Справа № 352/107/20

Провадження № 22-ц/4808/348/21

Головуючий у 1 інстанції Гриньків Д. В.

Суддя-доповідач Василишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача                Василишин Л.В.,

суддів:                         Бойчука І.В., Максюти І.О.

секретаря                        Петріва Д.Б.

за участі апелянта ОСОБА_1

представника апелянта ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 07 грудня 2020 року у складі судді Гриньків Д.В., ухвалене в м.Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Черніївської сільської ради Івано-Франківської області про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, усунення перешкод у користуванні майном,-

в с т а н о в и в:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, щовона з моменту одруження, а саме з 1976 року і по теперішній час проживає у будинковолодінні АДРЕСА_1 та утримує дане будинковолодіння. Після смерті чоловіка ОСОБА_4 у 1996 році та смерті свекрухи ОСОБА_5 у 2007 році, вона продовжувала доглядати, допомагати та опікуватись своїм свекром ОСОБА_6 , який не міг обходитись без сторонньої допомоги, та одночасно продовжувала вести спільне господарство.

Після смерті свекора ОСОБА_6 у січні 2009 року вона залишилась єдиною особою, яка проживала та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що дане домоволодіння з 1960 року мало статус колгоспного (робітничого) двору відповідно до записів в погосподарських книгах за 1964-1990 рр., членами якого були ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 – з 1976 року.

Позивачка зіслалась на п.6 Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” №20 від 22.12.1995 року, згідно якого право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування,  мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на  частку  в  його майні.  Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору,  які не менше трьох років підряд  до  цієї  дати  не  брали участі  своєю  працею  і  коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк  не  включається  час  перебування  на  дійсній строковій   військовій   службі,   навчання  в  учбовому  закладі, хвороба); розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Крім того, позивачка покликалась на положення ст.523 ЦК УРСР, якими врегульовано правила спадкування у колгоспному дворі.

Позивачка вважала, що з огляду безперервне проживання з 1976 року і зареєстрації в домогосподарстві по АДРЕСА_1 , утримання своєю працею і коштами будинку, сплати комунальних платежів, вона має право на визнання за нею 1/4 частки у майні колишнього колгоспного двору, а також 1/4 частки після смерті покійного чоловіка ОСОБА_4 як спадкоємець першої черги за законом, що в сукупності становить 1/2 домоволодіння.

Відтак ОСОБА_1 просила суд: визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 ; внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод їй у користуванні нерухомими майном.

Рішенням Тисменицького районного суду від 07 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Черніївської сільської ради Івано-Франківської області про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку, усунення перешкод у користуванні майном — відмовлено.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Представник вказала, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зіслався на рішення Тисменицього районного суду від 23.04.2013 року по справі №0915/646/12, яким відмовлено у визнанні спірного будинковолодіння колгоспним двором. Однак, в даному рішенні суд вказує на те, що вимога про визнання будинковолодіння колгоспним двором може розглядатись лише у поєднанні з вимогою про визнання за членом колишнього колгоспного двору права власності на частку в цьому дворі, про що позивачкою не заявлялось вимоги. У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом.

Крім того, судом не повно досліджено представлені позивачкою докази, а саме довідку виконавчого комітету Черніївської сільської ради №915 від 21.07.2010р., в якій зазначено типи дворів згідно погосподарських книг.

Не є обгрунтованим посилання суду першої інстанції на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області по справі №0915/646/12, що позивачка зі своїм чоловіком відповідно до рішення Тисменицької районної ради від 14.05.1986 року розпочали будівництво нового житлового будинку по АДРЕСА_1 , тому ОСОБА_1 не може бути членом обох господарств. Представник апелянта зазначає, що будівництво нового житлового будинку по АДРЕСА_1 не було предметом дослідження під час підготовки написання позовної заяви,тому сторона апелянта долучила до апеляційної скарги акт обстеження №3 від 26.10.2016 року та довідку Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №245/01-20/17в, в який зазначено, що об`єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_2 не введений в експлуатацію та не придатний для проживання.

Представник апелянта також посилається на лист Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 14.01.2021 року та довідку від 915 від 21.07.2010 року та з огляду на їх зміст вважає, що домогосподарство по АДРЕСА_1 за даними господарських книг було розділено на 2 номери, в одному з яких ОСОБА_4 значиться головою домогосподарства та тип двору зазначений як “колгоспний”. Окрім того, відсутні інші адреси, де б був зазначений ОСОБА_4 головою, а ОСОБА_1 членом колгоспного двору.

Посилаючись на п.6 постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” №20 від 22.12.1995 року, ст.ст.120,123 ЦК УРСР 1963 року, представник апелянта просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, який позов ОСОБА_1 задоволити у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18.03.2021 року відповідача у справі Черніївську сільську раду Івано-Франківської області замінено правонаступником — Івано-Франківською міською радою.

У засіданні апеляційного суду апелянт та її представник вимоги скарги підтримали, Просили її задоволити.

Відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнав, просив її відхилити.

Івано-Франківська міська рада просила справу слухати у відсутності її представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що питання правового статусу спірного будинковолодіння по АДРЕСА_1  вже було предметом розгляду судом. Зокрема рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23.04.2013 року за № 0915/646/12  було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання будинковолодіння колгоспним двором. При цьому судом  була надана оцінка обставинам, на які  ОСОБА_1  в тому числі, посилається при розгляді даної справи та частина доказів, які наявні в матеріалах даної справи, теж вже досліджувались судом. Так само згідно ухвалиАпеляційного суду Івано-Франківської області у даній справі від 20.06.2013 року, якою рішення Тисменицького районного суду від 23.04.2013 року залишено без змін, апеляційний суд не знайшов правових підстав відносити спірне будинковолодіння до групи "колгоспний двір". Рішення судів набрали законної сили. Відтак в силу дії ч.4 ст.82 ЦПК України суд позбавлений можливості повторного розгляду питань, які вже були предметом розгляду судом та по яких постановлено судові рішення, що набрали законної сили. Окрім того, суд першої інстанції зіслався на рішення Тисменицького районного суду від 14.02.2014 року за № 352/3510/13, яке набрало законної сили 25.02.2014 року і яким визнано за ОСОБА_3 право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

В частині позовної вимоги позивачки про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном суд вказав, що така є похідною вимогою і її вирішення залежить від задоволення основної позовної вимоги.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Згідно Свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Черніївської сільської ради 20.02.1989 р. на підставі рішення виконкому Тисменицької районної ради народних депутатів № 52 від 23.03.1988 р., власником спірного будинковолодіння був ОСОБА_6 (том-1, а.с.106), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено, що позивач по справі – ОСОБА_1 є невісткою, а відповідач по справі ОСОБА_3 є рідним братом покійного.

Позивачка обгрунтовує свої вимоги тим, що спірне будинковолодіння належало до суспільної групи “колгоспний двір”, а тому вона як член колгоспного двору має право на визнання за нею 1/4 частки у майні колишнього колгоспного двору, а також 1/4 частки після смерті покійного чоловіка ОСОБА_4 як спадкоємець першої черги за законом, що в сукупності становить 1/2 домоволодіння. При цьому позивачка посилається на положення п.6 постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» та ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Як зазначив Верховний Суд у Постанові від 03.07.2019 року (справа № 346/4483/16-ц , провадження № 61-7789св18, правильне застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР 1963 року передбачає з`ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.

Із матеріалів справи вбачається, що питання визнання спірного будиноволодіння колгоспним двором вже вирішувалося судом при розгляді справи №0915/646/12 і рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23.04.2013 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Черніївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області про усунення від права на спадкування, визнання спадкоємцем другої черги, визнання права на спадкування як спадкоємця другої черги, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання будинковолодіння колгоспним двором.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання спірного будинковолодіння колгоспним двором суд вказав, що позивачкою не доведено, що спірне будинковолодіння є майном колишнього колгоспного двору. Судом також було встановлено ряд обставин, зокрема те, що по АДРЕСА_1 з 1976 р., коли позивачка перейшла туди проживати після одруження з ОСОБА_4 , зареєстровано два господарства, а саме: господарство ОСОБА_7 , членами якого були ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , яке відносилось до колгоспного двору, та господарство ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , яке до 1990 р. рахувалось робітничим двором, що було підтверджено належно засвідченими копіями витягів з погосподарських книг. Після 1986 року, коли чоловікові позивачки, який з 1983 р. працював трактористом в колгоспі «Правда», було дозволено будівництво житлового будинку, їм було відкрито новий погосподарський номер, господарство відносилось до колгоспного двору.

Крім того зазначено, що голова господарства ОСОБА_6 у колгоспі не працював, не був його членом, а його дружина ОСОБА_5 згідно наявних у матеріалах справи письмових доказів з 1957 р. до 1968 р. отримувала заробітну плату у колгоспі, з травня 1987 р. до вересня 1989 р. працювала різноробочою в рільничій бригаді селянської спілки «Рідна земля» (колгосп «Правда»).

З урахуванням викладених обставин та того факту, що 1986 року, коли чоловікові позивачки було дозволено будівництво житлового будинку, їм було відкрито новий погосподарський номер, і це господарство відносилось до колгоспного двору, у вимозі про визнання спірного будинковолодіння колгоспним двором судом було відмовлено.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23.04.2013 року (справа №0915/646/12) переглядалось апеляційним судом. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області у даній справі від 20.06.2013 року, колегією суддів зазначено, що з урахуванням того, що позивачка зі своїм чоловіком відповідно до рішення Тисменицької районної ради від 14.05.1986, розпочали будівництво нового житлового будинку по АДРЕСА_2 , та за ОСОБА_1 було визнано право власності на частину будівельних матеріалів після його смерті як одного з подружжя, остання не може бути одночасно членом обох господарств, а тому відсутні правові підстави відносити спірне будинковолодіння до групи "колгоспний двір".

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, вищевказаними рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 не належало до суспільної групи “колгоспний двір”, відповідно, доводи позивача в цій частині безпідставні.

Посилання сторони апелянта на те, що суд у рішенні від 23.04.2013 року вказав, що вимога про визнання будинковолодіння колгоспним двором може розглядатись лише у поєднанні з вимогою про визнання за членом колишнього колгоспного двору права власності на частку в цьому дворі, не спростовує висновків суду щодо недоведеності позивачкою ОСОБА_1 обставини віднесення спірного будинковолодіння до суспільної групи “колгоспний двір”, тому на спірні правовідносини положення ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР 1963 року не поширюються.

Інших підстав та доказів, які їх підтверджують з цього приводу, апелянтом суду не представлено, тому позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за нею право власності на нерухоме майно, а саме 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 — обгрунтовано не задоволена судом.

Посилання апелянта як на доказ — на лист Виконкому Івано-Франківської міської ради від 14.01.2021року за № 14/120-16/1 неналежне, оскільки такий не досліджувався судом першої інстанції.

Крім того, не спростованою залишається та обставина, що згідно рішення Тисменицького районного суду від 14.02.2014 року (справа 352/3510/13) за відповідачем ОСОБА_3 визнано право власності на спірне будинковолодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_6 . За даними ЄДРС рішення суду набрало законної сили 25.02.2014 року. Вказана обставина також підтверджена Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності (том-1, а.с.115).

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду від 07 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 квітня 2021 року.

Суддя-доповідач:                                                        Василишин Л.В.

Судді:                                                                        Бойчук І.В.

                                                                        Максюта І.О.