ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року Справа № 924/1155/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від ДП "Старокостянтинівський молочний завод": Зінкевич Д.В. - адвокат, представник за

довіреністю від 21.10.2020р. №21-10/20

від СВК "Перший національний виробничий кооператив":

Оніщук Є.О. - адвокат, представник за ордером серії ВХ №1003855 від 19.01.2021р.

від ТОВ "Органік Сідс": Оніщук Є.О. - адвокат, представник за ордером серії ВХ №1004508

від 31.07.2020р.

від ПАТ "Укргазбанк": не з`явився

арбітражний керуючий (розпорядник майна): не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод", м.Старокостянтинів Хмельницької області

на рішення Господарського суду Хмельницької області, ухваленого 10.12.20р. суддею Смаровозом М.В. о 16:36 год. у м.Хмельницькому, повний текст складено 24.12.20р.

у справі № 924/1155/18

за позовом Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод", м.Старокостянтинів Хмельницької області

до - Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив", м.Шепетівка Хмельницької області

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс", м.Київ

про визнання недійсним договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. (в межах справи №924/1155/18 про банкрутство Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив")

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2020р. у справі №924/1155/18 у позові Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс" визнання недійсним договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. (в межах справи №924/1155/18 про банкрутство Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив") - відмовлено.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" в доход Державного бюджету України 1921,00грн. судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також, одночасно з апеляційною скаргою скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- вказує не те, що судом першої інстанції під час судового розгляду було неправильно застосовано висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №145/2047/16-ц;

- зазначає, що суд першої інстанції повинен був спочатку встановити, чи укладений договір поставки №3 від 31.01.2017р. чи ні, оскільки це є необхідною умовою для визнання такого договору недійсним або відмові у визнанні. При цьому у разі встановлення факту неукладеності договору суд повинен відмовляти у задоволенні позовних вимог про визнання такого договору недійсним в силу того, що такий договір є неукладеним, що повинно відобразитися у мотивувальній частині рішення;

- вважаємо, що такі дії суду першої інстанції порушили порядок розгляду спору про визнання договору недійсним та у зв`язку з цим було неповно встановлено всі обставини справи, неправильно застосовано норми законодавства, винесено висновки, які не узгоджуються із обставинами справ, та як наслідок ухвалено необґрунтоване та незаконне рішення;

- вказує на вчинення договору з перевищенням повноважень. Зокрема, власником/єдиним учасником ДП "Старокостянтинівський молочний завод" є ПрАТ "КУА "Довіра-капітал", яка здійснює управління підприємством, та якою було запроваджено обмеження для генерального директора позивача. При цьому власник не надавав своєї попередньої та подальшого схвалення/погодження на укладення із СВК "Перший національний виробничий кооператив" договору поставки молока №3 від 31.01.2017р.;

- зазначає, що особою, яка має повноваження на вчинення будь-яких правочинів без обмежень в сумах є тільки власник ДП "Старокостянтинівськнй молочний завод", який як вже зазначалося вище, особисто не вчиняв укладення даного договору, повноважень на його підписання не надавав ні генеральному директора ДП "Старокостянтинівськнй молочний завод" ні його першому заступнику, подальшого погодження власником у розумінні ст. 241 ЦК України не відбувалося;

- також, покликається на інформованість СВК "Перший національний виробничий кооператив" про наявні обмеження, на недобросовісність чи нерозумність у діях СВК "Перший національний виробничий кооператив";

- вказує на те, що має місце підписання договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. з перевищенням повноважень, про які відповідачу було добре відомо, що є прямим порушенням норм чинного законодавства та прав скаржника, який без подальшого погодження власником не може створювати правових наслідків;

- вважає, що судом першої інстанції було здійснено ряд порушень, які проявилися у неповноті встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильності установлення обставин, які мають значення для справи, неправильного дослідження та оцінки матеріалів справи, неправильного визначення правовідносин, ухвалення висновків, що їм не відповідають. У зв`язку з чим таке рішення є незаконним та необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №924/1155/18/478/21 від 22.01.2021р. матеріали справи №924/1155/18 витребувано з Господарського суду Хмельницької області.

29.01.2021р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №924/1155/18.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2021р. апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2020р. у справі №924/1155/18 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідних доказів, зокрема, доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

16.02.2021р. до Північно - західного апеляційного господарського суд на виконання ухвали суду від 02.02.2021р. про залишення апеляційної скарги без руху від Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" надійшла заява від 12.02.2021р. про усунення недоліків з додатками, зокрема, платіжним дорученням від 09.02.2021р. №1242 про сплату судового збору в сумі 5763,00грн..

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суд від 22.02.2021р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2020р. у справі №924/1155/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2020р. у справі №924/1155/18 та призначено справу №924/1155/18 до розгляду на 30.03.2021р. об 15:00год., тощо.

03.03.2021р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суд від представника Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" Оніщука Є.О. надійшла заява про вступ у справу як представника.

15.03.2021р. на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суд від представника Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" надійшов письмовий відзив від 12.03.2021р. на апеляційну скаргу.

18.03.2021р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від представника Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" - адвоката Токовенка О.В. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/1155/18 поза приміщенням суду. В даній заяві заявник просить забезпечити представнику Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" можливість проведення судового засідання по справі №924/1155/18, призначеного 30.03.2021р. об 15:00год. в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи "EаsyCon".

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суд від 22.03.2021р. задоволено клопотання представника Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" - адвоката Токовенка О.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/1155/18 поза приміщенням суду та забезпечено представнику Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" - адвокату Токовенку О.В. участь в судовому засіданні у справі №924/1155/18, призначеному на 30.03.2021р. об 15:00год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

29.03.2021р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суд від представника ДП "Старокостянтинівський молочний завод" Карасьова О.С. надійшла заява про відвід колегії суддів у складі: головуючої судді Павлюк І.Ю, судді Демидюк О.О., судді Савченко Г.І. у справі №924/1155/18.

В судовому засіданні 30.03.2021р. представник ДП "Старокостянтинівський молочний завод" підтримав подану заяву про відвід головуючої судді Павлюк І.Ю, судді Демидюк О.О., судді Савченка Г.І. у справі №924/1155/18 та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції.

В судовому засіданні 30.03.2021р. представник ТОВ "Органік Сідс" та СВК "Перший національний виробничий кооператив" Оніщук Є.О. заперечив щодо задоволення поданої заяви про відвід колегії суддів з підстав її необґрунтованості та безпідставності.

В судовому засіданні 30.03.2021р. ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суд від 30.03.2021р. відмовлено у задоволенні заяви від 29.03.2021р. представника Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" Карасьова О.С. про відвід колегії суддів у складі: головуючої судді Павлюк І.Ю, судді Демидюк О.О., судді Савченко Г.І. у справі №924/1155/18.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники у справі були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відсутні учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання 30.03.2021р. не з`явилися, своїх повноважних представників не направили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності таких учасників справи.

Представник ДП "Старокостянтинівський молочний завод" в судовому засіданні 30.03.2021р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2020р. у справі №924/1155/18 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник СВК "Перший національний виробничий кооператив" та ТОВ "Органік Сідс" у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 30.03.2021р. заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2020р. у справі №924/1155/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідно до довіреності №11 від 01.10.2015р. генеральний директор ДП "Старокостянтинівський молочний завод" Ю.А. Гордійчук уповноважив першого заступника генерального директора Жука Валерія Миколайовича представляти інтереси підприємства у відносинах із будь-якими суб`єктами підприємницької діяльності, підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх підпорядкування та форм власності. Для цього представникові надано право: погоджувати умови та підписувати від імені підприємства угоди та різного роду договори (за виключенням договорів спрямованих на відчуження, заставу, іпотеку майна, що належить підприємству), будь-які документи, що пов`язані з виконанням угод та договорів (акти, специфікації, додатки, протоколи розбіжностей, рахунки і ін.); банківські документи; касові документи; технологічні завдання; виробничі завдання та звіти, акти відбору зразків; довіреності працівникам підприємства на отримання заробітної плати і інших належних їм платежів; посвідчення про відрядження; заявки на придбання ТМЦ; довіреності на отримання ТМЦ, накази про встановлення норм витрат; довідки про доходи працівників. Дана довіреність видана строком до 31.12.2016р..

Рішенням №11/04-2016 власника Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" від 11.04.2016р. затверджено статут Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" в новій редакції.

У відповідності до пунктів 8.1, 8.2 Статуту, визначено, що управління підприємством здійснює його власник, який вирішує всі питання, пов`язані з діяльністю підприємства. До виключної компетенції власника віднесено: а) визначення основних напрямків діяльності підприємства; б) внесення змін та доповнень до статуту підприємства; в) призначення та звільнення генерального директора підприємства визначення його повноважень; г) притягнення до матеріальної та інших видів відповідальності посадових осіб підприємства; д) прийняття рішення про реорганізацію чи ліквідацію підприємства.

Згідно п.п.8.3, 8.4 Статуту, поточна діяльність підприємства здійснюється генеральним директором. При призначенні генерального директора з ним укладається трудовий договір в якому визначаються компетенції, права, обов`язки і відповідальність перед власником, умови матеріального забезпечення і звільнення з посади. Генеральний директор не має права без погодження з власником підписувати договори спрямовані на відчуження, заставу, іпотеку, оренду майна, що належить підприємству. Контроль за діяльністю посадових осіб підприємства здійснює власник і ревізійна комісія підприємства.

Відповідно до п.п.12.1, 12.2 Статуту, підприємство здійснює облік результатів своєї діяльності, веде оперативний, бухгалтерський і статистичний облік у встановленому порядку і несе відповідальність за його достовірність. Відповідальними за стан обліку і своєчасне подання звітності та сплати податків є генеральний директор та головний бухгалтер підприємства або, за рішенням власника, інша посадова особа підприємства.

01.10.2016р. між Приватним акціонерним товариством "Компанія з управління активами - "Довіра - Капітал", що діє за рахунок активів та в інтересах пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Альтернативні інвестиції" та громадянином України ОСОБА_1 (генеральним директором) укладено трудовий договір про те, що громадянин України ОСОБА_1 наймається на посаду генерального директора ДП "Старокостянтинівський молочний завод", відповідно до умов якого генеральний директор зобов`язується здійснювати управління поточною діяльністю товариства, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження майна (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, генеральний директор здійснює поточне (оперативне) керівництво товариством, забезпечує виконання завдань товариства, передбачених законодавством України, статутом товариства, цим трудовим договором та рішеннями вищого органу товариства.

Згідно п.2.4 договору, генеральний директор вживає заходів щодо своєчасного укладення договорів з постачальниками і споживачами які працюють з підконтрольними товариству підприємствами, розширення господарських зв`язків, забезпечує виконання завдань і зобов`язань на постачання продукції, забезпечує контроль за виконанням підконтрольними товариству підприємствами замовлень, договірних зобов`язань у встановлені строки.

У відповідності до п.2.12 договору, генеральний директор має право: без довіреності діяти від імені товариства, представляти його перед іншими юридичними особами усіх форм власності; розпоряджатися майном та коштами товариства, укладати угоди окрім тих, що спрямовані на відчуження майна та основних засобів та щодо яких необхідне погодження із вищими органами товариства; затверджувати та використовувати кошторис; укладати угоди та різного роду договори, в тому числі купівлі-продажу, оренди, підряду, видавати доручення, відкривати та закривати банківські рахунки; приймати рішення щодо вчинення товариством правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, не перевищує 1000000,00грн.. Крім того, ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом такого правочину, не повинна перевищувати та 0,5 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства; застосовувати до працівників товариства заходи морального заохочення: притягати до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників в порядку, передбаченому статутом товариства та законодавством України; в межах своєї компетенції видавати накази та інші акти, давати вказівки, обов`язкові для всіх підрозділів та працівників товариства; вирішувати інші питання, віднесені законодавством України, Статутом товариства і цим трудовим договором до компетенції генерального директора.

Цей трудовий договір вступає в силу з моменту укладення і діє до 01.10.2017р. (п.6.1).

Відповідно до довіреності №15 від 28.12.2016р., виданої генеральним директором ДП "Старокостянтинівський молочний завод" Гордійчуком Ю.А., якою уповноважено першого заступника генерального директора Жука Валерія Миколайовича представляти інтереси підприємства у відносинах із будь-якими суб`єктами підприємницької діяльності, підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх підпорядкування та форм власності, зазначено, що довіреність видана без права передоручення і діє з 01.01.2017р. до 31.12.2017р. включно.

Для цього представникові надано право: проводити переговори, приймати участь в засіданнях, наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають в процесі господарської діяльності підприємства; погоджувати умови та підписувати від імені підприємства угоди та різного роду договори (за виключенням договорів спрямованих на відчуження, заставу, іпотеку майна, що належить підприємству), будь-які документи, що пов`язані з виконанням угод та договорів (акти, специфікації, додатки, протоколи розбіжностей, рахунки і ін.); банківські документи; касові документи; технологічні завдання; виробничі завдання та звіти, акти відбору зразків; довіреності працівникам підприємства на отримання заробітної плати і інших належних їм платежів; посвідчення про відрядження; заявки на придбання ТМЦ; довіреності на отримання ТМЦ, накази про встановлення норм витрат; довідки про доходи працівників; підписувати та завіряти печаткою, подавати та отримувати листи, звернення, заяви до державних, громадських, кооперативних, господарських та інших органів та організацій, не залежно від їх підпорядкування та форм власності, будь-які документи, що стосуються ведення оперативного та статистичного обліку, забезпечення охорони праці, дотримання законності та порядку.

В подальшому, 31.01.2017р. між Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" (покупцем) в особі першого заступника генерального директора Жука Валерія Миколайовича, який діє на підставі довіреності №15 від 28.12.2016р., з однієї сторони, та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" (постачальником) в особі голови кооперативу Гаврилова Гліба Валерійовича, з другої сторони, підписано договір поставки молока №3, відповідно до умов якого відповідно до умов якого постачальник зобов`язується систематично поставляти і передавати у власність покупця натуральне коров`яче молоко незбиране на умовах, визначених цим договором, а покупець зобов`язується приймати і своєчасно оплачувати вартість продукції (п.1.1 договору). Згідно з п.2.1 договору загальна вартість цього договору не обмежується сторонами та складається з суми вартості окремих партій продукції, що постачаються постачальником покупцю відповідно до умов даного договору, що визначається відповідно до даних, які містяться у спеціалізованій товарній накладній, складеній за формою 1-ТН (МС).

Згідно п.3.1 договору, асортимент, кількість та ціна конкретної партії продукції, що постачається за даним договором, визначається сторонами у додатках (протокол погодження ціни), що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до п.3.2 договору ціна партії продукції є фіксованою на весь період дії протоколу погодження ціни і у будь-якому випадку не підлягає зміні без письмового погодження сторін.

Відповідно до п.4.1 договору, загальна кількість продукції, що поставляється за цим договором, становить суму усіх поставок (які носять ритмічний характер), здійснених за цим договором.

Поставка продукції вважається виконаною постачальником з моменту передачі її покупцю (перевізнику покупця), про що буде свідчити відмітка на товарно-транспортній накладній, або на товарній накладній за формою 1 -ТН (МС).

У відповідності п.4.3 договору, кожна поставка продукції повинна супроводжуватись наступними оригіналами документів: товарно-транспортна накладна; ветеринарне свідоцтво (Ф-2) державної установи ветеринарної медицини не пізніше 3-го числа звітного місяця на всю кількість продукції.

Згідно п.4.4 договору, у випадку відсутності документів, зазначених пункті 4.3 даного договору, покупець має право відмовитись від прийняття продукції, до моменту передачі документів на таку продукцію постачальником.

Відповідно до п.5.1 договору, приймання-передача продукції за кількістю здійснюється в порядку, що визначений даним договором, а з питань не врегульованих цим договором, в порядку визначеному постановою держарбітражу від 15.06.1965р. №П-6 "Инструкция о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству". У разі, якщо покупець здійснює приймання продукції за участю представника Торгово-промислової Палата, витрати, пов`язані із участю в прийманні продукції представника Торгово-Промислової Палати покладаються на покупця.

У п.8.1 договору передбачено, що оплата здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1 банківського дня з моменту отримання продукції покупцем.

Згідно п.8.2 договору, загальна сума договору складається із загальної вартості продукції, поставленої постачальником покупцю протягом строку дії даного договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.14.3).

Відповідно до п.14.7 договору, сторони підтверджують, що особи, які підписали цей договір є належним чином уповноваженими на це статутними документами та/або довіреністю, та/або рішенням відповідного колегіального органу, та/або відповідного органу управління, якщо такий передбачений статутом, та/або рішенням засновника (ів), винесеного відповідно до статуту, володіють достатнім об`ємом законних та статутних повноважень та діють в їх межах та інтересах підприємства.

Договір скріплений підписами та печатками сторін.

Згідно протоколу №1 погодження договірної ціни від 31.01.2017р. покупець - Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" в особі першого заступника генерального директора Жука Валерія Миколайовича, який діє на підставі довіреності №11 від 01.10.2015р. та постачальник - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" в особі голови кооперативу ОСОБА_2 погодились та підписали протокол про те, що починаючи з 01.02.2017р. сторони встановлюють планову закупівельну ціну за 1 тону молока (базисний жир - 3,4%): вищий, 1 гатунок - 8300,00грн. - на умовах поставки EXW (склад постачальника); негатункове - 74700,00грн. - на умовах поставки EXW (склад постачальника).

Договір та додатки до нього підписано та скріплено відтиском печаток сторін.

У довідці № 2-11 від 29.11.2019р., виданій ПАТ "Компанія з управління активами "Довіра-Капітал" зазначено про те, що ПАТ "Компанія з управління активами "Довіра-Капітал", яке діє від свого імені за рахунок та в інтересах власника дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" - пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Альтернативні інвестиції" не надавало, не виносило та не приймало жодного рішення, доручення чи вказівки генеральному директору Дочірнього підприємства "Старокостянтииівськнй молочний завод" та його першому заступнику відносно укладання договору поставки молока №3 від 27.01.2017р. з Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив".

Також повідомлено, що ОСОБА_3 , який станом на 27.01.2017р. займав посаду першого заступника генерального директора ДП "Старокостянтинівський молочний завод" та діяв на підставі довіреності №15 від 28.12.2016р. не мав повноваження на укладення договору поставки молока №3 від 27.01.2017р. з Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив".

У листі №23-01 від 23.01.2020р. ПАТ "КУА "Довіра-Капітал" повідомлено про те, що в довідці №2-11, виданої 29.11.2019р. було допущено описку в датуванні договору №3, а саме в цій довідці вказується "Договір поставки молока №3 від 27.01.2017р." замість "Договір доставки молока №3 від 31.01.2017р.". У зв`язку із зазначеним в тексті довідки №2-11 від 29.11.2019р. вірно вважати та надалі по тексту читати "договір поставки молока №3 від 31.01.2017р.".

Згідно заяви свідка ОСОБА_3 від 18.05.2020р., ОСОБА_3 згідно даної заяви повідомляє обставини, що стали відомі внаслідок особистої участі в них під час підписання договору поставки молока №49 від 12.08.2016р. та договору поставки молока №3 від 31.01.2017р..

Зокрема, ОСОБА_3 зазначено: "Перебуваючи на посаді першого заступника Генерального директора ДП "Старокостянтинівський молочний завод", я брав участь у перемовинах із уповноваженими особами СВК "Перший національний виробничий кооператив" з приводу підписання договорів поставки молока на період 2016-2017 роки, оскільки в цей період наше підприємство планувало збільшити виробництво молочної продукції. Перед підписанням як договору поставки молока №49 від 12.08.2016р., так і договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. мною було надано представникам СВК "Перший національний виробничий кооператив", якими виступали голови кооперативу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , установчі документи на підприємство, документи, підтверджуючі мої повноваження та повідомлено про наявні в мене обмеження на підписання договорів, вартість яких перевищуватиме 1000000,00грн. (один мільйон гривень) та про те, що підписуючи дані договори, я вийду за рамки повноважень. Враховуючи, що на момент підписання договорів нами не було досягнуто згоди щодо ціни, ґатунку та кількості молока, нами було вирішено узгодити це питання пізніше шляхом підписання відповідної додаткової угоди, у зв`язку з цим же, враховуючи наявні в мене обмеження, у договорах не зазначали вартості договору. В додаткових угодах до договорів також не було визначено конкретного ґатунку та кількості молока, яке повинно б було постачатися, ціну за партію молока теж не було зазначено. Як мені було роз`яснено представниками кооперативу, що підписання додаткових угод саме в таких формулюваннях є необхідним, оскільки на момент їх укладення вони точно не знали, яку кількість молока зможуть поставити та якого саме гатунку буде це молоко.".

Крім того, у матеріалах справи також наявні копії: судових рішень, протоколів погодження договірної ціни №1 від 31.01.2017р., №2 від 16.02.2017р., №3 від 24.02.2017р., №4 від 28.02.2017р., № 6 від 28.02.2017р., №7 від 24.03.2017р., №8 від 24.04.2017р., №9 від 24.05.2017р., №10 від 25.06.2017р., №11 від 25.07.2017р., №12 від 23.08.2017р. до договору №3 від 31.01.2017р., видаткових накладних №29 від 15.03.2017р., №43 від 31.03.2017р., №21 від 28.02.2017р., №98 від 31.05.2017р., №97 від 31.05.2017р., №150 від 30.06.2017р., №151 від 30.06.2017р., рішення власника ДП "Старокостянтинівський молочний завод" №20181123 від 23.11.2018р.; приймальних квитанцій на закупівлю молочної сировини від 30.06.2017р., від 31.05.2017р., від 28.02.2017р., тощо.

За вказаних обставин, Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс" про визнання договору поставки молока №3 від 31.01.2017р., укладеного між Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив", недійсним.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" посилається на те, що 31.01.2017р. між Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" (покупець) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" (продавець) укладено договір поставки молока №3, згідно п.1.1 якого, постачальник зобов`язується систематично поставляти і передавати у власність покупця натуральне коров`яче молоко незбиране на умовах, визначених цим договором, а покупець зобов`язується приймати і своєчасно оплачувати вартість продукції.

При цьому, вказує, що в розділі 3 цього договору сторони погодили, що асортимент, кількість та ціна конкретної партії продукції, що постачається за даним договором, визначається сторонами у додатках (протокол погодження ціни), що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до п.3.2 договору ціна партії продукції є фіксованою на весь період дії протоколу погодження ціни і у будь-якому випадку не підлягає зміні без письмового погодження сторін. Протокол погодження ціни підписується сторонами при кожній зміні ціни на продукцію.

Вважає, що договір №3 від 31.01.2017р. від імені Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" було підписано першим заступником генерального директора Жуком Валерієм Миколайовичем, повноваження якого, згідно з преамбули договору, підтверджувались довіреністю №15 від 28.12.2016р. Крім того, як вказує, що згідно із п.8.3 Статуту, поточна діяльність підприємства здійснюється генеральним директором. При призначенні генерального директора з ним укладається трудовий договір в якому визначаються компетенції, права, обов`язки і відповідальність перед власником, умови матеріального забезпечення і звільнення з посади. Генеральний директор не має права без погодження з власником підписувати договори, спрямовані на відчуження, заставу, іпотеку, оренду майна, що належить підприємству.

При цьому, відзначає, що з наведених положень статуту ДП "Старокостянтинівський молочний завод" вбачається, що повноваження генерального директора підприємства обмежені трудовим договором, укладеним між ним та власником підприємства, та додатково повноваження обмежується п.8.3 Статуту. В свою чергу, 01.10.2016р. між Приватним акціонерним товариством "Компанія з управління активами "Довіра капітал", яка є власником підприємства та громадянином України ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, відповідно до якого останній наймається на посаду генерального директора ДП "Старокостянтинівський молочний завод". Однак, згідно статуту Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод", затвердженого рішенням власник №11/04 від 11.04.2016p., до виключної компетенції власника віднесено: а) визначення основних напрямків діяльності підприємства; б) внесення змін та доповнень до статуту підприємства; в) призначення та звільнення генерального директора підприємства і визначення його повноважень; г) притягнення до матеріальної та інших видів відповідальності посадових осіб підприємства; д) прийняття рішення про реорганізацію чи ліквідацію підприємства (пункти 8.1 та п.8.2). Враховуючи вищезазначене, представник позивача вважає, що генеральний директор ДП "Старокостянтинівський молочний завод" Гордійчук Ю.А. не уповноважений видавати довіреності від імені дочірнього підприємства на підписання договорів, ціна яких становить більше 1 мільйона гривень, адже повноваження генерального директора підприємства обмежені трудовим договором.

Разом з тим, позивач вказує, що довіреність №15 від 28.12.2016р., яка видана на ім`я заступника генерального директора містить дефекти, не ґрунтується на жодному договорі та акті органу ДП "Старокостянтинівський молочний завод". При цьому, п.3.2 посадової інструкції передбачає, що перший заступник генерального директора має право представляти інтереси підприємства у взаємовідносинах з громадянами, юридичними особами, органами державної влади і управління за дорученням та вказівкою генерального директора. Однак, доручення та вказівка від генерального директора дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" до першого його заступника щодо укладення будь-яких договорів з відповідачем не давалась. Між тим, зважаючи на вищевикладене та беручи до уваги відсутність у заступника генерального директора необхідного обсягу цивільної дієздатності вчиняти будь-які дії від імені підприємства на підставі довіреності №15 від 28.12.2016р., яка не ґрунтується на жодному договорі чи акту, а отже, вказана особа діяла без повноважень, а не з їх перевищенням, що не дозволяє застосувати приписи ст.241 ЦК України щодо схвалення правочину.

Крім того, позивач зазначає, що при укладенні договору сторони не дійшли згоди щодо усіх його істотних умов. В свою чергу, зі змісту договору №3 від 31.01.2017р. та додатків до нього (протоколах погодження цін), що є невід`ємною частиною договору вбачається, що сторонами не погоджено предмет договору, оскільки сторонами не обумовлена в договорі кількість молока, яке може бути поставлене та його вид.

Також, позивач покликається на те, що отримане ДП "Старокостянтинівський молочний завод" у 2017 році молоко від відповідача здійснювалось щомісячно за окремими договорами купівлі-продажу, укладеними у спрощений спосіб. При цьому, як стверджує позивач, продаж молока Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" у 2017 році Дочірньому підприємству "Старокостянтинівський молочний завод" здійснювалось поза межами договору поставки №3 від 31.01.2017р.. Крім того, видаткові накладні та приймальні квитанції містять усі істотні умови договору, які передбачені Цивільним кодексом України, що неможливо констатувати відносно договору поставки молока №3 від 31.01.2017р., у якому відсутній предмет позову, а саме кількість молока, ціна, що є істотними умовами договору. Однак, позивач відзначає, що договір є укладеним, лише якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

Позивач також вказує, що 01.10.2016р. особою, яка має повноваження на вчинення будь-яких правочинів без обмежень в сумах є тільки власник ДП "Старокостянтинівський молочний завод", який особисто не вчиняв укладення даного договору, повноважень на його підписання не надавав ні генеральному директору ДП "Старокостянтинівський молочний завод", ні його першому заступнику. В свою чергу, дії першого заступника генерального директора Жука В.М. в інтересах ДП "Старокостянтинівський молочний завод" без повноважень не ґрунтуються на волі ДП "Старокостянтинівський молочний завод". Також, позивач зауважив, що обізнаність та усвідомленість Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" про неправомірність підписання такого договору особою без повноважень у підписанні договору представника покупця, підверджується, зокрема, додатками №1 до договору поставки молока №3 від 31.01.2017р., а саме протоколами погодження договірної ціни, які були підписані від імені ДП "Старокостянтинівський молочний завод" першим заступником генерального директора Жуком Валерієм Миколайовичем, який діяв на підставі довіреності №11 від 01.10.2015р., яка на момент укладення цих додатків припинила свою дію. Крім того, позивач звертає увагу на те, що на недіючу довіреність №11 від 01.10.2015р. є посилання в додатках №1 до договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. При цьому, як стверджує позивач, ДП "Старокостянтинівський молочний завод" не отримувало молоко від Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" в межах виконання договору №3 від 31.01.2017р., що стверджується відсутністю доказів протилежного.

Зважаючи на те, що в додатках №1 до договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. постачальником - Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" та покупцем - Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" було узгоджено поставку, на виконання цього договору, молока вищого гатунку, молока 1 гатунку, негатункового молока, несортового молока, однак товарно-транспортні накладні, або товарна накладна за формою 1-ТН (МС) з відміткою про отримання молока вищого гатунку, молока 1 гатунку, негатункового молока, несортового молока ДП "Старокостянтинівський молочний завод" не надавалось, а отже, поставка продукції відповідно до умов п.4.7 договору виконаною не була, вважає позивач.

Також, як вказує позивач, Приватне акціонерне товариство "Компанія управління активами "Довіра-Капітал", як власник підприємства не надавало повноважень ні генеральному директору, ні його заступникам на укладання договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. із СВК "Перший національний виробничий кооператив", та не надавало повноваження щодо видачі довіреності на укладання цього договору іншим посадовим особам. Також, як стверджує позивача, схвалення договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" не відбувалося. Схвалення правочину у розумінні ст.241 ЦК України повинно здійснюватися саме уповноваженим на це органом або особою, що узгоджується із постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 20.03.2018р. по справі №910/8794/16.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 13.12.2019р. прийнято заяву Дочірнього підприємства "Старокостянтиніський молочний завод" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив", Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс" про визнання договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. недійсним в межах справи №924/1155/18 про банкрутство Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" до свого провадження; засідання з розгляду заяви Дочірнього підприємства "Старокостянтиніський молочний завод" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив", Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс" про визнання договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. недійсним в межах справи №924/1155/18 про банкрутство Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" призначено до розгляду.

Відповідачі проти позову заперечили, вказавши про те, що до позовної заяви додано копію трудового договору генерального директора з власником позивача, який укладено 01.10.2015р., а не 01.10.2016р., на який посилається позивач у своїй позовній заяві. Відповідно до п.6.1 доданого до позову трудового договору, "цей трудовий договір діє до 01.10.2016р.". Тобто, дія трудового договору та встановлені у ньому обмеження припинились 01.10.2016р., в той час як довіреність №15, на підставі якої діяв представник позивача, підписуючи спірний правочин, видано 28.12.2016р..

Стосовно повноважень заступника генерального директора ДП "Старокостянтинівський молочний завод" відповідач зазначив, що відповідно до довіреності №15 від 28.12.2016р., на підставі якої діяв представник позивача, дану довіреність видано позивачем в особі генерального директора Гордійчука Юрія Анатолійовича, що діє на підставі статуту. Зазначене, як вважає відповідача 1 та відповідача 2, спростовує аргументи позивача про те, що довіреність не ґрунтується на договорі та акті позивача. У виданій довіреності відсутні посилання на трудовий договір, який укладено з власником позивача. Також, статутом позивача не встановлено обмежень на підписання правочинів щодо придбання майна, вартість якого перевищує будь-яку суму чи на внесення змін до цих правочинів. Крім того, у п.8.2 Статуту позивача визначено виключну компетенцію власника позивача, однак, у вказаному пункті статуту не згадується про виключну компетенцію власника позивача щодо погодження укладення генеральним директором договорів з контрагентами позивача.

Крім того, відповідач 1 та відповідач 2 вказали, що довіреностями ДП "Старокостянтинівський молочний завод" на ім`я першого заступника генерального директора позивача, представнику надано право погоджувати умови та підписувати від імені підприємства угоди та різного роду договори (за виключенням договорів спрямованих на відчуження, заставу, іпотеку майна, що належить підприємству), будь-які документи, що пов`язані з виконанням угод та договорів (акти, специфікації, додатки, протоколи розбіжностей, рахунки і ін.). Тобто, заступнику генерального директора надано конкретний перелік прав та встановлено вичерпний перелік обмежень, і не встановлено обмежень на підписання правочинів щодо придбання майна, вартість якого перевищує будь-яку суму чи на внесення змін до цих правочинів.

Як вважає відповідач 1 та відповідач 2, оскільки в Єдиному державному реєстрі та в статуті позивача, відсутні відомості про наявність обмежень в керівника позивача, що підтверджується витягом з ЄДР, а трудовий договір не реєструвався, в довіреності на заступника генерального директора наведено вичерпний перелік його прав та обмежень, наявність обмежень повноважень, які визначені в трудовому договорі чи інших документах, не мають чинності у відносинах з відповідачем 1 та іншими особами.

Посилаючись на положення ст.ст.92, 237 ЦК України, відповідач 1 та відповідач 2 зазначили, що дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу юридичної особи, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками такої юридичної особи корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі юридичної особи, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Як стверджує відповідач 1 та відповідач 2, між сторонами протягом 2016-2017 років було укладено ряд договорів, які виконувались сторонами і ці договори з підстав перевищення повноважень підписантами, на момент укладення договору поставки молока №3 від 31.01.2017р., недійсними не визнавались. Разом з тим, зазначено, що в п.1.2 наказу від 03.09.2015р. вказано про надання Жуку В.М. право першого підпису фінансово-господарських та банківських документів.

Також, відповідач 1 та відповідач 2 відзначили, що в межах справи №924/232/18 про стягнення СВК "Перший національний виробничий кооператив" боргу за спірним правочином, ДП "Старокостянтинівський молочний завод" було подано відзив від 19.04.2018р., відповідно до якого ДП "Старокостянтинівський молочний завод" не заперечував проти дійсності договору поставки, не вказував про наявність будь-яких обмежень у заступника генерального директора, та заперечував виключно щодо ціни поставленого товару протягом жовтня-листопада 2017 року. Посилаючись на практику Верховного Суду, відповідач 1 та відповідач 2 зазначили, що відповідно до висновків щодо застосування ст.241 ЦК України схвалення може відбуватись і стороною правочину, в даному випадку позивачем - ДП "Старокостянтинівський молочний завод", в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи.

Як вважає відповідач 1 та відповідач 2, спірний правочин відповідає вимогам ЦК України щодо погодження кількості товару шляхом встановлення у договорі порядку визначення цієї кількості у п.4.1 спірного правочину. Тому, як зазначили відповідач 1 та відповідач 2 , з огляду на викладені вище обставини щодо погодження умов договору про предмет, кількість та ціну товару, а також передачу товару позивачу, часткову оплату за отриманий товар, користування позивачем правом на податковий кредит, підстави для кваліфікації даного договору як неукладеного відсутні.

Як стверджує відповідач 1 та відповідач 2, загальну кількість поставленої продукції по спірному правочину, можливо встановити з видаткових накладних, в яких вказано, що здійснювались поставки товару по договору поставки молока №3 від 31.01.2017р., а не поза межами спірного договору поставки, як це вказує позивач.

Крім того, поставка молока по спірному правочину, відображена в оборотно-сальдових відомостях позивача. Сторонами також погоджувалась загальна вартість поставленого товару, здійснені оплати за поставлений товар та розмір заборгованості по договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. шляхом підписання актів звірки розрахунків.

Таким чином, оскільки позивачем не надано доказів завдання збитків ні позивачу, ні власнику позивача, спірний правочин було схвалено власником позивача у формі мовчазної згоди, а також, оскільки позивачем не доведено порушення цивільних прав позивача та в чому полягає таке порушення, відповідачі вважають, що відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним.

Арбітражний керуючий Завора О.І. вказує на те, що оспорюваний правочин є неукладеним, відтак, не може бути визнано недійсним, тому у позові слід відмовити.

ПАТ АБ "Укргазбанк" погоджується з позицією позивача, зокрема, в частині того, що, враховуючи заяву свідка, ОСОБА_3 , вбачається, що представнику відповідача було достеменно відомо про факт відсутності належних та достатніх повноважень щодо підписання цієї угоди. Однак, представники СВК "ПНВК" проігнорували цей факт, що, в свою чергу, дає підстави для визнання вказаного правочину недійсним.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2020р. у справі №924/1155/18 у позові відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст.692 ЦК України.

За змістом ст.655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що 31.01.2017р. між Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" (покупцем) в особі першого заступника генерального директора Жука Валерія Миколайовича, який діє на підставі довіреності №15 від 28.12.2016р., з однієї сторони, та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" (постачальником) в особі голови кооперативу ОСОБА_2 , з другої сторони, підписано договір поставки молока №3, відповідно до умов якого відповідно до умов якого постачальник зобов`язується систематично поставляти і передавати у власність покупця натуральне коров`яче молоко незбиране на умовах, визначених цим договором, а покупець зобов`язується приймати і своєчасно оплачувати вартість продукції (п.1.1 договору).

Як встановлено судом, позивач просить визнати недійсним договір поставки молока від 31.01.2017р. №3, який укладений між Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив".

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 зазначеної статті).

Як свідчать матеріали апеляційної скарги, скаржник у ній покликається на неукладеність вказано договору поставки, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та висновків Верховного Суду викладених у постанові від 16.06.2020р. у справі №145/2047/16-ц

Зокрема, як свідчить договір поставки молока від 31.01.2017р. №3, який укладений між Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" відповідно до п.1.1 якого, визначено предмет - натуральне коров`яче молоко незбиране.

Згідно ч.2 ст.669 ЦК України, умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

У п.4.1 договору поставки визначено, що загальна кількість продукції, що поставляється за цим договором становить суму усіх поставок (які носять ритмічний характер) здійснених за цим договором.

З огляду на викладені, спірний правочин відповідає вимогам ЦК України щодо погодження кількості товару шляхом встановлення у договорі порядку визначення цієї кількості у п.4.1 спірного правочину.

У відповідності до ч.8 ст.181 ГК України у разі якщо сторони не досягай згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З огляду на викладені обставини щодо погодження умов договору про предмет, кількість та ціну товару, а також передачу товару позивачу, часткову оплату за отриманий товар, користування позивачем правом на податковий кредит, підстави для кваліфікації даного договору як неукладеного відсутні.

Водночас слід зазначити, що навіть у разі встановлення, що правочин є неукладеним, суд на цій підставі залишає позов про визнання правочину недійсним без задоволення. Наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст.16 ЦК України.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що покликання позивача на те, що отримане позивачем у 2017 році молоко від відповідача здійснювалось щомісячно за окремими договорами купівлі-продажу, укладеними у спрощений спосіб, є необґрунтоване та безпідставне, з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст.208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі, що і зроблено сторонами шляхом підписання договору поставки.

Як вже зазначено вище, у відповідності з ч.2 ст.669 ЦК України умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Пунктом 4.1 визначено, що загальна кількість продукції, що поставляється за цим договором становить суму усіх поставок (які носять ритмічний характер) здійснених за цим договором.

Таким чином, загальну кількість поставленої продукції по спірному правочину, можливо встановити з видаткових накладних, в яких чітко вказано, що здійснювались поставки товару саме по договору поставки молока №3 від 31.01.2017р., а не поза межами спірного договору поставки, про що вказує позивач.

Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

У відповідності до ч.4 ст.632 ЦК України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ч.3 ст.691 ЦК України, якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Отже, якщо ціна в договорі не визначена і не може бути встановлена за допомогою аналізу його умов, це не впливає на дійсність договору.

Матеріали справи свідчать, що на виконання спірного договору шляхом підписання протоколів погодження договірної ціни, копії яких додані до справи, сторони договору погоджували вартість товару, поставка якого здійснюватиметься виключно по договору поставки молока №3 від 31.01.2017р., а не по будь-якому іншому договорі, оскільки в цих протоколах вказано, що вони є додатками спірного договору поставки.

Також матеріалами справи стверджується, що поставка молока по спірному договору, відображена в оборотно-сальдових відомостях позивача.

Сторонами також погоджувалась загальна вартість поставленого товару, здійснені оплати за поставлений товар та розмір заборгованості по договору поставки молока №3 від 31.01.2017р. шляхом підписання актів звірки розрахунків.

Водночас, слід враховувати позицію Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 18.03.2020р. у справі №456/2946/17, відповідно до якої зазначено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019р. у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) міститься висновок, що у ст.629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов 'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наявність (чи відсутність) факту досягнення згоди з усіх істотних умов договору може впливати лише на те, чи є договір укладеним (ч.1 ст.638 ЦК України) і жодним чином не може засвідчувати наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору. При цьому, судом підставно врахована правова позиція, наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №145/2047/16-ц щодо того, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним.

Водночас, доводи скаржника про те, що врахований судом першої інстанції висновок зроблено у справі, яка не є подібною до даної справи є безпідставним, оскільки як у даній справі, так і у справі №145/2047/16-ц позивач просив визнати договір недійсним обґрунтовуючи це тим, що договір неукладений.

Також слід зазначити, що Верховним Судом в вказаній постанови також зроблено наступний висновок про те, що відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2, 3 ст.215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на вказане, слід дійти висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що посилання позивача на те, що договір поставки молока №3 від 31.01.2017р. у зв`язку з неузгодженням всіх істотних умов господарського договору відповідно до ч.2 ст.180 ГК України неукладений, не має значення для вирішення даного спору про визнання недійсним оспорюваного договору.

Виходячи з вищенаведеного, позивачем не доведено тієї обставини, що договір є неукладеним. Водночас з матеріалів справи вбачається, що спірним договором сторони узгодили його предмет, та узгодили порядок визначення ціни та кількість товару.

Також, наведені в апеляційній скарзі твердження скаржника щодо не надання судом належної правової оцінки відповідним фактам та обставинам у справ не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а позивачем не доведено порушення своїх прав та наявність підстав для задоволення позову.

Крім того, стосовно вчинення договору з перевищенням повноважень, слід зазначити наступне.

Згідно ч.4 ст.89 ЦК України, до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді безоплатного доступу через портал електронних сервісів до відомостей з Єдиного державного реєстру, які актуальні на момент запиту, необхідних для укладення цивільно-правових договорів, в тому числі про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Відповідно до ч.5 ст.89 ЦК України, зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, згідно довіреності №15 від 28.12.2016р., на підставі якої діяв представник позивача, дану довіреність видано останнім в особі генерального директора Гордійчука Юрія Анатолійовича, що діє на підставі Статуту. Зазначене спростовує аргументи позивача, про те, що довіреність нібито не ґрунтується на жодному договорі та акті позивача.

Водночас, у виданій довіреності відсутні будь-які посилання на трудовий договір, який укладено з власником позивача.

Згідно п.8.3 Статуту позивача, генеральний директор має право делегувати частину своїх повноважень окремим посадовим особам підприємства. Заступник генерального директора підприємства може мати право першого підпису фінансово-господарських документів підприємства, а також здійснювати інші функції визначені генеральним директором.

Відповідно до п.8.3 Статуту позивача, до компетенції генерального директора відноситься: розпорядження майном та коштами підприємства; затвердження та виконання кошторису, укладення угод та різного роду договорів, видання доручень, відкриття та закриття банківських рахунків; право першого підпису фінансово-господарських документів від імені підприємства. Генеральний директор не має права без погодження з власником підписувати договори спрямовані на відчуження, заставу, іпотеку, оренду майна, що належать підприємству.

Водночас слід зазначити, що Статутом позивача не встановлено жодних обмежень на підписання правочинів щодо придбання майна, вартість якого перевищує будь-яку суму чи на внесення змін до цих правочинів.

Пунктом 8.2 Статуту позивача визначено виключну компетенцію власника позивача однак, у вказаному пункті Статуту не згадується про виключну компетенцію власника позивача щодо погодження укладення генеральним директором договорів з контрагентами позивача.

Також, довіреностями ДП "Старокостянтинівський молочний завод" на ім`я першого заступника генерального директора позивача представнику надано право погоджувати умови та підписувати від імені підприємства угоди та договори (за виключенням договорів спрямованих на відчуження, заставу, іпотеку майна, що належить підприємству), будь-які документи, що пов`язані з виконанням угод та договорів (акти, спеціфікації, додатки, протоколи розбіжностей, рахунки і ін.). Тобто, заступнику генерального директора надано конкретний перелік прав та встановлено вичерпний перелік обмежень, і не встановлено жодних обмежень на підписання правочинів щодо придбання майна, вартість якого перевищує будь-яку суму чи на внесення змін до цих правочинів.

Також, слід зазначити, що відповідно до розділу III Посадової інструкції першого заступника генерального директора, яка надано позивачем до позову, перший заступник генерального директора має право діяти від імені підприємства за доручення та представляти інтереси підприємства у взаємовідносинах з юридичними особами.

З огляду на викладене, оскільки в Єдиному державному реєстрі та в Статуті позивача, відсутні відомості про наявність обмежень в керівника позивача, що підтверджується витягом з ЄДР, а трудовий договір жодним чином не реєструвався, в довіреності на заступника генерального директора наведено вичерпний перелік його прав та обмежень, наявність обмежень повноважень, які визначені в трудовому договорі чи інших документах, не мають чинності у відносинах з відповідачем 1 та іншими особами.

Водночас, стосовно інформації щодо інформованості відповідача про обмеження у представника позивача, слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як на підставу своїх вимог, позивач посилався на те, що відповідачу було добре відомо про наявність обмежень у представника позивача, який підписував спірний договір.

Водночас, у наявній у матеріалах справи довіреності №15 від 28.12.2016р. відсутні будь-які відомості про наявність обмежень у заступника генерального директора.

Також, жодних доказів надання чи надсилання документів, які підтверджують наявність обмежень у підписанта договору поставки, на адресу відповідача, позивачем не надано. У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про наявність обмежень у керівника позивача, тому відповідач не знав і не міг знати про будь-які обмеження повноважень представника позивача.

При цьому, саме лише відправлення позивачем певних документів відповідачу за наявності встановлення таких обставин, не може достеменно свідчити про їх отримання відповідачем та про обізнаність відповідача з ними, з їх змістом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не наведено мотивів для неврахування чи відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17.07.2018р. по справі №921/311/17-г/7, в якій зазначено, що саме лише відправлення позивачем певних документів відповідачу (за наявності встановлення таких обставин) не може достеменно свідчити про їх отримання відповідачем та про обізнаність відповідача з ними, з їх змістом.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що позивачем не доведено тієї обставини, що відповідач 1 знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.

Також, не наведено скаржником аргументів для неврахування позиції Верховного Суду, наведеній в постанові від 25.10.2018р. у справі №910/19164/17, зокрема, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу підприємства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом підприємства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Крім того, скаржником не спростовано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2018р. по справі №910/20790/17 про те, що для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Стосовно твердження скаржника про недобросовісність у діях СВК "Перший національний виробничий кооператив", слід зазначити наступне.

Як вказують учасники справи, що між сторонами було укладено значну кількість договорів, які протягом тривалого часу виконувались обома сторонами, виходячи з положень добросовісності представництва юридичної особи, саме заступник генерального директора підприємства позивача, підписуючи спірний договір, повинен був діяти добросовісно та попередньо отримати письмову згоду власника юридичної особи на таке укладення, якщо така згода була потрібна, а недобросовісність та нерозумність в діях керівника третьої особи - в даному випадку відповідача 1, позивачем не доведено.

Слід зазначити, що Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст.12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов`язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Зазначені вище висновки викладені Верховним Судом в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/109/19.

Оскільки відповідачем 1 виконувались умови спірного договору поставки, поведінка відповідача 1 була добросовісною, укладення договору відповідало її внутрішній волі. Також, відповідач 1 бажав реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і такі наслідки настали насправді.

Слід враховувати висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 23.07.2019р. у справі №918/780/18, згідно яких, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що статутом позивача передбачено вичерпний перелік угод, на укладення яких директору необхідна обов`язкова згода загальних зборів незалежно від суми договору. При цьому, як вірно встановлено судами, умовами статуту не передбачено надання загальними зборами згоди директору товариства на підписання договорів про отримання товариством позики від інших осіб та отримання фінансової допомоги на поворотній основі.

Із встановлених судами обставин вбачається, що підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача, як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Дійшовши висновку про наявність на оскаржуваному договорі печатки товариства та враховуючи той факт, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача.

Отже, оскільки у витязі з ЄДР позивача вказано про обмеження керівника "згідно Статуту", а в Статуті позивача визначено вичерпний перелік угод, на укладення яких директору, і відповідно заступнику директора, на ім`я якого видано довіреність, необхідна обов`язкова згода власника, та не передбачено надання власником згоди на укладення договорів поставки, а на спірному договорі проставлено печатку позивача, у відповідача 1 були відсутні підстави вважати, що підписуючи спірний договір, представник позивача перевищив свої повноваження та діяв недобросовісно.

Договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто, третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Аналогічні правові позиції висловлено Верховним Судом в постановах від 17.07.2018р. по справі №921/311/17-г/7, від 25.10.2018р. у справі №910/19164/17, від 16.10.2018р. по справі №910/20790/17.

Між сторонами протягом 2016-2017 років було укладено ряд договорів, які виконувались сторонами і ці договори з підстав перевищення повноважень підписантами, на момент укладення договору поставки молока №3 від 31.01.2017р., недійсними не визнавались, зокрема: договір поставки молока №49 від 12.08.2016р., який також підписано заступником генерального директора Жуком Валерієм Миколайовичем на підставі довіреності, 27.12.2016р. між сторонами укладено додаткову угоду №1, якою продовжено дію договору поставки молока №49 від 12.08.2016р. та продовжено його виконання. Виконання сторонами цього договору підтверджується рішенням у справі №924/233/18 від 24.10.2019р.. Проти дійсності даного договору позивач також не заперечував у відзиві від 19.04.2018р.; договір про надання послуг №ЗТЗР від 01.01.2017р., вартість наданих послуг по якому значно перевищує 1 мільйон гривень та на підставі якого ДП "Старокостянтинівський молочний завод" звертався до суду з позовом про стягнення з СВК "Перший національний виробничий кооператив" боргу у розмірі 6 605 560,55грн. (справа №924/285/18). Відповідно до вказаного договору надання послуг, позивач здійснював перевезення молока саме на виконання спірних договорів поставки молока.

Варто також звернути увагу на те, що в межах справи №924/285/18, на підтвердження повноважень підписантів договору про надання послуг №ЗТЗР від 01.01.2017р., ДП "Старокостянтинівський молочний завод" було подано клопотання від 19.07.2018р. за вих.№321, до якого було додано лише наказ про переведення на посаду, довіреність, яка підписана генеральним директором та витяг з ЄДР, будь-яких рішень власника ДП "Старокостянтинівський молочний завод" про схвалення чи погодження укладення договору про надання послуг №ЗТЗР від 01.01.2017р. позивач не надавав. Крім того, в п.1.2 наказу від 03.09.2015р. вказано про надання Жуку В.М. право першого підпису фінансово-господарських та банківських документів.

Отже, враховуючи обставини, що між сторонами було укладено значну кількість договорів, які протягом тривалого часу виконувались обома сторонами, виходячи з положень добросовісності представництва юридичної особи, заступник генерального директора підприємства позивача, підписуючи спірний договір, повинен був діяти добросовісно та попередньо отримати письмову згоду власника юридичної особи на таке укладення, якщо така згода була потрібна, а недобросовісність та нерозумність в діях керівника третьої особи - в даному випадку відповідача 1, позивачем не доведено, оскільки відповідач 1 виконував умови договору поставки, тобто діяв добросовісно.

Слід зазначити, що відповідно до п.3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст.241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Також, Верховним Судом висловлено наступні правові позиції під час вирішення тотожних спорів, зокрема, відповідно до постанови від 08.05.2019р. по справі №904/2156/18, схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, передача транспортних засобів, зняття їх з обліку із наданням усіх необхідних документів та прийняття часткової або повної оплати за спірними договорами).

У постанові від 03.10.2019р. по справі №922/109/19, Верховним Судом зазначено, що схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (ст.241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (ч.3 ст.509 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018р. у справі №910/19179/17. Тобто, сторона правочину, в даному випадку - ДП "Старокостянтинівський молочний завод", яка прийняла товар по договору поставки, не може оспорювати договір поставки, оскільки прийняття товару свідчить про вчинення дій, які вказують на її волю зберегти дійсність правочину.

Зі змісту ч.1 ст.241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі №910/18812/17.

На згадані вище висновки посилається також Верховний Суд у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/109/19.

Аналогічні висновки зроблені і Верховним Судом в постанові від 10.04.2019р. по справі №906/348/18, зокрема, законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

У постанові Верховного Суду від 05.12.2019р. по справі №910/5137/19 вказано, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст.241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Згідно вищенаведених висновків щодо застосування ст.241 ЦК України схвалення може відбуватись і стороною правочину, в даному випадку позивачем - ДП "Старокостянтинівський молочний завод", в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що схвалення позивачем спірного правочину підтверджується наступним:

- погодження сторонами ціни шляхом підписання та скріплення печатками сторін протоколів погодження договірної ціни №1 від 31.01.2017р., №2 від 16.02.2017р., №3 від 24.02.2017р., №5 від 24.02.2017р., №6 від 28.02.2017р., №7 від 24.03.2017р., №8 від 24.04.2017р., №9 від 24.05.2017р., №10 від 25.06.2017р., №11 від 25.07.2017р. та №12 від 23.08.2017р.;

- отриманням позивачем за договором поставки товару - молока, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, оборотно-сальдовими відомостями відповідно до яких в бухгалтерському обліку позивача відображено отримання товару по спірному правочину, актами звірки взаєморозрахунків, якими погоджувались вартість поставленого товару, суму сплачених за отриманий товар коштів та розмір заборгованості на відповідну дату;

- отриманням податкового кредиту за операціями з поставки товару;

- частковою оплатою за отриманий товар, що зокрема підтверджується актами звірки взаєморозрахунків, які підписані та скріплені печатками сторін та оборотно-сальдовими відомостями позивача.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2019р. по справі №904/2156/18, від 18.02.2021р. у справі № 924/658/20.

Також слід зазначити, що п.3.1 договору поставки молока №3 від 31.01.2017р., асортимент, кількість та ціна конкретної партії продукції, що постачається за даним договором, визначається сторонами у додатках (протокол погодження ціни), що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до п.3.2 договору ціна партії продукції є фіксованою на весь період дії протоколу погодження ціни і у будь-якому випадку не підлягає зміні без письмового погодження сторін. Згідно з п.4.1. договору загальна кількість продукції, що поставляється за цим договором, становить суму усіх поставок (які носять ритмічний характер), здійснених за цим договором.

Відповідно до протоколу №1 погодження договірної ціни від 31.01.2017р. покупець - Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" в особі першого заступника генерального директора Жука Валерія Миколайовича, який діє на підставі довіреності №11 від 01.10.2015р. та постачальник - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" в особі голови кооперативу ОСОБА_2 погодились та підписали протокол про те, що починаючи з 01.02.2017р. сторони встановлюють планову закупівельну ціну за 1 тону молока (базисний жир - 3,4%): вищий, 1 гатунок - 8300,00грн. - на умовах поставки EXW (склад постачальника); негатункове - 74700,00грн. - на умовах поставки EXW (склад постачальника).

У відповідності до заяви від 18.05.2020р. свідка - ОСОБА_3 (першого заступника генерального директора ДП "Старокостянтинівський молочний завод" на час підписання договору), враховуючи, що на момент підписання договору від 31.01.2017р. не було досягнуто згоди щодо ціни, ґатунку та кількості молока, було вирішено узгодити це питання пізніше шляхом підписання відповідної додаткової угоди.

Враховуючи зміст вищенаведених та інших договірних положень, а також інших матеріалів справи, судом констатується, що відсутні підстави для висновку про те, що станом на час підписання оспорюваного договору (тобто, станом на 31.01.2017р.) було визначено ціну вказаного договору поставки, яка становить чи перевищує 1000000,00грн. (відповідних положень оспорюваний договір станом на 31.01.2017р. не містить).

Водночас, судом береться до уваги, що ст.236 ЦК України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, тому судом оцінюється зміст првовідносин, що виникли саме станом на момент підписання оспорюваного правочину (незалежно від отримання позивачем в подальшому товару тієї чи іншої вартості).

За таких обставин, незалежно від обізнаності представників контрагентів за оспорюваним договором про наявні обмеження на вчинення правочинів, вартість яких перевищувала 1000000,00грн., враховуючи чинність довіреності №15 від 28.12.2016р. станом на час підписання оспорюваного правочину, також з огляду на відсутність підстав для висновку про те, що станом на час підписання оспорюваного договору (тобто, станом на 31.01.2017р.) було визначено ціну вказаного договору поставки, яка становить чи перевищує 1000000,00грн., судом відзначається безпідставність твердження про підписання 31.01.2017р. оспорюваного договору першим заступником генерального директора ДП "Старокостянтинівський молочний завод" ОСОБА_3 за відсутності (чи з перевищенням) його повноважень внаслідок визначення ціни в розмірі понад 1000000,00грн..

Також, з матеріалів справи вбачається, що в даному випадку спірний правочин було схвалено і власником позивача ПАТ "КУА "Довіра-капітал" у формі мовчазної згоди, що полягає у наступному.

У відповідності з п.8.4 Статуту позивача, контроль за діяльністю посадових осіб підприємства здійснює власник і ревізійна комісія підприємства.

Пунктом 8.2 Статуту позивача передбачено, що до виключної компетенції Власника віднесено притягнення до матеріальної та інших видів відповідальності посадових осіб Підприємства.

Згідно ст.12 Статуту позивача, підприємство здійснює облік результатів своєї роботи, веде оперативний, бухгалтерський і статистичний облік у встановленому порядку і несе відповідальність за його достовірність. Відповідальними за стан обліку і своєчасне подання звітності та сплати податків є генеральний директор та головний бухгалтер підприємства або, за рішенням власника, інша посадова особа підприємства.

Відповідно до п.2.11 трудового договору генерального директора з власником позивача, роботодавець організовує фінансовий контроль за діяльністю підприємства.

Отже, враховуючи вищенаведене слід дійти висновку, що власнику позивача стало відомо про укладення та прийняття товару по спірному правочину, користування податковим кредитом, в кінці відповідного звітного періоду, тобто першого кварталу 2017 року, а також по результатах здійснення діяльності за 2017 рік. Однак, з матеріалів справ вбачається, що жодних заходів спрямованих на розірвання договору чи визнанню його недійсним, власником не вживалось, посадових осіб до відповідальності не притягнуто.

Водночас, слід врахувати висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 03.10.2019р. по справі №922/109/19, зокрема, ч.4 ст.92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.

Також, у постанові Верховного Суду від 17.07.2018р. у справі №921/311/17-г/7, вказано, що при вирішення такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Таким чином, оскільки представника позивача до відповідальності не притягнуто, позивачем не надано доказів завдання збитків ні позивачу ні власнику позивача, спірний правочин було схвалено власником позивача у формі мовчазної згоди, а також, оскільки позивачем не доведено порушення цивільних прав позивача та в чому полягає таке порушення, відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 16.10.2020р. у справі №910/12787/17 вказано, що як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016у справі №920/1771/14, від 30.11.2016у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Як вже було зазначено вище, метою спірного правочину, була поставка відповідачем 1 товару для позивача. Позивач отримував від відповідача 1 товар по договору і здійснював його часткову оплату, тому мета правочину досягнута, а тому будь-які права позивача не порушені.

Також, у постанові від 19.02.2021ро. у справі №904/2979/20 Об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновків про те, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч.3ст.215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020р. у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

За вказаних обставин, беручи до уваги недоведення позивачем факту підписання 31.01.2017р. оспорюваного договору першим заступником генерального директора ДП "Старокостянтинівський молочний завод" Жуком В.М. за відсутності (чи з перевищенням) його повноважень (зокрема, оскільки відсутні підстави вважати, що станом на час підписання оспорюваного договору (тобто, станом на 31.01.2017р.) було визначено ціну вказаного договору поставки, яка становить чи перевищує 1000000 грн.); незважаючи на наявність (чи відсутність) фактів схвалення оспорюваного правочину; також враховуючи, що обгрунтованість (чи необгрунтованість) посилання позивача на те, що договір поставки молока 31.01.2017р. у зв`язку з неузгодженням всіх істотних умов господарського договору є неукладеним, не має значення для вирішення даного спору про визнання недійсним оспорюваного договору, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення позову відсутні.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про відмову у позові.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2020р. у справі №924/1155/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод", м.Старокостянтинів Хмельницької області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2020р. у справі №924/1155/18 - без змін.

2. Матеріали справи №924/1155/18 повернути до Господарського суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "02" квітня 2021 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.