ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2010 р. Справа № 2-а-47/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
при секретарі судового засідання: Афанасьєвій Зінаїді Володимирівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Комісарчук М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до: територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області
про: визнання постанови протиправною та її скасування
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (далі – відповідач) з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про застосування фінансових санкцій.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає наступне.
27.05.2009 року посадовими особами відповідача за результатами проведеної перевірки щодо дотримання позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт складено відповідний акт, в якому зафіксовано порушення вимог ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме: надання послуг з перевезення вантажу (меблів) без ліцензійної картки та належним чином оформленого дорожнього листа.
01.06.2009 року начальником територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області було винесено постанову № 067673 про застосування до позивача фінансових санкцій в розмірі 1700 грн. за допущення порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Позивач вважає, що вказана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на відсутність обставин, які слугували підставою для її винесення. Позивач зазначив про невідповідність викладеного в акті перевірки та, як наслідок, постанові про застосування фінансових санкцій, конкретного порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт дійсним обставинам справи. На думку позивача, при складанні акту про порушення не враховано те, що він не здійснює послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом загального користування, а також те, що він та ОСОБА_3 є подружжям, а автомобіль Мерседес-Бенц 814, який підлягав перевірці, є спільною сумісною власністю подружжя.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази, просив їх задовольнити.
Представник відповідача позов не визнала, просила суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та залишити в силі постанову № 067673 від 01.06.2009 р. При цьому суду пояснила, що 27.05.2009 р. співробітниками територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті України у Вінницькій області було здійснено рейдову перевірку на ділянці дороги Літин – Муровані Курилівці згідно з графіком перевірок та відповідним завданням на перевірку, затвердженим начальником територіального управління ГДІ України у Вінницькій області Ратовським А.С. Під час перевірки державними інспекторами Андрощуком Л.В. та Балховським С.В. встановлено порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажу автомобільним транспортом, який належить позивачу. Вважає, що постанову винесено відповідно до законодавства та просить у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.
Заслухавши пояснення учасників процесу по суті заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи та надані у справу докази, суд встановив наступне.
Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність на підставі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію (а.с.24) та надає послуги з виготовлення столярних виробів, виробництва та реалізації меблів (а.с.22).
Відповідно до графіку проведення рейдових перевірок (а.с.38) та згідно із завданням на перевірку № 105787 від 25.05.2009 р. (а.с.39) державними інспекторами Андрощуком Л.В. та Балховським С.В. 27.05.2009 р. на ділянці дороги Літин – Муровані Курилівці біля смт. Літин проведено перевірку транспортного засобу Мерседес-Бенц 814 номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, що на праві власності належить позивачу.
Під час перевірки, як зафіксовано в акті № 136059 від 27.05.2009 р. (а.с.12), виявлено наступні порушення: здійснення перевезення вантажу (меблів) згідно товарно-транспортної накладної б/н від 27.05.2009 р. без ліцензійної картки, на дорожньому листі відсутній штамп про проведення передрейсового медичного огляду водія.
Як встановлено в судовому засіданні, підставою винесення оскаржуваної постанови була відсутність ліцензійної картки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з’явився на розгляд справи щодо порушення ним законодавства про автомобільний транспорт, яке відбулось 01.06.2009 року в приміщенні територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (а.с.34).
Постановою начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області Ратовського А.С. № 067673 від 01.06.2009 р. до позивача застосовано фінансові санкції в сумі 1700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3. ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” (а.с.33).
Судом встановлено, що дана постанова про накладення фінансових санкцій направлялась відповідачу супровідним листом за вих. № 02-3/2182 від 04.06.2009 р. (а.с.32).
Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суб’єкта владних повноважень, звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.
Судом також досліджувались та були долучені до матеріалів справи наступні документи, а саме: накладна на перевезення меблів від 27.05.2009 р. б/н (а.с.36), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль НОМЕР_2 (а.с.26), подорожній лист на зазначений вантажний автомобіль від 27.05.2009 р. (а.с.37), свідоцтво про державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (а.с.25), свідоцтво про сплату єдиного податку ФОП ОСОБА_3 (а.с.23), а також документи, що свідчать про наявність родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.19-21).
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень представника відповідача та наданих у справу доказів, суд виходить з наступного.
Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлена Законом України “Про автомобільний транспорт”.
Пункт 17 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про автомобільний транспорт” визначає поняття автомобільного перевізника, як фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачено відповідальність у вигляді штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 р.
Згідно з п. 2 цього Порядку державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Як встановлено в судовому засіданні, основною підставою складення акту перевірки, та, як наслідок, винесення оскаржуваної постанови, була відсутність ліцензійної картки, яка необхідні для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. Так, в акті, в якому зафіксовані результати проведеної перевірки, зазначено, що позивач надавав послуги по перевезенню меблів згідно накладної б/н від 27.05.2009 р., відправник – СПД ОСОБА_3, одержувач – ОСОБА_6, без оформленої ліцензійної картки.
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що на момент перевірки транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_5 в салоні автомобіля знаходилась ОСОБА_3, яка є дружиною позивача та здійснює підприємницьку діяльність в сфері виробництва та реалізації меблів (а.с.23). При цьому судом встановлено, що водій автомобіля перебуває в трудових відносинах з позивачем, а дружина позивача має право керувати даним транспортним засобом (а.с.26).
В даному випадку суд не приймає до уваги доводи позивача щодо неврахування відповідачем тієї обставини, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є подружжям, а автомобіль Мерседес-Бенц 814 є спільною сумісною власністю цього подружжя, адже в даному випадку відносини що склалися слід розглядати через призму діяльності двох господарюючих суб’єктів, а не в контексті положень Сімейного та Цивільного кодексів.
Слід зазначити, що відсутність у водія автомобіля ліцензійної картки підтверджується наявними у справі доказами, таким чином відповідачем цілком вірно в акті перевірки та постанові кваліфіковані дії позивача, а тому останній повинен нести відповідальність передбачену абзацом 3 ч. 1 ст. 60 вищевказаного Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами відповідача встановлено всі обставини, які б свідчили про здійснення позивачем перевезень вантажу без додержання вимог спеціального законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, як наслідок, відсутні підстави для визнання протиправною та скасування постанови про застосування фінансових санкцій.
Враховуючи вищевикладене, та встановивши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволені адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області про визнання протиправною та скасуванням постанови №067673 від 01 червня 2009 року відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено 12 травня 2010 року.
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович