Справа № 2-1/2010 р.

РІШЕННЯ

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

13. 05. 2010 року                                                                 м. Кам’янка-Дніпровська

Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого                 судді Петрова В.В.

при секретарі                                              Крук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільно нажитого майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 16 лютого 2009 р. подала  позов до ОСОБА_2   про розподіл майна. В позові зазначає, що перебувала у шлюбі з відповідачем в період з 28 лютого 1987 р. по 24 жовтня 2006 р. За час перебування у шлюбі у них народилося двоє дітей:  син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.  

Позивач зазначає, що спільні відносини припинено в жовтні 2006 року, на теперішній час вони окремо ведуть господарство. За час перебування у шлюбі вони придбали нерухоме майно: житловий будинок, який знаходиться за адресою:  АДРЕСА_1. Присадибна ділянка, що розташована по АДРЕСА_1,  площею 0,18 га,  була приватизована на ім’я ОСОБА_2  Також за час перебування у шлюбі вони придбали  житловий будинок АДРЕСА_2, також придбали земельну ділянку  розміром 0,16 га, розташовану за цією ж адресою.  Позивач зазначає, що відповідач не погоджується  мирно врегулювати питання поділу майна, тому вона змушена звернутися до суду, також позивач вказує, що діти після розірвання шлюбу  знаходяться на її утриманні,  відповідач  частково приймає участь в  матеріальному утриманні доньки, частково компенсуючи витрати на придбання для неї одягу,  в матеріальному забезпеченні сина, який вже є повнолітнім, але навчається у ВНЗ, відповідач участі не приймає. Позивач зазначає, що доньку та сина вона утримує самостійно за кошти, які отримує від продажу ранніх овочів.  Позивач, враховуючи викладене, просить суд відійти від принципів рівності  часток в спільному майні подружжя, просить таким чином поділити спільно нажите майно: їй надати у власність житловий будинок, що знаходиться за адресою:  АДРЕСА_1, та земельну ділянку розміром 0,18 га, що розташована  за тією ж адресою. Відповідачу ОСОБА_2  просить надати у власність житловий будинок,  що розташований  в АДРЕСА_2, та земельну ділянку розміром 0,16 га, що розташована  за тією ж адресою. Позивач зазначає, що вона не працює, проживає за рахунок доходів, що отримує від продажу овочів, на її утриманні знаходяться діти, за сина вона оплачує навчання.  

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1  та її представник  ОСОБА_5 позовні вимоги  підтримали, просять позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково. Суду пояснив, що  позивач вводить суд в оману, насправді шлюбні відносини у них припинилися фактично 16.01.2009 року, хоча спільне проживання залишилося і тепер.  До 16.01.2009 р.  у них, крім спільного проживання, спільно велося і господарство. Так, він займався вихованням та утриманням дітей, зазначає, що саме він оплачував навчання сина в університеті, купував продукти харчування для всієї родини, в тому числі і для позивачки, оплачував придбання всіх необхідних речей, одягу.  Відповідач зазначив, що офіційно він ніде не працює, але працює на городі, утримує всю родину.  ОСОБА_2 не проти поділу майна таким чином, як пропонує позивача, однак заперечує проти того, щоб суд відходив від принципу рівності часток в спільному майні подружжя, зазначає, що позивач не надала доказів того, що їх діти перебувають на утриманні у неї, навпаки, вона надала суду  квитанції про оплату   за навчання  сина, вона не подавала на нього до суду позову про стягнення з нього аліментів, оскільки діти й досі перебувають на  його утриманні, в наданій довідці позивач зазначає як місце проживання дітей адресу місця проживання відповідача.  

Представник   відповідача ОСОБА_6  просить суд  поділити   майно   між сторонами з розрахунку їх  рівних  часток.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши  пояснення сторін, суд приходить до наступного:

Сторони уклали шлюб 28 лютого 1987 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 8). Шлюб  між ними розірваний  24 жовтня 2006 року (а.с. 6).  За час шлюбу у сторін  народилося двоє дітей:  ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується  відповідними свідоцтвами про народження  (а.с. 7).

За  час перебування у шлюбі придбали майно: житловий будинок і земельну ділянку розміром 0,18 га, розташовані за адресою:   АДРЕСА_1, а також житловий будинок  і земельну ділянку розміром 0,16 га, розташовані  за адресою: АДРЕСА_2. Придбання нерухомого майна у власність під час перебування сторін у шлюбі підтверджується такими доказами: договором купівлі-продажу  від 07.08.1990 р. (а.с. 9) – будинок АДРЕСА_1, договір було зареєстровано  в органах БТІ, про що свідчить реєстраційне посвідчення (а.с. 15).  На підставі цього договору 03.11.1995 року на ім’я ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, копія якого є в матеріалах справи (а.с. 10). Відповідно до копії державного акту земельна ділянка розміром 0,18 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, приватизована на ім’я ОСОБА_2, землю передано на підставі рішення Іванівської сільської ради від 22 березня 1994 року за № 13 для присадибної ділянки (а.с. 14), а тому вона є особистою власністю відповідача ОСОБА_2 згідно ст. 81  ч. 1  п. в ЗК України.

Житловий будинок  АДРЕСА_2,  було придбано за договором купівлі-продажу від 20.12.2000 року на ім’я ОСОБА_2 (а.с. 16), також було придбано і земельну ділянку розміром 0,16 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2,  за договором купівлі-продажу земельної ділянки   (а.с. 21). На підставі цього договору купівлі-продажу землі було видано державний акт на право приватної власності на землю на ім’я ОСОБА_2 (а.с. 22).  Зазначена земельна ділянка є сумісною власністю  подружжя.

Згідно до ст. 60 СК України   майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктами права спільної сумісної власності, в силу ч. 1 ст. 61 СК України, є   будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною 1 ст. 68 СК України  встановлюється, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно до ст. 70 СК України   у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Частина 2 та 3 цієї статті  регламентують, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

    Позивач посилається на те, що її частку в спільному майні подружжя необхідно збільшити, оскільки з нею проживають неповнолітні діти. Однак вона не надає доказів, що діти проживають саме з нею, крім того, немає доказів того, що вона зверталася до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей, а також про стягнення  з нього додаткових витрат по утриманню дітей. Згідно до ст. 11 ЦПК України сторона на власний розсуд розпоряджається своїми правами. Тому суд вважає, що в даному випадку необхідно застосовувати принцип рівності часток в спільному майні подружжя.

      Згідно до ч. 1 ст.  71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

        Стаття 11 ЦПК України регламентує, що суд розглядає цивільні справи не інакше як  за  зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін  та  інших осіб, які беруть участь у справі. Особа,  яка  бере участь у справі,  розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.  

Позивач просить таким чином розподілити майно:  будинок АДРЕСА_1 передати у власність їй, а будинок АДРЕСА_2 – у  власність відповідача.

Під час судового розгляду представник відповідача ОСОБА_2 за усною домовленістю ОСОБА_6 просила виділити у власність відповідача самовільно побудовані споруди в натурі, що розташовані на ділянці по АДРЕСА_1. Суд вважає, що необхідно відмовити в цьому, тому що побудовані будівлі не узаконені, тому не є об’єктами власності як об’єкти нерухомості, а можуть бути прийняті судом до уваги   при розподілі майна лише як будівельний матеріал, до того ж вони розташовані за адресою домоволодіння № 44.

Під час судового розгляду відповідач не висловив своїх принципових заперечень проти позову, крім тих, що вважав, що майно необхідно розподілити порівну між подружжям, про що також  він зазначив в своїх запереченнях (а.с. 39).

    В матеріалах справи є два висновки експертизи, які встановлюють вартість майна, що підлягає розподілу: висновок від 18.06.2009 р. та висновок від 19.04.2010 року.

Суд при визначенні вартості майна  керується висновками другої експертизи від 19.04.2010 року з тих підстав, що вона є більш повною, оскільки містить в собі оцінку вартості матеріалів самовільних будівель, крім того, експертизу було проведено 19.04.2010 року, що більш точніше відповідає існуючим на теперішній час цінам нерухомого майна. Тому експертизу від 18.06.2009 р. в частині визначення вартості  домоволодінь суд до уваги не приймає.

Так, відповідно до експертного висновку від 19.04.2010 р. ринкова вартість домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1, складає 109 183 грн. Вартість будівельних матеріалів, витрачених на спорудження самовільно побудованих будівель, становить 41 659 грн. Відповідно до матеріалів справи, самовільні будівлі розташовані саме на земельній ділянці 0,18 га по АДРЕСА_1, що підтверджується експертизою та технічним паспортом цього домоволодіння (а.с. 69 – зворот): гараж – «З», погріб «Зпг», сарай «Ж», сарай «Д», теплиця «Т». Так, відповідно до висновку експерта від 19.04.2010 р.  загальна вартість будівельних матеріалів складає 41 659 грн., з них вартість матеріалів на зведення гаражу  літ. «З» з підвалом та оглядовою ямою,  сараю «Д», сараю «Ж» - 30 127 грн., вартість будівельних матеріалів  на зведення теплиці «Т» - 8744 грн.

Суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково, тобто розподілити таким чином: будинок  разом з прибудовами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, - передати позивачу ОСОБА_1, а будинок АДРЕСА_2 передати ОСОБА_2 Однак, вартість цих домоволодінь є нерівнозначною, а саме: вартість будинку АДРЕСА_1 разом із будівлями на земельній ділянці 0,18 га становить 150 842 грн., що визначається шляхом складання вартості будинку (109 183 грн.) та вартості будівельних матеріалів на зведення самовільних будівель (41 659 грн.).

Вартість же домоволодіння АДРЕСА_2 разом із будівлями на земельній ділянці 0,16 га становить 33 459 грн.

Таким чином загальна вартість  цих домоволодінь становить 150842 грн. + 33 459 грн. = 184 301 грн. Тому частка, що повинна припадати кожному з подружжя становить 92 150,50 грн., що визначається шляхом ділення загальної вартості майна (184 301 грн.) на кожного з подружжя, тобто на два.

Оскільки вартість домоволодіння, що відходить у власність дружини ОСОБА_1, становить 150 842 грн., то їй необхідно сплатити грошову компенсацію відповідачу в сумі 58 691,50 грн., компенсація визначається шляхом різниці вартості її домоволодіння (150 842 грн.) та належної їй частки в грошовому виразі в  загальному  майні подружжя (92150,50 грн.)

Частина 4 ст. 71 СК України встановлює, що  присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Відповідач не заперечує саме проти такого варіанту поділу майна, який пропонує позивач, його заперечення зводяться лише до відходження суду від принципу рівності часток подружжя в спільно нажитому майні. Згідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, які визнані сторонами під час судового розгляду, не підлягають доказуванню.

Щодо поділу земельних ділянок суд приходить до такого висновку:

Земельна ділянка розміром 0,16 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2, є спільним майном подружжя, оскільки її було придбано за договором   купівлі-продажу, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 21). На підставі цього договору було видано державний акт на право приватної власності на землю на ім’я ОСОБА_2 (а.с. 22). Згідно до п. а) ч. 1 ст. 81 ЗК України   громадяни України набувають права  власності  на  земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, зміни,  іншими  цивільно-правовими  угодами. Це є спільним майном подружжя згідно до ст. 60 СК України.

Частина 1 ст. 61  СК України, що об'єктом  права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частина 1 ст.  181 ЦК України встановлює, що до нерухомих речей (нерухоме майно,  нерухомість) належать земельні  ділянки,  а  також  об'єкти,  розташовані  на  земельній ділянці,  переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Так,  частина позивача ОСОБА_1  в земельній ділянці розміром 0,16 га по АДРЕСА_2 становить  0,08 га. Однак, якщо всю земельну ділянку разом з домоволодінням суд передає  ОСОБА_2, то замість цієї частини суд надає у власність позивачу  аналогічну частину із  земельної ділянки розміром 0,18 га, тобто позивачу ОСОБА_1 надає у власність земельну ділянку розміром 0,08 га по АДРЕСА_1.

Оскільки зазначена земельна ділянка розміром 0,18 га належить ОСОБА_2 на підставі отримання у власність шляхом приватизації, то, в силу п 18.2. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. № 7, є його особистою власністю. Зазначений пункт Пленуму  ВС України встановлює, що, відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 3К, 377 ЦК.

Частина 1 ст. 120 ЗК України зазначає, що у разі набуття права власності на жилий  будинок,  будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється  право  власності,   право   користування   земельною ділянкою,  на  якій розташовані ці об'єкти.  До особи,  яка набула право власності на жилий будинок,  будівлю або споруду,  розміщені на  земельній  ділянці,  що  перебуває  у  власності  іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину,  на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Оскільки будинок АДРЕСА_1 разом із будівлями переходять у власність позивача, а частка відповідача  в цьому будинку № 44 становить 39%, тобто та частка, що в якості компенсації позивач повинна сплатити відповідачу – 58 691,50 грн. від вартості домоволодіння 150 842 грн., то з решти земельної ділянки розміром 0,10 га (0,18 га – 0,08 га) за цією ж адресою позивачу належить передати земельну ділянку розміром 0,061 га,    а 0,039 га – залишити у власності відповідача ОСОБА_2

 Таким чином, остаточний розподіл майна виглядає так: позивачу ОСОБА_1 – передається у власність домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка розміром 0,141 га, розташована за цією ж адресою. З позивача на користь відповідача необхідно стягнути грошову компенсацію в сумі 58691,50 грн.

Відповідачу ОСОБА_2 суд передає домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, та земельну ділянку розміром 0,16 га, розташовану там же, та земельну ділянку розміром 0,039 га, розташовану по АДРЕСА_1 з виплатою на його користь грошової компенсації з позивачки в сумі 58 691,50 грн.

Позовні вимоги задоволено частково. В силу ч. 1 ст. 88 ЦПК України   якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Сторонам суд розподілив майно порівну, загальна  вартість майна складає 184 301 грн., тому судовий збір з цієї суми становить 1 700 грн., тобто кожна із сторін повинна сплатити по 850 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи становлять 120 грн., тобто по 60 грн. з кожної із сторін. При поданні позову  позивач сплатила 51 грн. судового збору та 30 грн. витрат на ІТЗ, що підтверджується квитанціями (а.с. 1, 2), тому з позивачки належить стягнути на користь держави 799 грн. судового збору та 30 грн. витрат на ІТЗ, а з відповідача  - 850 грн. судового збору та 60 грн. витрат ІТЗ.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 15, 57-61, 88 ч. 1, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 60, 61 ч. 1, 68 ч. 1, 70, 71 ч.ч. 1, 4 СК України, ст.ст. 81 ч. 1, 116, 120 ЗК України, ст. ст. 181 ч. 1, 377 ЦК України, п. 18.2 постанови  Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. № 7, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільно нажитого майна - задовольнити частково.

Розподілити майно між подружжям таким чином:

Виділити ОСОБА_1 у власність житловий будинок та земельну ділянку розміром 0,141 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області. Стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну йому частку в житловому будинку в сумі 58691,50 грн. (п'ятдесят вісім тисяч шістсот дев'яносто одна грн. 50 коп.) на користь ОСОБА_2.

Виділити ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку розміром 0,16 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 799 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 30грн. на користь держави.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 850 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 60 грн. на користь держави.

В решті позову – відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження  рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                         підпис

З оригіналом згідно:

Суддя                         В. В. Петров