ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

06 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 160/11986/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді  Бишевської Н.А. (доповідач),

                               суддів:  Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,     

розглянувши в порядку письмового провадження  апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №160/11986/20

за позовом   ОСОБА_1  до  Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області   третя особа: Державна судова адміністрація України, Головне управління   Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області  

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про:

визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області   щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період квітень-серпень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47'320грн.00коп.;

зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 30% від посадового окладу, що загалом складає 175'907грн.53коп., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період квітень-серпень 2020 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що працює на посаді судді Самарського районного суду м.Дніпропетровська, однак, суддівську винагороду  йому за період з квітня по серпень 2020 року нараховано та виплачено на підставі ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, а не ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення прав та гарантій.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції фактично виходив з того, що в спірному випадку під час визначення розміру суддівської винагороди позивача, застосуванню підлягають положення  Конституції України  та  Закону України «Про судоустрій та статус суддів».  При цьому суд, з посиланням на положення  статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вказав на те, що в спірному випадку застосуванню підлягають норми  Конституції України  як норми прямої дії. З цих підстав, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у спірний період з обмеженнями, передбаченими  статтею 29 Закону №294-IX  (в редакції  Закону №553-IX) діяв з порушенням вимог  статтей 130 Конституції України  та статті 135 Закону №1402-III, що у свою чергу призвело до порушення прав позивача та його гарантій незалежності судді.

Не погодившись з рішенням суду, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що в спірному випадку відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених  Законом №294-IX  (в редакції  Закону №553-IX). При цьому, за позицією скаржника, прийняття 28.08.2020 Конституційним Судом України рішення №10-р/2020 на спірні правовідносини не може впливати, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до його прийняття.

Також, не погодившись з рішенням суду, Державна судова адміністрація України завернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що указом Президента України №201/2010 від 20.02.2010 року позивач призначений на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська строком на 5 років. Указом Президента України №157/2017 від 12.06.2017 року позивача призначено на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська безстроково.

У період з 01.01.2020 по 31.03.2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувся посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавка за вислугу років 20% від посадового окладу.

За період з квітня по серпень 2020 року позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, а саме 47'230,00 грн.

Відповідно до довідки від 19.10.2020 року №  Б-с-1554, загальний розмір обмеження суддівської винагороди у визначений період становить 172971,99 грн.

Не погодившись з обмеженням розміру суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з позовом.

За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Так, за змістом частини другої  статті 135 Закону № 1402-VIII  суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої наведеної статті (яка згідно з  Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020  діє в редакції  Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Встановлені обставини справи, які фактично і стали підставою для звернення позивача із цим позовом до суду, свідчать про те, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у періоді з 18.04.2020 по 28.08.2020 здійснювалося нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди у розмірі меншому, ніж те визначено  статтею 135 Закону №1402-VIII.

Така ситуація зумовлена набранням 18 квітня 2020 року чинності  Законом №553-ІХ, яким  Закон №294-ІХ  доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення  Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28  серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС).

Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).

Отже, вказаним Законом   визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався із положеннями  статті 135 Закону № 1402-VIII.

Водночас,  Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020  визнано такими, що не відповідають  Конституції України  положення частин першої, третьої  статті 29 Закону №294-ІХ.

Конституційним Судом України визнано, що скасування чи зміни законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті  6, частині другій статті  19, статті  130 Конституції України.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір винагороди судді встановлений  Законом № 1402-VIII  та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Так, у відповідності до  статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Закон № 1402-VIII, з огляду на свою назву та сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні  статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини першої  статті 135 Закону № 1402-VIII  суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що зміни до наведеного Закону  в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (з квітня по серпень 2020 року) не вносилися.

Стосовно посилань відповідача на набрання чинності  Законом № 553-ІХ  (яким  Закон № 294-ІХ  доповнено статтею 29) як на правову підставу для обмеження виплати суддівської винагороди, то суд апеляційної інстанції зазначає, що цей  Закон не є законом про судоустрій та ним не вносилися зміни до  Закону № 1402-VIII  (стосовно розміру суддівської винагороди).

Суд зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми  статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей  закон  прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень  Закону № 294-ІХ  (у редакції  Закону №  553-ІХ).

Слід також зауважити, що  Закон №  294-ІХ  (у редакції  Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій  статті 95 Конституції України  та деталізовані у  БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.  Конституція України  не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Отже, за такого правового регулювання, суд апеляційної погоджується з висновками суду першої інстанції, що під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірному періоді (квітень-серпень 2020 року) відповідач мав керуватися виключно нормами  статті 135 Закону № 1402-VIII,  а норми інших законодавчих актів до спірних правовідносин застосовуватися не можуть.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 за якою розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності  Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь  Закону № 1402-VIII.

У даному судовому рішенні Верховний Суд, в контексті заявлених позовних вимог щодо донарахування та виплати не отриманих коштів за період з 18.04.2020 року (суддівської винагороди, розмір якої був обмежений на підставі  статті 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ), звернув увагу на процедуру бюджетного фінансування судів та вказав на необхідність з`ясування в спірному випадку причин невиплати суддівської винагороди у повному обсязі (у відповідності до  статті 135 Закону №1402-VIII, без застосування встановлених  статтею 29 Закону №294-IX  (в редакції  Закону №553-IX) обмежень) у спірному періоді.

Так, Суд виокремив дві причини, які б могли зумовити виплату суддівської винагороди у неповному обсязі.

Перша причина, у разі якщо розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня (суду або ж територіальному управлінню ДСА) на ці потреби були виділені кошти у недостатньому розмірі, тобто у розмірі меншому, ніж те передбачено  статтею 135 Закону №1402-VIII  без будь-яких обмежень. В цьому випадку, як вказав Суд, невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (окрім Верховного Суду), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

Друга причина, у разі  якщо ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, виділила розпоряднику нижчого рівня достатньо коштів для виплати суддівської винагороди з урахуванням вимог  статті 135 Закону №  1402-VIII  (затвердивши відповідний кошторис), але розпорядник нижчого рівня розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені  статтею 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ). В такому випадку, як зазначив Суд, є підстави стверджувати, що невиплата суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень розпорядника нижчого рівня, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Отже, з урахуванням вищевказаних висновків Верховного Суду, визначальним у цій справі є встановлення обставин, чи були виділені відповідачу  Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня, кошти на виплату позивачу у спірний період (квітень-серпень 2020 року) суддівської винагороди у повному обсязі з урахуванням вимог  статті 135 Закону №1402-VIII, або ж кошти були виділені з урахуванням обмежень, які встановлені  статтею 29 Закону №294-IX  (в редакції  Закону №553-IX). При   розгляді даної категорії  справ,  на запити суду, відповідач надає  відповіді  щодо  того, що кошти   на виплату  суддівської винагороди виділялись станом на  квітень 2020 року.  В доводах  апеляційної скарги  по даній справі, відповідач не вказує  про відсутність  коштів,  а з  посисланням  на  зміни в  законодавстві,  зазначає, що з 18.04.2020 року не мав правових підстав для  нарахування та  виплати суддівської винагороди  поза межами видатків державного бюджету та  без застосування обмежень, встановлених законом  України « Про Державний бюджет України на 2020 рік».   

З огляду на вищевикладене, та встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірному періоді відповідач був зобов`язаний здійснювати нарахування та виплату позивачеві суддівської винагороди у повному обсязі у відповідності до  статті 135 Закону №1402-VIII, без застосування встановлених  статтею 29 Закону №294-IX  (в редакції  Закону №553-IX) обмежень.

Оскільки встановлені обставини справи свідчать про те, що нарахування та виплата позивачу у спірному періоді суддівської винагороди у неповному обсязі є наслідком вчинення дій Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у спірному випадку належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання саме Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити позивачеві донарахування недотриманих коштів.

Аргументи скаржника в апеляційній скарзі з приводу того, що  рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. № 10-р/2020  не впливає на спірні правовідносини (що охоплюють період квітень-серпень 2020 року), на думку суду апеляційної інстанції, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення  Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень  ст.130 Конституції України,  Закону №1402-VIII, не може бути врегульований розмір суддівської винагороди.

Тобто, у спірному випадку визначальним є те, чи правильно застосовано відповідачем законодавство України, в частині визначеного розміру суддівської винагороди, з врахуванням наявності конкуренції норм права, якими, у спірному періоді, по різному визначався розмір суддівської винагороди.

Таким чином, дослідивши встановленні обставини справи, аргументи відповідача, з якими останній пов`язує незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316,  321,  322,  325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі №160/11986/20 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328,  329 КАС України.

Головуючий - суддя                                                                      Н.А. Бишевська

                               суддя                                                                      І.Ю. Добродняк

                               суддя                                                                      Я.В. Семененко