Справа №2а-126/10    

        П О С Т А Н О В А

          Іменем України

смт. Кегичівка                                                                                                                                          29 березня  2010 року

Кегичівський районний суд Харківської області у складі головуючої судді Куст Н.М., розглянувши у судовому засіданні у залі суду у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної  допомоги «дітям війни», -  

ВСТАНОВИВ:

             Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року, зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року.  

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він належить до соціальної категорії «дитина війни» та  відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з січня 2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.  

Наголошує, що п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, а саме: дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч.2 ст.19 та ч.3 ст.22 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.    

Відповідач надав заперечення на позов, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-IV, щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). З метою врегулювання виплати державної соціальної допомоги та інших неврегульованих питань Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28.05.2008 р. №350, у п. 8 якої зазначено, що з 22.05.2008 року дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви насильницьких репресій») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня – 48,10 грн., з 1 липня 48,20 грн., з 1 жовтня – 49,80 грн. При цьому зазначає, що згідно ч.1 ст.52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16.05.2008 р. №279-VI Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України видає обов’язкові акти – постанови і роз’яснення.    

Крім того, відповідач вважає свої дії щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» правомірними через  невизначеність на законодавчому рівні органу на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому, відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.

Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року  N 1691-VI, зазначена справа, провадження у якій відкрито до набрання ним чинності, підлягає завершенню  у порядку адміністративного судочинства

 В судове засідання позивач та представник відповідача не з'явились, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

 Суд вирішив можливим розглянути справу в порядку  письмового провадження .  

 З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.

 Позивач має статус «дитини війни», що  також  підтверджується   пенсійним  посвідченням.

 Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

 Із заперечень УПФУ в Кегичівському районі Харківської області, встановлено, що відповідач не здійснює повністю позивачу зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

 Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

 Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

 Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача виплачувати йому в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги не обґрунтованими, оскільки 05 жовтня 2009 року Кегичівським районним судом вже вирішене питання щодо перерахунку та виплати пенсії позивача за 2007-2008 роки.

Що стосується таких вимог з 01.01.2009р., то вони підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону України "Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту")  до  пенсії  або  щомісячного  довічного грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

З 01 січня 2008 року позивачу було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що підтверджується довідкою Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області, доданою до заперечення до позову.

  Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України),  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року УПФУ в Кегичівському районі Харківської області повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

                Положення вказаних статей не змінювалося після 22.05.2008р., тобто на 2009 рік залишилися ті ж самі норми, що з 22.05.2008р. - ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, відповідач повинен нараховувати та здійснювати доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком

               Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

               Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

              Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх  не здійснення або відмови в задоволенні позову.  

              Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

              Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

               За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

               З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

               Також, суд відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

               Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.  

              Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивачів, передбаченої ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни ” покладено на УПФУ в Кегичівському районі Харківської області, за місцем проживання позивачів.

               Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

               Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

               За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

               Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

               Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

               Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

              Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо: щодо призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

             Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

             Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

            Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свого повноважень без поважних причини.

              Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань  перед позивачем.                 Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

            Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.      

Вирішуючи  клопотання  позивача про  відновлення  пропущеного строку для звернення до суду за захистом його прав, суд бере до уваги похилий вік позивача та складність питання щодо тлумачення зазначеного вище  законодавства, тому вважає можливим визнати  причину пропущення строку звернення до суду поважною. Відповідно до ч.2 ст. 100 КАС України, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується  в порядку, встановленому  цим Кодексом.

 Суд також  враховує, що в запереченні на позов  відповідач не наполягає на відмові у задоволенні даного адміністративного позову  із-за пропущення строку звернення позивачем до адміністративного суду з позовом щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

              Крім того, у відповідності до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.

               На підставі викладеного, керуючись ст.64, 124, 152 Конституції України, ст.ст.3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.6-14, 71, 159-163, 167, 186 КАС України, п.2  Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року  N 1691-VI, суд –

П О С Т А Н О В И В :

              Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському  районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та зобов’язання здійснити перерахунок, нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни» - задовольнити частково.  

Визнати  поважною причину пропущення позивачем строку звернення до суду.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Кегичівському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції закону станом на 09.07.2007 року, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” за 2009 рік: з 01 січня  2009р. по 31 грудня 2009р., та провести відповідні виплати за вказаний період.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

 Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Кегичівський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня її проголошення і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

                                                                Головуюча:                                                                         Н.М. Куст