ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

іменем України

08 квітня 2021 року

м. Харків

справа № 640/9778/17

провадження № 22ц/818/2115/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів – Хорошевського О.М.,Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Огар І.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі –  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович,

представники – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року у складі судді Колесник С.А.,

у с т а н о в и в:

В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним (фіктивним).

Позовна заява мотивована тим, що в провадженні Київського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 640/4283/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Харківської міської ради (далі – ХМР), Управління Держгеокадастру у м. Харкові про визнання недійсним рішення, скасування рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання припиненим права власності на земельну ділянку.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року, вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року скасовано, рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року заходи забезпечення позову були скасовані.

22 грудня 2016 року державним реєстратором Чугуївської міської ради Каліберди А.А. від 22 грудня 2016 року № 33105986 прийнято рішення про реєстрацію скасування обтяжень вказаної земельної ділянки.

23 грудня 2016 року ОСОБА_2 здійснила відчуження належного їй на праві власності нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу.

Зазначає, що ОСОБА_2 відчужила спірне нерухоме майно, достовірно усвідомлюючи, що ухвала Київського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою цього ж суду від 23 березня 2016 року, не набрала законної сили.

Позивач стверджував, що договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Як на підставу позову позивач вказав на статтю 234 ЦК України, стверджуючи, що вчинення цього правочину було направлено на ускладнення виконання негативного для неї рішення судом касаційної інстанції у справі № 640/4283/16-ц, розгляд якої мав відбутися 22 серпня 2016 року.

Враховуючи викладене, позивач просив: визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23 грудня 2016 року, серія та номер 3397, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. недійсним (фіктивним) в частині купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо переходу права власності на дану земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за № 33124020 від 23 грудня 2016 року 11:58:12.

15 лютого 2018 року ОСОБА_6 – представник ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відзив мотивовано тим, що  на час укладення правочину купівлі-продажу земельна ділянка, площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , під забороною не перебувала. Зазначає, що 23 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позички житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняла в строкове безоплатне користування житловий будинок за вказаною адресою.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23 грудня 2016 року, серія та номер 3397, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., укладений між  ОСОБА_2  та ОСОБА_3 ,  недійсним в частині купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Застосовано наслідки недійсності правочину у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо переходу права власності на дану земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою:  АДРЕСА_1 , від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за № 33124020 від 23 грудня 2016 року 11:58:12.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відчуження об`єкту нерухомого майна відбулося під час дії ухвали про заборону його відчуження, а тому є протиправним та таким, що порушує публічний порядок. Вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо переходу права власності на вказану земельну ділянку суд першої інстанції вважав такою, що підлягає задоволенню як похідна від вимоги про визнання правочину недійсним.

25 січня 2021 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір купівлі-продажу житлового будинку літ. А-2 та земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , виконано, що не свідчить про фіктивність цього правочину. При цьому ОСОБА_2 разом з дітьми проживає за іншою адресою, а саме в буд. АДРЕСА_2 , а тягар по утриманню нерухомого майна несе новий власник – ОСОБА_3 . Зазначає, що судом першої інстанції не встановлено наявність умислу з боку відповідачів на вчинення правочину. При цьому суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач посилався на фіктивність правочину, а не на порушення публічного порядку. Крім того, вимога про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним розглядалась і у справі № 640/1752/17 вже ухвалено рішення, яке набрало законної сили.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право  скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України – в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Матеріали справи свідчать, що в провадженні Київського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 640/4283/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ХМР, Управління Держгеокадастру у м. Харкові про визнання недійсним рішення, скасування рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання припиненим права власності на земельну ділянку.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року, задоволена заява ОСОБА_1 .

Заборонено відчуження належної ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11-12, 17-18 т. 1).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними пункти 63, 63.1 рішення 2 сесії 7 скликання ХМР від 23 грудня 2015 року (серія та номер: 48/15) про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок.

Скасовано рішення № 27852638 від 18 січня 2016 року 16:52:54 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано припиненим право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 19-27 т. 1).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_7 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , задоволена.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року скасовано.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ХМР, Управління Держгеокадастру у м. Харкові про визнання недійсним частини рішення, скасування рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання припиненим права власності на земельну ділянку відмовлено (а. с. 28-31 т. 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року скасовано, рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року залишено без змін (а. с. 32-36 т. 1).

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка виділялась в натурі між уже сформованих земельних ділянок, належних іншим власникам, тому необхідно погоджувати межі земельної ділянки між суміжними власниками та землекористувачами.

ОСОБА_2 приватизовано частину земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивача і зазначені порушення законодавства призвели до негативних наслідків для позивача.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 березня 2016 року, були скасовані (а. с. 45-46 т. 1).

22 грудня 2016 року державним реєстратором Чугуївської міської ради Каліберди А.А. від 22 грудня 2016 року прийнято рішення про реєстрацію припинення обтяжень вказаної земельної ділянки, індексний номер 33105986.

23 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала у власність (продала), а ОСОБА_3 прийняв у власність (купив) житловий будинок АДРЕСА_3 та земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за реєстровим № 3397 (а. с. 50-53 т. 1).

В пунктах 2.2., 4.2. договору купівлі-продажу сторони зазначили, що підписання цього договору свідчить про проведення з продавцем розрахунку у повному обсязі та про відсутність з його боку будь-яких претензій фінансового характеру відносно покупця; нерухомість, яка продається за цим договором, вважається переданою покупцеві після передачі повного комплекту ключів від житлового будинку, що є предметом цього договору, яка здійснюється після отримання продавцем грошей від продажу цього житлового будинку.

Право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належним чином зареєстровано 23 грудня 2016 року 11:50:04, номер запису про право власності: 18245286 (а. с. 47-49 т. 1).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на підстави, передбачені статтею 234 ЦК України.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.  

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-197цс14.

При виборі і застосування норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки суду щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК країни).

Обставини укладення між ОСОБА_2  та ОСОБА_3  договору купівлі-продажу нерухомого майна, у тому числі земельної ділянки №  НОМЕР_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , буди предметом судового розгляду.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між сторонами 23 грудня 2016 року, в частині відчуження земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним відмовлено (а. с. 95-105 т. 1).

За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Матеріали справи не містять наданих позивачем доказів вчинення фіктивного правочину з боку обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору купівлі-продажу без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . При цьому обґрунтував рішення посиланням на вимоги статті 228 ЦК України, на які позивач як на підставу позову, не посилався.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в позову ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За правилами пунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати, понесені ОСОБА_3 за подачу апеляційної скарги, документально підтверджуються в розмірі 1 920,00 грн (а. с. 10 т. 3).

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 920,00 грн.

Керуючись статтями 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євгена Михайловича про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним (фіктивним) залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на косить ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 1 920,00 грн (одна тисяча дев`ятьсот двадцять грн).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 09 квітня 2021 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді О.М.Хорошевського

В.Б.Яцини