Машівський районний суд  Полтавської області

Справа № 2-217/2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

 І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

25 травня 2010 року. Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого – судді                         Кравець С.В.

за участю: секретаря                         Кульчицької І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Машівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Машівському районі Полтавської області про стягнення підвищення до пенсії, -

відповідно до ч.3 ст. 209 ЦПК України в судовому засідання 25 травня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частину Рішення, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2010 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.  Відповідач всупереч Рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007р. та 22.05.2008 року, яким були визнані  неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України» на 2007 та 2008, в тому числі й щодо зупинення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та всупереч ст. 22 Конституції України, з 09.07.2007р. по 01.03.2010р. здійснював нарахування та виплату всупереч законодавства.  У зв’язку з наведеним позивач просить поновити строк звернення до суду, визнати протиправною відмову відповідача в здійсненні перерахунку пенсії, зобов’язати його здійснити перерахунок пенсії та провести виплати з 01.01.2006р. по 31.12.2009р.

Ухвалою Машівського районного суду від 25.05.2010р. вимоги позивача в частині стягнення підвищення до пенсії за 2006-2008 рр. – залишено без розгляду.

Відповідач надав заперечення на позов, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовується лише для визначення розмірів пенсій визначених цим законом, і на правовідносини визначені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не розповсюджується. У 2007р. передбачені були виплати лише дітям війни, які є інвалідами, а в подальшому зазначені виплати здійснювалися на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008р. у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, оскільки на законодавчому рівні не було вирішено питання щодо фінансування цих виплат відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

В судове засідання позивач та представник відповідача не з’явились, про час та місце слухання справи були повідомлені своєчасно та належним чином, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі. В зв’язку з наведеним суд вирішив можливим розглянути справу у відсутність сторін.

Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку.

Судом установлено, що позивач має статус «Дитини війни», що підтверджується пенсійним посвідченням  № НОМЕР_1 від 01.06.1987  року   ( а.с. 5 ), а тому він відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме: підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

З довідки відповідача вбачається, що з 01.01.2009р. виплати підвищення до пенсії як «дитині війни» позивачу проводяться в розмірі по 49, 80 грн. ( а.с. 14).  

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як убачається з матеріалів справи виплата підвищення «дітям війни» у 2009 році здійснювалася на підставі п. 8 постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 р. «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» в розмірі 49,8 грн.

Разом з тим, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру виплати підвищення до пенсії «дітям війни» підлягає застосуванню норма ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

При цьому слід враховувати, що п.6 ч.1 ст.92 Конституції України передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім – своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

Статтею 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу  та  для  тих,  хто  відноситься  до  основних  соціальних і демографічних груп  населення,  діє в  розмірах,  що  діяли  у  грудні 2008 року. Законом України від 06.11.2009р. внесені зміни до зазначеної статті, де прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з листопада 2009р. складає 573 грн.

Таким чином, за період з 01.01.2009 року по жовтень 2009 року необхідно було нараховувати та виплачувати позивачу по 149,4 грн. щомісячно, а  з листопада по грудень 2009р. по 171, 9 грн. (498 х 30%, 573х30%), а всього за 12 місяців 2009 року – 1837, 8 грн. Разом з тим, оскільки у 2009р. позивачу здійснювалися виплати на підставі постанови № 530 від 28.05.2008р. в розмірах по 49, 8 грн. щомісячно, а тому сума, що повинна бути нарахована та виплачена складає  за 2009 рік - 1240, 2 грн. ( 1837, 8 – 597, 6 ).

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

           Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

            За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

            З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем, і вважає, що вказані доводи не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Разом з тим, суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, оскільки за змістом ст. 257 ЦК України загальна позовна давність складає 3 роки, позивач звернувся з вимогою до суду про перерахунок пенсії у квітні 2010р., а тому строк давності на даний час не сплив.

Крім цього, суд вважає, що вимога позивача про визнання протиправною відмову відповідача в проведенні перерахунку задоволенню не підлягає, оскільки з матеріалів справи та доказів наданих сторонами вбачається, що з вказаною завою позивач до відповідача не звертався і відповідач такої відмови не надавав.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки позов задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 0, 68 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7, 4 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 64 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Машівському районі Полтавської області про стягнення підвищення до пенсії – задоволити частково.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Машівському районі Полтавської області   здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням здійснених за цей період виплат.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Машівському районі Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 0, 68 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7, 4 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Машівський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: ( підпис )

Копія вірна:

Суддя Машівського районного суду                             С.В. Кравець

Повний текст Рішення виготовлено та підписано 26 травня 2010 року.