Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 610/381/19

провадження № 61-14551св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Омельницька Тетяна Валентинівна,

відповідач - Державна казначейська служба України,

треті особи: Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, прокуратура Харківської області, Балаклійський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, Лозівська місцева прокуратура Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 , Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 03 грудня 2019 року у складі судді Тімонової В. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії (далі - ГУ МВС України в Харківській області), прокуратура Харківської області, Балаклійський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - Балаклійський ВП ГУНП в Харківській області), Лозівська місцева прокуратура Харківської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Позовна заява мотивована тим, що його обвинувачували у вчиненні злочинів, які він не вчиняв. Досудове слідство за обвинуваченнями щодо нього у кримінальній справі № 10120036 від 11 вересня 2012 року (надалі - кримінальне провадження № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року) за частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України тривало 4 роки 3 місяці 1 день (кримінальну справу порушено 11 вересня 2012 року, постанова про закриття кримінального провадження прийнята 12 грудня 2016 року). Кримінальне провадження органом досудового розслідування закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 184 КПК України у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Зазначав, що досудове слідство за обвинуваченням за частинами першою, другою статті 263 КК України тривало 5 років 7 місяців 2 дні (обвинувачення пред`явлене 14 листопада 2012 року, 17 листопада 2014 року зареєстроване кримінальне провадження № 42014220000000647 за частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366, частинами першою, другою статті 263 КК України.

12 грудня 2016 року з кримінального провадження № 42014220000000647 за частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366, частинами першою, другою статті 263 КК України виділене кримінальне провадження № 12016220190002014 за частинами першою, другою статті 263 України. 03 березня 2018 року з кримінального провадження № 12016220190002014 від 12 грудня 2016 року за частинами першою, другою статті 263 КК України виділено кримінальне провадження № 12016220190002014 за частиною другою статті 263 КК України. Тобто орган досудового розслідування незаконно здійснював процесуальні дії та заходи щодо нього 5 років 7 місяців 2 дні за відсутності подій кримінальних правопорушень за частинами першою, другою статті 263 КК України.

Вказував, що незаконно перебував під вартою з 20:00 год 11 вересня 2012 року до 21 серпня 2013 року, тобто 11 місяців 10 днів за обвинуваченнями, за якими наділі встановлено відсутність подій кримінальних правопорушень.

Звертав увагу на те, що був обмежений у своїх конституційних правах протягом 5 років 5 місяців 10 днів, оскільки щодо нього була обрана міра запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, яка була відібрана 21 серпня 2013 суддею Балаклійського районного суду Харківської області Носовим Г. С., скасована постановою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року.

Крім того, під час його затримання співробітниками міліції було також затримано його цивільну дружину ОСОБА_2

11 вересня 2012 року ОСОБА_2 затримано в порядку статті 115 КПК України (в редакції 1960 року) за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, 14 листопада 2012 року щодо неї порушено кримінальну справу за частиною четвертою статті 358 КК України, 14 вересня 2012 року продовжено строк тримання під вартою до 18 вересня 2012 року.

18 вересня 2012 року щодо ОСОБА_2 було обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, яка до цього часу у визначеному процесуальним законом порядку не скасована.

Стверджував, що протягом тривалого часу він був позбавлений можливості користуватися вилученим та арештованим майном, а саме: офісною технікою, нерухомим майном, грошовими коштами, автотранспортними засобами, земельною ділянкою. Вказане майно не було передане під відповідальне зберігання, що стало наслідком його втрати.

11 вересня 2012 року під час проведення обшуку за місцем його проживання органом досудового слідства незаконно та за відсутності відповідного судового рішення проведений обшук його автомобіля. Факт незаконного проведення обшуку його майна підтверджується постановами про закриття кримінальних проваджень № 12016220190002014 від 12 грудня 2016 року за частиною першою статті 263, частиною другою статті 263 КК України та № 12016220190002014 від 03 березня 2018 року за частиною другою статті 263 КК України.

При цьому вважав, що зазнав незаконного втручання у його особисте життя та власність, переніс тяжкі емоційні хвилювання та стрес через незаконні дії органу досудового розслідування. Органом досудового слідства були штучно та свідомо створені процесуальні перешкоди для реалізації права на захист, обмежене право на отримання інформації у кримінальному провадженні. Наявність запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а згодом підписка про невиїзд тривалий час принижували його авторитет, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило його нормальні сімейні зв`язки, спричинило йому тяжкі душевні страждання та вимагали від нього значних додаткових зусиль для організації свого життя.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним перебуванням під слідством та судом загальну суму 5 000 000 гривень, у тому числі:

- внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред`явлення обвинувачення та визнання обвинуваченим, визнання підсудним - 2 000 000 гривень;

- внаслідок незаконного взяття та тримання під вартою, застосуванням міри запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд та покладення пов`язаних із нею обмежень - 2 000 000 гривень;

- внаслідок незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуків - 500 000 гривень;

- внаслідок незаконного накладення арешту на майно - 500 000 гривень;

- судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 03 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у розмірі 1 000 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем доведено, що він зазнав незаконного втручання у своє особисте життя та власність, переніс тяжкі емоційні хвилювання та стрес через дії органу досудового розслідування. Наявність запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а згодом підписка про невиїзд тривалий час принижували авторитет позивача, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило його нормальні сімейні зв`язки, спричинило йому тяжкі душевні страждання та вимагали від нього значних додаткових зусиль для організації свого життя, призвело до погіршення стану його здоров`я. Органом досудового слідства були створені процесуальні перешкоди для реалізації права на захист, обмежене право на отримання інформації у кримінальному провадженні, оскільки позивачу неодноразово повідомлялось, що він у кримінальному провадження є свідком.

Районний суд вказав, що викладені позивачем факти, що він у кримінальній справі, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014220000000647, був послідовно підозрюваним, обвинуваченим і підсудним, що він в межах цієї кримінальної справи близько року утримувався під вартою, потім запобіжний захід був змінений на підписку про невиїзд, яку скасували лише 31 січня 2019 року, спростовують посилання відповідача та третіх осіб про те, що ОСОБА_1 у цій справі мав процесуальний статус свідка. Насправді у межах цієї справи ОСОБА_1 був притягнутий до кримінальної відповідальності із застосуванням до нього запобіжного заходу.

Суд першої інстанції взяв до уваги те, що позивач перебував під слідством та судом з 11 вересня 2012 року (з моменту його затримання) до 31 січня 2019 року (скасування підписки про невиїзд), тобто 76 місяців та вважав, що позивач без відповідної правової підстави протягом вказаного строку перебував під кримінальним переслідуванням. При цьому він 11 місяців утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинально впливає на його життя. Після цього позивач також був обмежений у вільному виборі місця знаходження, оскільки відносно нього було застосовано підписку про невиїзд.

Суд вважав належним розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 суму у розмірі 1 000 000 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди при вчинені окремих слідчих дій, а саме: проведення обшуків, накладення арешту на майно, то районний суд відхилив такі вимоги, оскільки вони охоплюються відшкодуванням саме за факт перебування під слідством і судом і таке стягнення проведено вище.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , прокуратури Харківської області залишено без задоволення, а рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 03 грудня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, оскільки районний суд розглянув позовні вимоги в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих позивачем.

При цьому апеляційний суд вказав, що вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд зазначив, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждання є: перебування у кримінальній справі послідовно підозрюваним, обвинуваченим і підсудним, та в рамках цієї кримінальної справи близько року утримувався під вартою, потім запобіжний захід був змінений на підписку про невиїзд, яку скасувано лише 31 січня 2019 року, у межах кримінальної справи був притягнутий до кримінальної відповідальності із застосуванням до нього запобіжного заходу.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів, що його тривала протиправна діяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності народних обранців громади та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду кримінальної справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити у повному обсязі; в частині задоволених позовних вимог змінити, збільшивши суму відшкодування до рівня суми заявлених позовних вимог.

