Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/51501/19-ц

провадження № 61-19242св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна», товариство з обмеженою відповідальністю «Цільова комерція», товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморгідробуд»,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Григорян Діана Гагіківна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталія Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович, державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкін Олександр Васильович, приватне підприємство «СПМК-7»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» і товариства з обмеженою відповідальністю «Цільова комерція» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року в складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог

У 2019 році ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна»(далі - ТОВ «Тедіс Україна»), товариства з обмеженою відповідальністю «Цільова комерція» (далі - ТОВ «Цільова комерція»), товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморгідробуд» (далі - ТОВ «Чорноморгідробуд»), треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Н. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В., Державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкін О. В., приватне підприємство «СПМК-7», про визнання недійсними довіреності та іпотечного договору, скасування рішень державного реєстратора та записів про право власності, витребування майна.

Позов мотивований тим, що йому на праві приватної власності належать нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А), що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м.

20 грудня 2018 року з відомостей, які містяться в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 150521803 від 20 грудня 2018 року, він дізнався, що стосовно вказаних належних йому нежитлових приміщень державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіним О. В. на підставі іпотечного договору від 04 жовтня 2018 року, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 44628588 від 14 грудня 2018 року та внесено запис про право власності 29462207, відповідно до якого право власності на нерухоме майно позивача зареєстровано за ТОВ «Тедіс Україна». В подальшому, він дізнався, що іпотечний договір від 04 жовтня 2018 року № 2505 був укладений від його імені представником ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 24 вересня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. за реєстровим № 234.

З відомостей, які містяться в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 152640263 від 15 січня 2019 року, йому стало відомо, що 08 січня 2019 року право власності на спірне майно перейшло від ТОВ «Тедіс Україна» до ТОВ «Цільова комерція» на підставі договору купівлі-продажу № 1, посвідченого 08 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н. М.

В подальшому це нерухоме майно передано в іпотеку ТОВ «Цільова комерція» на підставі договору іпотеки від 14 січня 2019 року ТОВ «Чорноморгідробуд», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В.

ОСОБА_1 зазначав, що довіреність на ім`я ОСОБА_2 щодо розпорядження належним йому нерухомим майном він не видавав і підпис у ній вчинений не ним, а іншою особою, оскільки 30 квітня 2018 року о 19:38 він залишив територію України через термінал D Міжнародного аеропорту Бориспіль літаком, що слідував за рейсом PS 601 з напрямком руху Київ-Баку, і на день подачі позову кордон України з напрямком на в`їзд не перетинав, тобто в день підписання оскаржуваної довіреності - 24 вересня 2018 року, перебував за межами України і не міг її підписати.

Зважаючи на відсутність у ОСОБА_2 повноважень на розпорядження вказаним нерухомим майном, позивач вважав, що іпотечний договір, укладений 04 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі недійсної довіреності, та ТОВ «Тедіс Україна», є недійсним та не створює жодних правових наслідків, крім наслідків, пов`язаних з його недійсністю. Враховуючи викладене, реєстрація за ТОВ «Тедіс Україна» права власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна на підставі іпотечного застереження, наявного у недійсному іпотечному договорі, є незаконною, як і подальша передача цим товариством права власності на нерухоме майно іншому відповідачу - ТОВ «Цільова комерція» на підставі укладеного між ними 08 січня 2019 року договору купівлі-продажу № 1.

Враховуючи викладені обставини, позивач просив:

- визнати недійсною довіреність від 24 вересня 2018 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Григорян Д. Г., видану на бланку ННІ 632343, ННІ 632344, зареєстровану в реєстрі під № 234;

- визнати недійсним іпотечний договір від 04 жовтня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Папушею І. І. за реєстровим № 2505;

- витребувати із володіння ТОВ «Цільова комерція» на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, яке було предметом іпотечного договору № 2505 від 04 жовтня 2018 року, а також договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 1 від 08 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Тедіс Україна» та ТОВ «Цільова Комерція», посвідченого приватним нотаріусом КМНО Незнайко Н. М., шляхом передачі приміщень в натурі.

- скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіна О. В. про державну реєстрацію права власності індексний номер 44628588 від 14 грудня 2018 року на нежитлові приміщення з №1 по №21 (групи приміщень № 13, літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м. за ТОВ «Тедіс Україна» із скасуванням запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 29462207;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса КМНО Незнайко Н. М. індексний номер: 44982746 від 08 січня 2019 року про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м. за ТОВ «Цільова комерція» із скасуванням запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 29789645;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса КМНО Незнайко Є. В. індексний номер: 45042670 від 14 січня 2019 року про реєстрацію іпотеки на нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м. із скасуванням запису про іпотеку номер 29845621.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсною довіреність від 24 вересня 2018 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Григорян Д. Г., видану на бланку ННІ 632343, ННІ 632344, зареєстровану в реєстрі під № 234.

Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 04 жовтня 2018 року між ТОВ «Тедіс Україна» та ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю - ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Папушею І. І. за реєстровим № 2505.

Скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіна О. В. про державну реєстрацію права власності індексний номер: 44628588 від 14 грудня 2018 року на нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м, за ТОВ «Тедіс Україна» із скасуванням запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 29462207.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Н. М. індексний номер: 44982746 від 08 січня 2019 року про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м за ТОВ «Цільова комерція», із скасуванням запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 29789645.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. індексний номер: 45042670 від 14 січня 2019 року про реєстрацію іпотеки на нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м, із скасуванням запису про іпотеку номер 29845621.

Витребувано із володіння ТОВ «Цільова комерція» на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення з №1 по №21 (групи приміщень АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м, які були предметом іпотечного договору № 2505 від 04 жовтня 2018 року, а також договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 1 від 08 січня 2019 року, укладеного між ТОВ «Тедіс Україна» та ТОВ «Цільова комерція», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н. М., шляхом передачі приміщень в натурі ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 травня 2020 року № 7677/7678/20-32, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_1 на довіреності від 24 вересня 2018 року, виданої на ім`я ОСОБА_2 (бланки ННІ 632343 та ННІ 632344), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його підпису, а також беручи до уваги відсутність позивача на території України в момент нотаріального посвідчення його підпису на вказаній довіреності, що свідчить про відсутність його волевиявлення на видачу оспорюваної довіреності, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання її недійсною.

Врахувавши відсутність повноважень у ОСОБА_2 на укладення оспорюваного іпотечного договору, а також доводи позивача про відсутність у нього будь-якого волевиявлення, наміру чи мети зробити своє майно предметом іпотеки та укласти вказаний іпотечний договір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність дефекту волі та правоздатності при укладенні іпотечного договору від 04 жовтня 2018 року № 2505, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Папушею І. І., що відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та витребування майна з незаконного володіння останнього власника ТОВ «Цільова комерція», суд виходив з того, що це призводить до ефективного захисту порушених прав позивача та практичній реалізації судового рішення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Тедіс Україна» залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджено, що майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза його волею шляхом відчуження особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, у зв`язку із чим воно підлягає витребуванню від останнього набувача. Спосіб захисту прав позивача в частині пред`явлення віндикаційних вимог є ефективним не тільки з точки зору повернення майна у власність позивача, від якого воно вибуло незаконно, але й забезпечення підстав для подальшого внесення запису про поновлення права власності позивача на нерухоме майно в Державному реєстрі прав.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів

У грудні 2020 року ТОВ «Тедіс Україна» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій:

- не досліджені зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);

- встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України);

- необґрунтовано відхилені клопотання про витребування у експертної установи методик проведення почеркознавчої експертизи; призначення у справі комплексної експертизи та витребування доказів для її проведення, а також повторної експертизи; виклик експертів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому факту, що ОСОБА_2 уклав іпотечний договір від 04 жовтня 2018 року № 2505 будучи представником ОСОБА_1 , і перебуваючи з ним в структурі однієї компанії, що свідчить про факт обізнаності позивача про укладення оспорюваного договору іпотеки. Суди не досліджували примірник довіреності, який залишився у справі нотаріуса, а також не врахували, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б вказували на відсутність позивача на території України на час посвідчення оспорюваної ним довіреності. Висновки експертів отримані з порушенням встановленого законом порядку, оскільки ухвала суду першої інстанції не містить посилань на документи, які експерту необхідно використовувати як вільні та умовно-вільні зразки почерку та підпису позивача для досліджень, що свідчить про те, що експерти при проведенні експертизи самостійно вибирали матеріали справи, які використали як порівняльний матеріал. Систематичне порушення процесуальних прав ТОВ «Тедіс Україна» судом першої інстанції, які полягали в необґрунтованому відхиленні клопотань, позбавили можливості встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

14 січня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, ТОВ «Тедіс Україна» направило на адресу Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, в яких посилалось на порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 89, 110 ЦПК України, оскільки ним не досліджено всі наявні в матеріалах справи докази в комплексі, а надано перевагу висновкам експертів від 04 травня 2020 року та від 15 серпня 2019 року перед іншими наявними у справі доказами.

Також у січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Цільова комерція» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц, 05 лютого 2020 року в справі № 461/3675/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ТОВ «Цільова комерція»мотивована тим, що згідно з положеннями статей 319, 328 та частини 3 статті 344 ЦК України ТОВ «Цільова комерція»є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна і витребування у нього цього майна призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Судами не враховано, що ТОВ «Цільова комерція» уклало договір іпотеки з ТОВ «Чорноморгідробуд», відповідно до якого передало в іпотеку вказані нежитлові приміщення. Суди не дослідили всі наявні в матеріалах докази та безпідставно вважали встановленим факт відсутності позивача на території України 24 вересня 2018 року.

Короткий зміст відзивів на касаційні скарги

У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вибіцький К. Є. подав до суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «Тедіс України», в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що твердження ТОВ «Тедіс України» щодо обізнаності позивача про договір іпотеки від 04 жовтня 2018 року до 20 грудня 2018 року є припущеннями, оскільки не підтвердженні будь-якими належними та допустимими доказами. Сам факт існування корпоративних зв`язків не підтверджує наявність волевиявлення позивача на уповноваження ОСОБА_2 діяти від імені та в інтересах позивача та укладати правочин. В межах вимоги про визнання недійсною довіреності від 24 вересня 2018 року таким документом виступає сама довіреність від 24 вересня 2018 року, видана на бланках серії ННІ № 632343 та № 632344, тому при розгляді цієї справи суди цілком законно досліджували лише примірник довіреності на цих бланках, оскільки вказаний доказ відповідає критерію достовірності, встановленому частиною першою статті 79 ЦПК України. Також судами правильно взято до уваги інформацію з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» за період з 01 березня 2018 року по 12:00 10 вересня 2019 року, що містяться у листі Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 11 вересня 2019 року, оскільки саме цей центр уповноважений надавати таку інформацію. Оскільки ТОВ «Тедіс Україна» не надав жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт вибіркового використання експертами зразків підписів та почерку ОСОБА_1 при проведенні експертизи, вказані твердження є припущеннями. Крім того, у висновку експертів зазначено, що для порівняльного дослідження експерти використовували надані зразки почерку та підпису ОСОБА_1 , які містяться в матеріалах справи, з подальшим зазначенням переліку всіх документів, які використовувалися для проведення дослідження.

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ТОВ «Цільова комерція», в якому просив касаційну скаргу відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Зазначав, що висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, правильно не був врахований Київським апеляційним судом у постанові від 17 грудня 2020 року у цій справі, оскільки обставини цих двох справ є абсолютно різними. Протокол допиту свідка ОСОБА_3 не має статусу преюдиційного доказу, він також повинен бути оцінений судом на відповідність принципу «допустимості»; протоколи допитів в принципі не можуть бути покладені в основу прийняття судом рішення у справі. Інформація із засобів масової інформації не може встановлювати обставину перебування ОСОБА_1 на території України в день підписання оспорюваної довіреності, оскільки містить виключно інформацію про те, що 23 вересня 2019 року, тобто майже через рік після підписання оспорюваної довіреності, ОСОБА_1 було затримано на території України. Суди попередніх інстанцій вмотивовано та обґрунтовано задовольнили вимогу про витребування майна в ТОВ «Цільова комерція», яке виступає останнім набувачем спірного майна, застосувавши норми матеріального права відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Тедіс Україна» в указаній справі і витребувано цивільну справу № 757/51501/19-ц з Печерського районного суду м. Києва. Зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Цільова комерція».

У січні 2021 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року справу № 757/51501/19-ц призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 24 вересня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. посвідчено довіреність від імені ОСОБА_1 на уповноваження ОСОБА_2 користуватися і розпоряджатися належним ОСОБА_1 рухомим та нерухомим майном, в тому числі продати, обміняти, передавати в оренду (найм), заставу (іпотеку) належне йому будь-яке рухоме та нерухоме майно за будь-якою адресою у будь-якій країні світу. Згідно змісту вказаної довіреності, яка міститься в матеріалах справи, вона зареєстрована в реєстрі за № 234 та видана на бланку ННІ 632343, ННІ 632344.

В подальшому, на підставі оспорюваної довіреності від 24 вересня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Григорян Д.Г., яка видана на бланку ННІ 632343, ННІ 632344 і зареєстрована в реєстрі за № 234, ОСОБА_2 уклав від імені ОСОБА_1 з ТОВ «Тедіс Україна» іпотечний договір від 04 жовтня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Папушею І. І. та зареєстрований за № 2505 щодо нежитлових приміщень з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стосовно нежитлових приміщень з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м, які були предметом іпотеки за іпотечним договором від 04 жовтня 2018 року № 2505, державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіним О. В. на підставі оспорюваного іпотечного договору було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44628588 від 14 грудня 2018 року та здійснено запис про право власності № 29462207 про реєстрацію права власності на вказане майно за ТОВ «Тедіс Україна».

08 січня 2019 року між ТОВ «Тедіс Україна» та ТОВ «Цільова комерція» стосовно вказаного майна укладений договір купівлі-продажу № 1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Незнайко Н. М. На підставі цього договору 08 січня 2019 року о 20:32:48 приватним нотаріусом КМНО Незнайко Н. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44982746 та здійснено запис про реєстрацію права власності № 29789645 за ТОВ «Цільова комерція».

14 січня 2019 року ТОВ «Цільова комерція» та ТОВ «Чорноморгідробуд» уклали договір іпотеки від 14 січня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Незнайко Є. В. та зареєстрований в реєстрі за № 13. На підставі цього договору, приватним нотаріусом КМНО Незнайко Є. В. 14 січня 2019 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45042670, та здійснено запис про іпотеку № 29845621.

Згідно вказаного договору іпотеки, ТОВ «Цільова Комерція» (іпотекодавець) передає ТОВ «Чорноморгідробуд» (іпотекодержатель) в іпотеку нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м, як забезпечення виконання зобов`язань ПП «СПМК-7» за договором підряду № 31/01-17 від 31 січня 2017 року.

Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 травня 2020 року № 7677/7678/20-32, складеного за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, який міститься в матеріалах справи, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис _(__)» на довіреності від 24 вересня 2018 року (бланки ННІ 632343 та ННІ 632344) від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. та зареєстрована у реєстрі за № 234 - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Запис « ОСОБА_1 » у графі «Підпис _(__)» на Довіреності від 24 вересня 2018 року (бланки ННІ 632343 та ННІ 632344) від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. та зареєстрована у реєстрі за № 234, - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування почерку ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис _(__)» на Довіреності від 24 вересня 2018 року (бланки ННІ 632343 та ННІ 632344) від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. та зареєстрована у реєстрі за № 234, - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .

Судами встановлено, що ОСОБА_1 виїхав за межі території України 30 квітня 2018 року о 19 год. 38 хв. з міжнародного аеропорту України «Бориспіль - D» рейсом PS 601 «Київ - Баку». Відповідно до інформації з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» за період з 01 березня 2018 року по 12:00 10 вересня 2019 року, що містяться у листі Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 11 вересня 2019 року № 0.184-32751/0/15-19, громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , власник паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , востаннє виїхав за межі території України 30 квітня 2018 року о 19:38 з пункту пропуску - «Бориспіль - D» рейсом PS 601 «Київ - Баку» і станом на 12:00 10 вересня 2019 року на територію України не повертався.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Відповідно до статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 травня 2020 року № 7677/7678/20-32, складеного за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, який міститься в матеріалах справи, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис _(__)» на довіреності від 24 вересня 2018 року (бланки ННІ 632343 та ННІ 632344) від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. та зареєстрована у реєстрі за № 234 - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Запис « ОСОБА_1 » у графі «Підпис _(__)» на Довіреності від 24 вересня 2018 року (бланки ННІ 632343 та ННІ 632344) від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. та зареєстрована у реєстрі за № 234, - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування почерку ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис _(__)» на Довіреності від 24 вересня 2018 року (бланки ННІ 632343 та ННІ 632344) від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. та зареєстрована у реєстрі за № 234, - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .

Суди попередніх інстанцій мотивовано прийняли вказаний висновок експертизи, як належний та допустимий доказ, оскільки такий узгоджується з іншими наявними у справі доказами, зокрема висновком експерта від 15 серпня 2019 року №19/17/3-153/СЕ/19, складеним на замовлення позивача, згідно якого підпис на оспорюваній довіреності вчинено не ОСОБА_1 , а іншою особою, а також доказами, які підтверджують факт відсутності позивача ОСОБА_1 на території України на час посвідчення оспорюваної довіреності 24 вересня 2018 року.

Апеляційний суд врахував, щоекспертизи, висновки яких наявні у матеріалах справи, були проведені різними експертами в різних експертних установах, однак за результатами досліджень експерти дійшли ідентичних висновків, які є однозначними, не суперечать один одному та іншим наявним у справі доказам. Відповідачем не надано доказів, які б спростували обставини, на які посилається позивач, тому сама по собі критична оцінка відповідачем доказів, наявних в справі, без їх спростування, не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Доводи касаційних скарг стосовно того, що висновки експертів отримані з порушенням встановленого законом порядку, оскільки ухвала суду першої інстанції не містить посилань на документи, які експерту необхідно використовувати як вільні та умовно-вільні зразки почерку та підпису позивача для досліджень, що свідчить про те, що експерти при проведенні експертизи самостійно вибирали матеріали справи, які використали як порівняльний матеріал, є безпідставними.

У висновку експертів зазначено, що для порівняльного дослідження експерти використовували надані зразки почерку та підпису ОСОБА_1 , які містяться в матеріалах справи, з подальшим зазначенням переліку всіх документів, які використовувалися для проведення дослідження. При цьому стаття 107 ЦПК України не містить обов`язку суду визначати в ухвалі про призначення судової експертизи які саме документи необхідні для проведення експертизи.

Також необґрунтовані й доводи касаційної скарги ТОВ «Цільова комерція» про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 461/3675/17, а саме неврахування як допустимого доказу протоколу допиту свідка від 01 липня 2019 року.

Суди попередніх інстанцій надали повну, всебічну та об`єктивну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання довіреності від 24 вересня 2018 року недійсною у зв`язку із тим, що вона не підписувалась довірителем ОСОБА_1 , тобто відсутнє волевиявлення позивача на укладення даного правочину, тому доводи відповідачів щодо переміщення ОСОБА_1 по території інших країн, його місцезнаходження в інший проміжок часу та/або видача ним інших довіреностей не мають доказового значення для даної справи та не стосуються предмету доказування.

Отже враховуючи, що позивач не вчиняв дій, спрямованих на виникнення у ОСОБА_2 повноважень на представництво його інтересів та на укладення і підписання від його імені оспорюваного іпотечного договору від 04 жовтня 2018 року, не підписував та не видавав довіреність від 24 вересня 2018 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Григорян Д. Г., видану на бланку ННІ 632343, ННІ 632344, яка зареєстрована в реєстрі за № 234, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у ОСОБА_2 не було повноважень на укладення від імені ОСОБА_1 іпотечного договору від 04 жовтня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Папушею І. І. та зареєстрованого в реєстрі під № 2505, що свідчить про наявність дефекту волі та правоздатності при укладенні іпотечного договору від 04 жовтня 2018 року № 2505, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Папушею І. І., та у відповідності до статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Помилкове скасування судами попередніх інстанцій рішень про державну реєстрацію права власності не вплинуло на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті, оскільки суди попередніх інстанцій також скасували записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що є належним способом захисту прав та інтересів позивача та узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналогічні приписи містяться у статті 41 Конституції України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатними договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло у позивача поза його волею, позовна вимога про витребування майна з незаконного володіння ТОВ «Цільова комерція», за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав позивача як власника цього майна.

Судова практика щодо застосування положень статті 388 ЦК Україниє усталеною. Оскаржувані судові рішення перебувають у відповідності до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

Зважаючи на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про витребування майна з незаконного володіння останнього власника ТОВ «Цільова комерція», що призводить до ефективного захисту порушених прав позивача та практичній реалізації судового рішення.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Цільова комерція» стосовно того, що він є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна і витребування у нього цього майна призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, є безпідставними, оскільки у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Задоволення віндикаційного позову і витребування спірного майна у відповідача як добросовісного набувача на користь позивача не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відповідає справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій договору іпотеки, укладеного між ТОВ «Цільова комерція» та ТОВ «Чорноморгідробуд», є безпідставними, оскільки вказана обставина не впливає на вирішення питання про належність права власності на спірне приміщення та його витребування. А власне таке витребування є метою власника.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження №14- 396цс19).

Доводи касаційної скарги ТОВ «Тедіс Україна» щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме відхилення клопотань про витребування у експертної установи методик проведення почеркознавчої експертизи, призначення у справі комплексної експертизи та витребування доказів для її проведення, а також повторної експертизи, виклик експертів, спростовуються матеріалами справи та не впливають на законність і обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є достатньо мотивованими, апеляційний суд надав відповідь на всі суттєві аргументи заявника, що узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)).

Наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2020 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного рішення суду підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» і товариства з обмеженою відповідальністю «Цільова комерція» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун