Ухвала

29 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/4299/14

провадження № 61-4353ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Громова Сергія Михайловича на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на 03 січня 2014 року складалася з: 15 221,57 доларів США - тіла кредиту та відсотків; 3 322 637,62 грн - пені; 17 057,46 грн - 3 % річних.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором від 10 квітня 2008 № 77.1/АА-00732.08.2 в сумі 15 221,57 доларів США (тіло кредиту та відсотки), 3 339 695,09 грн (пеня та 3 % річних), а також - 3 654 грн судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року (повний текст якої складено 05 лютого 2021 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 червня 2014 року - без змін.

12 березня 2021 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження, представник ОСОБА_1 - адвокат Громов С. М. подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Громов С. М. заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду була отримана представником ОСОБА_1 11 лютого 2021 року. На підтвердження вказаних обставин, представник ОСОБА_1 - адвокат Громов С. М. надав належним чином засвідчену копію оскаржуваної постанови апеляційного суду з відміткою працівника апарату суду про виготовлення копії судового рішення 11 лютого 2021 року.

Клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, а також надана заявником, засвідчена працівником апарату суду, копія оскаржуваної постанови апеляційного суду свідчать про поважність причин пропуску цього строку та наявність підстав для його поновлення. При цьому Верховний Суд взяв до уваги незначний пропуск строку на касаційне оскарження та закріплені в частині третій статті 2 ЦПК України основні засади (принципи) цивільного судочинства, а саме верховенство права та забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

Разом з тим касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі не зазначено підстави (підстав), передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитися у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).

Тобто, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018року у справі № 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі № 522/2732/16-ц); пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19); пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Зазначення заявником в касаційній скарзі про те, що є підстави необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення не свідчить про подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга не містить обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення.

Хоча касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Громова С. М. і містить посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також окремі посилання на постанови Верховного Суду, однак в ній не зазначено чітких підстав касаційного оскарження в розумінні частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не вказано, яку саме норму права та висновок щодо застосування цієї норми, викладений у постановах Верховного Суду, не було враховано судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення, а також, чи подібні спірні правовідносини.

Враховуючи викладене, заявнику необхідно подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, в якій вказати передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, а також навести належне обґрунтування цієї (цих) підстави (підстав) з урахуванням вищевикладених правових висновків Верховного Суду.

Отже, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Громова С. М. необхідно залишити без руху з наданням можливості усунути вищевказані недоліки.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Громова Сергія Михайловича про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Громова Сергія Михайловича на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук