видано наказ та оспорюване свідоцтво про право власності.

А тому, вимоги позивачки щодо визнання недійсним вказаного свідоцтва також підлягають задоволенню з огляду на їх обґрунтованість.

При цьому, відсутність позовних вимог щодо самого наказу та проведеної реєстрації права власності на спірну квартиру, на переконання апеляційного суду, не свідчать про законність видачі свідоцтва про право власності, а відтак - не є перешкодою для задоволення позовних вимог про визнання його ( свідоцтва ) недійсним, оскільки видача ордеру ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 проведена з порушенням чинного законодавства та інтересів позивачки з дітьми, які не позбавлені в майбутньому звернутись з відповідними позовними вимогами до суду.

Окрім цього, згідно довідки АТ «Ощадбанк зазначені особи відповідачів не значаться в списку громадян, які мають право на приватизацію спірного жилого приміщення ( а.с. 199 т. 1 ).

Враховуючи викладене, положення ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд другої інстанції прийшов до переконання про те, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що місцевий суд дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 58, 59 Житлового кодексу Української РСР, ст. 263 ЦПК України, на переконання апеляційного суду, знайшли своє підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню із ухваленням за цими вимогами нового судового рішення про їх задоволення відповідно до положень ст. 376 ЦПК України та названих положень матеріального і процесуального права.

Окрім цього, правовою підставою для задоволення апеляційних вимог є, з точки зору суду другої інстанції, положення ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», які необхідно застосувати при вирішенні зазначеного спору в порядку, передбаченому ч. ст. 367 ЦПК України, оскільки вони є обов`язковою підставою для скасування судового рішення місцевого суду.

При цьому, надані відповідачами докази по справі, на переконання апеляційного суду, не спростовують зазначені висновки щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог і не є правовою підставою для задоволення відзивів на позовну заяву та апеляційну скаргу ( а.с. 18-28, 130-136, 175-179 т. 1, а.с. 2-15 т. 2, а.с. 107-108, 113-116 т. 3, а.с. 1-4 т. 4 ).

У відповідності до вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір ( а.с. 1, 96 т. 1, а.с. 214 т. 2, а.с. 229, 244 т. 3 ) у розмірі по 800 (( 1 600 х 0,4 х 2 + 1 600 х 0,4 х 2 х 150 : 100 ) : 4 )) грн, з кожного, а також з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 440,50 (( 1 762 х 0,4 + 1 762 х 0,4 х 150 : 100 ) : 4 )) грн, з кожного.

Окрім цього, суд другої інстанції також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 133, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсними розпорядження, ордеру та свідоцтва скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Визнати недійсним та скасувати розпорядження №537 Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 30 жовтня 2017 року «Про видачу ордуру на квартиру АДРЕСА_1 родині ОСОБА_2 ».

Визнати недійсним та скасувати ордер №018110, виданий Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 03 листопада 2017 року на ім`я ОСОБА_2 з сім`єю з трьох осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - син, ОСОБА_4 - син ) на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 19,2 кв.м., яке складається з 1 кімнати в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_9 .

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, видане відділом приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації 10 січня 2018 року, яким посвідчено право приватної власності ОСОБА_2 та членів сім`ї - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в рівних долях, на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 800 грн, з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 440,50 грн, з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: В.В. Гуль

Є.М. Суханова