ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 РІШЕННЯ  

"18" травня 2010 р.                                                                            Справа  № 20/50

Господарський суд Рівненської області у складі судді Василишина А.Р. розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс»

до відповідача підприємця ОСОБА_1

про  стягнення  в  сумі  6 617 грн. 32 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Яковлєв Ю.В. (дов. б/н від 29.03.2010р.);

від відповідача: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс»(надалі –Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою в якій просить стягнути з підприємця ОСОБА_1 (надалі –Відповідач) на свою користь заборгованість за перевезення вчинені на виконання договору № 01/06/09 від 25 червня 2009 року (а.с. 10-14; надалі –Договір) в сумі 6 277 (шість тисяч двісті сімдесят сім) грн. 00 коп., збитки від інфляції в розмірі 293 (двісті дев’яносто три) грн. 00 коп. та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 47 (сорок сім) грн. 32 коп.. Представник Позивача підтримав позовні вимоги в судовому засіданні від 18 травня 2010 року в повному обсязі.

9 квітня 2010 року в господарський суд Рівненської області надійшов відзив Відповідача на позовну заяву (а.с. 38), в якому Відповідач частково заперечив проти позову.

З огляду на поданий відзив, господарський суд своєю ухвалою від 27 квітня 2010 року (а.с. 51) витребував від Відповідача нові докази, а саме: докази, які підтверджують покладення відповідачем обов’язку щодо сплати 3 000 грн. заборгованості на третю особу, що сплатила дані кошти платіжним дорученням № 525 від 30 жовтня 2009 року.

Відповідач не виконав вимоги суду –не подав витребувані ухвалою від 27 квітня 2010 року (а.с. 51) докази, а саме: докази, які підтверджують покладення Відповідачем обов’язку щодо сплати 3 000 грн. заборгованості на третю особу, що сплатила дані кошти платіжним дорученням № 525 від 30 жовтня 2009 року. Відповідач в судове засідання від 18 травня 2010 року не з’явився.

Враховуючи той факт, що Відповідачу надавалося достатньо часу для подачі вищевказаних доказів, а також те, що 25 травня 2010 року закінчується двомісячний строк вирішення спору, суд вважає можливим розгляд справи без участі Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення. При цьому господарський суд Рівненської області виходив з такого.

Судом встановлено, що 25 червня 2009 року сторони уклали Договір (а.с. 9-11), згідно пункту 1 якого: предметом Договору є взаємовідносини Позивача та відповідача, що виникають при транспортуванні в міжнародному сполученні вантажів, наданих відповідачем для перевезення транспортом Позивача (чи його субпідрядників).

В свою чергу, в силу дії підпункту 4 Договору: ціни по Договору встановлені у гривні; ціни, відповідні кожному перевезенню (групі однотипних перевезень) погоджуються додатково перед кожним перевезенням (групою перевезень); ціни є Договірними і визначаються виключно з огляду на конкретну ситуацію на транспортному ринку.

Згідно абзацу 1 пункту 5 Договору: кількість прийнятих (зданих) Позивачем вантажів визначається кількістю місць, вказаних у товарно-транспортній накладній.

Підписанню даного Договору передувала подача Відповідачем Позивачу 1 червня 2009 року заявки № 17-05 (а.с. 15) на перевезення вантажів автотранспортним засобом реєстраційний номер НОМЕР_3 по маршруту Італія-Україна.

Вищевказане перевезення було здійснене Позивачем на суму 17 277 (сімнадцять тисяч двісті сімдесят сім) грн., що підтверджується: товарно-транспортними накладними №№ 002928, 002929 (а.с. 16-17); актом здачі-приймання виконаних робіт від 3 липня 2009 року (а.с. 19); рахунком № 2559 від 3 липня 2009 року (а.с. 18).

Згідно абзаців 1, 2 пункту 4 Договору: розрахунки за виконані послуги по Договору проводяться шляхом банківського переказу на рахунок Позивача; порядок та строк оплати обумовлюється у разовій заявці, що направляється Позивачу перед конкретним перевезенням (групою однотипних перевезень).

У заявці (а.с. 15) встановлено, що: сума фрахту 1530 Євро в тому числі ПДВ по курсу НБУ на день розвантаження; перерахунок на протязі 20 банківських днів по отриманню оригіналів документів.

Як вбачається з опису № 23/11 від 23 листопада 2009 року (а.с. 20) Відповідач отримав оригінали документів 23 листопада 2009 року. Відповідно, останнім днем розрахунку є 21 грудня 2009 року.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів (а.с. 22-26), Відповідач виконав свій обов’язок по оплаті наданих послуг частково, в сумі 11 000 (одинадцять тисяч) грн..

Таким чином, на момент подачі позовної заяви до суду та станом на 18 травня 2010 року заборгованість Відповідача по Договору становить 6 277 (шість тисяч двісті сімдесят сім) грн. 00 коп..

Доказів погашення решти заборгованості Відповідач суду не надав.

Суд не приймає як належний доказ сплати заборгованості платіжне доручення № 525 від 30 жовтня 2010 року (а.с. 40) яким ОСОБА_3 сплатив Відповідачу 3 000 грн. з призначенням платежу «згідно рахунку 2559», оскільки Відповідач не подав суду витребувані ухвалою від 27 квітня 2010 року (а.с. 51) докази, а саме: докази, які підтверджують покладення Відповідачем обов’язку щодо сплати 3 000 грн. заборгованості на ОСОБА_3, що сплатив дані кошти платіжним дорученням № 525 від 30 жовтня 2009 року (Позивач не довів ті обставини, на які він посилаються як на підставу своїх заперечень –стаття 33 Господарського процесуального кодексу України). З огляду на відсутність такого доказу, суд приходить до висновку про відсутність підстав у Позивача для зарахування даної оплати саме як оплати по Договору (разом з тим, суд зауважує, що ОСОБА_3 має право звернутися до Відповідача з вимогою про повернення цих коштів на підставі та в порядку визначеному статтею 1212 Цивільного кодексу України). Відповідно, суд відхиляє заперечення Відповідача в цій частині.

На основі статтей 509, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, статтей 193, 198 Господарського Кодексу України, позовні вимоги про стягнення 6 277 (шість тисяч двісті сімдесят сім) грн. 00 коп. заборгованості ґрунтуються на Договорі та законі та підлягають до задоволення.

У відповідності до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до розрахунку штрафних санкцій (а.с. 21), за період з 14 грудня 2009 року по 15 березня 2010 року включно, Позивач нарахував Відповідачу інфляційні в розмірі 293 (двісті дев’яносто три) грн. 00 коп. та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 47 (сорок сім) грн. 32 коп..

Проте господарський суд не погоджується з вірністю здійсненого Позивачем розрахунку інфляційних та річних. Як вказано вище у даному судовому рішенні, поставка продукції мала бути оплачена Відповідачем до 21 грудня 2009 року. Відповідно, з 22 грудня 2009 року у Відповідача виник обов’язок не лише сплатити суму заборгованості, але й інфляційні та річні.

В абзаці 7 листа Верховного Суду України № 62-97Р від 3 квітня 1997 року визначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць… умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період відповідного місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця…

Враховуючи усе вищевказане, Позивач повинен був розраховувати: річні не з 14 грудня 2009 року, а з 22 грудня 2009 року; інфляційні не з грудня місяця 2009 року, а з наступного місяця –тобто з січня місяця 2010 року.

З урахуванням усього вищенаведеного суд вирішив зробити перерахунок інфляційних та річних.

Згідно з проведеним перерахунком за період з січня місяця 2010 року по лютий місяць 2010 року включно сума інфляційних становить 234 (двісті тридцять чотири) грн. 40 коп..

Згідно з проведеним перерахунком за період з 22 грудня 2009 року по 15 березня 2010 року включно сума річних становить 42 (сорок два) грн. 82 коп. (сума боргу помножена на 3% поділена на 365 днів та помножена на 83 дні).

Враховуючи усе вищевказане, у відповідності до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають до часткового задоволення позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків пов’язаних з інфляційним процесом, а саме в сумі 234 (двісті тридцять чотири) грн. 40 коп., а також підлягають до часткового задоволення позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача річних, а саме в сумі 42 (сорок два) грн. 82 коп..

Судові витрати по первинному позову, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2 на Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетранссервіс», 33027, м. Рівне, вул. Д.Галицького, 19, офіс 607, код 33276798 –6 277 (шість тисяч двісті сімдесят сім) грн. 00 коп. заборгованості, 234 (двісті тридцять чотири) грн. 40 коп. збитків від інфляції, 42 (сорок два) грн. 82 коп. трьох процентів річних, 101 (сто одна) грн. 03 коп. витрат по держмиту та 233 (двісті тридцять три) грн. 75 коп. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог –відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення оформлено та підписано  25.05.2010р.

   Суддя