ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року                                                                             Справа № 903/770/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Мельник О.В. ,  суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Шилан О.С.

за участю представників сторін:

позивача - адв. Дунець Г.Я.

відповідача - не з`явився

третьої особи - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги відповідача фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича

на рішення Господарського суду Волинської області від 10.08.2020 р. ухваленого суддею Слободян О. Г. у м.Луцьку, повний текст складено 11.08.2020 р.

у справі № 903/770/19

за позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд ” Акціонерного товариства “Українська залізниця” в інтересах Виробничого структурного підрозділу “Рівненсько-Тернопільське територіальне управління” філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” Акціонерного товариства  “Українська залізниця”

до відповідача: фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне відділення фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

про стягнення 366727,26 грн. неустойки

В С Т А Н О В И В :

          Відповідно до рішення Господарського суду Волинської області від 10.08.2020 р. у справі № 903/770/19 задоволено позов Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” акціонерного товариства “Українська залізниця” в  інтересах Виробничого структурного підрозділу “Рівненсько-Тернопільське територіальне управління” філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” акціонерного товариства “Українська залізниця”.          Згідно з рішенням суду підлягає стягненню з фізичної особи-підприємця Каваса Віктрора Степановича на користь позивача 366727 грн. 26 коп. неустойки.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач підприємець Кавас В.С. подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 10.08.2020 р. у даній справі та постановити нове  рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідач вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права та при недотриманні норм процесуального права.

Доводить, що сторонами не виконано умови п. 10.4. договору в частині надіслання будь-якою стороною іншій заяви про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії. Умовами п. 10.4. договору передбачено, що «у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, договір уважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим самим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором який є невід`ємною частиною договору за погодженням з балансоутримувачем при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди».

Звертає увагу, що з 30 червня 2018 року по даний час обома сторонами договір продовжує виконуватися на загальних умовах, а це і користування орендованим майном, і виконання зобов`язань в частині розрахунків в формі попередньої оплати, які проводились і продовжують проводитись відповідачем в передбачені договором терміни і у встановлених розмірах, а позивачем, у свою чергу, які приймаються і в подальшому відповідачу не повертаються.

Скаржник посилається на норми ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", постанови Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справах № 906/742/18, № 906/743/18, № 906/746/18, від 16.07.2019 р. у справі № 906/744/18, від 13.08.2019 р. у справі № 906/740/18 та від 26.12.2019 р. у справі № 904/342/19 і доводить, що зазначені норми не встановлюють форму заяви про припинення договору оренди і така вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди незалежно від форми та направлена у межах строку, встановленого законом.

Доводить, що  відсутність підписаних договорів про внесення змін до договору оренди в частині строку його дії не свідчить про те, що останній не продовжував свою дію відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Посилається на постанову Верховного Суду  від 09.07.2019 р. у справі № 906/745/18.

Вважає, що суд першої інстанції не правильно трактував строки позовної давності у даній справі та період нарахування неустойки. Тобто навіть у випадку нарахування неустойки позивачем за законом вона може бути нарахована тільки за 6 місяців, навіть якщо боржник і затримує виконання зобов`язань на 12 місяців і довше.

Вважає, що зважаючи на те, що орендоване майно згідно з договором оренди мало б бути повернене відповідачем позивачу у строк до 04 липня 2018 року включно, і цього у зазначених правовідносинах сторін не відбулось, тоді як спеціальна позовна давність для подальшого стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати має вираховуватись за шість місяців з 05 липня 2018 року і закінчилась 05 липня 2019 року. Звертає увагу, що відповідну позовну заяву щодо стягнення неустойки в розмірі 366727,26 грн. позивач скерував до суду у вересні 2019 року .

Скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області у справі № 903/770/19 від 10 серпня 2020 року повністю і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі 366727,26 грн., передбаченої п. 10.11. договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, відмовити в повному обсязі у зв`язку з їх безпідставністю, необґрунтованістю та незаконністю.

Позивач  Акціонерне товариство “Українська залізниця в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд ” Акціонерного товариства “Українська залізниця” в інтересах Виробничого структурного підрозділу “Рівненсько-Тернопільське територіальне управління” філії “ Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” Акціонерного товариства  “Українська залізниця”  подав суду відзив на апеляційну скаргу, вважає позицію скаржника такою, що не відображає дійсні обставини справи, а рішення суду таким, що ухвалене на основі об`єктивної оцінки зібраних у справі доказів та з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Звертає увагу, що пунктом 10.1 договору оренди з урахуванням додаткового договору до нього від 25.04.2018 р. визначено, що цей договір діє до 30.06.2018 р. включно без подальшого продовження.

Вважає помилковим твердження відповідача (скаржника), що з 30.06.2018 р. по даний час обома сторонами договір продовжує виконувався на загальних умовах, ним же передбачених, а це і користування орендованим майном, і виконання зобов`язань в частині оплати розрахунків в формі попередньої оплати, які проводились відповідачем в передбачені договором терміни і у встановлених розмірах, а позивачем, у свою чергу, приймаються і в подальшому не повертаються. У зв`язку з неповернення відповідачем майна після закінчення терміну дії договору оренди № 582 від 20.12.2010 р. позивач звернулося до суду з позовом про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення за період липень 2018 року - червень 2019 року, яка складається із 683655,76 грн. нарахованої до сплати неустойки із зменшенням на суму виконаної відповідачем часткової оплати на суму 316928,50 грн.

Зазначає, що в апеляційній скарзі відповідач/скаржник доводить, що акт приймання-передавання майна між сторонами не підписується з об`єктивних причин, однак не зазначає їх, адже обов`язок щодо складання акта приймання- передавання про повернення майна покладається на орендаря згідно п. 10.10 договору оренди № 582 від 20.12.2010 р., а Товариство в т.ч. листом від 18.05.2020 р. № 377 зверталося до фізичної особи підприємця Каваса Віктора Степановича про повернення майна орендодавцю.

Пояснює також, що застосовуючи норми статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди, у постанові Верховного Суду у справі № 909/62/18 вказано на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою цієї статті, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю на час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, оскільки, на відміну від ст. 549 ЦК України її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання чи неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Тому застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, є неправильним і застосуванню підлягає загальна позовна давність.

Просить суд  відмовити в задоволенні апеляційної скарги фізичній особі підприємцю Кавасу Віктору Степановичу на рішення Господарського суду Волинської області у справі     № 903/770/19 від 10.08.2020 р., а рішення суду першої інстанції у справі № 903/770/19 від 10.08.2020 р. - залишити без змін.

Третя особа Регіональне відділення фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях відзиву на апеляційну скаргу суду не подала.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 р. зупинено апеляційне провадження у справі № 903/770/19 до набрання законної сили рішенням Господарського суду Волинської області у справі № 918/503/20.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2021 року задоволено   апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" та скасовано рішення Господарського суду Волинської області від 24.11.2020 р. у справі             № 918/503/20. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову   фізичної особи - підприємця Каваса Віктора Степановича до Виробничо структурного підрозділу "Рівненсько - Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" та Акціонерного товариства "Українська залізниця" про   визнання договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності, № 582 від 20.12.2010 р. поновленим на той самий строк, на тих самих умовах.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З урахуванням наведеної норми обставини щодо договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності, № 582 від 20.12.2010 р., встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2021 року у справі № 918/503/20, яка набрала законної сили, мають преюдиціальне значення у даній справі.

В судове засідання представник відповідача та підприємець Кавас В.С. і третя особа Регіональне відділення фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях не з`явились; учасники справи повідомлені судом про розгляд справи в установленому порядку, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с.171, 175 у т.2 /.

Позивач Акціонерне товариство “Українська залізниця в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд ” Акціонерного товариства “Українська залізниця” в інтересах Виробничого структурного підрозділу “Рівненсько-Тернопільське територіальне управління” філії “ Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” Акціонерного товариства   “Українська залізниця” заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про дату, час і місце розгляду справи, нові докази чи пояснення суду апеляційної інстанції не надавались, колегія суддів дійшла висновку, що наявні у справі матеріали є достатніми для постановлення обґрунтованого рішення, тому є можливим завершення розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника Акціонерного товариства “Українська залізниця в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд ” Акціонерного товариства “Українська залізниця” в інтересах Виробничого структурного підрозділу “Рівненсько-Тернопільське територіальне управління” філії “ Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” Акціонерного товариства   “Українська залізниця” та представника Каваса В.С., перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК країни суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

  20 грудня 2010 року Регіональне відділеня Фонду державного майна України по Волинській області як орендодавець та підприємець Кавас Віктор Степанович як орендар уклали договір № 582 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: будівлю кафе № 4 площею 188,8 кв. м. (реєстровий номер 01059900.30041.АААВВИ346) з благоустроєм (площадка площею 81,7 кв. м), ВП “Станція Ковель” ДТГО “Львівська залізниця” (далі — майно), що знаходиться за адресою: Волинська область , місто Ковель бульвар Л. Українки, 39-Б та перебуває на балансі відокремленого підрозділу “Станція Ковель” ДТГО “Львівська залізниця” (далі- балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку станом на   31.07.2010 р. в розмірі 442628,00 грн. без врахування ПДВ. Майно передається в оренду з метою використання його для здійснення торгівлі непродовольчими та продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи /а.с. 35-38 у т.1/.

          Відповідно д п. 3.1 договору орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить 6920 грн. за базовий місяць оренди (вересень 2010 року) без ПДВ.           Орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п.5.3 договору).

          Згідно з п.п.5.9 - 5.10 договору орендар зобов`язаний щомісячно до 12 числа, наступного за звітним, надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць. У разі припинення або розірвання договору оренди повернути балансоутритмувачу, за погодження з орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного стану та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

          Відповідно до п.п.10.9 - 10.11 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу за погодженням з орендодавцем. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається повереним балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання за погодженням з орендодавцем. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря. Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

          В подальшому до даного договору оренд сторони укладали додаткові договори: № 1 від 01.11.2012 р., № 2 від 18.12.2013 р., № 3 від 15.07.2014 р., № 4 від 19.12.2014 р., № 5 від 31.03.2015 р., № 6 від 20.07.2015 р. та додаткові договори від 29.01.2016 р., від 26.10.2016 р., від 31.03.2016 р., від 30.06.2016 р., від 01.08.2016 р., від 17.11.2016 р., від 15.12.2017 р., від 11.07.2017 р., від 07.04.2017 р., від 09.01.2018 р., від 25.04.2018 р. /а.с. 39-46, 49-61 у т.1/

          Додатковим договором від 29.01.2016 р. сторони внесли зміни до пункту 3.6. договору та виклали умови в наступній редакції: орендна плата 100% не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця. Одержувач коштів — підрозділ Рівненське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд регіональна філія “Львівська залізниця” ПАТ “Укрзалізниця” /а.с.49 у т.1/.

          Пунктом 10.1 договору оренди в редакції додаткової угоди до нього                   визначено, що цей договір діє з 01.04.2018 р. до 30.06.2018 р. включно без подальшого продовження /а.с. 61 у т.1/.

          Договір оренди нерухомого майна та додаткові договори до нього підписані сторонами, скріплені їх печатками без зауважень та заперечень.

    27.04.2018 р. листом № ФБМЕС-01/239 позивач надіслав на адресу підприємця   Каваса В.С. заяву про припинення дії договору оренди № 582 від 20.12.2010 р. Лист отриманий відповідачем 28.05.2018 р., що підтверджується реєстром вручення орендарям по ст.Ковель заяв про припинення дії договорів оренди /а.с. 62-64 у т.1/.

           25.09.2018 р. позивач на адресу відповідача надіслав лист № 2171 про нарахування неустойки за неповернення майна з орендного користування у розмірі подвійної орендної плати за користування майном та зміну банківських реквізитів, а також надіслано рахунки    № 15 від 24.09.2018 р. та № 50 від 30.09.2018 р. щодо сплати нарахованої неустойки з актами звірки взаємних розрахунків. Вказані документи отримані відповідачем 29.10.2018 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання /а.с. 65-71 у т.1/.

Відповідачем здійснено оплату такі платежі: 29.10.2018 р. - в сумі 40000 грн., 28.11.2018 р. - в сумі 41000 грн. та 26.12.2018 р. - в сумі 41500 грн. з  призначенням платежу  «попередня оплата за оренду приміщень за листопад місяць 2018, грудень 2018 та січень 2019 відповідно згідно договору 577 від 26.11.2010 р., 581, 582 від 20.12.2010 р.», що підтверджується виписками банку та платіжними дорученнями /а.с. 75-75а, 77, 80-82, 99-101, 104-105 у т.1/.

22.10.2018 р. позивачем на електронну адресу відповідача додатково було надіслано лист щодо нарахування неустойки згідно договору № 582 від 20.12.2010 р. за липень-вересень, щодо зміни банківських реквізитів, акти звірки станом 24.09.2018 р. та станом на 22.10.2018 р. /а.с. 82 у т.1/

Підтвердженням того, що дані повідомлення відповідачем були отримані є та обставина, що останній здійснював перерахування платежів на нові реквізити, які йому були повідомлені позивачем.

          На даний час майно, яке перебуває в оренді відповідача, знаходиться  на балансі виробничого структурного підрозділу “Рівненсько-Тернопільське територіальне управління” філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд” акціонерного товариства “Українська залізниця”.

          На підставі п.10.11 договору, п. 2 ст. 785 ЦК України, позивач виставляв відповідачу рахунки про сплату неустойки: № 15 від 24.09.2018 р. на суму 107782,52 грн., № 50 від 30.09.2018 р. на суму 54887,68 грн., № 84 від 31.10.2018 р. на суму 55820,77 грн., № 117 від 30.11.2018 р. на суму 56602,26 грн., № 148 від 30.12.2018 р. на суму 57055,08 грн., № 12 від 31.01.2019 р. на суму 57625,63 грн., № 43 від 28.02.2019 р. на суму 57913,76 грн., № 74 від 31.03.2019 р. на суму 58434,96 грн., № 105 від 26.04.2019 р. на суму 59019,33 грн., № 136 від 31.05.2019 р. на суму 59432,47 грн., № 167 від 27.06.2019 р. на суму 59135,30 грн. та надсилав відповідачу акти звірок взаємних розрахунків, які відповідач не повертав позивачеві /а.с. 67-70, 72-74, 76-79, 83-84, 88-98, 102-103 у т.1/.

          Оскільки в платіжних дорученнях відповідач вказував про оплату по договорах оренди № 582, № 581, № 577 однією сумою без визначення, яка сума повинна бути зарахована на кожен з цих договорів, і акти вивірок не оформляв, позивачем в першу чергу здійснювалося зарахування цих сум в рахунок договору № 582 від 20.12.2010 р.

           06.02.2019 р. позивач листом № 274 з метою добровільного врегулювання спору, на адресу відповідача була надіслана претензія щодо сплати неустойки по договорах оренди      № 582, № 581 та № 577, яка залишена останнім без реагування /а.с. 86-87 у т.1/.

  Відповідно до поданого суду розрахунку станом на 30.06.2019 р. позивач нарахував відповідачу на підставі  ст. 785 ЦК України неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення майна за договором оренди № 582 від 20.12.2010 р.  на суму 366727,26 грн.  /а.с. 34 у т.1/

Отже, на умовах договору оренди нерухомого майна від 20.12.2010 р. № 582 та додаткових договорів до нього між сторонами виникли правовідносини з оренди державного майна, які регулюються нормами глави 58 ЦК України, 5 параграфом ГК України та Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

          Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Згідно з ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

          Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

          Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.           

 Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

          Згідно з ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

          Відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України, яка кореспондується з нормою ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

          Відповідно до ч. 1 ст. 27 цього Закону у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

  Нормами статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

 Згідно з 1 ч. ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

 Відповідно до частини 1 статті 598  та ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 Судом встановлено, що умовами п. 10.7 договору № 582 від 20.12.2010 договору передбачено, що його чинність припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Сторони неодноразово продовжували дію договору № 582 від 20.12.2010 р. шляхом укладення додаткових договорів.

 Разом з тим, за умовами додаткового договору від 25.04.2018 р. сторони погодили внести зміни до пункту 10.1 договору оренди в частині терміну його дії, а саме - з     01.04.2018 р. до 30.06.2018 р. включно без подальшого продовження. /а.с. 61 у т.1/

 Отже, термін дії договору оренди закінчився 30.06.2018 р. у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено.

 Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 р. у справі № 918/503/20 відмовлено у задоволенні позову про визнання договору оренди державного індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності № 582 від 20.12.2010 р., укладеного ПАТ "Українська залізниця" (АТ "Українська залізниця") та фізичною особою-підприємцем Кавасом В.С., поновленим на строк, який був раніше ним встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені цим договором, тобто на 2 роки 364 дні - до 29.06.2021 р.

Відповідно до норм ст..75 ГПК України у даній справі не підлягають доказуванню  обставини припинення договору оренди 30.06.2018 р.

 Матеріалами справи даної справи № 903/770/19 та справою № 918/503/20 підтверджено, що позивач звертався до відповідача, зокрема, з листом від 27.04.2018 р., в якому зазначав про припинення договору та просив повернути орендоване майно шляхом підписання акту приймання-передачі згідно умов договору.

Відповідач продовжував користуватись переданим в оренду майном після закінчення дії договору оренди, докази повернення майна в порядку, визначеному договором і нормами законодавства, суду не надані.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.  

Отже, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Частиною 1  ст. 614 ЦК України  передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відповідач не надав будь-яких доказів в порядку ст..74, 76-78 ГПК України на підтвердження вжитих ним всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання. Натомість матеріали справи містять докази ухилення відповідача від досудового врегулювання спору і щодо повернення майна і щодо сплати коштів. Вказані обставини відповідачем у апеляційній скарзі не спростовані.

Посилаючись в апеляційній скарзі на наявність об`єктивних обставин, з яких не повертається в установленому порядку орендоване майно, відповідач не зазначає про конкретні об`єктивні обставини і не надає будь-яких доказів на підтвердження таких пояснень в порядку ст..74, 76-78 ГПК України. Тому колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника як необґрунтовані.

У зв`язку з неповернення відповідачем майна після закінчення терміну дії договору оренди № 582 від 20.12.2010 товариство звернулося до суду з позовом про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення майна за договором оренди № 582 від 20.12.2010 з липня 2018 року по червень 2019 року - в розмірі 366727,26 грн. з урахуванням виконуваних відповідачем платежів.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що матеріалами справи підтверджено неповернення об`єкту оренди у період після закінчення дії договору виключно з вини самого орендаря (відповідача), який добровільно не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди позивачу, а продовжив користування орендованим майном.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення неустойки у заявленій сумі відповідно до норм ст. 785 ЦК України.

Схожі за змістом висновки викладені колегією суддів Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2018 року у справі № 906/1037/16, які колегія суддів враховує при розгляді даної справи.

Колегія суддів перевірила наданий позивачем розрахунок і встановила, що він є обґрунтованим та арифметично правильним. Враховано при цьому, що в апеляційній скарзі відповідач не оспорює суму, що підлягає стягненню. Інший розрахунок ним не надавався.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, що строк позовної давності до нарахування неустойки пропущений позивачем, оскільки до спірних правовідносин має застосовуватись спеціальна позовна давність - 1 рік, колегія суддів відхиляє як такі, що не відповідають вимогам закону.

          Так, відповідно до статтей 256, 257, 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).          

Як зазначено вище, неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

          Передбачені статтею 785 ЦК України наслідки, пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

З урахуванням викладеного           в даному випадку застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки суд встановив припинення дії договору 30.06.2018 р. відповідно до п.10.9 договору (в редакції додаткової угоди від 25.04.2018 р.), орендар зобов`язаний був повернути орендоване майно позивачу в строк до 04.07.2018 р., тому позовна вимога про стягнення неустойки за період з липня 2018 року пред`явлена позивачем 26.09.2019 р. - в межах трьохрічного строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими., а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи викладене, за результатом перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм процесуального права судом першої інстанції судовою колегією не встановлено, тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Волинської області від 10.08.2020 р. у справі № 903/770/19. Доводи викладені   в апеляційній скарзі, про порушення судом   першої інстанції норм матеріального права спростовані матеріалами справи.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно з  ст.129 ГПК України.

          Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 282  Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Каваса Віктора Степановича залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Волинської області від 10.08.2020 р. у справі № 903/770/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Матеріали справи № 903/770/20 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений 31 березня 2021 року

Головуючий  суддя                                                                      Маціщук А.В.

Суддя                                                                                              Мельник О.В.

Суддя                                                                                              Розізнана І.В.