Справа № 307/3210/20

                                                        Провадження № 2/307/1549/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       31 березня 2021 року                                                        м. Тячів

       Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Стецюк М.Д., за участю секретаря судового засідання Цех Г.М., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Тячівської районної ради Закарпатської області Кохман М.В., третьої особи на стороні відповідача  ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Тячівської районної ради Закарпатської області, Відділу управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області, третьої особи на стороні відповідача  ОСОБА_2  про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до Тячівської районної ради Закарпатської області, Відділу управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області, третьої особи на стороні відповідача  ОСОБА_2  про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі

Позовні вимоги позивачка мотивувала тим, що згідно наказу відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 66-к від 07 лютого 2019 року "Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією Комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", з 14 лютого 2019 року її було звільнено з 1,0 посади лікаря-стоматолога. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області у справі №307/791/19 (провадження № 2/307/896/19) від 14 квітня 2020 року визнано незаконним та скасовано наказ відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 66-к від 07 лютого 2019 року "Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" в частині звільнення її з 1,0 посади лікаря-стоматолога. Вказане рішення суду залишено в силі постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року. На виконання даного рішення вона через свого представника звернулася до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області із заявою про звернення до виконання та відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 16 квітня 2019 року. 07 травня 2019 року старшим державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59051516. 14 травня 2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області під час примусового виконання виконавчого листа про поновлення її на роботі встановлено, що наказом № 55-о від 25 квітня 2019 року "Про виконання та рішення Тячівського районного суду в Закарпатській області від 14.04.2019 року справа № 2/3707/896/19 копії Тячівського районного суду від 16.04.2019 року для відому", який був виданий виконуючим обов`язків начальника ВОЗ ОСОБА_4 , її поновлено на роботі. Однак, у зв`язку з відмовою боржника пред`явити трудові книжки працівників з внесеними до них відповідними записами про поновлення на роботі відповідно до ч. 2 ст. 65 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем складено відповідний акт та накладено на боржника постановою від 15.05.2019 року за невиконання рішення суду штраф у розмірі 5100 грн. Також, 30.05.2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області повторно складено акт про відмову надання підтверджуючих документів про внесення запису до трудових книжок стягувачів та повторно накладено штраф на боржника в розмірі 10200 грн. Щодо вищевказаних неправомірних дій посадових осіб відділу охорони здоров`я Тячівської РДА Тячівським ВП ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070160000537 від 07.06.2019 року за ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України. Вважає, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків та фактичне допущення до роботи такого працівника з можливістю виконання своїх обов`язків. Однак, незважаючи на вищезазначений наказ позивачку не допущено до виконання своїх попередніх обов`язків, не внесено записи до її трудової книжки, а відтак, на її думку рішення суду не виконане, а тому на її користь необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, включно до дня звернення з даним позовом до суду. У зв`язку з ліквідацією КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» та відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області вищевказані суми необхідно стягувати з відповідача Тячівської районної ради Закарпатської області як засновника, оскільки, згідно п. 1.3. Статуту Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», затвердженого рішенням Тячівської районної ради Закарпатської області № 348 від 20 листопада 2017 року, засновником Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» є Тячівська районна рада Закарпатської області. Просить стягнути з відповідача Тячівської районної ради Закарпатської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15 лютого 2019 року по 27 жовтня 2020 року в сумі 264700,71 грн.

В подальшому, 20 листопада 2020 року позивачка подала суду заяву про зміну підстав позову, в якій зазначила, що даний позов про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу пред`явлено до Тячівської районної ради Закарпатської області, яка несе субсидіарну відповідальності за невиконання створеним та в подальшому ліквідованим цим органом КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка». Такий обов`язок у органу місцевого самоврядування виникає через ліквідацію комунального підприємства з працюючими у ньому працівниками. Після ухвалення рішення суду та звернення його до негайного виконання, наказом виконуючого обов`язки начальника відділу охорони здоров`я Тячівської РДА Шелевера Є.М. за № 55-о від 25 квітня 2019 року позивачку було поновлено на роботі. Однак, не дивлячись на факт її та ще 22 осіб поновлення на роботі, посадовою особою  ОСОБА_5 , однак вже в особі Голови ліквідаційної комісії в умовах конфлікту інтересів 01 липня 2019 року було подано заяву до державного реєстратора про ліквідацію комунального підприємства. Таку заяву було подано, як без належного вивільнення відповідно до норм працюючих на ньому працівників, так і взагалі без ліквідаційного балансу, що було зроблено умисно для уникнення матеріально - правової відповідальності в частині виплати заробітної плати та відшкодування завданих незаконним звільненням збитків. Розглядаючи цивільну справу № 307/791/19, суд апеляційної інстанції намагаючись встановити правонаступника, матеріально-відповідальну особу, за наслідками незаконного звільнення особи, постановив ухвали про витребування доказів від 02 вересня 2019 року та від 04 грудня 2019 року, якими витребував ліквідаційний баланс та інші необхідні документи, які складаються в обов`язковому порядку при ліквідації підприємства. З наданих відповідей на виконання цих ухвал вбачається, що відділ управління майном району Тячівської районної ради листом від 05 вересня 2019 року повідомив, що Тячівська районна рада Закарпатської області своїм рішенням від 21 лютого 2019 року за № 570 надала згоду відділу охорони здоров`я Тячівської РДА на передачу матеріальних цінностей (стоматологічні установки, медичні інструменти тощо), які використовувалися в роботі стоматологічних кабінетів, відповідним сільським, селищним радам та КЗ «Тячівська районна поліклініка», а відділ охорони здоров`я Тячівської РДА інформував суд, що все майно КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» знаходиться на балансі Тячівської міської ради, амбулаторії передані на баланс відповідних сільських, селищних рад, а відомості про перелік майна та його балансову вартість за наслідками ліквідації стоматологічної поліклініки передані на зберігання до Тячівського районного архіву РДА. У свою чергу архівний відділ Тячівської РДА листами від 02 грудня 2019 року та 03 грудня 2019 року повідомив суд, що надати документи щодо результату розподілу майна (розподільчий баланс, акт передачі майна тощо), яке залишилося після ліквідації КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» немає можливості, оскільки на зберігання до архіву були передані справи з кадрових питань за 2018-2019 роки, а інші документи, які б стосувалися діяльності стоматологічної поліклініки, на державне зберігання не передавалися, для їх отримання належить звертатися до ВОЗ Тячівської РДА. ГУ ДПС України у Закарпатській області листом від 19 грудня 2019 року за № 5356/10/07-16 повідомило апеляційному суду, що ліквідаційний баланс юридичної особи КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» до Тячівського управління не подавався, дані про передачу майна правонаступникам після ліквідації юридичної особи відсутні. Заперечуючи субсидіарність своєї відповідальності, за наслідками грубого порушення порядку вивільнення працівників та ліквідації підприємства, відповідач - засновник Тячівська районна рада Закарпатської області вказує на відсутність в її розпорядженні майна, а відтак і неможливість за рахунок такого майна виконання зобов`язань щодо виплати заробітної плати. Однак, це не відповідає дійсності, що підтверджується проведеною на підприємстві станом на 01 листопада 2018 року інвентаризацією та описом товарно - матеріальних цінностей основних засобів, малоцінного та м`якого інвентаря, який складався станом на 01 листопада 2018 року. Окрім цього, підставами виникнення субсидіарної відповідальність Тячівської районної ради Закарпатської області щодо виплати заробітної плати є те, що цей обов`язок виник іще до державної реєстрації КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», оскільки у відповідності до ч. 4 ст. 96 ЦК України особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Вважає, що Тячівська районна рада Закарпатської області, затверджуючи Статут КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» взяла на себе та на новостворений за її рішенням комунальний заклад, обов`язки по працевлаштування та виплати заробітної плати позивачців, оскільки 02 січня 2018 року її було прийнято на роботу в порядку переведення з КЗ «Тячівська районна поліклініка» в новоутворений КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», що стверджується записами в її трудовій книжці. На думку позивачки Тячівська районна рада Закарпатської області як засновник КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» має відповідати за зобов`язаннями створеної нею юридичної особи з приводу її працевлаштування та виплаті їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення її на роботі, оскільки ці відносини виникли до державної реєстрації юридичної особи КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка». Таким чином, у зв`язку з ліквідацією КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», так само як і ліквідації відділу охорони здоров`я Тячівської РДА, саме Тячівська районна рада Закарпатської області як засновник має нести відповідальність за зобов`язання створеної нею юридичної особи. Як на підставу заяви про зміну підстав позову посилається на п. 1 абзацу а) ч. 1 ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої, управління закладами охорони здоров`я, які належать територіальним громадам або передані їм, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення знаходиться у віданні виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, також на п. 5.1.2 Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», затвердженого рішенням Тячівської районної ради № 348 від 20 листопада 2017 року, відповідно до якого відділ охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області є уповноваженим органом управління КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», також на п. 5.1.1. Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», відповідно до якого засновником КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» є Тячівська районна рада Закарпатської області. Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань 01 липня 2019 року до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» на підставі рішення Тячівської районної ради Закарпатської області «Про державну реєстрацію припинення комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом ліквідації № 511 від 29 листопада 2018 року, а також з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 03 лютого 2020 року було внесено до реєстру запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, також на п.1.1 та 1.7 Розділу 1 Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», відповідно до яких цей заклад комунальної форми власності, покликаний безпосередньо реалізувати конституційне право населення району на одержання кваліфікованої медичної стоматологічної допомоги і є неприбутковою організацією, а п. 6.2. Розділу 6 Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», відповідно до якого майно закладу є комунальною власністю територіальних громад району і закріплюється за ним на праві оперативного управління. Також вважає, що ліквідація вищевказаної юридичної особи була проведена з порушенням Статуту та чинного законодавства України на момент прийняття рішення про ліквідацію, без затвердження ліквідаційного балансу та наступного його подання ДПС за основним місцем обліку, а також, незважаючи на те, що рішенням суду її та ще 22 працівників було поновлено на роботі, в зв`язку з чим вважає, що єдиним належним та реальним способом захисту її порушених прав є ухвалення рішення суду про стягнення з відповідача Тячівської районної ради Закарпатської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення його на роботі, відповідач Тячівська районна рада Закарпатської області як засновник юридичної особи КЗ « Тячівська районна стоматологічна поліклініка» повинна нести повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, якої вона є засновником, в тому числі обов`язки, які виникають з трудових відносин щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення роботі.

В подальшому, 01 лютого 2021 року позивачка подала суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначила, що в зв`язку з тим, що 17 грудня 2020 року нею було подано суду клопотання про залучення в якості співвідповідача по справі Відділ управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області та ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 січня 2021 року таке клопотання було задоволено, просить стягнути з Тячівської районної ради Закарпатської області та Відділу управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15 лютого 2019 року по 27 жовтня 2020 року в сумі 264700,71 грн.

17 листопада 2020 року представник відповідача Тячівської районної ради Закарпатської області подав відзив на позовну заяву у якому просить у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затриманні виконання рішення про поновлення на роботі відмовити, оскільки Тячівська районна рада Закарпатської області в даній цивільній справі являється неналежним відповідачем. Посилається на ст. 96 ЦК України, яка визначає відповідальність юридичних осіб, та відповідно до якої юридична особа самостійно відповідає за своїм зобов`язанням усім належним їй майном, а згідно ч. 3 цієї статті учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами за законом. Статут КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», який розроблений та затверджений у 2017 році теж не передбачає, що засновник Тячівська районна рада Закарпатської області відповідає за зобов`язаннями КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка». 01 липня 2019 року згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб юридична особа КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» припинила своє існування шляхом зняття її з реєстрації. Відповідно до КЗпП України стороною у трудовому договорі є роботодавець, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності та господарювання, фізична особа, яка використовує найману працю, яка найняла працівника за трудовим договором, (контрактом). Згідно п.5.3.5 Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» затверджує штатний розпис Закладу, кошторис, тарифікаційні списки та тарифи на платні послуги, а згідно п.5.4.6 Статуту укладає договори, в тому числі колективний договір, видає доручення, закриває рахунки закладу у банківських установах, у відділеннях Державного казначейства. Позивачка ОСОБА_3 зазначає у позовній заяві, що вона була прийнята на роботу та звільнена із роботи згідно наказу № 66 -к від 07 лютого 2019 року відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області у зв`язку із ліквідацією КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка». Із вищезгаданого наказу вбачається, що роботодавцем для позивача є КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», яка повністю ліквідована та знята з реєстрації 01 липня 2019 року. Ліквідація «Тячівської районної стоматологічної поліклініки» є свідченням того, що Тячівська районна рада Закарпатської області не являється відповідачем по справі. Просить у задоволенні позову відмовити.

08 грудня 2020 року представник відповідача Тячівської районної ради Закарпатської області подав відзив на заяву про зміну підстав позову, в якому зазначив, що вимоги позивачки у цій заяві про те, що Тячівська районна рада Закарпатської області несе субсидіарну відповідальність за невиконання зобов`язань створеної КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» є надуманими та не відповідають ЦК України, КЗпП України, Господарському кодексу України, Закону України «Про господарські товариства» та Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка». З моменту реєстрації Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» являється юридичною особою і відповідно до ст. 96 ЦК України самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами. У Статуті КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» теж ніде не зазначено, що за зобов`язання КЗ відповідає учасник (засновник), в даному випадку Тячівська районна рада Закарпатської області і таким чином юридична особа КЗ «Тячівська стоматологічна поліклініка» самостійно відповідає за свої зобов`язання. У березні 2019 року позивачка звернулася до суду із позовом та просила визнати незаконним та скасувати наказ відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації «Про звільнення у зв`язку з ліквідацією комунального закладу КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» та поновити її на роботі. 16 квітня 2019 року рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області скасовано наказ відділу охорони здоров`я Тячівської РДА про звільнення ОСОБА_3 у зв`язку з ліквідацією КЗ та поновлено позивачку на роботі. Вважає, що дане рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року в частині поновлення позивачки на роботі в КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» є незаконними, оскільки розірвання трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП України при ліквідації підприємства має значення сам факт ліквідації організації. Ліквідація організації – це самостійна підстава розірвання трудового договору із працівником, не дивлячись на те, що на час постановлення рішення КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» ще не була знята із реєстрації, але вона була в процесі повної ліквідації. Пред`являти позов про поновлення на роботі під час ліквідації підприємства не можна, суд повинен був відмовити у відкритті провадження в частині поновлення на роботі за ст. 186 п. 6 ЦПК України у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Станом на теперішній час позивачка не може поновитися на роботі в КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», тому що такої юридичної особи не існує, але згідно вищевказаних рішень суду позивачку поновлено саме в КЗ «Тячівську районну стоматологічну поліклініку», яка згідно виконавчого провадження має бути боржником. Оскільки КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» 01 липня 2019 року знята із реєстрації та ліквідована як юридична особа, то не може являтися боржником, а тому позивачка на власний розсуд визнала боржником Тячівську районну раду Закарпатської області. Таким чином, у зв`язку з ліквідацією КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» Тячівська районна рада Закарпатської області не несе відповідальності за зобов`язання створені даною юридичною особою, а юридична особа самостійно відповідає за свої зобов`язання усім майном, що їй належить. Отже, засновники господарського товариства не відповідають за борги товариства за винятком, якщо така відповідальність передбачена спеціальним законом або засновники затвердять статут, в якому буде прописано умова про відповідальність засновника. Що стосується субсидіарної відповідальності, то така відповідальність передбачена ст. 619 ЦК України і це є додаткова відповідальність осіб, які разом із боржником відповідають у випадках, передбачених законом або договором. У даному конкретному випадку Тячівська районна рада Закарпатської області не підпадає під норму ст. 619 ЦК України, оскільки законодавчими актами та Статутом закріплено, що юридична особа КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» самостійно відповідає за свої борги. Просить у задоволенні позову відмовити.

02 листопада 2020 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області відкрито провадження у справі та призначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 13 січня 2021 року, за клопотанням позивачки, залучено до участі в справі у якості співвідповідача Відділ управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області та у якості третьої особи на стороні відповідача  ОСОБА_2 .

24 лютого 2021 року ухвалою суду позову заяву залишено без руху, з підстав не сплати позивачем, у встановленому порядку і розмірі, судового збору та надано позивачу п`ятиденний термін для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою суду від 02 березня 2021 року, у зв`язку з усунення недоліків позовної заяви, продовжено розгляд цивільної справи та призначено справу до розгляду.

Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини і просив їх задовольнити.

Представник відповідача Тячівської районної ради Закарпатської області в судовому засіданні проти позову заперечила, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Відділу управління майном району Тячівської районної ради в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що коли він отримав рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року, він виніс наказ 25 квітня 2019 року про поновлення на роботі відповідних працівників, проте працівники до роботи допущені не були, оскільки чекали рішення Закарпатського апеляційного суду. Фактично працівників до роботи не допущено, оскільки майна у власності КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» на той час уже не було, воно було передане Тячівській міській раді Закарпатської області. Чи подавав він заяву від 01 липня 2019 року про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації не пригадує.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 з 01 лютого 2018 року прийнятий в порядку переведення з КЗ "Тересвянська міська лікарня" в комунальний заклад "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" на 1,0 посади лікаря-стоматолога, згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.35-36).

Згідно наказу відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 66-к від 07 лютого 2019 року "Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", з 14 лютого 2019 року ОСОБА_3 звільнено з 1,0 посади лікаря-стоматолога (а.с.3).

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року, було визнано незаконним та скасовано наказ відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 66-к від 07 лютого 2019 року "Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" в частині звільнення ОСОБА_3 з 1,0 посади лікаря-стоматолога та поновлено її на роботі з 14 лютого 2019 року (а.с.4-20).

Із заяви представника позивачки ОСОБА_3 вбачається, що вона 16 квітня 2019 року звернулася до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області із заявою про звернення до виконання та відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 16 квітня 2019 року у цивільній справі № 307/791/19 про поновлення ОСОБА_3 на роботі з 14 лютого 2019 року на 1,0 посаді лікаря-стоматолога Тересв`янського відділення комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" (а.с.21).

07 травня 2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59051516 на підставі виконавчого листа № 307/791/19, виданого 16.04.2019 року Тячівським районним судом Закарпатської області (а.с.22).

Із наказу № 55-о від 25 квітня 2019 року "Про виконання та рішення Тячівського районного суду в Закарпатській області від 14.04.2019 року справа № 2/3707/896/19 копії Тячівського районного суду від 16.04.2019 року для відому", який був виданий виконуючим обов`язок начальника ВОЗ Шелевер С.М. вбачається, що ряд осіб, з поміж яких, зокрема ОСОБА_3 було "поновлено на робочому місці за ухвалою суду" (а.с.23).

Згідно Акта державного виконавця від 14 травня 2019 року, старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. під час примусового виконання виконавчого листа № 307/791/19 виданого 16.04.2019 року Тячівським районним судом Закарпатської області про поновлення з 14.02.2019 року ОСОБА_3 на роботі було встановлено, що наказом № 55-о від 25 квітня 2019 року ОСОБА_3 було поновлено на роботі, проте підтвердження внесення записів до трудової книжки про поновлення на роботі не надано (а.с.24).

Із постанови про накладення штрафу від 15 травня 2020 року вбачається, що старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. було накладено на боржника КЗ "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" штраф у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду в частині стягувача ОСОБА_3 в повному обсязі, а саме за невнесення записів до трудової книжки про поновлення на роботі (а.с.25).

Згідно Акта державного виконавця від 30 травня 2019 року, старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. під час примусового виконання вищевказаного виконавчого листа про поновлення ОСОБА_3 на роботі було встановлено, що боржником не надано підтвердження про внесення записів до трудової книжки ОСОБА_3 про поновлення її на роботі, як це передбачено виконавчим документом (а.с.26).

Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070160000537 вбачається, що 07 червня 2019 року внесено відомості до ЄРДР за ч. 2 ст. 382 КК України по факту невиконання виконуючим обов`язки начальника відділу охорони здоров`я Тячівської РДА Шелевер Є.М. рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року про поновлення на роботі працівників КЗ "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" (а.с.27).

Згідно довідки про заробітну плату № 07-04/189 від 06 березня 2020 року, виданої Архівним відділом Тячівської районної державної адміністрації, заробітна плата ОСОБА_3 в комунальному закладі "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" за січень 2019 року становить 5669,30 грн., а за лютий 2019 року – 13729,76 грн. (а.с.29).

Із статуту комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", затвердженого рішенням сесії Тячівської районної ради від 10.11.2017 року за № 348 та погодженого наказом № 148 Відділу охорони здоров`я Тячівської РДА від 08.11.2017 року вбачається, що: засновником закладу є Тячівська районна рада в особі Відділу управління майном району (п.1.3); майно (будівлі та споруди) передані комунальному закладу в оперативне управління (п.1.11); заклад є юридичною особою публічного права (п.1.12.); суб`єктами управління Закладу є Тячівська районна рада засновник, Відділ охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації уповноважений орган управління та головний лікар КЗ "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" (п.5.1.); майно закладу є комунальною власністю територіальних громад району і закріплюється за ним на праві оперативного управління (п.6.2); реорганізація або припинення (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення, ліквідація) закладу здійснюється та затверджується рішенням засновника за поданням уповноваженого органу управління (п.9.1); заклад є таким, що припинив свою діяльність, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (п.9.8.) (а.с.30-34).

Згідно рішення п`ятнадцятої сесії VII скликання Тячівської районної ради № 511 від 29 листопада 2018 року «Про державну реєстрацію припинення комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом ліквідації», вбачається, що державну реєстрацію комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", слід припинити шляхом ліквідації (а.с.53).

Згідно заяви про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, ОСОБА_2 , як голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) 01 липня 2019 року подав заяву про державну реєстрацію припинення юридичної особи комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", і зазначив, що ним вчинені всі передбачені законодавством дії стосовно порядку припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, включаючи завершення розрахунків з кредиторами (а.с.54).

Із інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей основних засобів, малоцінного та м`якого інвентаря вбачається, що станом на 01 листопада 2018 року в комунальному закладі "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" було майно, яке знаходилося на зберіганні та матеріально-відповідальними особами вказано: в.о. гол. лікаря КЗ «Тячівська РСП» ОСОБА_6 , та головна мед. сестра ОСОБА_7 (а.с.55-58).

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 01 липня 2019 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" (а.с.74).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 169 ЦК України, територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо), у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно п. п. 1.3, 1.11, 5.1 статуту комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", Тячівська районна рада Закарпатської області в особі Відділу управління майном району (код 22106791) була засновником даного комунального підприємства, майно якому передано в оперативне управління.

Згідно з частиною першою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Рішенням Тячівської районної ради Закарпатської області № 511 від 29 листопада 2018 року, тобто засновником, вирішено припинити державну реєстрацію комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", шляхом ліквідації.

01 липня 2019 року Комунальний заклад «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» припинено шляхом ліквідації.

Проте, рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 січня 2020 року, було визнано незаконним та скасовано наказ відділу охорони здоров`я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 66-к від 07 лютого 2019 року "Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" в частині звільнення ОСОБА_3 з 1,0 посади лікаря-стоматолога та її поновлено на роботі з 14 лютого 2019 року.

Відповідно до ст. 65 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки, крім того фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

Наказом № 55-о від 25 квітня 2019 року "Про виконання та рішення Тячівського районного суду в Закарпатській області від 14.04.2019 року справа № 2/3707/896/19 копії Тячівського районного суду від 16.04.2019 року для відому", який був виданий в.о. начальника ВОЗ С.М. Шелевером, ОСОБА_3 , та ще 22 працівників було поновлено на робочі місця за ухвалою суду.

Проте, ОСОБА_3 , запис у трудову книжку внесено не було, що підтверджується копією трудової книжки, актами державного виконавця від 14 травня 2019 року та 30 травня 2019 року, а також постановою старшого державного виконавця Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про накладення штрафу від 15.05.2019 року. Крім того, як встановлено в судовому засіданні та підтверджено третьою особою на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не було фактично допущено до робочого місця та виконання попередніх обов`язків, у зв`язку з цим рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року не можна вважати виконаним.

01 липня 2019 року ОСОБА_2 , як голова ліквідаційної комісії комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" подав заяву про державну реєстрацію припинення юридичної особи комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", і зазначив, що ним вчинені всі передбачені законодавством дії стосовно порядку припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, включаючи завершення розрахунків з кредиторами, внаслідок чого 01 липня 2019 року було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка".

Тобто, голова ліквідаційної комісії комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", достовірно знаючи про те, що рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року фактично не виконано, 01 липня 2019 року подав державному реєстратору заяву про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, що стала підставою для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка".

Наслідком даних дій стало те, що ОСОБА_3 , станом на час розгляду справи, не була поновлена до комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка".

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до частини четвертої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Судом встановлено, що комунальний заклад "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" є неприбутковою організацією, юридичною особою публічного права, засновником якого є Тячівська районна рада Закарпатської області в особі відділу управління майном району, а майно закладу передано йому на праві оперативного управління.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України», пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

З огляду на наведені вище висновки ЄСПЛ, а також те, що нормами ГК України визначено регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств, без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами.

Крім того, ЄСПЛ також висловив позицію і щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства. Так, у пункті 62 рішення у справі «Єршова проти Російської Федерації» ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади.

Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

Беручи до уваги вищенаведену практику ЄСПЛ та те, що ліквідація комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" була здійснена, при цьому рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2019 року виконано не було, суд приходить до висновку, що саме Тячівська районна рада Закарпатської області, як засновник комунального підприємства "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" повинен відповідати за боргами даного підприємства по заробітній платі перед працівниками, і такий спосіб захисту не буде суперечити закону.

Щодо вимог в частині стягнення з відповідача Відділу управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області на користь позивача ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки статуту комунального закладу "Тячівська районна стоматологічна поліклініка", затверджено рішенням сесії Тячівської районної ради від 10.11.2017 року за № 348, засновником закладу являється Тячівської районна рада в особі відділу управління майном району, а також рішення «Про державну реєстрацію припинення комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом ліквідації" № 511 від 29 листопада 2018 року також прийняте Тячівською районною радою Закарпатської області.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При  винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає  трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Вимушеним прогулом у розумінні  ст. 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день винесення рішення суду про поновлення його на роботі.

Затримка виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі (невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення) зумовлює відповідальність роботодавця за ст. 236 КЗпП України.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або  уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, підстави стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ( ст. 235 КЗпП України) та за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі ( ст. 236 КЗпП  України) передбачені окремими нормами матеріального права, мають відмінну правову природу.

Суд вважає необхідним звернути увагу на те, що ОСОБА_3 просила стягнути з Тячівської районної ради та Відділу управління майном району Тячівської районної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15 лютого 2019 року по 27 жовтня 2020 року, тобто, як до моменту ухвалення рішення про поновлення на роботі 16 квітня 2019 року так і після нього.

Позивачка просить суд стягнути з відповідачів середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15 лютого 2019 року по 27 жовтня 2020 року в сумі 264700,71 грн., однак із заявою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15 лютого 2019 року по 16 квітня 2019 року позивач не звертався.

Зважаючи на те, що ОСОБА_3 у позовній заяві просить стягнути "середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі", суд вважає необхідним зазначити, що згідно частин першої, другої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У статті 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що «установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18) зазначено, що: «якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права». Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18). У зв`язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 524/415/16-ц (провадження № 61-713св17) та від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18)».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) вказано, що: «виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18). У зв`язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 761/22614/16-ц (провадження № 61-8620св18)».

Як роз`яснено в п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, що стосовно правил ст. 24 КЗпП рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

У випадках ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі суд, який постановив рішення, за поданням судового виконавця або заявою позивача в порядку заміни способу виконання рішення відповідно до ст.366 ЦПК може визнати працівника звільненим за п.1 ст.40 КЗпП у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації і своєю ухвалою стягнути з власника ліквідованого підприємства, установи, організації (органу, уповноваженого управляти їх майном, а у відповідних випадках - з правонаступника) суми заробітної плати за вимушений прогул (абзац другий пункту 34 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.10.95р. N 18).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадської формувань, комунальний заклад "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" ліквідований 01 липня 2019 року, отже вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_3 не міг тривати довше, ніж відбулася ліквідація юридичної особи.

Беручи до уваги вищенаведене та те, що комунальний заклад "Тячівська районна стоматологічна поліклініка" ліквідовано 01 липня 2019 року, правонаступник даного комунального закладу відсутній, а позивачці достовірно було відомо про його припинення шляхом ліквідації, проте позивачка звернулася до суду лише 29 жовтня 2020 року, строк передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, сплив, а питання про поновлення пропущеного строку позивачкою не порушувалася, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 81, 133, 141, 258-259, 263-265, 430 ЦПК України, ст. ст. 8, 96, 110, 111, 169, 172 ЦК України, ст. ст. 233, 235, 236  КЗпП України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Тячівської районної ради Закарпатської області, Відділу управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання), при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу 13 «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Відповідач: Тячівська районна рада Закарпатської області, місцезнаходження юридичної особи: 90500, м.Тячів, вул. Незалежності, 30, Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 25438200.

Відповідач: Відділ управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області, місцезнаходження юридичної особи: 90500, м. Тячів, вул. Незалежності, 30, Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 22106791.

Третя особа: ОСОБА_2 , житель: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 05 квітня 2021 року.

Суддя:                                                                                         М.Д.Стецюк