ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
_________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2010 р. Справа № 2-а-1666/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Федчука Віталія Володимировича,
при секретарі судового засідання: Скалій Лесі Володимирівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача : Березюк Світлана Якубівна - представник на підставі доручення;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи
за позовом: ОСОБА_4, ОСОБА_5
до: Вінницького обласного об'єднання бюро технічної інвентаризації
про: визнання противоправним, скасування рішення реєстратора про відмову в реєстрації та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницького обласного об'єднання бюро технічної інвентаризації про визнання противоправним, скасування рішення реєстратора про відмову в реєстрації та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов мотивовано тим, що рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 07.10.2009 року, було визнано за дружиною ОСОБА_4 та ОСОБА_2, в рівних частина за кожним, право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яке вступило в законну силу, комунальним підприємством "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" прийнято рішення № 165 від 11.12.2009 року про відмову в реєстрації права власності. Останні вважають таке рішення реєстратора протиправним.
На підставі вищевикладеного, позивачі звернулась до адміністративного суду, про вирішення публічно-правового спору з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення реєстратора про відмову в реєстрації № 165 від 11.12.09 р. та зобов’язати комунальне підприємство "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 21.04.2009 року провадження у справі було відкрито.
В судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на матеріали справи та наявні в ній докази.
Представник відповідача з вимогами позову не погодилась з підстав, що викладені в запереченнях проти позову № 1062 від 27.04.2010 року (а.с. 16-17) та інших доказах, які долучені до матеріалів справи. Суду пояснила, що нерухоме майно, яке розташоване за вищевказаною адресою, є самочинно переобладнане, а також в будинковолодінні є самочинно збудовані приміщення, а тому державна реєстрація нерухомого майна з самочинно збудованими приміщеннями проведена бути не може. За вказаних обставин, просить відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали інвентаризаційної справи № 39 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, оцінивши наявні у справі докази, судом встановлено наступне.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 07.10.2009 року, справа № 2-526/09 визнано за дружиною ОСОБА_4 та ОСОБА_2, в рівних частина за кожним, право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, а саме: на цілий житловий будинок з верандою, загальною площею 57,4 кв.м. житловою площею 33,8 кв.м. та господарські будівлі - сарай Б, погріб з шиєю п/Б, сарай б, убиральню В, огорожу № 1, ворота № 2, хвіртку № 3, криницю № 4, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. За наявними в справі документами, зазначене домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_6
06.11.2009 року позивачі звернулась до комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" із заявою про реєстрацію свого права власності на зазначене нерухоме майно на підставі названого рішення Липовецького районного суду Вінницької області.
Проте, рішенням реєстратора комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" № 165 від 11.12.09 р. позивачам відмовлено в реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з тих підстав, що рішення Липовецького районного суду Вінницької області не відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами.
Зі змісту оскаржуваного рішення реєстратора вбачається, що поданим для державної реєстрації судовим рішенням про визнання права власності в порядку спадкування за законом, без визначених законодавством підстав, визнано право власності на самочинне будівництво.
Визначаючись щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення реєстратора про відмову в реєстрації № 165 від 11.12.09 р., суд виходив з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у проведенні реєстрації права власності на звернений до реєстрації об’єкт нерухомого майна, реєстратор посилається на невідповідність рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07.10.2009 року у справі № 2-526/09 року установленим нормативно-правовим актам.
В своєму рішенні реєстратор, даючи правову оцінку судовому акту, яке набрало чинності, посилається на положення ч. 2 ст. 376 ЦК України.
Об'єкт самочинного будівництва, як зазначає реєстратор в рішенні № 165 від 11.12.2009 року, не може бути предметом спадкування, які його здійснили (в т.ч. і в судовому порядку), оскільки відповідно до ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Суд звертає увагу на те, що суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами, так як положеннями ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Проте, посилання на судовий порядок дана норма не містить.
Згідно вимог статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 року № 1952 (далі – Закон № 1952), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
В силу частини першої статті 3 названого Закону № 1952 визначено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, встановленому Законом.
Частина перша статті 4 Закону передбачає обов’язкову державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Згідно частини 4 статті 182 ЦК України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
З аналізу вказаних вище правових актів вбачається, що право власності на об’єкт нерухомого майна підлягає обов’язковій реєстрації відповідним органом в порядку визначеному законодавством. Порядок її проведення та відмови в ній встановлюється Законом.
Так, у частині першій статті 24 Закону № 1952 наведений виключний перелік підстав для відмови у реєстрації права власності на об’єкт нерухомості.
Ними є: заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі;
із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта;
подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочину про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень, вчинених щодо цього майна;
заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване.
Частиною 3 даної статті Закону встановлено, що відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Втім, як вбачається з матеріалів справи, реєстратор відмовив в реєстрації права з підстав не передбачених вимогами даної статті Закону, що згідно з положеннями частини 3 статті, заборонено.
Таким чином, всупереч зазначеним положенням Закону, реєстратор, не маючи жодних правових підстав для відмови в реєстрації права власності на нерухоме майно позивача, без врахування рішення Липовецького районного суду Вінницької області, що набрало законної сили про встановлення права власності за позивачами на житловий будинок з господарськими будівлями, на підставі якого проводиться реєстрація права власності (ст.19 Закону № 1952), у її проведенні відмовив.
На ряду із цим, реєстратор комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" не вправі давати правову оцінку рішенню Липовецького районного Вінницької області щодо його відповідності або невідповідності вимогам нормативно-правових актів оскільки, висновки щодо відповідності судового рішення вимогам законодавства є прерогативою виключно судів апеляційної та касаційної інстанції.
Враховуючи наведене вище, законних підстав для прийняття рішення про відмову в реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за замовленням ОСОБА_4, ОСОБА_5 у реєстратора не було. Відмова в реєстрації є протиправною, а права позивача потребують судового захисту шляхом скасування рішення реєстратора про відмову в реєстрації № 165 від 11.12.2009 року.
Виходячи із позовних вимог в частині зобов’язання відповідача провести реєстрацію за позивачами права власності на житловий будинок з господарськими будівлями суд дійшов наступного висновку.
В силу частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Порядок проведення державної реєстрації права власності на нерухому майно визначений Законом України "Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що право власності на нерухоме майно підлягає обов’язковій державній реєстрації.
Як вбачається із ст. 17 Закону України "Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація прав проводиться у чітко встановленому порядку, а саме: облік заяви про державну реєстрацію речових прав; прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав; установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав; державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав; присвоєння кадастрового номера об'єкту нерухомого майна; видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право.
У ч. 4 ст. 18 Закону зазначено, що для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкту нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" однією із підстав для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.
Конституцією України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Рішення судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна (пункт 10 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 року№7/5).
З аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно, яке вступило в законну силу є правовстановлюючим документом, на підставі якого має проводитись реєстрація прав власності. Тобто, реєстратор, зобов’язаний при наявності рішення суду, яке набуло чинності, про встановлення права власності на нерухоме майно провести його реєстрацію за особою, за якою таке право визнано.
Міністерство юстиції України в своїх роз'ясненнях від 22.06.2007 року №19-32/30 зазначає, що Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року №7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за №157/6445, забороняється тлумачення прав реєстратором відомостей про заявлені права власності (пункт 3.5). Так, реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду
Враховуючи вищенаведене, суд вбачає обов’язок комунального підприємства "Вінницьке бюро технічної інвентаризації" щодо реєстрації за ОСОБА_4 та ОСОБА_2, в рівних частина за кожним, право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1, на цілий житловий будинок з верандою, загальною площею 57,4 кв.м., житловою площею 33,8 кв.м. та господарські будівлі сарай Б, погріб з шиєю п/Б, сарай б, убиральню В, огорожу № 1, ворота № 2, хвіртку № 3, криницю № 4, розташовані в АДРЕСА_1 на підставі рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 07.10.2009 року, справа № 2-526/09.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Згідно ч.2 ст.162 Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов’язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивачів.
Враховуючи, що фактично рішення суду підлягає ухваленню на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі позовні вимоги задоволені по суті, однак в іншій редакції, суд, враховуючи вимоги ст. 94 КАС України, прийшов до висновку, що позивачу підлягають поверненню документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України у розмірі 3, 40 грн.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення реєстратора про відмову в реєстрації права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою вул. П. Осипенко, 37 в смт. Турбів, Липовецького району, Вінницької області.
Зобов'язати Комунальне підприємство "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" провести реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_8.
Стягнути з Державної бюджету України на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 3,40 грн.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 11.05.10
Суддя Федчук Віталій Володимирович
06.05.2010