Судове рішення #9297434

Справа №22ц-20807/10                 Головуючий в 1 інстанції -  Пустовіт О.Г.

Категорія 26 (3 )                                     Доповідач – Братіщева Л.А.

 Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

    «19» травня 2010 року колегія суддів судової палати  у цивільних  справах   Апеляційного   суду  Дніпропетровської  області у   складі:

 головуючого  судді:     -   Савіної Г.О.

                          суддів: -  Братіщевої Л.А., Соколан Н.О.

                    при   секретарі: –   ОСОБА_4

за участю:       позивача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6

представника відповідача –  Голоцвана Дмитра Володимировича

                             

розглянула   у   відкритому    судовому   засіданні  в  м. Кривому   Розі    цивільну   справу   за  апеляційною скаргою відкритого акціонерного  товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення  Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від  29 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5  до відкритого акціонерного  товариства «Криворізький залізорудний комбінат про відшкодування  моральної шкоди,  -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до Відкритого акціонерного  товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі – ВАТ «КЗРК») про відшкодування  моральної шкоди посилаючись на те, що 11 грудня 2003 року, під час виконання трудових обов’язків на ш. ім.. Леніна ВАТ «КЗРК», з ним стався нещасний випадок, в результаті якого його було травмовано.

Висновком МСЕК від 29.01.2009 року  йому  первинно було встановлено  втрату професійної працездатності у розмірі 50% та 3 групу інвалідності, тому просив стягнути з відповідача 125 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Під час розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги і просив суд стягнути з ВАТ «КЗРК» 125 тис. грн. у відшкодування моральної шкоди та  судові витрати по оплаті витрат на правову допомогу в сумі 1900грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 січня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. На його користь з ВАТ «КЗРК» у відшкодування моральної шкоди стягнуто 60 тис. грн., судові витрати по оплаті витрат на правову допомогу в сумі 1900грн. та судові витрати.

В апеляційній скарзі ВАТ «КЗРК» просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову позивачу у позові у зв’язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального і порушенням вимог процесуального права.

Зокрема відповідач вважає, ВАТ «КЗРК» не повинен відшкодовувати моральну шкоду, оскільки є не належним відповідачем по справі, оскільки  ст. 9 Закону України «Про охорону праці» покладає обов’язок з відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров’я у процесі трудової діяльності на Відділення фонду.

Також, відповідач вважає, що факт спричинення позивачу моральної шкоди не було встановлено висновками МСЕК на які покладено  обов’язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди; позивач не надав доказів у чому полягає протиправність поведінки відповідача, яка призвела до втрати ним професійної працездатності.

Також, судом помилково до спірних правовідносин застосовано норми ст.ст. 153,  237-1 КЗпП України та не враховано положення п.п 4.2 п. 4 рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року, яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону.

Окрім цього,  суд  стягнув з ВАТ «КЗРК» 1900грн. витрат на правову допомогу і не звернув уваги на те, чи є ОСОБА_8 фахівцем у галузі права, чи має право за законом на надання правової допомоги і чи надавав таку допомогу як фахівець у галузі права чи представник позивача.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ВАТ «КЗРК»  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5  з 2001 року  працював на ш. ім.. Леніна ВАТ «КЗРК» підземним прохідником.

11 грудня 2003 року під час виконання трудових обов’язків з ним стався нещасний випадок  в результаті якого його було травмовано.

Актом розслідування нещасного випадку  від 14.12.2003 року за формою Н-5 та Актом №15 про нещасний випадок, затвердженого директором ш. ім.. Леніна ВАТ «КЗРК» встановлена причина нещасного випадку – невиконання вимог п.2.5 інструкції №3 по охороні праці «Для прохідника», ст. 14 Закону України «Про охорону праці» (а.с. 9-12).

Висновком МСЕК від 29.01.2009р. первинно ОСОБА_5 встановлена 3 група інвалідності і втрата професійної працездатності в розмірі 50%.

На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу у зв’язку з отриманими ним на виробництві трудовим каліцтвом моральної шкоди відповідачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності  чи галузевої належності.

Як вбачається з акту № 15 про нещасний випадок від 15.12.2003 року (а.с. 11-12)  причиною травмування ОСОБА_5 є порушення позивачем вимог п.2.5 інструкції №3 по охороні праці «Для прохідника».

Виходячи з викладеного, доводи ВАТ «КЗРК» про відсутність обов’язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, передбачено, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров’я припинено з 01 січня 2008 року незалежно від часу настання страхового випадку.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Як зазначалося вище, вперше стійку втрату професійної працездатності позивачу було встановлено 29.01.2009 року, що підтверджується висновком МСЕК (а.с. 13), отже саме з цього часу у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди.

Також спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_5 моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв’язку з отриманим ним трудовим каліцтвом встановлений в судовому засіданні. Так, у позивача погіршився стан здоров’я, його турбують головні болі, періодично втрачає свідомість, ним понесені витрати на лікування, не може вести повноцінний спосіб життя, він  переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи і висновками суду і не можуть бути підставою для скасування рішення.

Однак, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, визначений судом без урахуванням роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі.

На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, є завищеним.

За таких обставин, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, а саме: - наявність вини позивача в нещасному випадку, про що свідчать Акт №15 про нещасний випадок і Акт розслідування нещасного випадку, який стався 11.12.2003р. (а.с. 9 – 12), характер отриманих позивачем травм, і пов'язані з ними фізичні і моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили,  вважає необхідним змінити рішення суду, зменшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 60000 грн. до 25000 грн.

Але колегія погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції вимог процесуального права щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5 в частині стягнення витрат на правову допомогу в сумі 1900грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивач поніс витрати на правову допомогу, які документально підтверджені у справі, а оскільки на його користь ухвалено рішення, то такі витрати відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України повинні бути присуджені з другої сторони.

    Однак з таким висновком суд погодитися не можна.

    Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79 та ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката, є витратами, пов’язаними з розглядом справи. На підставі ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати. За змістом зазначених норм закону витрати, пов’язані з оплатою участі  у справі представника сторони не відносяться до судових витрат і не підлягають  розподілу між сторонами в порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України.

    Згідно довіреності, виданої ОСОБА_5 суб’єкту підприємницької діяльності ОСОБА_8 і фізичній особі - ОСОБА_6 від 01.12.2009р. (а.с. 49), останні взяли на себе  зобов’язання на ведення від імені позивача справи в усіх закладах з наданням представницьких функцій в судових органах.  Саме як представника  ОСОБА_5 вказано процесуальний статус ОСОБА_6 в журналі судового засідання від 29.01.2010р. (а.с. 53).

Суд на зазначене уваги не звернув і стягнув з відповідача за надання правової допомоги представником  позивача ОСОБА_8 1900грн., що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

Квитанції від 27 квітня 2009 року, які містяться на а.с. 35, 36 про оплату ОСОБА_5 представнику ОСОБА_8 1000грн. і 900грн. за надання правової допомоги  свідчить лише про визначену ОСОБА_8 вартість послуги, а не про оплату позивачем правової допомоги.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині і відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог про стягнення з ВАТ «КЗРК» витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

 

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - задовольнити частково.

Рішення  Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 січня 2010 року  змінити в частині розміру стягнутої моральної шкоди, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_5    з 60000 грн. до 25000грн. (двадцяти п’яти тисяч грн.).

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 січня 2010 року  в частині стягнення  з відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_5 витрат на правову допомогу в розмірі 1900грн. – скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у стягненні з відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_5 витрат на правову допомогу в сумі 1900грн.

    В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

    Головуючий:    

   

        Судді:    

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація