Справа № 2 – 196

                                                                                                                                    2009 року

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2009 року                                                           м.Яворів

          Яворівський районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді     Бойко С.М., при секретарі - Кондратюк М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мальчицької сільської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним акту земельної узгоджувальної комісії від 10.06.2002 року та рішення Мальчицької сільської ради №14 від 02.08.2002 року, усунення перешкод в користуванні під”їзною дорогою, демонтаж самочинно збудованого гаражу та зобов»язання вчинити певні дії,  

                                                                              В С Т А Н О В И В:      

          24.11.2004 року ОСОБА_1  звернулаcь до суду з позовною заявою (а.с.2-3, т.1), доповненою заявою від 10.06.2009 року (а.с.133-135, т.2), в якій просить визнати незаконними акт земельної узгоджувальної комісії від 10.06.2002 року та рішення 11-ої сесії 1У скликання Мальчицької сільської ради №14 від 02.08.2002 року «Про затвердження акту про висновок земельної узгоджувальної комісії від 10.06.2002 року», а також просить зобов”язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод в користуванні загальною під”їзною дорогою, що веде до її присадибної земельної ділянки від центральної дороги, а ОСОБА_3 – зобов”язати забрати самовільно встановлені стовпи та огорожу зі спірної  під”їзної дороги, перенести ринви, щоб стік води не заливав її город, та демонтувати самочинно збудований гараж.            

          11.01.2005 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічною  позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання права на одноосібне користування стежкою шириною 1 м 20 см вздовж присадибної ділянки ОСОБА_1, відмежування цього проходу-стежки від іншої прилеглої території та зобов”язання ОСОБА_1 знести самовільно встановлені ворота на цій стежці-проході.

          Ухвалою суду від 15.12.2009 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду (а.с.163-164, т.2).  

          Свої позовні вимоги позивач  ОСОБА_1 мотивує тим, що рішенням Яворівської районної ради депутатів трудящих №255 від 22.07.1975 року на підставі рішення загальних зборів колгоспників колгоспу ім.Б.Хмельницького її батькові ОСОБА_5 виділено земельну ділянку площею 0,603 гектара для будівництва житлового будинку та допоміжних споруд і проведено виділення її меж  в натурі. У 2004 році позивач, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, стала власником садибного будинку, спорудженого на цій земельній ділянці, а тому вважає, що має право на користування присадибною земельною ділянкою, за рахунок якої Мальчицька сільська рада своїм рішенням визначила по всій її довжині прохід шириною 1 м 20 см  для вигону худоби відповідачем ОСОБА_2   Позивач вважає незаконним акт земельної узгоджувальної комісії від 10.06.2002 року та рішення Мальчицької сільської ради №14 від 02.08.2002 року, оскільки рішення про створення такої комісії радою не приймалось, до складу комісії не може входити сільський голова і в акті відсутній підпис одного з членів комісії – ОСОБА_6 Крім того, оспорюваним рішенням позивача позбавлено права на користування частиною земельної ділянки, якою користувались її батьки,   без її вилучення у встановленому законом порядку.   Позивач вважає, що такий прохід має бути влаштований за рахунок самовільно захопленої частини земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_7, оскільки її ширина в дійсності є більшою на 1 м 50 см від ширини, зазначеної в плані забудови ОСОБА_7, а розміри присадибної земельної ділянки позивача не змінювались і її батьки отримали спірну земельну ділянку на підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування.

           Крім того, позивач вважає, що має право на користування спільною під’їзною дорогою, яка знаходиться між земельними ділянками відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2, і пролягає від центральної дороги до її господарства, але відповідачі чинять перешкоди у її використанні, а саме: відповідач ОСОБА_3 спорудила на ній стовпи, захопивши частину загальної дороги й тим самим, значно зменшила її ширину і унеможливила заїзд позивача до свого господарства, а відповідач ОСОБА_2 своєю протиправною поведінкою не дозволяє позивачеві їздити по цій дорозі.

           Крім того, відповідач ОСОБА_3 самовільно встановила металевий гараж навпроти вікна кухні житлового будинку позивача без дотримання будівельних норм і в добровільному порядку відмовляється його демонтувати, а також влаштувала на будинку ринви, з яких вода стікає на город позивача.

            Позивач в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі і дала пояснення, аналогічні тим, які викладені в позовній заяві. Як свідок, показала, що проходу між земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ніколи не було, а загальною під”їзною дорогою, що веде до її садибної ділянки від центральної дороги, її батьки завжди користувались, однак, рішення сільської ради про її виділення немає. При цьому, позивач просить врахувати, що в негоду вона не може користуватись заїздом, позначеним на плані її земельної ділянки, оскільки

                                                                                                        2

ґрунтову дорогу, до якої він веде, розмиває, а тому вони змушені заїзжати через заїзд між господарствами своїх сусідів. Позивач зазначила, що із заявою про виділення їй заїзду від центральної дороги до свого господарства, - в Мальчицьку сільську раду не зверталась.

          Представник позивача – ОСОБА_8, крім викладеного в позовній заяві, пояснила, що проходу між земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_7 для відповідача ОСОБА_2 ні в добровільному порядку, ні у встановленому законом порядку, ніколи не існувало, що підтверджується відповіддю голови Порічанської сільської ради ОСОБА_9 на звернення ОСОБА_2, а також відповіддю начальника Яворівського виробничого колгоспно-радгоспного управління ОСОБА_10 у 1963-му році на звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також відповіддями з архівних установ про відсутність рішення сільської ради щодо виділення стежки через город ОСОБА_3, земельна ділянка якої перейшла у власність ОСОБА_5 Крім того, зазначила, що на момент розгляду справи в суді, відповідач ОСОБА_2, згідно довідки Мальчицької сільської ради, великої рогатої худоби не має. Представник позивача просить врахувати показання допитаного як свідка землевпорядника ОСОБА_13 про те, що позивачка не може користуватись заїздом, позначеним на її плані, а тому просить усунути перешкоди в користуванні загальною під»їзною дорогою, яка веде від її господарства до центральної дороги, і зобов»язати ОСОБА_3 демонтувати стовпи на під’їзній дорозі, оскільки вони влаштовані за межами земельної ділянки ОСОБА_7, а в ОСОБА_3 немає документів на виділення земельної ділянки під забудову та для обслуговування житлового будинку. Крім того, вона просить зобов»язати відповідача ОСОБА_3 перенести встановлені на будинку ринви, повернувши їх під таким кутом, щоб злив води був повернутий від межі на город відповідача, а також демонтувати  самочинно встановлений металевий гараж, оскільки він затіняє світло, яке надходить у кухню житлового будинку позивача.

          Представник відповідача – сільський голова ОСОБА_14, в судовому засіданні проти позову заперечив, погодившись при цьому з вимогою позивача про демонтаж самочинно збудованого металевого гаражу ОСОБА_3, оскільки він споруджений без дозволу і з порушенням будівельних норм, про що комісія дала відповідний висновок. Він визнав, що рішення про створення узгоджувальної земельної комісії рада не приймала, однак, до складу комісії увійшли члени виконавчого комітету ради і він, як сільський голова. Вважає, що рішення прийняте в межах повноважень ради та у відповідності до вимог Земельного кодексу, а тому є законним. Прийнятим рішенням рада вирішила питання доступу ОСОБА_2 до пасовища для випасання худоби, а ОСОБА_5 (правонаступник – ОСОБА_1) – до центральної дороги. Сільський голова визнав, що прохід влаштовано за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5, пояснюючи тим, що він призначений для спільного користування лише нею та ОСОБА_2 При цьому визнав, що прохід, визначений оспорюваним рішенням, знаходиться за межами земельної ділянки ОСОБА_2 Сільський голова пояснив, що влаштування проходу за рахунок земельної ділянки ОСОБА_3 було б неправильним, оскільки вона в дійсності є меншою в порівнянні з розмірами, вказаними на плані забудови садиби ОСОБА_7, про що він засвідчив своїм підписом в плані земельної ділянки, зазначивши її ширину в дійсності: замість 18 м є 16 м 50 см.  

        Відповідач ОСОБА_2, даючи свої пояснення в минулих засіданнях, зазначила, що виділення стежки-проходу їй необхідне було для вигону худоби. При цьому визнала, що зараз в неї немає корови, а є лише гуси, яких вона теж хотіла б безперешкодно виганяти до річки на пасовище.

        Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з»явилась за станом здоров»я, однак, клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило. Не скористалась вона й своїм процесуальним правом і не доручила у встановленому законом  порядку представництво своїх інтересів в суді іншій особі, про що її було роз»яснено (а.с.146).

          Представник відповідача – землевпорядник Мальчицької сільської ради ОСОБА_13, в судовому засіданні підтримав пояснення сільського голови ОСОБА_14 Крім цього, як свідок, показав,  що під»їзна дорога до господарства ОСОБА_1 від центральної дороги використовувалась вже давно. При цьому визнав, що на плані вона не позначена, а є лише заїзд в  господарство ОСОБА_1 з ґрунтової дороги, яка проходить через село біля річки Верещиця. Однак, коли йдуть дощі, то цю дорогу розмиває і по ній неможливо їхати вантажним автомобілем. Вважає, що позивачеві необхідно забезпечити проїзд до центральної дороги. При цьому визнав, що питання влаштування під»їзної дороги до господарства ОСОБА_5 та ОСОБА_1 радою не вирішувалось. Він також підтримав вимогу позивача про демонтаж гаражу, спорудженого ОСОБА_3 з порушенням будівельних норм, про що її було неодноразово попереджено.  

          Заслухавши пояснення сторін, їхніх представників та дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступні факти ї відповідні їм правовідносини.

          ОСОБА_1 є власником садибного житлового будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 22.10.2004 року (а.с.6, т.1) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №5532595 від 22.11.2004 року, виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (а.с.7, т.1). Ці документи містяться також і в інвентаризаційній справі на вказане будинковолодіння (а.с.58, 59,т.2).

           Із сторони визначення оскаржуваним рішенням проходу, земельна ділянка ОСОБА_1 (колишні землекористувачі ОСОБА_5, ОСОБА_3) межує із земельними ділянками ОСОБА_3   (колишній землекористувач – ОСОБА_7).

                                                                                                    3

         10.06.2002 року земельна узгоджувальна комісія в складі голови комісії – сільського голови ОСОБА_14, членів виконкому: ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_16, депутата сільської ради ОСОБА_11, на підставі зроблених натуральних замірів садиб ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2 і розробленого плану розмежування садиб на основі плану забудови садиби ОСОБА_5 і ОСОБА_3, склали акт про встановлення і узгодження межі між садибою ОСОБА_2 і ОСОБА_5, згідно якого  виділено стежку шириною 1 м 20 см від асфальту до пасовища для проходу ОСОБА_5 до центральної дороги, а ОСОБА_2 для прогону худоби на пасовище.  Проїзд автомобілями по цій стежці заборонено обом сторонам (а.с.9).

        Згідно розробленого плану садиб станом на 10.06.2002 року (на момент складення оспорюваного акту) ширина земельної ділянки ОСОБА_3 становить 16 м 50 см, а ОСОБА_5 – 17м. Прохід шириною 1 м 20 см визначений за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5 і її ширина від проходу до межі становить 15 м 90 см (а.с.10).                                                                              

            Рішенням 11-ої сесії 1У скликання Мальчицької сільської ради №14 від 02.08.2002 року затверджено акт земельної узгоджувальної комісії від 10.06.2002 року та вирішено виділити стежку шириною 1 м 20 см для проходу ОСОБА_5 до центральної дороги, а ОСОБА_2 для прогону худоби до пасовища. Проїзд автомобілями по цій стежці заборонено обом сторонам (а.с.11).

           Згідно архівних документів та інвентаризаційних справ ОСОБА_1 (ОСОБА_5), ОСОБА_3 (ОСОБА_7), ОСОБА_2, які збереглись на момент розгляду справи в суді, встановлено, що лише позивач ОСОБА_1 має рішення про виділення земельної ділянки її спадкодавцям. Згідно рішення Яворівської районної ради депутатів трудящих №253 від 22.07.1975 року ОСОБА_5 під забудову індивідуального житлового будинку та допоміжних господарських споруд  в с.Мальчиці Яворівського району Львівської області було відведено земельну ділянку площею 603 кв.м. (а.с.83, т.1). Рішенням Мальчицької сільської ради №23 від 27.11.2002 року ОСОБА_5 (матері позивача ОСОБА_1) було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,17 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель в с.Мальчиці Яворівського району Львівської області (а.с.12, т.1).  Рішенням  Мальчицької сільської ради  №119 від 21.12.2004 року  ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,17 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель в с.Мальчиці Яворівського району Львівської області (а.с.156, т.2).  

         Згідно архівних документів розміри земельної ділянки, наданої спадкодавцям позивачки, не змінювались. Її межі були виділені в натурі, що підтверджується актом від 22.07.1975 року (а.с.98, т.2). На планах-смехах, які є в матеріалах справи, починаючи з 1975 року до прийняття рішення від 02.08.2002 року (а.с.6, 54, т.1) , не було визначено проходу через земельну ділянку ОСОБА_5 (ОСОБА_3) для ОСОБА_2. Крім того, питання про виділення ОСОБА_2 проходу для вигону худоби до пасовища до прийняття оскаржуваного позивачем рішення не розглядалось, відводів цієї стежки в натурі не було, що підтверджується наступними письмовими доказами: листом Яворівського виробничого колгоспно-радгоспного управління Львівської області №297 від 31.05.1963 року на звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.15, т.1), листом виконавчого комітету Порічанської сільської ради Яворівського району Львівської області №11 від 25.10.1994 року на звернення ОСОБА_2 (а.с.99, т.2), а також відповіддями з архівних установ про відсутність рішення сільської ради щодо виділення стежки (проходу) через город ОСОБА_3 (а.с.50, т.1). Сторони визнали, що огорожа, яка розмежовує земельні ділянки ОСОБА_3 і ОСОБА_1, існує давно і проходу між ними не було.  На жодному з планів земельних ділянок до прияняття оскаржуваного рішення проходу між садибами ОСОБА_3 і ОСОБА_1 не позначалось (а.с.6, 54, т.1).

        Таким чином, на підставі показань сторін, письмових доказів: планів-схем земельних ділянок із зазначенням проходу, визначеного оскаржуваним рішенням (а.с.10, 51, 57, т.1; а.с. 157, т.2), безспірно встановлено, що стежка-прохід для ОСОБА_2 для прогону худоби виділена за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5 (на даний час ОСОБА_1) і, відповідно, ширина її земельної ділянки зменшилась на 1 м 20 см.

        Судом встановлено, що інші учасники судового розгляду: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є власниками садибних будинків (а.с.73, 74, 88, т.2). З оглянутих інвентаризаційних справ та архівних документів, встановлено, що ОСОБА_3 користується земельною ділянкою, яка була виділена ОСОБА_18 під будівництво садибного будинку на підставі рішення виконкому Мальчицької сільської ради депутатів трудящих від 29.03.1962 року (а.с.53, т.1), однак, площу цієї земельної ділянки встановити не вдалось із-за відсутності цього рішення як в архівних установах, так і в Мальчицькій сільській раді (а.с.91, 97, 114, т.2). Згідно плану забудови садиби ОСОБА_7, затвердженого старшим інженером-землевпорядником райвиконкому, ширина земельної ділянки, станом на 23.12.1962 року, становить 18 м (а.с.54, т.1). При цьому, суд не бере до уваги запис, зроблений сільським головою ОСОБА_14 щодо ширини земельної ділянки згідно його замірів – 16 м 50 см.  Архівні документи щодо виділення ОСОБА_2 земельної ділянки під будівництво та обслуговування житлового будинку відсутні, відсутні такі документи і в інвентаризаційній справі (а.с.77-90, т.2).

          Судом встановлено, що оскаржуване рішення Мальчицька сільська рада прийняла, виходячи із засад добросусідства.

          У відповідності до ст.103 Земельного кодексу в редакції Закону від 25.10.2001 року, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається якнайменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов»язані не використовувати земельні ділянки способами, які не

                                                                                             4

 дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов»язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, тощо.

          Згідно ст.ст. 141, 149 цього Кодексу підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, вилучення земельної  ділянки за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

          Вивчивши архівні документи, з»ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що Мальчицька сільська рада, приймаючи рішення №14 від 02.08.2002 року, вчинила незаконно. Виділяючи прохід-стежку за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5, в такий спосіб вона позбавила права на одноосібне користування земельною ділянкою законного землекористувача ОСОБА_5, а пізніше, її правонаступника – ОСОБА_1, попередньо не вилучивши цієї частини земельної ділянки, що стало підставою для протиправної поведінки, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 (а.с.5, 36, 62-74, т.1).  Крім того, спільний, як зазначено в оспорюваному рішенні, прохід для ОСОБА_5 і ОСОБА_2, зроблений проти волі ОСОБА_5 і за рахунок лише її земельної ділянки, не порушуючи при цьому прав ОСОБА_2, як землекористувача, що добре видно на плані-схемі земельних ділянок ОСОБА_7 (ОСОБА_3), ОСОБА_5 (ОСОБА_1) та ОСОБА_2, і є за таких обставин несправедливим, а інших мотивів і обставин визначення такого проходу, в рішенні не зазначено.  А тому, твердження сільського голови Мальчицької сільської ради про те, що при прийняті оскаржуваного рішення рада керувалась принципами добросусідства, - є необгрунтованим.

          Таким чином, рішення рішення 11-ої сесії 1У скликання Мальчицької сільської ради №14 від 02.08.2002 року «Про затвердження акту про висновок земельної узгоджувальної комісії від 10.06.2002 року», є незаконним і підлягає скасуванню, а тому в цій частині вимога позивача підлягає задоволенню. При цьому, визнання незаконним акту узгоджувальної земельної комісії від 10.06.2002 року є зайвою вимогою позивача, оскільки сам по собі цей акт немає юридичної сили без затвердження його радою, а тому в задоволенні цієї вимоги позивача необхідно відмовити.

          Що ж стосується вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні загальною під”їзною дорогою, що веде до її садибної ділянки від центральної дороги, то вона є  безпідставною, оскільки на плані-схеми земельної ділянки ОСОБА_5 (а.с.1, т.1) проїзду від її господарства до центральної дороги немає, а заїзд у її господарство позначений зі сторони  сільської ґрунтової дороги біля річки Верещиця (а.с.2, а.с.57 т.1), жодних рішень про виділення земельної ділянки для загального використання, як під’їзної дороги, сільська рада не виносила, що підтверджується також показаннями сторін. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник відповідача – землевпорядник Мальчицької сільської ради  ОСОБА_13, показали, що в дощову погоду ґрунтову дорогу розмиває, а тому під»їхати автомобілем  до господарства ОСОБА_1 через позначений на плані заїзд важко. Однак, суд не бере до уваги ці показання, оскільки виділення земельної ділянки в користування (власність) відповідно до ст.12 Земельного кодексу, в редакції Закону, чиній на момент розгляду справи, та ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 року, в редакції змін, внесених на момент розгляду справи в суді, входить до виключної компетенції ради, а не суду. По цій причині безпідставною і необґрунтованою суд вважає вимогу позивача про зобов»язання ОСОБА_3 забрати самовільно встановлені стовпи та огорожу зі спірної  під”їзної дороги, оскільки це питання має вирішуватись радою, якщо це земля є власністю територіальної громади села, після визначення (відновлення) меж земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_2, щоб не допустити порушення їхніх прав користування  присадибною земельною ділянкою.

          Вимога позивача про зобов»язання ОСОБА_3 перенести ринви в такий спосіб, щоб стік води не заливав її город, є теж безпідставною, оскільки із фотографій, наданих позивачем (а.с.170, 171 т.2), встановлено, що ринви не виходять за межі земельної ділянки ОСОБА_3, а в місці, де вони влаштовані, знаходиться заїзд позивача ОСОБА_1, а не її город, що також встановлено із фотографій, наданих позивачем (а.с.170, 172 т.2). Крім того, земельна ділянка в цьому місці є нерівною, а похилою, з нахилом до низу. Таким чином, позивачем не доведено обставин, якими вона обґрунтовує цю позовну вимогу, а тому в її задоволенні слід відмовити.

           У відповідності до ч.1 ст.276 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самоччиним будівництвом, якщо вони збудовані, зокрема, без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

           Судом встановлено що металевий гараж відповідач спорудила на відстані 5 м 40 см від фасаду одноповерхового житлового будинку позивача (навпроти вікна кухні) без дозволу Мальчицької сільської ради і з істотним порушенням будівельних норм і правил, що підтверджується листом  Мальчицької сільської ради №58 від 01.06.2009 року (а.с.132 т.2). За рішенням комісії Мальчицької сільської ради від 26.05.2009 року відповідача ОСОБА_3 було зобов”язано в місячний термін перенести металевий гараж на відстань, що відповідає вимогам Державних будівельних норм 360-92.

          Згідно Державних будівельних норм 360-92, затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 року №44 відстань між житловими будинками та господарськими будівлями та спорудами на двох сусідніх ділянках визначається з врахуванням ступені вогнестійкості будинків, але не менше мінімальних протипожежних норм, не менше шести метрів (п.3.25”а”).

                                                                                                5

           У відповідності ч.7 ст. 276 ЦК України, якщо особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовляється від проведення відповідної перебудови (приведення споруди у відповідність до чинних будівельних норм), таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає демонтажу за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво.

          Таким чином, суд приходить до висновку, що металевий гараж, встановлений  ОСОБА_3, підлягає демонтажу силами і за рахунок коштів відповідача, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

          Керуючись ст.ст.12, 95, 107, 116, 141, 149, 152, 158 Земельного кодексу України в редакції Закону від 25.10.2001 року, ст.ст. 16, 376 Цивільного кодексу України, ст.26 Закону України від 21.05.1997 року „Про місцеве самоврядування”, п.3.25”а” Державних будівельних норм 360-92, затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 року №44, ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 209, 212, 214, 215 Цивільно-процесуального кодексу України,

                                                                                  В И Р І Ш И В:              

         Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

         Визнати незаконним рішення 2-ої сесії ІУ скликання Мальчицької сільської ради Яворівського району Львівської області за №14 від 02.08.2002 року.

         Зобов”язати ОСОБА_3 демонтувати самочинно встановлений гараж.      

        В задоволені інших позовних вимог відмовити.                                                                                                                                                                  

        Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Яворівський районний суд Львівської області шляхом подачі в 10- денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст.295 ЦПК України.

                  СУДДЯ: