ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
22.04.2010 справа № 5020-10/111
Господарський суд міста Севастополя в складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, 61120)
(представнику ОСОБА_2 –АДРЕСА_2, 61166)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Максимум”
(вул. М.Музики, 58, кв. 74, м. Севастополь, 99007)
про стягнення заборгованості у розмірі 11048,90 грн., у тому числі: 5603,94 грн. –основний борг, 395,27 грн. –3% річних, 2061,90 грн. –інфляційних втрат, 2987,27 грн. –пеня, а також 3000 грн. –витрати на послуги адвоката,
за участю представників сторін:
позивача –ОСОБА_2, довіреність №660757 від 15.03.2010;
відповідача – Опанасенко Н.С., довіреність б/н від 15.01.2009.
01.04.2010 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі –Позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Максимум” (далі –Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 11048,90 грн., у тому числі: 5603,94 грн. –основний борг, 395,27 грн. –3% річних, 2061,90 грн. –інфляційних втрат, 2987,27 грн. –пеня, а також 3000 грн. –витрати на послуги адвоката.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем договору на поставку продукції №301А від 19.11.2007, а саме, обов’язку щодо внесення плати за поставлений товар.
Відповідач надав відзив на позовну заяву від 22.04.2010 /а.с.53-55/, у якому просить позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Максимум” задовольнити частково у сумі 6669,41 грн., у тому числі: 5603,94 грн. –основний борг, 98,10 грн. –3% річних, 392,71 грн. –інфляційних втрат, 574,66 грн. –пеня, а також зменшити суму судових витрат на послуги адвоката.
Позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої зменшив позовні вимоги, просить стягнути з Відповідача 6669,41 грн., у тому числі: 5603,94 грн. –основний борг, 98,10 грн. –3% річних, 392,71 грн. –інфляційних втрат, 574,66 грн. –пеня, а також 2000,00 грн. компенсації витрат на правову допомогу з урахуванням витрат на відрядження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
01.04.2010 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум»(Покупець) укладений договір поставки №301А від 19.11.2007 (далі –Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов’язується передавати (поставляти) в обумовлені строки іншій стороні – Покупцю товар, а Покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити за нього грошові кошти (пункт 1.1 Договору) /а.с.17-24/.
Згідно з пунктом 2.4 Договору право власності на поставлений товар переходить до Покупця в момент одержання товару від Постачальника.
Пунктом 8.2 Договору визначений порядок оплати за поставлений товар –відстрочка за кожну партію товару до 30 (тридцяти) банківських днів, починаючи з дати поставки, що вказана у накладній.
Набрання Договором сили визначено сторонами з моменту його підписання до 31.12.2008 і підлягає продовженню на наступний календарний рік, якщо за 30 (тридцять) днів до дати спливу строку дії Договору жодна зі сторін не заявить про намір його розірвати (пункт 11.1 Договору).
Судом встановлено, що Договір чинний та недійсним не визнаний.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум»отриманий товар від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на загальну суму 13533,00 грн., що підтверджується накладними: №115 від 19.05.2008 на суму 4857,90 грн. /а.с.25/, №157 від 26.06.2008 на суму 6988,50 грн. /а.с.29/, №7 від 17.01.2008 на суму 1686,60 /а.с.31/. Товар отриманий уповноваженою на то особою, що підтверджується довіреностями: НБЙ №905649 від 19.05.2008 /а.с.26/, ЯПК №284330 від 26.06.2008 /а.с.30/, ЯОО №421363 від 16.01.2008 /а.с.32/.
Щодо накладної №128 від 02.11.2007 на суму 2601,60 грн. /а.с.27/ вона не може бути предметом стягнення за даним позовом, оскільки товар був поставлений до моменту укладення Договору.
Таким чином, зобов’язання з поставки товару Позивач виконав у повному обсязі, але, як встановлено судом та визнано Відповідачем, останній умови пункту 8.2 Договору належним чином не виконав –за отриманий товар розрахувався не в повному обсязі.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Зобов'язання, що виникають на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення статей 264-271 ГК України та положення глави 54 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною першою статті статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З метою досудового врегулювання спору Позивачем на адресу Відповідача направлена претензія від 16.07.2009 /а.с.13-14/ про сплату заборгованості. Факт направлення претензії підтверджується фіскальним чеком №3260 від 21.07.2010 і описом вкладення у цінний лист /а.с.15/, фіскальним чеком №3259 від 21.07.2010 і описом вкладення у цінний лист /а.с.16/.
Статті 525 та 526 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в часині першій статті 193 ГК України.
На підставі вищевказаного, заборгованість у розмірі 5603,94 грн. визнається Відповідачем, є доведеною та обґрунтованою.
Таким чином, позов в частині стягнення з Відповідача 5603,94 грн. заборгованості за поставлений товар підлягає задоволенню.
У зв’язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов’язань Позивач, погодившись з розрахунком Відповідача /а.с.54-55/, просить суд стягнути з Відповідача інфляційні втрати у розмірі 392,71 грн. за період з 04.08.2009 по 04.03.2010, 3% річних у розмірі 98,10 грн. за період з 04.08.2009 по 04.03.2010, 574,66 грн. пені за період з 04.08.2009 по 01.02.2010.
В силу частини другої статті 20 ГК України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 610, частини третьої статті 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 549 ЦК України пеня визначена як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 9.6 Договору передбачено, що у разі прострочення виконання зобов’язання Покупцем, Постачальник має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки від вартості поставленої партії товару.
Претензія з вимогою сплати заборгованості у розмірі 5603,94 від 16.07.2009 /а.с.13-14/ була отримана Відповідачем 23.07.2009.
Відповідно до положень статті 530 ГК України, у Відповідача було 7 днів на погашення заборгованості по Договору с 27.07.2009 по 03.0.03.2009, тобто період прострочки по оплаті товару починається з 04.08.2009.
Обчислюючи розмір пені /а.с.53/, Відповідач застосував подвійну облікову ставку Національного банку України, що відповідає нормам спеціального законодавства, а саме - Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22.11.1996 №543/96-ВР, (стаття 3).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 547,64 грн. за період з 04.08.2009 по 01.02.2010 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок Відповідача інфляційних втрат за період з 04.08.2009 по 04.03.2010 /а.с.55/ визнаний судом правильним, зокрема, розрахунок інфляційних втрат відповідає правилам, наведеним у рекомендаційному листі Верхового Суду України №62-97р від 03.04.1997.
Розрахунок Позивача 3% річних за період з 04.08.2009 по 04.03.2010 /а.с.54/ визнаний судом правильним.
Таким чином, вимоги Позивача щодо стягнення 3 % річних в розмірі 98,10 грн., інфляційних втрат у розмірі 392,71 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також Позивачем заявлена вимога про стягнення витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2000,00 грн. На підтвердження розміру понесених витрат наданий договір про ведення справи в суді б/н від 11.03.2010 /а.с. 38-39/, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1615 від 10.12.2008 та квитанція адвоката ОСОБА_2 про одержання від Позивача на підставі договору від 11.03.2010 3 000,00 грн.
Оплата послуг адвоката віднесена до складу судових витрат (стаття 44 Господарського процесуального кодексу України).
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру” (частина третя статті 48 Господарського процесуального кодексу України), відповідно до статті 12 якого оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Разом з тим, відповідно пункту 12 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 №02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” вирішуючи питання про розподіл судових витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд з урахуванням матеріалів конкретної справи може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Суд вважає, що в даному випадку заявлена до стягнення сума витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката в розмірі 2000,00 грн. є співрозмірною як з ціною позову, так і з розумною необхідністю судових витрат на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи, а тому, згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, дана сума підлягає стягненню у повному обсязі.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за рахунок другої сторони, а при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.
Таким чином, витати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, покладаються на Відповідача.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Максимум” (вул. М.Музики, 58, кв. 74, м. Севастополь, 99007, ідентифікаційний код 31005009, р/р 26002055024101 в СО АКБ «ТАС Комерцбанк», МФО 300164 або з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61120, ідентифікаційний код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ХОФ АКБ«Укрсоцбанк», МФО 351016) заборгованість в розмірі 6669,41 грн. (шість тисяч шістсот шістдесят дев’ять грн. 41 коп.), у тому числі: 5603,94 грн. –основний борг, 98,10 грн. –3% річних, 392,71 грн. –інфляційні втрати, 574,66 грн. –пеня, а також витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2000,00 (дві тисячі грн. 00 коп.); по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. (сто дві грн. 00 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя підпис О.М.Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 23.04.2010.