Справа № 344/11056/14-ц

Провадження № 2/344/357/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, виключення із спадкового майна 1/2 частину квартири та 1/2 частину грошових коштів та визнання права власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, виключення із спадкового майна 1/2 частину квартири та 1/2 частину грошових коштів та визнання права власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів, мотивуючи тим, що вона з січня 1997 року проживала однією сім`ю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 в приміщенні гуртожитку. ОСОБА_4 переїхав до неї в січні 1997 року після розлучення зі своєю дружиною. З січня 1997 року по 25.11.2011 року вони вели спільне господарство, мали єдиний бюджет, організовували спільні заходи, працювали разом, допомагали одне одному. Під час спільного проживання, ними як чоловіком і дружиною за спільні кошти та спільною працею, було придбано квартиру АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу від 30.08.2005 року. Вищевказана квартира зареєстрована на ОСОБА_4 . З грудня 2006 року вони пепреїхали у власну квартиру де проживали до ІНФОРМАЦІЯ_1 - дня смерті ОСОБА_4 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.01.2014 року встановлено факт проживання її та ОСОБА_4 однією сім`єю з січня 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, дана квартира належить їй та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності в рівних долях, тобто по 1/2 частин.

16.10.2014 року позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог, в яких просила визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя; визнати право власності на 1/2 частину квартири; виключити із спадкового майна 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частину грошових вкладів ОСОБА_4 в банках АТ "Райфайзен Банк Аваль" та ПАТ КБ "Приват Банк"; визнати гроші вклади в банках АТ "Райфайзен Банк Аваль" та ПАТ КБ "Приват Банк" спільною сумісною власністю подружжя; визнати право власності на 1/2 частину грошових вкладів (а.с.127-128, т.1).

20.02.2015 року позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила визнати однокімнатку квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя; визнати гроші вклади в банках АТ "Райфайзен Банк Аваль" на суму 32 818,08 грн. та ПАТ КБ "Приват Банк" на суму 83 737,39 грн. спільною сумісною власністю подружжя; виключити із спадкового майна 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частину грошових вкладів ОСОБА_4 в банках АТ "Райфайзен Банк Аваль" та ПАТ КБ "Приват Банк"; визнати право власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів в АТ «Райфайзен Банк Аваль» на суму 16409.04 грн. та ПАТ «КБ ПриватБанк» на суму 41868.69 грн. (а.с.224-225, т.1).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23.07.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, виключення із спадкового майна 1/2 частину квартири та 1/2 частину грошових коштів та визнання права власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів - відмовлено (а.с. ).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.Визнано квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Визнано грошові вклади ОСОБА_4 у банках: АТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 32 818 грн 08 коп та ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 83 737 грн 39 коп. об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини грошового вкладу в АТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 16 409 грн 04 коп., на 1/2 частини грошового вкладу в ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 12 943 грн 27 коп. та на 1/2 частини грошового вкладу в ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 28 925 грн 42 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. ).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2015 року в частині вимог про визнання квартири та грошових вкладів спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірного майна скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2015 року залишено без змін. (а.с. 174-177, т.2)

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2015 року залишено без змін (а.с. 237-242, т.2).

Постановою Верховного суду від 25.04.2018 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2015 року та ухвау Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд суду першої інстанції (а.с.65-69, т.3).

Позивачка, представник позивачки позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, просили позов задоволити в повному обсязі.

Відповідачі, представник відповідачки заперечили щодо позовних вимог, просили в позові відмовити.

Дослідивши письмові матеріали, встановивши таким чином фактичні обставини справи, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, враховуючи принцип неупередженості, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК Україн на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 , 1970 року народження, та ОСОБА_4 , 1944 року народження, проживали однією сім`єю з січня 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Даний факт встановлений рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2014 року, яке набрало законної сили 03.02.2014 року (т.1, а.с.14-16).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 у 2002 році отримав у порядку спадкування після смерті своєї матері, квартиру, яка знаходиться у АДРЕСА_3 , та продаж якої відбувся 29.07.2005 року на підставі договору купівлі-продажу іншій особі (довідка Хмельницького БТІ том №2) (а.с.33, т.2).

30 серпня 2005 року, тобто в період проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 купив у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 за ціною 3178 грн., що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири (т.1, а.с.5).

05.09.2015 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на зазначену квартиру Івано-Франківським ОБТІ, про що свідчить копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1, а.с.6).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т.1, а.с.13).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними доньками померлого ОСОБА_4 , про що свідчать копії свідоцтва про народження (т.1, а.с.171-173).

Будучи спадкоємцями першої черги, вони прийняли спадщину після смерті батька, однак не отримали свідоцтво про право на спадщину у зв`язку з неможливістю його видачі та їм рекомендовано звернутися до суду для визнання права власності на спадкове майно, а саме, на вищезазначену квартиру та визначення частки грошових вкладів, що належали померлому ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_1 , будучи особою, яка проживала із померлим ОСОБА_4 однією сім`єю, - є спадкоємцем четвертої черги і не має права спадкування за законом на майно ОСОБА_4 (т.1 а.с.192).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30.03.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення права на спадкування - відмовлено (а.с.15-18, т.2).

З письмових пояснень свідка ОСОБА_7 вбачається, що вона знала ОСОБА_1 з 1995 року. З 1997 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 спільно проживали за адресою АДРЕСА_1 . Обидвоє працювали у драмтеатрі, а також мали додотковий заробіток на корпоративах та концертах. Всі дії були для придбання квартири, яку вони згодом придбали на спільнозароблені кошти у 2005 році.

Відповідно до ст.74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до роз`яснень, наданих Верховним судом України в п. 6 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування», правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (далі - СК). Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин між чоловіком та жінкою, об`єктом права спільної сумісної власності необхідні докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

На майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України («Право спільної сумісної власності подружжя»).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до статтей 60, 61 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключення з цивільного обороту.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

За змістом статтей 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Враховуючи, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.01.2014 року у справі № 0907/7784/2012 встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю з січня 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , спірне майно, набуте ними у цей період, є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, і на це майно поширюються положення глави 8 СК України («Право спільної сумісної власності подружжя»).

Належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира була набута ОСОБА_4 у власність без участі ОСОБА_1 , відповідачами суду не надано. Так, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_4 придбав спірну квартиру виключно за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_4 , успадкованої ним після смерті його матері - ОСОБА_8 .

Крім того, позивачка просить суд визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , на грошові кошти у розмірі 32818,08 грн., які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 у АТ "Райфайзен Банк Аваль" та грошові кошти у розмірі 83737,39 грн., які знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 та рахунку № НОМЕР_3 у ПАТ КБ "ПриватБанк" та визнати за нею право власності на 1/2 частину вищезазначених коштів.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Як встановлено, ОСОБА_4 мав грошові вклади у банках: АТ "Райфайзен Банк Аваль" на суму 32818,08 грн. (рахунок для зарахування пенсії та соціальної допомоги №0443606800) та ПАТ КБ "ПриватБанк" на суму 83 737,39 грн. (договір SAMDN01000706774347, рахунок НОМЕР_2 (сума 25 886,55 грн.) та рахунок НОМЕР_3 (зарплатний) (сума 57850,84 грн.), що підтверджується відповідями банківських установ (т.1, а.с.197, 199).

Отже, зарплата та пенсія є об`єктом права спільної сумісної власності.

Що стосується грошових коштів, які були внесені Якубовським на депозитний рахунок то слід зазначити наступне.

27.08.2009 року ОСОБА_4 до ПАТ «Приват Банк» було внесено депозит у сумі 18 790,29 грн. (т.1 а.с. 130).

Позивач вважає, що дані кошти є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4 , а тому і просить визнати за нею право власності на 1/2 частину даних коштів.

Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ці кошти належать не тільки ОСОБА_4 , а й ОСОБА_1 .

Тому, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що квартиру АДРЕСА_2 та грошові кошти у розмірі 32818,08 грн., які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 у АТ "Райфайзен Банк Аваль" та грошові кошти у розмірі 57850,84 грн.., які знаходяться на рахунку НОМЕР_3 (зарплатний) у ПАТ КБ "ПриватБанк"слід визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та за позивачем слід визнати право власності на 1/2 частину квартири та 1/2 частину грошових вкладів у розмірі 16 409,04 грн., які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 у АТ "Райфайзен Банк Аваль" та грошові кошти у розмірі 28 925,42 грн.., які знаходяться на рахунку НОМЕР_3 (зарплатний) у ПАТ КБ "ПриватБанк". Таким чином позов в цій частині позовних вимог підлягає до часткового задоволення.

Що стосується позовної вимоги про виключення із спадкового майна певної частини майна та коштів, то така задоволенню не підлягає, поскільки такий спосіб захисту порушеного права в даному конкретному випадку не може бути задоволений та є зайвим, адже права позивача як власника повністю захищаються шляхом визнання за нею права власності на половину майна та грошових коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 57, 74 СК України, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 77-81, 259, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, виключення із спадкового майна 1/2 частину квартири та 1/2 частину грошових коштів та визнання права власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів - задоволити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 27,4 кв.м. об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 27,4 кв.м.

Визнати грошові вклади ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), в банках: АТ "Райфайзен Банк Аваль" на суму 32818,08 грн. (рахунок для зарахування пенсії та соціальної допомоги №0443606800) та ПАТ КБ "ПриватБанк" на суму 57 850,84 грн. (рахунок НОМЕР_3 ) об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину грошового вкладу в АТ "Райфайзен Банк Аваль" (рахунок для зарахування пенсії та соціальної допомоги №0443606800) на суму 16 409,04 грн., на 1/2 частину грошового вкладу в ПАТ КБ "ПриватБанк" (рахунок № НОМЕР_3 ) на суму 28 925,42 грн.

В задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 30.03.2021 року.

Суддя Пастернак І.А.