Постанова

Іменем України

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 524/378/17

провадження № 61-21241св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 травня 2019 року у складі судді Нестеренка С. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Лобова О. А., Дорош А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 15 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір за № 1/KVN7-10-07, згідно якого позивач надав відповідачеві кошти у сумі 29 025,00 доларів США строком до 08 жовтня 2022 року зі сплатою 15% річних.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 08 жовтня 2007 року було укладено іпотечний договір, за яким останній передав в іпотеку банку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .

15 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 1KVN7-Р, згідно якого ОСОБА_3 зобов`язувалася перед позивачем відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов`язань, що виникли з кредитного договору в повному обсязі.

Однак взяті на себе зобов`язання відповідач не виконував, загальний розмір заборгованості станом на 21 вересня 2016 року становив 156 796 грн, з них: строкова заборгованість по основному боргу кредиту 3 192,29 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України гривні до долара США 82 377,87 грн; прострочена заборгованість за кредитним договором 398,23 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України гривні до долара США 10 276,52 грн; заборгованість за відсотками 31,42 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України гривні до долара США 810,81 грн; нараховані за простроченими відсотками 562,58 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України гривні до долара США 14 517,66 грн; загальна сума пені 48 813,14 грн.

Банк просив стягнути у солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року №1/KVN7-10-07 в сумі 156 796 грн. та судові витрати в розмірі 2 352, 94 грн.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 вересня 2018 року було замінено позивача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як кредитора, його правонаступником ОСОБА_1 , та визнано його позивачем по справі. Одночасно було залучено до участі у справі третьою особою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 243 986,01 грн та судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення обґрунтовано тим, що заявлені ОСОБА_1 вимоги є необґрунтованими, оскільки останній скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, зареєструвавши право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за договором позики, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 липні 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2020 року зупинено касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року відновлено касаційне провадження у вказаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки зобов`язання сторін за кредитним договором не припинилися, а передача предмету іпотеки не забезпечила повне погашення заборгованості за кредитором. Крім того, судами невірно застосовано норми Закону України «Про іпотеку», не враховано положення спірного договору, що передбачають можливість погашення майнових вимог іпотекодержателя за рахунок майна іпотекодавця, яке не є предметом іпотеки, судами помилково не враховано звіт про вартість іпотечного майна.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 жовтня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір за № 1/KVN7-10-07, згідно якого банк надав ОСОБА_2 кошти у сумі 29 025 доларів США ,строком до 08 жовтня 2022 року зі сплатою 15 % річних.

У забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору між банком та ОСОБА_2 08 жовтня 2007 року було укладено Іпотечний договір, за яким він передав в іпотеку банку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки становила 183 226 грн.

15 жовтня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 1KVN7-Р, згідно якого остання зобов`язувалася перед банком відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов`язань, що виникли з кредитного договору в повному обсязі.

Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування у встановлені строки.

Однак взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконував, загальний розмір заборгованості станом на 21 вересня 2016 року становив 156 796 грн, з них: строкова заборгованість по основному боргу кредиту - 3 192,29 доларів США, що еквівалентно по курсу Національного банку України гривні до долара США - 82 377,87 грн; прострочена заборгованість за кредитним договором - 398,23 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України гривні до долара США - 10 276,52 грн; заборгованість за відсотками - 31,42 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України гривні до долара США - 810,81 грн.; нараховані за простроченими відсотками - 562,58 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України гривні до долара США - 14 517,66 грн.; загальна сума пені - 48 813,14 грн.

Згідно Інформаційної довідки ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перебуває в стані припинення.

Відповідно до Протоколу електронного аукціону від 23 березня 2018 року № UA-EA-2018-02-01-000024-a ОСОБА_1 було визнано переможцем електронних торгів, номер лоту F07GL11150, власник активів (майна) ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», найменування активів (майна) лоту: право вимоги за кредитним договором № 1/KVN7-10-07 від 15 жовтня 2007 року, що укладено з фізичною особою з забезпеченням: квартири АДРЕСА_1 ; договір поруки, укладений з фізичною особою. Ціна продажу лоту - 83 152 грн. (т. 1, а. с. 121).

19 квітня 2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (банк) та ОСОБА_1 (новий кредитор) було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги (т. 1, а. с. 119-120).

Відповідно до даного договору банк відступив новому кредитору ОСОБА_1 шляхом продажу права вимоги до позичальника, іпотекодавця ОСОБА_2 , поручителя ОСОБА_3 , включаючи право вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників та/або інших осіб.

Укладаючи із ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 19 квітня 2018 року договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, ОСОБА_1 набув при цьому статус іпотекодержателя за договором іпотеки від 08 жовтня 2007 року.

З Витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 вересня 2018 року за № 138443449 вбачається, що 14 вересня 2018 року об 09:54:31 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 217).

Як підставу виникнення права власності зазначено іпотечний договір, виданий 08 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г., договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, виданий 19 квітня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю., вимогу про усунення порушень, видану 03 серпня 2018 року ОСОБА_1 , рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, виданого 03 серпня 2018 року ПАТ «Укрпошта».

Відповідно до пункту 10 іпотечного договору звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах іпотечного договору.

За пунктом 11 цього ж договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що містяться в підпунктах 11.3.1 та 11.3.2. пункту цього договору.

Так, за пунктом 11.3.1. задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 598 ЦК України).

Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов`язання як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними.

Тобто, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою, яка поширюється лише на зобов`язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов`язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання. Тобто це правило поширюється на усі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя на основне зобов`язання у повному обсязі, включаючи як основний обов`язок боржника, так і додаткові обов`язки, що існують в межах того ж самого зобов`язального правовідношення. Та обставина, чи залишилося після вказаного позасудового врегулювання фактично не виконаною будь-яка частина основного зобов`язання, значення не має.

Такі правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17 (провадження № 61-39107св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц (провадження № 61-43694св18), у справі № 646/7699/13-ц (провадження № 61-9822св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 337/7391/13-ц (провадження № 61-26751св18), від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 754/5275/16 (провадження № 61-13148св19).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовної вимог, оскільки позивач скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та зареєстрував на своє їм`я право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишилися після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що зобов`язання сторін за кредитним договором не припинилися, а передача предмету іпотеки не забезпечила повне погашення заборгованості за кредитором, не можуть бути прийняті судом, оскільки іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано редакцію Закону України «Про іпотеку», тому що частина четверта статті 36 вказаного Закону передбачає можливість іпотекодержателя звернутися із наступними вимогами до боржника щодо виконання основного зобов'язання, якщо це передбачено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року були внесені зміни до статті 36 Закону України «Про іпотеку», серед яких є положення, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язанняборжником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом із тим, як слідує з прикінцевих та перехідних положень, цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом, тобто 04 лютого 2019 року. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 травня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович