ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2321/21 Справа № 199/11613/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

                               головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

                               суддів        - Деркач Н.М., Демченко Е.Л.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за заявою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання

та заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню

по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 , третя особа: Амур-Нижньодніпровський РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, про звернення стягнення на майно та виселення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

17 березня 2016 року АТ КБ “ПриватБанк” звернувся до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання у цивільній справі № 199/11613/13 за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 , третя особа: Амур-Нижньодніпровський РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про звернення стягнення на майно та виселення (том 1 а.с.160).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2020 року заяву АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів – задоволено. Поновлено АТ КБ «ПриватБанк» строк для пред`явлення до виконання виконавчих листів з виконання рішення суду від 22 січня 2014 року по цивільній справі №199/11613/13 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно, виселення. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню – відмовлено (том 2 а.с.99-102).

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати, заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню — задовольнити (том 2 а.с.105-109).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що в провадженні суду знаходилася цивільна справа за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про звернення стягнення та виселення, яка 22 січня 2014 року судом розглянута з винесенням рішення. Вказаним рішенням позовні вимоги задоволенні частково – у рахунок погашення заборгованості перед публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» ОСОБА_1 за договорами кредиту №DNUHGI0000003608 від 22 лютого 2008 року в розмірі 93150,16 доларів США, яка складається з: 32603,89 доларів США - заборгованість за кредитом; 19361,60 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4143,80 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 32575,35 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина); 4434,23 доларів США - штраф (процентна складова), звернути стягнення згідно іпотечного договору №DNUHGI0000003608 від 22 лютого 2008 року на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 37,10 кв.м., житловою площею 21,10 кв.м., шляхом проведення прилюдних торгів, з початковою ціною, яка встановлюється на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності в мехаж процедури виконавчого провадження.

Звертаючись до суду з даною заявою, позивачем наголошено на тому, що ним пропущено строк для звернення до виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення, ним отримано з пропуском строку звернення його до виконання.

Як встановлено судом, копію заочного рішення та виконавчі листи було отримано в архіві канцелярії суду 04 грудня 2015 року. Виконавчі листи було видано із зазначенням строку пред`явлення до виконання до 07 липня 2015 року.

При з`ясуванні причин пропуску строку для пред`явлення виконавчих листів по даній справі, суд першої інстанції встановив, що представник позивача звертався із заявою про видачу виконавчих листів до суду 20 березня 2014 року (а.с. 71 т.1), проте судом після набрання рішенням законної сили на вказану заяву виконавчі листи позивачу не видавалися, будь-якої відповіді не надавалось. Представник позивача повторно звернувся до суду із заявою про видачу виконавчих листів 07.12.2015 року, та отримав виконавчі листи 07.12.2015 року, тобто на час їх видачі строк пред`явлення їх до виконання був пропущений.

За таких обставин суд вважав, що позивач здійснив дії, направлені на виконання судового рішення, у встановлений законом строк, проте з причин, які не залежали від волі позивача, останній не зміг реалізувати своє право.

Задовольняючи вимоги заяви АТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із їх обґрунтованості та доведеності.

Відмовляючи в задоволені заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із її безпідставності.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення, повинен з`ясувати питання чи не виконано рішення, чи не втратило воно законної сили, щодо причин пропуску пред`явлення до виконання виконавчого документа та залежно від встановлених обставин та характеру причин зробити висновок про їх поважність чи неповажність, а відтак дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Стягувач, який пропустив строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, може звернутися із заявою до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку.

Така заява розглядається судом у десятиденний строк (ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження») і за наслідками розгляду постановляється відповідна ухвала.

У разі пропуску строку давності пред`явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин він може бути поновлений, якщо інше не встановлено законодавством. Поважними причинами визнаються такі обставини суб`єктивного і об`єктивного характеру, які перешкодили стягувачу вчинити у встановлений строк дії по пред`явленню виконавчого документа до виконання.

Підставою для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є факт пропуску стягувачем такого строку з поважних причин.

Поважність причин пропуску строку є оціночним поняттям та має встановлюватись в кожному окремому випадку на підставі відповідних доказів, які у свою чергу оцінюються судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий лист до примусового виконання.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знайти про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Враховуючи те, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, реальне виконання рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковою складовою реалізації особою права на справедливий суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, що підтверджується висловленою Європейським судом з прав людини правовою позицією у «пілотному» рішенні «Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15.10.2009 (заява № 40450/04) і в багатьох інших справах як щодо України, так і щодо інших країн, колегія суддів вважає, що судове рішення про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів, прийняте правомірно.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції в повній мірі були досліджені обставини справи та ухвалено обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки банком пропущено строк з 07.07.2015 по 17.11.2020, тобто 5 років 4 місяці та 10 днів, колегія суддів вважає недоречними, оскільки, Банк звернувся до суду з заявою про поновлення строку 17 березня 2016 року, а у зв`язку з постійним оскарженням та затягуванням процесу відповідачем, розгляд заяви відбувся 20 листопада 2020 року.

Доводи апеляційної скарги щодо невірного вирішення заяви відповідача, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Так, підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, визначені у ч. 2 ст. 432 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

При цьому, словосполучення «або з інших причин» стосується словосполучення «якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням» та не надає розширеного тлумачення підстав, за наявності яких суд може визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяють на дві групи: 1) матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання); 2) процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви, оскільки заявником як в суді першої інстанції так і апеляційній інстанції не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог та не доведено наявності правових підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа в розумінні положень ст. 432 ЦПК України.

Посилання в заяві на те, що банк пред`явив виконавчий лист до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки строк пред`явлення виконавчого листа до виконання поновлено.

Інші доводи апеляційної скарги апелянта не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої п.1 ст..6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: