ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
21.04.2010 справа № 5020-10/027
Господарський суд міста Севастополя у складі:
судді Юріної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі господарську справу
за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, 99038)
до Закритого акціонерного товариства “Ветта”
(просп. Жовтневої революції, 67, м. Севастополь, 99038)
про визнання недійсним договору оренди приміщень,
за участю представників:
позивача –ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1
відповідача - Чухнюка К.Ю., довіреність б/н від 01.12.2009, Гриневич Л.М., довіреність №б/н від 01.12.2009.
22.02.2010 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі –Позивач) звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом Закритого акціонерного товариства “Ветта” (далі –Відповідач, ЗАТ „Ветта”) про визнання недійсним договору оренди вбудованого нежитлового приміщення б/н від 29.12.2008.
Свої вимоги з посиланням на приписи статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, Позивач обґрунтовує тим, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і є фіктивним.
25.09.2010 представник Позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України надав заяву про уточнення позову, доповнивши позовні вимоги новими підставами, зокрема, посиланням на те, що у спірному договорі із передбачених статтею 284 Господарського кодексу України істотних умов сторони не узгодили умови щодо предмета договору, а саме - склад та вартість орендованого майна з урахуванням її індексації, порядку використання амортизаційних відрахувань /а.с. 70-71/.
Заявою від 13.04.2010 Позивач, уточнивши позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди вбудованого нежитлового приміщення б/н від 29.12.2008, просить суд визнати, серед іншого, недійсними договори оренди вбудованого нежитлового приміщення б/н від 14.12.2006, від 21.12.2007. В прийнятті цієї заяви судом відмовлено з підстав одночасної зміни Позивачем і підстав, і предмету позову, що в силу вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України не допускається /а.с. 87/.
Позивач та представник Позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримали в повному обсязі, на задоволенні позову наполягали. 20.04.2010 за вх. №8636-д від Позивача на адресу суду надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи документів, що характеризують склад та розміри орендованого майна, а саме - фрагмент плану першого поверху, а також клопотання про розгляд справи без його участі /а.с. 127-128/.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов /а.с. 23/, зокрема, вважає, що Позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються вимоги про визнання спірного договору недійсним, що передбачені статтями 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, оскільки зобов’язання за договором оренди приміщення від 21.12.2007, на який посилається Позивач, припинені в зв’язку з укладенням 29.12.2008 нового договору, який продовжував діяти та виконувався сторонами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, суд
ВСТАНОВИВ:
З матеріалів справи вбачається, що 21.12.2007 між ЗАТ “Ветта” (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди вбудованого нежитлового приміщення, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне володіння та користування приміщення, та зобов’язується сплачувати орендодавцю орендну плату /а.с. 9-11/.
Об’єкт оренди, згідно з пунктами 1.1.1, 1.1.2 договору, являє собою частину вбудованого нежитлового приміщення площею 146,5 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2
Факт передачі зазначеного майна оренди у користування Позивачу підтверджений відповідним актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 21.12.2007 /а.с. 12/.
Строк дії договору встановлений сторонами до 31.12.2008, після спливу якого орендар має переважне право на укладення договору оренди на новий строк /пункти 8.1, 8.4 договору/.
В укладеному сторонами договорі сторони домовились, що до умов даного договору не застосовуються норми Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 „Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна” /пункт 7.4 договору/.
Зміни до даного договору можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до договору /пункт 8.2 договору/.
Судом встановлено, що зміни до договору від 21.12.2007 внесені не були, а 29.12.2008 був укладений новий договір оренди цього ж вбудованого нежитлового приміщення площею 146,5 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 - на тих самих умовах, що й попередній /а.с. 14-16/.
Факт передачі зазначеного майна у користування Позивачу підтверджений відповідним актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 29.12.2008 /а.с. 17/.
Строк дії даного договору встановлений сторонами до 31.12.2007 /пункт 8.1 договору/.
Оспорюючи дійсність договору оренди від 29.12.2008, Позивач посилається на відсутність дій сторін, спрямованих на припинення чи зміну умов попереднього договору оренди від 21.12.2007, у зв’язку з чим цей договір вважається пролонгованим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. В свою чергу, договір від 29.12.2008, на думку Позивача, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і є фіктивним.
Окрім того, Позивач вважає, що у договорі від 29.12.2008 із передбачених статтею 284 Господарського кодексу України істотних умов, сторони не узгодили умови щодо предмета договору, а саме - склад та вартість орендованого майна з урахуванням її індексації та порядку використання амортизаційних відрахувань, що є підставою для визнання його недійсним.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однією зі сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.
Таким чином, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Зі змісту позовної заяви та пояснень представника Позивача вбачається, що Позивачем заявлена вимога про визнання договору недійсним на підставі статті 234 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
За своїми ознаками фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише про людське око, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети.
Отже, Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Між тим, Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що на момент вчинення спірного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, дотримання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до положень статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівля, споруди, приміщення).
Матеріали справи свідчать, що на стадії укладення спірного договору від 29.12.2008, його сторони - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та ЗАТ “Ветта” домовились укласти угоду у певній формі, узгодили її умови, предмет, підписали договір та приступили до його виконання.
Так, досліджуючи обставини справи, пов’язані з вчиненням сторонами спірного договору юридично значимих дій, спрямованих на виконання такого договору, судом встановлено, що Позивач на підставі акту приймання-передачі від 29.12.2008 вступив у фактичне володіння та користування об’єктом оренди –вбудованим нежитловим приміщенням площею 146,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, частково сплачував оренду плату за орендоване приміщення згідно виставлених орендодавцем рахунків та використовував об’єкт оренди за його призначенням.
З умов договору зрозуміло, про що саме домовились сторони, досягнуті домовленості є визначеними, прийнятними до виконання, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Виходячи з наявності укладених сторонами двох договорів оренди щодо одного і того ж майна, один з яких припинив свою дію, а інший продовжував діяти, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати договір від 29.12.2008 фіктивним.
Більш того, судом встановлено, що у провадженні господарського суду міста Севастополя перебуває справа №5020-2/342 за позовом ЗАТ „Ветта” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. про стягнення 21600,00 грн. заборгованості по орендній платі за договором від 29.12.2008 та звільнення приміщення /а.с. 92/. Вказане свідчить про те, що спірний договір його сторонами виконувався, що не дає підстав вважати цей договір таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За таких обставин, коли договір від 29.12.2008 виконувався обома сторонами у передбачений ним спосіб, відсутні й підстави вважати, що сторони не досягли згоди по всіх істотних умовах договору, а відсутність в договорі положень, які містяться в статті 284 Господарського кодексу України, не свідчить в даному випадку про невиникнення і відсутність між сторонами зобов’язальних відносин та не є перешкодою для здійснення сторонами цивільних прав.
При цьому, слід зазначити, що в законодавстві щодо орендних правовідносин проводиться розмежування понять „недійсна” та „неукладена” угода, у зв’язку з чим вимога Позивача щодо визнання договору недійсним у зв’язку з відсутністю певної істотної умови договору чинним законодавством не передбачено.
Твердження Позивача стосовно пролонгації попереднього договору оренди від 21.12.2007 є помилковими, оскільки з укладенням сторонами нового договору від 29.12.2008, договір від 21.12.2007 слід вважати таким, що припинив свою дію.
Позивач в якості підстав позову вказує також на недійсність окремих частин договору від 29.12.2008, а саме:
- пункту 4.5 договору, яким передбачено, що у випадку несплати орендної плати протягом 10 календарних днів цей договір може бути розірваний орендодавцем в односторонньому порядку з компенсацією понесених ним збитків;
- абзацу п’ятого пункту 6.2 договору, відповідно до якого всі поліпшення (ремонт, переобладнання) орендованих приміщень, здійснених орендарем за власний рахунок, залишаються власністю орендодавця після припинення дії даного договору без грошових та інших зобов’язань перед орендарем.
Однак, з обґрунтованістю таких доводів погодитись не можна.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у статтях 3, 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов’язки сторін.
Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлені сторонами у пунктах 4.5, 6.1 договору умови не суперечать законодавству України.
Будь-які докази того, що сторонам були незрозумілі обсяги їх прав та зобов’язань за договором від 29.12.2008, або вони намагались додатково погодити їх чи уточнити, в матеріалах справи відсутні.
Умови договору про порядок розірвання договору та порядок відшкодування вартості зроблених наймачем поліпшень не визначені чинним законодавством у якості істотних умов договору оренди. Пункти 4,5, 6.1 договору від 29.12.2008 не впливають на його чинність в цілому, оскільки недійсність них у будь-якому випадку не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, як й не вплинули на виконання сторонами своїх обов'язків за договором.
Не приймаються до уваги доводи Позивача про те, що Відповідач не мав правових підстав на укладення договорів оренди з підстав відсутності в нього права власності на спірне приміщення.
З’ясовуючи обставини, які могли б свідчити про обґрунтованість цих доводів або їх спростування, судом встановлено, що 28.02.1992 Відповідач придбав право власності на спірні приміщення, що розташовані на першому поверсі житлового АДРЕСА_2 разом з підвальними приміщеннями, уклавши договір купівлі-продажу №525к з Виробничим об’єднанням „Маяк” /а.с.99/.
19.01.2002 за реєстровим №932 ДКП „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна м. Севастополя” зазначене в договорі майно зареєстровано на праві власності за Відповідачем /а.с. 106/.
04.05.2002 за реєстровим №932 ДКП „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна м. Севастополя” спірне майно, а саме –нежитлові приміщення першого поверху площею 3631 кв.м, допоміжні приміщення підвалу площею 1192,3 кв.м у житловому АДРЕСА_2 зареєстровано на праві колективної власності за Відповідачем /а.с. 107/.
У подальшому, в зв’язку з відчуженням Відповідачем за договорами купівлі-продажу частини нерухомого майна іншим особам /а.с. 108, 111/, виникла необхідність поділу цього майна в натурі на два окремі об’єкти нерухомості №1 та №2. Так, ухвалою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 24.04.2008 у справі №2-2960/08 за позовом ОСОБА_4 до ЗАТ „Ветта” про визнання об’єкту складним та його реального розподілу, затверджено мирову угоду, укладену між ЗАТ „Ветта” та ОСОБА_4 /а.с. 112-122/. При цьому, спірне приміщення, яке є об’єктом договорів оренди, укладених Відповідачем з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, залишилось у власності Відповідача /а.с. 79/.
22.05.2008 за реєстровим №932 КП „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради зазначене майно, а саме - комплекс нежитлових приміщень №2 загальною площею 4681,3 кв.м зареєстровано на праві приватної власності за Відповідачем /а.с. 123/.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність доводів Позивача щодо відсутності у Відповідача належних повноважень на самостійне укладення договорів оренди.
З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на Позивача.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суддя О.М.Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 23.04.2010.