Справа № 22ц- 471/10 Головуючий у 1-й інстанції Яворська Ж.М.
Категорія 46 Доповідач апеляційного суду Мурлигіна О.Я.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
11 березня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Завтурі О.С.,
за участю:
позивачки ОСОБА_2,
її представника ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення
Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2009 року
за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2009 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про надання дозволу на виїзд в Росію з 1 серпня по 31 серпня 2010 року їх з відповідачем доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без супроводу і згоди відповідача.
В судовому засіданні позивачка, уточнюючи позовні вимоги, просила надати дозвіл на тимчасові, неодноразові поїздки за межі України дитини разом з нею до досягнення дитиною повноліття без згоди та супроводу відповідача.
В заяві вона вказувала на те, що перебувала з відповідачем у фактичному шлюбі з 2001 по 2005 роки, та у них народилася донька ОСОБА_5. Після розірвання шлюбу дитина проживає разом з нею. Відповідач не інтересується життям їх дитини, уникає з ними спілкування. Разом з тим, безпідставно не дає згоди на виїзд з нею доньки за кордон для відпочинку та лікування, порушуючи права дитини.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2009 року позов задоволено частково. Дано дозвіл на виїзд ОСОБА_5 за кордон разом з матір’ю ОСОБА_2 без згоди батька ОСОБА_4
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги повністю, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено без врахування її позовних вимог, не надасть можливості вільного перетинання кордону, та буде потребувати додаткових звернень до суду.
ОСОБА_4, не заперечуючи проти рішення по суті, просить відхилити апеляційну скаргу, посилаючись на те, що позивачка не дозволяє йому бачитися з дитиною.
З’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах у 2001 - 2005 роках. У них 8 квітня 2005 року народилася донька ОСОБА_5. З часу народження дитини сторони припинили спільно проживати та вести спільне господарство. Місце проживання дитини сторони визначили. Олександра проживає разом з матір’ю, а порядок участі у її вихованні батька встановлений рішенням органу опіки та піклування від 27 лютого 2007 року.
Позивачка, має можливість для організації відпочинку та профілактичного лікування дитини за кордоном, розширення світогляду дитини за рахунок організації відпочинку в інших країнах світу. Однак через припинення відносин з відповідачем, останній відмовляється давати нотаріально посвідчену згоду на виїзд дитини за кордон разом з матір’ю, що суперечить інтересам дитини, яка таким чином позбавлена вказаних можливостей.
Законодавство України передбачає можливість судового вирішення спору щодо виїзду дітей з одним з батьків за межі України, без дозволу іншого, який безпідставно не дає згоду на виїзд дитини з одним з батьків. Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України», оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду за кордон неповнолітнього громадянина України. За відсутністю згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Встановивши, що відповідач безпідставно відмовляється дати згоду на тимчасові поїздки дитини разом з матір’ю за межі України, суд, спираючись на вказані норми права, та ст. 33 Конституції України, дійшов правильного висновку про можливість надати дозвіл на виїзд ОСОБА_5 за межі України без згоди батька.
Таки висновки суду відповідають засадам виховання дитини, які закріплені у ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» та вимогам ст. 3 Конвенції про права дитини, згідно з якою, при здійсненні дій щодо дітей, необхідно приділяти першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Разом з тим, ухвалюючи рішення, суд не звернув уваги на зміст вимог позивачки та положення закону, що регулює питання виїзду громадян за кордон та видачу проїзних документів.
Проїзний документ на дитину видається органами внутрішніх справ за місцем проживання дитини та оформляється терміном на три роки або до досягнення нею 18 – річного віку.
Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 923 від 11 липня 2007 року, затверджені Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі – Правила).
З п.2-2 Правил, вбачається, що виїзд за межі України громадян України, які не досягли 16 – річного віку у супроводі одного з батьків здійснюється у разі пред’явлення оригіналу або нотаріального посвідчення копії рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16 – річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Отже, для виїзду дітей разом з одним із батьків за межі України у випадках, коли другий не дає згоди на це, суд повинен вирішувати не лише питання виїзду дитини без згоди батька, а й без його супроводу.
Крім того, ухвалюючи рішення, суд не визначив періоду (строку), на який дається дозвіл на виїзд дитини без згоди та супроводу відповідача. Хоча це питання є суттєвим, оскільки пов’язано зі строком, на який видається проїзний документ дитини.
У зв’язку з викладеним, рішення суду у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. Слід надати дозвіл на виїзд за межі України ОСОБА_5 у супроводі матері, яка забезпечує повернення ОСОБА_5 на Україну, без згоди та супроводу батька – ОСОБА_4 на строк з 1 квітня 2010 року по 1 квітня 2013 року.
Інші доводи апелянта, про дозвіл на виїзд доньки без згоди батька до її повноліття, суперечать нормативно – правовим актам, які регулюють видачу проїзних документів для дитини.
Вимоги позивачки про дачу дозволу на неодноразові, тимчасові виїзди дитини за межі України, суперечить змісту п. 3 вказаних вище Правил, де вказано, що при виїзді дитини за межі України пред’являється рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України.
У зв’язку з характером спору, а саме спору про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, та вимогами п. 3 Правил, апеляційний суд не зазначає конкретної країни виїзду.
Посилання відповідача на наявність спору між ним та позивачкою, щодо порядку виховання дитини, не можуть бути взяті до уваги. Між сторонами існують неприязні стосунки, що й є основною причиною заборони відповідача на виїзд доньки на відпочинок разом з матір’ю за межі України. Однак, це не є підставою забороняти дитині виїзд за кордон з метою відпочинку та спілкування з рідними позивачки. Заборона виїзду дитини за таких умов є необґрунтованою, не розумною, а отже й не справедливою.
Щодо порядку виховання дитини, то спори з цього приводу вирішуються в іншому порядку, передбаченому СК України.
Керуючись ст.ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Надати дозвіл на виїзд за межі України на строк з 1 квітня 2010 року по 1 червня 2013 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну своєї доньки ОСОБА_5 без згоди та супроводу батька – ОСОБА_4.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуючий: Судді: