ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4085/21 Справа № 210/6575/20 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 січня 2021 року, яке постановлено суддею Ступаком С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (надалі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодженням його здоров`я, посилаючись на те, що він працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, внаслідок чого отримав професійне захворювання. Висновком ЛТЕК від 30 жовтня 1997 року позивачу первинно встановлено 5% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком ЛТЕК від 01 жовтня 1998 року позивачу повторно встановлено 5% втрати професійної працездатності. При повторних переоглядах висновками ЛТЕК від 29 листопада 2000 року та 29 жовтня 2002 року позивачу повторно встановлено 5% втрати професійної працездатності. При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 01 листопада 2004 року позивачу повторно встановлено 10% втрати професійної працездатності. При повторному переогляді висновком МСЕК від 28 вересня 2006 року позивачу повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК від 12 жовтня 2009 року позивачу повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності, безстроково.

Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, та йому завдана моральна шкода, тому просив суд стягнути з відповідача 70 845 гривень.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 січня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 45 000 грн. без утримання податку з доходів з фізичних та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 840,80 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».

На думку апелянта, судом першої інстанції не в повному обсязі враховано, що у зв`язку з професійним захворюванням позивача турбують патологічні зміни у внутрішньому вусі, що викликає шум, запаморочення і порушення координації рухів, що призводить до головного болю, відчуття втоми, загальної слабкості, суттєве порушення функції органів слуху.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював з 10 листопада 1983 року по 30 грудня 1998 року на посаді підземного гірничого майстра шахти №1 ім. Артема РУ ім. Кірова ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». 30 грудня 1998 звільнений у зв`язку зі скороченням штату, у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 28-29).

Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10 жовтня 1997 року, професійне захворювання у позивача виникло за обставин праці на підприємстві відповідача, де він підпадав під вплив шкідливих виробничих факторів від працюючих машин та механізмів (а.с. 19).

Відповідно до Акту, причиною виникнення хронічного професійного захворювання у позивача є незадовільність технологічного процесу, тривала праця на протязі 14 років в умовах з підвищеною генерацією шуму та неефективність засобів індивідуального захисту (а.с. 19).

Висновком ЛТЕК від 30 жовтня 1997 року позивачу первинно встановлено 5% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 9).

Висновком ЛТЕК від 01 жовтня 1998 року позивачу повторно встановлено 5% втрати професійної працездатності (а.с. 10).

При повторних переоглядах висновками ЛТЕК від 29 листопада 2000 року та 29 жовтня 2002 року позивачу повторно встановлено 5% втрати професійної працездатності (а.с. 11-12).

При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 01 листопада 2004 року позивачу повторно встановлено 10% втрати професійної працездатності (а.с. 13).

При повторному переогляді висновком МСЕК від 28 вересня 2006 року позивачу повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності (а.с. 14).

Висновком МСЕК від 12 жовтня 2009 року позивачу повторно встановлено 15% втрати професійної працездатності, безстроково (а.с. 15).

Суд, частково задовольняючи позов позивача до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійну працездатність позивач частково втратив під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 30 жовтня 1997 році, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало їй право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, у редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України, в редакції 1963 року про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у Постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6000 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30000 грн., а максимальний - 1 200 000 грн.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя та тягнуть за собою відчуття болю.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, з урахуванням положення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер професійного захворювання, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності, безстроково.

При цьому, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 45 000 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків.

На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано, що у зв`язку з професійним захворюванням позивача турбують патологічні зміни у внутрішньому вусі, що викликає шум, запаморочення і порушення координації рухів, що призводить до головного болю, відчуття втоми, загальної слабкості, суттєве порушення функції органів слуху.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

У зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги представника позивача про необґрунтованість розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними з вищенаведених підстав.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 березня 2021 року.

Головуючий:

Судді: