ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018,  м. Львів,  вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Львів

 09.03.2010 р.                                                                                           № 2а-6479/09/1370  

 ОСОБА_1   

до  Військова частина А 2595   

про про стягнення заборгованості ,

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: Гук Р.З. (довіреність № б/н від 08.01.2010 року)

ВСТАНОВИВ:

09 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А 2595 про визнання дій неправомірними щодо невиплати компенсації по відрядженнях в період з 24 листопада 2005 року по 26 серпня 2008 року, стягнення 3 052, 00 грн. невиплаченої компенсації при службових відряджених та моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченні на позов. Просить в задоволені позову відмовити, оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду.

Суд, заслухав пояснення позивача, представника відповідача, з’ясував обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 з 20 жовтня 1987 року працював у військовій частині 22709 м. Броди Львівської області. З 31 жовтня 1995 року військова частина 22709 була перейменована на військову частину А 2595.

Згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 позивач працював у військовій частині А 2595 на різних посадах, а саме: слюсарем по ремонту автомобілів, водієм автомобілів, водієм взводу спеціальних машин, водієм технічної роти батальйону.

Наказом № 231 від 04 грудня 2008 року ОСОБА_1 був звільнений з військової частини за згодою сторін по п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

При звільненні позивачу не виплатили компенсації по відрядженнях за період з 24 листопада 2005 року по 26 серпня 2008 року в сумі 3 052, 00 грн., що підтверджується довідкою військової частини А 2595 № 2/108/7 від 20.01.2009 року. Просить суд стягнути з відповідача вказану суму, а також просить стягнути моральну шкоду в розмірі 5000 грн., оскільки невиплата даної суми його пригнічує, не дає нормально жити і працювати.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги заперечує з тих підстав, що відповідно до абзацу 1 підпункту 8.2.2 пункту 8 наказу Міністерства оборони України № 625 від 28.10.2006 року Про затвердження Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України, де визначено, що у разі направлення військовослужбовців та працівників у службове відрядження за завданням або за викликом вищих штабів та управлінь відшкодування витрат, пов’язаних з відрядженням, здійснюється за рахунок коштів цих штабів чи управлінь. Підставою є накази командирів частини, що і вказано в посвідчені про відрядження. Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, вважає, що позивачем наявність такої визначено лише своїм власним переконанням, посилаючись на величезні моральні та фізичні страждання. При цьому, будь-яких доказів про погіршення стану здоров’я та вимушених обмеженнях у його життєвих стосунках, що мали місце через протиправні діяння військової частини А 2595 та про наявність причинного зв’язку між шкодою і бездіяльністю позивачем не надано. Крім того позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди в сумі 5 000 грн.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім окремих випадків.

У поданому в судовому засіданні 09.03.2010 р. запереченні відповідач звертає увагу на те, що позивачем пропущено без поважних причин строк для звернення до суду, та наполягає на відмові у позові з підстав пропущення строку. Представник відповідача вказує на те, що заборгованість перед позивачем виникла в період з 24 листопада 2005 року по 26 серпня 2008 року, відтак позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановлений ст. 99 КАС України.

Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 09 жовтня 2009 року, тобто з пропущенням річного строку, встановленого КАС України і в матеріалах справи відсутні докази пропуску строку з поважних причин.

При з’ясуванні у судовому засіданні припичин пропуску позивачем строку для звернення до суду, останній не зміг навести поважності його пропуску.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З огляду на викладене, а також на те, що відповідач наполягає на відмові у задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, та оскільки поважності причин пропуску строку судом не встановлено, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на ч. 1 ст. 100 КАС України, так як пропущено строк звернення до адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 99, 100, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2010 року

Суддя                                                                                                          Качур Роксолана Петрівна