У касаційній скарзі ГУ МВС України в Харківській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

У касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення районного суду змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, стягнувши на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 103 073,10 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2020 року касаційна скарга Державної казначейської служби України надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У жовтні 2020 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У жовтні 2020 року касаційна скарга ГУ МВС України в Харківській області надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У жовтні 2020 року касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ МВС України в Харківській області та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що казначейство жодної шкоди позивачеві не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, тому стягнення моральної шкоди безпосередньо з казначейства є безпідставним. При цьому посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, згідно з якою не допускається стягнення з казначейства моральної шкоди.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень Державна казначейська служба України вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц та постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі від 202/6457/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що загальний строк перебування його під слідством та судом становить 6 років 4 місяці та 12 календарних днів, в тому числі 11 місяців та 10 календарних днів під вартою у слідчому ізоляторі м. Харкова (в період з 20:00 год 11 вересня 2012 року до 21 серпня 2013 року) та 5 років 5 місяців і 10 календарних днів на підписці про невиїзд (з 21 серпня 2013 року до 31 січня 2019 року).

Вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відносно нього мали місце не лише незаконне перебування під слідством та судом, накладення арешту на його майно, обмеження у правах, а й незаконне тримання під вартою, визначення відшкодування за якими повинно здійснюватися окремо та самостійно.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 554/2184/17 та від 13 серпня 2020 року у справі № 760/8533/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ГУ МВС України в Харківській області мотивована тим, що позивачем не надано суду жодного доказу щодо необхідності стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі, що значно перевищує встановлений законом розмір відшкодування моральної шкоди.

Вказує, що вимоги щодо стягнення моральної шкоди суперечать положенням частини першої статті 81 ЦПК України. При цьому районний суд в оскаржуваному судовому рішенні не зазначив, якими належними, допустимими та достовірними доказами підтверджується заподіяння позивачу моральної шкоди.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ГУ МВС України в Харківській області вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 686/3471/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 607/10827/16-ц, від 14 січня 2019 року у справі № 686/5801/17, від 24 січня 2019 року у справі № 137/491/17, від 19 червня 2019 року у справі № 206/4148/17-ц та від 21 жовтня 2019 року у справі № 641/7804/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 76-81, 263-265 ЦПК України.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», проте, не взято до уваги доводи третіх осіб з приводу визначення строку перебування позивача під слідством та судом. Стверджує, що позивач перебував під судом та слідством з 11 вересня 2012 року до 02 жовтня 2014 року, тобто 24 місяці 21 день, отже, розмір моральної шкоди становить 103 073 грн.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій не мотивували визначений розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн, що майже втричі перевищує встановлений законом розмір.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заступник керівника Харківської обласної прокуратури вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/474/16, постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 210/327/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року ГУ МВС України в Харківській області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначило, що позивачем не надано суду жодного доказу щодо необхідності стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі, що значно перевищує встановлений законом розмір відшкодування моральної

шкоди.

Просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ГУ МВС України в Харківській області, у якому зазначив, що рішення суду першої інстанції ГУ МВС України в Харківській області не оскаржувало, натомість просить переглянути їх у касаційному порядку, скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що касаційна скарга ґрунтується на двох взаємовиключних мотивах, а саме:

- що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки кримінальне переслідування щодо позивача здійснювалося в межах процесуального закону;

- позивач має право на відшкодування в мінімальному розмірі.

Просить у задоволенні касаційної скарги ГУ МВС України в Харківській області відмовити та задовольнити його касаційну скаргу.

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України, у якому зазначив, що рішення суду першої інстанції заступник керівника Харківської обласної прокуратури не оскаржував, натомість просить переглянути їх у касаційному порядку.

Зазначає, що доводи касаційних скарг заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 202/6457/16-ц про те, що належним відповідачем у таких категоріях справ є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди, є обґрунтованими, проте не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки судами попередніх інстанцій було дотримано повноту та визначення належного складу учасників справи. При цьому ГУ МВС України в Харківській області, прокуратура Харківської області, Лозівська місцева прокуратура Харківської області, Балаклійський Відділ поліції ГУНП в Харківській області були залучені до участі у справі як треті особи.

Просить у задоволенні касаційних скарг заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України відмовити та задовольнити його касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою про порушення кримінальної справи і прийнятті її до свого провадження слідчим відділу СУ ГУМВС України в Харківській області Петровим А. С. від 11 вересня 2012 порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману і зловживанням довірою, вчинене в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. Листом від 11 вересня 2012 року ОСОБА_1 було повідомлено про порушення кримінальної справи щодо нього (том 1, а. с. 101, 102).

Постановою про порушення кримінальної справи від 11 вересня 2012 слідчим відділу СУ ГУМВС України в Харківській області Петровим А. С. порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману і зловживання довірою вчиненим за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (том 1, а. с. 103-105, 106).

Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 15 жовтня 2012 року слідчим відділу ГУМВС України в Харківській області Петровим А. С. порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК України за фактом зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, листом від 16.10.2012 позивачу надіслано копію вказаної постанови (том 1, а. с. 110, 111).

Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 15 жовтня 2012 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК України за фактом зберігання вибухової речовини без передбаченого законом дозволу. Вказана постанова була надіслана ОСОБА_1 16 жовтня 2012 року (том 1, а. с. 112, 113).

Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 18 жовтня 2012 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 263 КК України за фактом носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу. Листом від 18 жовтня 2012 року ОСОБА_1 надіслано копію вказаної постанови (том 1, а. с. 114, 115).

Постановою про зміну підстав порушення кримінальної справи і порушення кримінальної справи щодо особи від 12 листопада 2012 року змінено підстави порушення кримінальної справи з частини третьої статті 358 КК України на частину другу статті 366 КК України.

Кримінальну справу порушено щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за фактом складання та видачі посадовою особою завідомо неправдивих документів, яке потягло за собою тяжкі наслідки, вчинене за попередньою змовою групою осіб, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України.

Щодо ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за фактом співучасті у складанні та видачі посадовою особою завідомо неправдивих документів, яке потягло тяжкі наслідки, вчинене за попередньою домовленістю групою осіб, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 366 КК України.

12 листопада 2012 року ОСОБА_1 надіслано копію вказаної постанови (том 1, а. с. 119-124, 125).

Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 14 листопада 2012 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за фактом внесення в офіційний документ завідомо неправдивих відомостей, а також складання та видачу посадовою особою завідомо неправдивих документів за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

14 листопада 2012 року ОСОБА_1 надіслано копію вказаної постанови (том 1, а. с. 116-117, 118).

Постановою про порушення кримінальної справи від 14 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України.

14 листопада 2012 року копію вказаної постанови надіслано ОСОБА_1 (том 1, а. с. 126-129, 130).

Постановою про зміну підстав порушення кримінальної справи і порушення кримінальної справи щодо особи від 14 листопада 2012 року змінено підстави порушення кримінальної справи за фактом заволодіння майном в особливо великому розмірі, яке належить співвласникам майнових сертифікатів колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) «Заповіт Леніна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Залиманське», з частини четвертої статті 190 КК України на частину п`яту статті 191 КК України, порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 за частиною п`ятою статті 191 КК України (том 1, а. с. 131-135).

Постановою про об`єднання кримінальних справ в одне провадження від 15 листопада 2012 року об`єднано кримінальні справи № 10120036, 10120043, 10120044, 10120046, 10120049, 10120050, 10120051, 10120052 в одне провадження за № 10120036 (том 1, а. с. 137-142).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2012 року скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О. С. від 11 вересня 2012 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України залишено без задоволення (том 1, а. с. 107-109).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2012 року ухвалено провести обшук за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 143).

11 вересня 2012 року слідчим СУ ГУМВС України в Харківській області Петровим О. С. було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_1 (том 1, а. с. 146-165).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2012 року ухвалено провести обшук за місцем реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого був складений протокол обшуку від 27 вересня 2012 року (том 1, а. с. 166, 167).

Постановами Київського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2012 року ухвалено провести обшуки у будівлях, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 . За результатами обшуку 11 вересня 2012 року було складено протокол обшуку (том 1, а. с. 169, 172, 175, 178-179).

ОСОБА_1 був затриманий на підставі статті 115 КПК України, про що 11 вересня 2012 року о 20.00 годині було складено протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, корінець до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 11 вересня 2012 року (том 1, а. с. 180, 181).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2012 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого за частиною четвертою статті 190 КК України, обрано міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою (том 1, а. с. 184-185).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2012 року строк тримання під вартою ОСОБА_1 по кримінальному провадженню № 10120036 продовжено до 4 місяців, тобто до 11 січня 2013 року (том 1, а. с. 191-192).

Постановою від 12 вересня 2012 року ОСОБА_1 залучено як обвинуваченого та пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (том 1, а. с. 183-185).

Постановою від 16 листопада 2012 року ОСОБА_1 залучено як обвинуваченого і пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частинами першою, другої статті 366, частинами першою, другою статті 263 КК України (том 1, а. с. 197-213).

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О. С. від 13 вересня 2012 року накладено арешт на майно, яке було вилучене під час проведення обшуку, а саме: мобільний телефон Самсунг, диктофон Панасонік в чохлі з гарнітурою, мобільний телефон Самсунг в чохлі з сім-картою оператора МТС, мобільний телефон Самсунг з сім-картою оператора Київстар, мобільний телефон Нокіа, системний блок ПК, DVD ROM-LG, друкарську механічну машинку «Underwood», фотоапарат Сони в чохлі, відеокамеру JVC без акумулятора в чохлі, ноутбук ASUS з сумкою, принтер струйний EPSON, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (том 1, а. с. 215).

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О. С. від 13 вересня 2012 року накладено арешт на все майно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (том 1, а. с. 216).

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О. С. від 25 вересня 2012 року накладено арешт на будівлі житлового домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (том 1, а. с. 217).

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О.С. від 31 жовтня 2012 накладено арешт на земельну ділянку, площею 2,0000 га, розташовану на території Залиманської селищної ради Балаклійського району Харківської області, кадастровий номер 6320282800:02:000:0414 (а.с. 218 т. 1).

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О. С. від 31 жовтня 2012 року накладено арешт на транспортні засоби, які зареєстровані за ПП «Фельдграу»:

Урал 375, 1984 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

ЗИЛ - ММЗ 554, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

ГАЗ 5201, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ;

ГАЗ-САЗ 3507, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

ГАЗ-САЗ 3507, 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ;

САЗ 3507, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

МАЗ 5429, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 ;

ГАЗ 5312, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 ;

КАМАЗ 55102, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_9 ;

ЗИЛ 431412, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_10 ;

ЗИЛ 431412, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_11 ;

ГАЗ 330210, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_12 ;

ГАЗ 3307, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_13 ;

ПАЗ 672, 1979 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_14 ;

УАЗ 3303, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_15 ;

ВАЗ 2121, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_16 ;

ВАЗ 21213, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_17 ;

(том 1, а. с. 305).

Відповідно до відповіді Балаклійського бюро технічної інвернаризації від 05 жовтня 2012 року станом на 05 жовтня 2012 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю - контору за адресою: АДРЕСА_1 та нежитловий об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 220).

19 листопада 2012 року прокуратура Харківської області направила до Балаклійського районного суду Харківської області кримінальну справу № 10120036 за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною п`ятою статті 191, частинами першою, другою статті 366, частинами першою, другою статті 263 КК України та ОСОБА_3 за частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 263 КК України. Справа зареєстрована в суді 20 листопада 2012 року (том 1, а. с. 221).

У обвинувальному акті від 19 листопада 2012 року зазначено, що ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 366, частиною другою статті 263, частиною першою статті 263, частиною першою статті 263 КК України (том 2, а. с. 1- 112).

Відповідно до постанови попереднього розгляду справи Балаклійського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року судове засідання було призначене на 08 січня 2013 року, міра запобіжного заходу була залишена попередня (том 2, а. с. 116).

Постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 18 березня 2013 року у задоволенні клопотання підсудного ОСОБА_1 про зміну міри запобіжного заходу із тримання під вартою на підписку про невиїзд відмовлено (том 2, а. с. 117).

Згідно з постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366, частиною другою статті 366, частиною першою статті 263, частиною другою статті 263 КК України, ОСОБА_3 за частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 263 КК України, направлено для проведення додаткового розслідування прокурору Харківської області. Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання. Він був звільнений з-під варти в залі суду (том 2, а. с. 118-145).

21 серпня 2013 року у ОСОБА_1 було відібрано підписку про невиїзд (том 2, а. с. 146).

Відповідно до ухвали апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2014 року постанову Балаклійського районного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд, міру запобіжного заходу ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд (том 2, а. с. 147-170).

Відповідно до ухвали Зміївського районного суду Харківської області від 30 травня 2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 263 КК України, повернуто прокурору Харківської області для усунення істотних порушень КПК України (том 2, а. с. 171-172).

За висновком експертного дослідження № 001 від 27 лютого 2014 року зображення підпису від імені заступника прокурора Харківської області Миронова С. В. на першому аркуші обвинувального висновку по кримінальній справі № 10120036 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нанесене за допомогою рельєфного еластичного кліше (факсиміле) (том 2, а. с. 113-115).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2014 року ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 30 травня 2014 року залишено без змін (том 1, а. с. 173-174).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17 листопада 2014 року відомості за матеріалами правоохоронних та контролюючих органів від 12 вересня 2012 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42014220000000647 за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, за частиною першою статті 263 КК України - 10 грудня 2015 року, за частиною першою статті 366 КК України - 10 грудня 2015 року (том 2, а. с. 175-176).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 26 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повернення йому речей, які були вилучені у нього під час обшуку 11 вересня 2012 року у кримінальному провадженні № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року відмовлено в частині повернення речей, які визнані речовими доказами, решту речей, по яких було відмовлено у визнанні речовими доказами вирішено повернути ОСОБА_1 після встановлення їх місця знаходження (том 1, а. с. 180-181).

Постановою слідчого ОСОБА_6 від 26 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 25 грудня 2014 року про відміну постанови про обрання стосовно нього запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року відмовлено (том 2, а. с. 182-183).

Постановою слідчого ОСОБА_6 від 30 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29 грудня 2014 року про встановлення місцезнаходження і вилучення для проведення слідчих дій табелю виходів, відомостей нарахування основної та додаткової заробітних плат, відомості з нарахувань премій і одноразової матеріальної допомоги колишніх працівників ПП «Агрофірма «Меліса» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2005 року до 2012 рік відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 184-185).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 30 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29 грудня 2014 року про закриття кримінального провадження № 42014220000000647 в частині статей 191, 366 КК України за статтею 284 КПК України на підставі того, що докази зібрані по кримінальному провадженню з порушенням Конституції України та кримінально-процесуального законодавства відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 186-187).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 30 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29.12.2014 року про допит 178 потерпілих відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 188-189).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 30 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29 грудня 2014 року про закриття кримінального провадження № 42014220000000647 в частині статей 191, 366 КК України за статтею 284 КПК України у зв`язку з відсутністю можливого потерпілого відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 190-191).

Постановою слідчого ОСОБА_6 від 30 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29 грудня 2014 року про проведення вибухово-технічної експертизи гранати, яку знайшли у нього у автомобілі, проведення експертизи патронів, які знайдені у нього в автомобілі, проведення дактилоскопічної експертизи на предмет наявності його відбитків пальців на гранаті та патронах, встановити, чи є постанова суду на обшук його автомобіля, встановити на якій підставі слідчий Петров кваліфікував нібито перебування штик ножа у нього в автомобілі, який був на стоянці, як носіння за статею 263 КК України відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 192-193).

Відповідно до постанови від 30 грудня 2014 року слідчого Слюсарчук О. В. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29 грудня 2014 року про встановлення місцезнаходження і вилучення для проведення слідчих дій табелю виходів, відомостей нарахування основної та додаткової заробітних плат, відомості з нарахувань премій і одноразової матеріальної допомоги бувших працівників ПП «Агрофірма «Меліса» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2005 року до 2012 року відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 194-195).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 14 січня 2015 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 12 січня 2015 року про долучення до протоколу допиту у якості свідка ОСОБА_1 копій документів відмовлено (том 2, а. с. 196-197).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 22 січня 2015 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання йому для ознайомлення матеріалів справи № 10120036 відмовлено, оскільки він є свідком (том 1, а. с. 198-199).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 22 січня 2015 року у задоволенні клопотання про допит ОСОБА_1 у якості свідка відмовлено (том 2, а. с. 200-201).

Постановою слідчого ОСОБА_6 від 03 квітня 2015 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 01 квітня 2014 року про надання йому інформації по кримінальному провадженню № 42014220000000647 відмовлено (том 2, а. с. 202-203).

Постановою старшого слідчого Балаклівського РВ ГУМВС України у Харківській області Слюсарчука О. В. від 01 травня 2015 року закрито кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 42014220000000647 від 27 лютого 2015 у зв`язку зі встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, речові докази, вилучені у ОСОБА_1 під час обшуків, повернуто власникам (том 2, а. с. 205-209).

Постановою прокурора прокуратури Балаклійського району Буднік Р. А. від 16 липня 2015 року постанову про закриття кримінального провадження від 01 травня 2015 року скасовано (том 2, а. с. 213-214).

Постановою прокурора прокуратури Балаклійського району Харківської області ОСОБА_7 від 15 жовтня 2015 року кримінальне провадження № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року за частиною п`ятою статті 191 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (том 2, а. с. 215-219).

Постановою заступника прокурора Балаклійського району Харківської області Шульги С. Ю. від 10 грудня 2015 року постанову про закриття кримінального провадження від 15 жовтня 2015 року скасовано (том 2, а. с. 221-222).

Постановою прокурора прокуратури Балаклійського району Харківської області Буднік Р. А. від 10 грудня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 263, частиною першою статті 366 КК України (том 2, а. с. 223-228).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 10 грудня 2015 року скасовано арешт на майно, який був накладений постановами слідчого від 13 вересня 2012 року, 25 вересня 2012 року та 31 жовтня 2012 року (том 2, а. с. 231-233).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 15 лютого 2016 року постанову прокурора від 10 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження № 42014220000000647 скасовано (том 2, а. с. 234-235).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 01 липня 2016 року зобов`язано Балаклійський ВП ГУНП в Харківській області ознайомити ОСОБА_1 з усіма матеріалами кримінального провадження № 42014220000000647, в яке увійшла кримінальна справа № 10120036, зобов`язано видати позивачу витяг із кримінального провадження № 42014220000000647 (том 2, а. с. 238-239).

Постановою слідчого ОСОБА_6 від 28 березня 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014220000000647 від 27 лютого 2015 року, закрито у зв`язку зі встановленням відсутності події кримінального правопорушення (том 3, а. с. 1-5).

Постановою заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Миргородського Е. О. від 14 липня 2016 року постанову про закриття кримінального провадження від 28 березня 2016 року скасовано (том 3, а. с. 7-8).

Постановою слідчого ОСОБА_6 від 03 серпня 2016 року у задоволенні клопотання про повідомлення про підозру ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року відмовлено (том3, а. с. 10-11).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 05 вересня 2016 року постанову слідчого від 03 серпня 2016 року скасовано (том 3, а. с. 19).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 12 грудня 2016 року кримінальне провадження № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року закрито у зв`язку зі встановленням відсутності події кримінального правопорушення (том 3, а. с. 26-30).

Відповідно до видаткового касового ордеру від 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 повернуто гроші у сумі 1 900 гривень (том 3, а. с. 33).

Постановою слідчого ОСОБА_6 від 26 січня 2017 року кримінальне провадження за № 12016220190002014 від 12 грудня 2016 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України (том 3, а. с. 37-38).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 19 травня 2017 року постанову слідчого Слюсарчука О. В. від 26 січня 2017 року про закриття кримінального провадження скасовано (том3, а. с. 44-45).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року скасовано постанову слідчого Горлач Є. В. від 19 березня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12016220190002014 (том 3, а. с. 68-70).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року скасовано постанову слідчого Горлач Є.В. від 19 березня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12018220190000237 (том 3, а. с. 71-73).

Постановою слідчого ОСОБА_8 від 17 травня 2018 року кримінальне провадження № 12016220190002014 від 12 грудня 2016 року закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України (том 3, а. с. 74-77).

Постановою слідчого Горлач Є.В. від 17 травня 2018 року кримінальне провадження № 12018220190000237 від 03 березня 2018 року закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 263 КК України (том 3, а. с. 78-80).

Постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року скасовано обраний щодо ОСОБА_1 постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та скасовано покладені на нього обов`язки (том 3, а. с. 97-99).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Касаційна скарга ГУ МВС України в Харківській області підлягає частковому задоволенню.

Касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, просив суд на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, прокуратури і суду» стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним перебуванням під слідством та судом на загальну суму 5 000 000 гривень.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із пунктом 3 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації.

Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно із частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди у порядку та у розмірах, визначених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення; відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав позивача не порушувала, відповідальності за завдану ОСОБА_1 моральну шкоду не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України) Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Розглядаючи справи про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі, тому доводи Державної казначейської служби України про помилкове покладення на неї відповідальності за завдану моральну шкоду, є безпідставними.

Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).

У пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Згідно з пунктом 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду.

Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

Отже, відповідачем у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

До подібних правових висновків за аналогічних фактичних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 177/63/19 (провадження № 61-1205св20).

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Проте в порушення вимог наведеної правової норми суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, а апеляційний суд на зазначені порушення закону уваги не звернув.

Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі як відповідача лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши співвідповідачами органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які необхідні для визначення розміру відшкодування цієї шкоди.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з посиланнями Державної казначейської служби України на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) та постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі від 202/6457/16-ц (провадження № 61-26176св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14 (провадження № 61-18697св18) про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили склад учасників справи, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки суди обох попередніх інстанцій не вирішили питання про склад осіб, які повинні брати участь у справі, та справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не знаходить підстав відповідати на доводи касаційних скарг:

- заступника керівника Харківської обласної прокуратури про необхідність перерахунку розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачеві;

- ГУ МВС України в Харківській області про недоведеність позивачем завдання йому моральної шкоди;

- ОСОБА_1 про необхідність збільшення суми відшкодування до рівня суми заявлених ним позовних вимог.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, вирішити питання про залучення органів, дії яких призвели до завдання позивачу моральної шкоди, як співвідповідачів у порядку статті 51 ЦПК України (роз`яснивши позивачу його право заявити відповідне клопотання), встановити усі підстави заявленого позову, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії задовольнити частково.

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 03 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк