Головуючий суду 1 інстанції - Бабічева  Л.П.  

                             Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 426/15388/19

Провадження № 22-ц/810/87/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року                                                                         м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Луганської В.М.

суддів: Гаврилюка В.К., Коновалової В.А.

за участю секретаря судового засідання - Вовчанської С.В.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,

відповідачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк»

на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 25 листопада 2020 року, ухвалене судом у складі судді Бабічевої Л.П. в м. Сватове Луганської області,

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

в с т а н о в и в:

У грудні 2019 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказало, що між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 411/2012 – Р від 24 жовтня 2012 року відповідно до умов якого банк зобов`язався надати відповідачеві грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, передбачені кредитним договором.

       Кредит надавався у сумі 169350,00 грн з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 16,0 % річних, за користування коштами, що не повернуті у терміни, передбачені договором (прострочена заборгованість) процентна ставка становить 16,0 % річних. Строк повернення кредитних коштів до 23 жовтня 2027 року.

Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надав відповідачу кредитні кошти.

Відповідач не виконав належним чином зобов`язання за кредитним договором та не повернув кредитні кошти у визначений кредитним договором строк.

Станом на 12 листопада 2019 року відповідачем не сплачено заборгованість за кредитним договором у сумі 172 583,24 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 150 530,00 грн та нарахованих, несплачених процентів за користування кредитом за період з 01 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року у сумі 22053,24 грн.

В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 411/2012 – Р/П від 24 жовтня 2012 року за умовами п. 1.1 якого поручитель зобов`язаний нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку з викладеним просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 172 583,24 грн та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 25 листопада 2020 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 411/2012-Р від 24 жовтня 2012 року у сумі 33876,00 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 254, 08 грн з кожного.

У задоволенні частини позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 138707,24 грн – відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сватівського районного суду Луганської області 25 листопада 2020 року в частині відмови позивачу в стягненні з відповідачів частини позовних вимог та ухвалити в цій частині, нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ні норми закону, ні умови кредитного договору, ні договору поруки не ставлять у залежність право вимоги позивача дострокового повернення всієї суми позики та/або право на судовий захист власних порушених прав та інтересів від направлення позичальнику або поручителю вимоги про стягнення всієї суми заборгованості. З умов договору не вбачається обов`язок банку направлення окремої вимоги поручителю перед зверненням кредитора до суду, так само, і наслідків не направлення такої вимоги.

Суд першої інстанції не врахував, що право кредитора на дострокове погашення зобов`язання передбачено умовами укладеного між сторонами кредитного договору та договору поруки.

Крім того, позивач посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до положень кредитного договору закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишились невиконаними з будь-яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору тягне за собою припинення зобов`язань, що випливають з цього договору, також у випадку, якщо такі зобов`язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов`язань, що лишилися невиконаними на момент закінчення строку дії договору.

В судове засідання представник ПАТ АБ «Укргазбанк» не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені у відповідності до ч. 2 ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».

Представник відповідачів ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим розглянути справу без участі сторін, які повідомлені про дату, місце та час судового засідання у визначеному законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно апеляційної скарги позивачем рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором у сумі 138707,24 грн. Рішення суду в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 411/2012-Р від 24 жовтня 2012 року у сумі 33876,00 грн. та стягнення з кожного судових витрат у сумі 254, 08 грн не оскаржується учасниками справи, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором у сумі 138707,24 грн.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 138707, 24 грн, суд першої інстанції виходив з того, що виконання зобов`язання позичальника ОСОБА_1  погоджено сторонами щомісячними платежами, та належно не виконується відповідачами з червня 2014 року, проте до  суду із даним позовом банк звернувся 03 грудня 2019 року, і  представником відповідачів  заявлено про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, тому  позивач із вимогами  заборгованість за кредитом за період з червня 2014 року по 03  грудня 2016 року та  процентам за період з 01 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року звернувся поза межами строку позовної давності.

Щодо позовних вимог в частині дострокового повернення частини кредитних коштів, то суд першої інстанції, враховуючи правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц вважав, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки банком не надано доказів дотримання встановленого порядку дострокового повернення коштів.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та ніким із сторін не оспорюється, що 24 жовтня 2012 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4112012-Р, згідно умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 169350, 00 грн зі сплатою 16,0 % річних за користування кредитними коштами, з кінцевим строком погашення не пізніше 23 жовтня 2027 року.

Відповідно до п. 3.1 договору позичальник здійснює повернення суми кредиту на рахунок відкритий в АТ «Укргазбанк», щомісячно з 1-го та не пізніше 28-го числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/180 від суми отриманого кредиту, що становить 941, 00 грн, а останній платіж сплачується в сумі 911, 00 грн не пізніше 23 жовтня 2027 року.

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором станом на 12 листопада 2019 року за позичальником утворилась заборгованість у сумі 172583, 24 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 150530, 00 грн; нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом за період з 01 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року в сумі 22053, 24грн.

При цьому, в розрахунку заборгованості зазначено, що заборгованість по тілу кредиту в сумі 150530, 00 грн складається із: простроченої заборгованості – 60224,00 грн та поточної заборгованості - 90306, 00 грн.

Згідно частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

За умовами кредитного договору кредит надавався відповідачу ОСОБА_1 на придбання майнових прав на однокімнатну квартиру в м. Луганськ, отже кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника.

Пунктом 4.2.4. кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати дострокового повного виконання позичальником своїх зобов`язань по цьому договору, включаючи повернення всієї суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, комісій та штрафних санкцій у випадку, зокрема, невиконання позичальником будь-яких своїх зобов`язань по цьому договору, у тому числі, несвоєчасного виконання грошових зобов`язань (з простроченням їх виконання більше, ніж на один банківський день), що випливають з цього договору.

       Вимога про дострокове виконання позичальником своїх зобов`язань по цьому договору направляється позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 ( тридцяти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від банку.

Отже, умовами кредитного договору № 411/2012-Р передбачено право банку на дострокове стягнення в примусовому порядку коштів за умови наявності у позичальника простроченої заборгованості по будь-якому із своїх зобов`язань більше, ніж на один банківський день, направлення письмової вимоги і отримання іншою стороною.

Проте, позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували як факт направлення позивачем вимоги про дострокове повернення кредиту за кредитним договором № 411/2012-Р від 24 жовтня 2012 року, так і її отримання відповідачами, у порядку та на умовах передбачених договором.

В  постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором; «…суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту»; «…порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності з 10 червня 2017 року, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Враховуючи, що умовами кредитного договору від 12 грудня 2012 року передбачено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів, проте банком не дотримано передбачені договором умови та положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», тому відсутні підстави для задоволення позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів з відповідачів за кредитним договором.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про дострокове стягнення з відповідачів поточної заборгованості за тілом кредиту не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що ні норми закону, ні умови кредитного договору, ні договору поруки не ставлять у залежність право вимоги позивача дострокового повернення всієї суми позики та/або право на судовий захист власних порушених прав та інтересів від направлення позичальнику або поручителю вимоги про стягнення всієї суми заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» та пунктом 4.2.4 кредитного договорувід 12 грудня 2012 року передбачено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором.

Посилання позивача на те, що відомим позивачу місцем проживання відповідачів є м. Луганськ, яке знаходиться на окупованій території, та згідно листа УДППЗ «Укрпошта» від 23 липня 2014 року до окремої вказівки призупинено приймання для пересилання поштових відправлень на адресу населених пунктів Луганської області, що об`єктивно унеможливлює оформлення поштового відправлення для направлення банком будь-якої кореспонденції, в тому числі і вимог про стягнення заборгованості з відповідачів не заслуговують на увагу, з огляду на вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц, яка відповідно до частини четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судом.

Слід зазначити, що ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою та проживає в м. Києві, що підтверджується довідкою від 28 вересня 2015 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пункті, розташованих на лінії зіткнення.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1,5 ст. 261 ЦК України).

Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

       Оскільки умовами кредитного договору від 24 жовтня 2012 року встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника, зокрема, щодо сплати окремих платежів, встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку сплати кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності по кожному черговому платежу починається з моменту порушення його виконання.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідачів у відзиві на позовну заяву зазначалось про застосування строку позовної давності.

За таких обставин, правильними є висновок суду першої інстанції про те, що з вимогою до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з червня 2014 року по 03 грудня 2016 року та процентам за період з 01 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності, тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальником 24 жовтня 2012 року між ПАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 411/2012-Р/П, за яким поручитель ОСОБА_2 зобов`язався солідарно відповідати перед ПАТ АБ «Укргазбанк» у повному обсязі за невиконання усіх зобов`язань позичальником за кредитним договором № 411/2012-Р від 24 жовтня 2012 року, зокрема за повернення кредиту у розмірі 169350, 00 грн, та сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, зазначених у договорі.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Пунктами 1.1 та 1.2 договору поруки передбачено, що поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № 411/2012-Р від 24 жовтня 2012 року та несе солідарну відповідальність за порушення виконання зобов`язань по кредитному договору.

Згідно з пунктом 5.2 договору поруки, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк виконання не зазначений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення цього договору.

Отже сторони під час укладення зазначеного договору поруки встановили строк припинення поруки, який становить три роки з дня настання строку виконання зобов`язання.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України, в редакції на час укладення договору поруки, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання невстановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

В частині першій статті 251 ЦК України зазначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Оскільки право кредитора і обов`язок поручителя по закінченню договору поруки припиняються, тому жодних дій щодо реалізації права в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року за № 1411/3467/12, постанові від 27 березня 2019 року за № 200/15135/14-ц, постанові від 03 липня 2019 року за № 1519/2-3165/11.

Умови укладеного між сторонами договору поруки про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом строку, встановленого договором поруки не пред`явить вимоги до поручителя.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ураховуючи положення кредитного договору № 411/2012-Р від 24 жовтня 2012 року та договору поруки № 411/2012-Р/П від 24 жовтня 2012 року, дійшов правильного висновку про те, що сторони встановили не лише строк дії кредитного договору і договору поруки, який становить три роки від дня настання виконання зобов`язання, а й строки виконання боржником й поручителем окремих зобов`язань, що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження  № 14-145цс18), строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Як зазначалося вище умовами кредитного договору № 411/2012-Р від 24 жовтня 2012 року передбачено повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами щомісячними платежами в розмірі не менше 1/180 від суми отриманого кредиту, що становить 941,00 грн з останнім строком погашення не пізніше 23 жовтня 2027 року.

Судом встановлено, що з червня 2014 року відповідач ОСОБА_1 не здійснює повернення кредиту згідно передбаченого договором графіку, та не сплачує відсотки за користування кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом банк звернувся до суду 03 грудня 2019 року, що підтверджується штампом на поштовому конверті.

За таких обставин, правильними є висновок суду першої інстанції про те, що з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з червня 2014 року по 03 грудня 2016 року та процентам за період з 01 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року позивач звернувся до суду після спливу вказаного у п. 5.2. договору поруки строку дії поруки (три роки), тому за правилами частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука щодо вказаних щомісячних платежів припинилась, оскільки умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу частинами (щомісячними платежами).

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, як за період з червня 2014 року по 03 грудня 2016 року та процентам за період з 01 червня 2014 року по 30 квітня 2015 року до боржника у зв`язку з пропуском строку позовної давності, а до поручителя після спливу вказаного у п.5.2. договору строку дії поруки, так і в частині дострокового повернення частини кредиту.

В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

       З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374,  ст. 375, 384 ЦПК України,  Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення

.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 25 листопада 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 31 березня 2021 року.

Головуючий     В.М. Луганська                                                                                          

Судді В.А. Коновалова

В.К. Гаврилюк