Справа №2-а-1230/08/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«25» березня 2010 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Єфіменко К.С., суддів – Катаєвої Е.В., Аракелян М.М., при секретарі Іванової Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, ВГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області за участю третіх осіб на боці відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Прокуратури Одеської області, Державного департаменту громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України про визнання протиправним та скасування п.2 висновку ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 01.09.2006 року, -
В С Т А Н О В И В:
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області за участю третіх осіб на боці відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Прокуратури Одеської області, Державного департаменту громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України про визнання за ним наявності громадянства України, визнання протиправним та скасування п.2 висновку ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 01.09.2006 року.
В судовому засіданні 16.10.2009 року ухвалою суду до справи в якості відповідача було залучено ВГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.
В судовому засіданні 25.03.2010 року представник позивача підтримав позовні вимоги, зазначивши, що оскаржений висновок є протиправний, оскільки позивач є громадянином України в силу положень ст.3 Закону України «Про громадянство України» та 02.10.1992 року отримав у Комінтернівському РВВС Одеської області підтвердження цього факту у вигляді паспорту громадянина СРСР з відміткою про отримання позивачем громадянства України. Представники відповідачів та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на їхньому боці заперечили проти задоволення позовних вимог, пославшись на те, що позивач не має права на отримання громадянства України відповідно до положень ст.3 Закону України «Про громадянство України» та документ, що посвідчує це право - паспорт громадянина України позивачу ніколи не видавався та не робилась відповідна відмітка у паспорті громадянина СРСР, а тому оскаржений пункт висновку є правомірним.
Ухвалою суду від 25.03.2010 року на підставі положень п.1.ч.1 ст.157 КАС України було закрито провадження за частиною позовних вимог - про визнання за позивачем наявності громадянства України.
Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів та третьої особи на їхньому боці, дослідивши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:
Відповідачі згідно ст.1 Закону України «Про міліцію», ст.6 Закону України «Про імміграцію» є місцевими підрозділами спеціально уповноваженого органу центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом та згідно положень ст.10 Закону України «Про міліцію», ст.ст.5,9,12,24 Закону України «Про громадянство України» вони здійснюють повноваження щодо реєстрації факту набуття громадянства України, видачі паспорту громадянина України та документування цього факту, надання висновків про наявність чи відсутність у особи громадянства України, а тому їхні рішення дії чи бездіяльність з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України та п.п.1 ч.1 ст.17,104 КАС України можуть бути оскаржені в адміністративному суді та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Толстой-Юрт, Грозненського району, ЧІ АРСР. 06.12.1991 року позивач прибув до України та з 18.12.1991 року по 06.08.1992 року був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1 за паспортом громадянина СРСР Серія НОМЕР_1, виданого 22.03.1988 року ВВС Ленінського РВК м.Грозного. В період з 29.09.1992 року по 02.10.1992 року позивач був прописаний у селі Фонтанка, Комінтернівського району, Одеської області, що підтверджується даними домової книги №41 Фонтанської сільської ради (а.с.7).
01.10.1992 року позивач звернувся до Комінтернівського РВВС Одеської області із заявою про обмін паспорту громадянина СРСР у зв’язку із його порчею та 02.10.1992 року отримав у Комінтернівському РВВС Одеської області паспорт громадянина СРСР Серія НОМЕР_2 з випискою з останньої адреси проживання.
В подальшому, позивач з 28.06.1993 року по 20.03.1995 року був прописаний в АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Домоуправління №1 КЕВ м.Одеси від 07.08.2006 року №2089 (а.с.8). Після 20.03.1995 року даних щодо реєстрації позивача на території України не встановлено.
01.09.2006 року старшим інспектором ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області був складений висновок (а.с.6), пунктом 2 якого зазначено, що позивач на час видання висновку не є громадянином України.
Представник позивача не погоджується із п.2 цього висновку за тими мотивами, що позивач отримав 02.10.1992 року паспорт громадянина СРСР вже з відміткою про прийняття громадянства України та в підтвердження цієї обставини постилається на здійснення позивачем приватизації квартири АДРЕСА_1, що підтверджується розпорядженням органу приватизації від 09.12.1994 року №252 (а.с.9) та свідоцтвом про право власності на житло від 09.12.1994 року №0252 (а.с.10), а на це, згідно ст.ст.1,5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», мають право лише особи, які є громадянами України.
Суд оцінює оскаржений п.2 висновку від 01.09.2006 року з урахуванням положень ч.3 ст.2 КАС України та приходить до висновку про його відповідність вимогам закону із наступних підстав:
Відповідно до положень п.п.1-4 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є особи, які були громадянами СРСР та на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) постійно проживали на території України; особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13.11.1991 року) проживали на території України і не були громадянами інших держав; особи, які прибули на постійне місце проживання до України після 13.11.1991 року і яким у паспорті громадянина СРСР внесено напис «громадянин України», якщо ці особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Позивач прибув до України 06.12.1991 року та вперше був зареєстрований 18.12.1991 року тобто після проголошення незалежності України (24.08.1991 року) та набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13.11.1991 року), а тому, він не може бути визнаний громадянином України за п.п.1,2 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України».
Під час офіційного з’ясування обставин справи судом направлялись відповідні запити до КЕВ м.Одеси (а.с.254) та до Міської агенції з приватизації житла м.Одеси (а.с.258) з метою отримання копії паспорту громадянина СРСР на підставі якого, позивач здійснював приватизацію житла 09.12.1994 року. З наданої відповіді КЕВ м.Одеси від 10.02.2010 року №251 (а.с.259) та заяви представника позивача від 08.12.1994 року про приватизацію житла та доданих до неї документів (а.с.260-263) вбачається, що в розпорядженні цих установ копії паспорту громадянина СРСР Серія НОМЕР_2 на ім’я позивача не має та під час здійснення приватизації його копія не надавалась. Не надана копія цього паспорту й представником позивача, в зв’язку з чим, судом не встановлена та обставина, що позивач 02.10.1992 року отримав в Комінтернівському РВВС Одеської області паспорт громадянина СРСР Серія НОМЕР_2 з відміткою «громадянин України», а тому позивач не може бути визнаний громадянином України за п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України».
Представник позивача зазначає, що позивач ніколи не звертався за отриманням громадянства України в порядку, визначеному ст.9 Закону України «Про громадянство України» або відповідно до міжнародних угод, що укладені Україною, а тому позивач не може бути визнаний громадянином України за п.4 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України».
Представником відповідача була надана копія заяви позивача від 29.08.2002 року (а.с.130) про отримання ним паспорту громадянина Російської Федерації. Відповідно до відмітки у цій же заяві позивач особисто отримав 12.09.2002 року паспорт громадянина Російської Федерації Серія НОМЕР_3, що підтверджується його особистим підписом.
Окрім того, згідно вироку судової колегії Одеського обласного суду від 14.05.2001 року по справі №2-2/2001 (а.с.13-15), яким позивач був засуджений за ч.1,2 ст.194 КК України та який набрав законної сили до дати видання оскаржуваного висновку, судом було встановлено, що позивач є громадянином Російської Федерації.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, що встановлені судовими рішеннями, винесеними в порядку, кримінального, цивільного, господарського або адміністративного судочинства, які набрали законної сили, повторному встановленню та доведенню не підлягають.
Згідно ст.4 Конституції України, п.п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про громадянство України» в Україні встановлено єдине громадянство. Це означає, що особа не може бути визнана громадянином України, якщо вона перебуває у громадянстві іншої держави. Оскільки судом, на підставі вищезазначених доказів, встановлено, що станом на 01.09.2006 року позивач був громадянином Російської Федерації, він не міг бути визнаний відповідачем таким, що відноситься до громадянства України за будь-яких обставин.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи повинні діяти порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п.1 ч.1 ст.24 Закону України «Про громадянство України» спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи встановлюють належність осіб до громадянства України відповідно до ст.3 Закону України «Про громадянство України».
Таким чином, висновок від 01.09.2006 року щодо наявності або відсутності громадянства України у позивача був виданий компетентним органом у спірних правовідносинах.
За відсутності підстав для віднесення позивача до громадянства України, визначених ст.3 Закону України «Про громадянство України», п.2 висновку ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 01.09.2006 року є ґрунтовним та законним.
За таких підстав, суд вважає, що висновок відповідача про те, що позивач не відноситься до громадянства України відповідає Конституції та законом України, підстав для його скасування не встановлено, а тому на підставі положень ч.1 ст.162 КАС України у задоволенні позовних вимог щодо визнання його не чинним та скасування слід відмовити повністю.
Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, ВГІРФО Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області за участю третіх осіб на боці відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Прокуратури Одеської області, Державного департаменту громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України про визнання протиправним та скасування п.2 висновку ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 01.09.2006 року – відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний складом суду 30.03.2010 року.
Головуючий суддя Єфіменко К.С.
Судді Катаєва Е.В.
Аракелян М.М.